Постанова

від 17.10.2019 по справі 816/2270/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 жовтня 2019 року

Київ

справа №816/2270/16

адміністративне провадження №К/9901/35774/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., за участю секретаря судового засідання- Титенко М.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року (колегія у складі суддів: Русанової В.Б., Мельнікової Л.В., Курило Л.В.) у справі № 816/2270/16 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Придніпровський край (правонаступник СТОВ Вишневе-Агро ) до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Вишневе-Агро , правонаступником якого є Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Придніпровський край (надалі позивач, Товариство) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог зазначає про незгоду з висновками контролюючого органу щодо заниження Товариством податку на додану вартість по сільськогосподарській декларації за грудень 2014 року загалом у розмірі 2 120 371,00 грн. Стверджує, що реалізація сільськогосподарської продукції за цінами нижче собівартості мала місце у зв`язку з несприятливими погодними умовами, низькою врожайністю та з огляду на необхідність залучення грошових активів для вчасного проведення весняно-польових робіт у 2015 році.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в результаті реалізації продукції за цінами нижче собівартості її виробництва відбувається зменшення такої складової власного капіталу як активи, що призводить до зменшення власного капіталу на різницю між собівартістю виготовлення продукції та ціною її реалізації. У разі встановлення, що ділова мета господарської операції є недобросовісною (зокрема, у випадку збитковості господарських операцій з причин реалізації товару нижче його виробничої собівартості без наявності об`єктивних економічних причин для цього) відповідна операція може бути кваліфікована як така, що вчинена поза межами господарської діяльності.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 6 червня 2017 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30 серпня 2016 року № 0003031401.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції зазначив, що сам по собі факт реалізації товару за ціною нижче собівартості не є порушенням. Для встановлення причини реалізації товарів за ціною нижче собівартості, Головне управління ДФС у Полтавській області мало дослідити чи була у товариства можливість реалізовувати продукцію за ціною вище собівартості.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Доводи касаційної скарги повторюють доводи заперечення на позов.

У запереченні на касаційну скаргу позивач наводить доводи, аналогічні викладеним у позові, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що податковим органом у період з 29 червня 2016 року по 8 серпня 2016 року проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства, результати якої оформлені актом від 15 серпня 2016 року №325/16-31-14-01-09/00845890.

Висновками акта перевірки встановлено порушення, зокрема, вимог підпунктів 14.1.36, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість за грудень 2014 року на 2 120 371,00 грн.

При цьому податковий орган посилається на встановлений у ході проведення перевірки факт реалізації Товариством у 2014 році сільськогосподарської продукції за цінами нижче виробничої собівартості такої продукції.

На підставі висновків акта перевірки податковим органом 30 серпня 2016 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003031401, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг у загальному розмірі 3 180 557,00 грн (в тому числі основний платіж - 2 120 371,00 грн, штрафні (фінансові) санкції - 1 060 186,00 грн).

Факт продажу продукції за цінами нижче собівартості не є спірним між сторонами. Бухгалтерською довідкою Товариства від 23 грудня 2016 року підтверджено, що за 2014 рік дохід від реалізації продукції без ПДВ склав 43 930 962,69 грн., при цьому виробнича собівартість такої продукції 54 532 827,23 грн.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що згідно з та інформацію з сайту АПК - інформ щодо рівня цін, Товариство здійснювало реалізацію продукції іншим підприємствам в межах 20 % відхилення від меж звичайних цін, зазначених на сайті АПК - інформ , які діяли в зазначений період.

За приписами абзацу а пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (тут та надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

За змістом абзацу першого пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В силу положень частини другої статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

У відповідності до статті 42 цього ж Кодексу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Зважаючи на вимоги наведених норм, касаційний суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у зв`язку з веденням господарської діяльності платником податку здійснюються операції, кінцевим результатом яких є отримання прибутку, але здійснюються вони на його власний ризик.

Дійсно прибутковість кожної окремої операції не є обов`язковою ознакою господарської діяльності, адже вона може включати і окремі збиткові операції, які, хоча і були спрямовані на одержання прибутку, однак з об`єктивних причин призвели до негативних фінансово-економічних наслідків. Натомість визначальною ознакою господарської діяльності є наявність мети з отримання прибутку, а збитковість операції може бути обумовлена комерційним ризиком.

Однак, слід зауважити, що віднесення збиткових операцій до господарських можливе у випадках обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість.

Аналогічний висновок було висловлено Верховним Судом України 09.06.2015 у справі №817/2197/13-а.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи даний спір, не досліджував оподатковувані операції позивача в контексті наявності економічних причин чи ділової мети у позивача для реалізації товару за ціною нижчою за виробничу собівартість, що свідчить про неповноту встановлення обставин судом.

Суд апеляційної інстанції обмежився лише висновком, що саме відповідач мав дослідити можливість у товариства реалізувати продукцію за іншою ціною, проте у який спосіб та на підставі яких об`єктивних даних повинен був це зробити податковий орган, суд не зазначив. Натомість, ВС України у зазначеній постанові наголосив, що обов`язок обґрунтування економічних причин чи ділової мети покладається саме на позивача. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення ( ч.1 ст. 77 КАС України)

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно частини 4 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином усіх обставин справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну Головного управління ДФС у Полтавській області скаргу задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Другого апеляційного адміністративного суду.

3. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду