Постанова

від 16.10.2019 по справі 636/165/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 636/165/18-ц

провадження № 61-5690 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - заступник прокурора Харківської області, який діє в інтересах держави в особі Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області на ухвалу Харківського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Колтунової А. І., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору міни дійсним та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що у серпні 2015 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір міни, за яким у власність ОСОБА_2 перейшов житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , а йому перейшов у власність незавершений будівництвом житловий будинок, розташований по АДРЕСА_2 , та земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 6325456700:02:000:1473, загальною площею 2,0 га, яка розташована на землях Чкаловської селищної ради Чугуївського району Харківської області.

Зазначений договір міни не було нотаріально посвідчено, оскільки на момент його укладення він не закінчив процедуру реєстрації права власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 . Відповідач не надав йому другий примірник договору міни, у зв`язку з чим правовстановлюючі документи на житловий будинок у м. АДРЕСА_2 області та земельну ділянку у нього відсутні. Вони домовились, що посвідчать договір нотаріально після оформлення та реєстрації за ним права власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , але відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору міни.

На виконання договору міни ОСОБА_3 фактично вселився до житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , постійно проживає у ньому з членами своєї родини, робить у цьому будинку ремонт, впорядковує територію.

Проте ОСОБА_3 не виконує своїх обов`язків за договором міни та обмежує йому доступ до недобудованого житлового будинку у м. АДРЕСА_2 Харківської області та земельної ділянки. Крім того, ОСОБА_3 продовжує будівництво вказаного будинку, впорядковує прилеглу територію.

У зв`язку з цим він позбавлений права на майно, яке набув за договором міни, а також можливості зареєструвати своє право власності на незавершений будівництвом житловий будинок, розташований по АДРЕСА_2 .

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати дійсним договір міни, укладений між сторонами у серпні 2015 року; зобов`язати ОСОБА_2 вивезти належні йому залізобетонні конструкції з території домоволодіння, по АДРЕСА_2 .

У березні 2018 року ОСОБА_2 пред?явив до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на житловий будинок.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 добросовісно помилився щодо обставин справи, договір міни між ними не укладався. Вони дійсно досягли попередньої усної домовленості щодо укладення між ними у майбутньому договору міни, але на той момент йому не було відомо, що ОСОБА_1 не оформив та не зареєстрував право власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 . У зв`язку з неможливістю нотаріального посвідчення договору міни та вважаючи, що такий договір не буде рівноцінною міною у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_1 зареєстрованого права власності, він запропонував останньому замість договору міни укласти договір купівлі-продажу належного йому житлового будинку, на що ОСОБА_1 погодився.

16 вересня 2015 року між ним як покупцем та ОСОБА_1 як продавцем у простій письмовій формі було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 . Він у повному обсязі сплатив ОСОБА_1 погоджену вартість нерухомого майна у розмірі 55 тис. грн., що еквівалентно 2 500 доларів США. У день підписання договору купівлі-продажу ОСОБА_1 фактично передав йому вказаний житловий будинок.

У пункті 1.3.2. договору купівлі-продажу сторони домовились про його нотаріальне посвідчення відповідно до вимог законодавства. Проте ОСОБА_1 не виконав обов`язку за договором, не оформив всі необхідні документи для посвідчення договору купівлі-продажу та не забезпечив нотаріальне посвідчення договору, що суттєво порушує його право власності на житловий будинок, який він придбав та оплатив. Після оформлення договору купівлі-продажу він фактично вселився до житлового будинку, проживає у ньому з членами родини, робить ремонт, впорядковує територію, сплачує комунальні послуги. Унаслідок ухилення ОСОБА_1 від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу він не може зареєструвати право власності на житловий будинок, чим порушуються його права.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу від 16 вересня 2015 року; визнати за ним право власності на вказаний житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 ; у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовити.

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 16 березня

2018 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження.

16 березня 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - подала до суду першої інстанції заяву про визнання зустрічного позову ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області 16 березня 2018 року у складі судді Ковригіна О. С. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 16 вересня 2015 року, згідно з яким ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купив житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 з прибудовами.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час укладення договору купівлі-продажу між сторонами ОСОБА_1 був власником спірного житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, проте не здійснив державної реєстрації права власності як на житловий будинок, так і на земельну ділянку. Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 на час укладення письмового договору купівлі-продажу був його власником, а тому мав право його продажу. На виконання своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 спірний житловий будинок, а ОСОБА_2 оплатив його вартість, що свідчить про виконання правочину сторонами. Ураховуючи, що на протязі тривалого часу ОСОБА_1 ухиляється від нотаріального посвідчення правочину, що ним не оспорюється, то вимоги ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання за ним права власності на спірний житловий будинок є обґрунтованими. ОСОБА_1 визнав зустрічний позов, у силу вказаних обставин відмовлено у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 .

Не погодившись із вказаним рішенням суду, заступник прокурора Харківської області, який діяв в інтересах держави в особі Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області, подав до апеляційного суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 03 січня 2019 року поновлено заступнику прокурора Харківської області, який діяв в інтересах держави в особі Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області, строк апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції. Відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 24 січня 2019 року закінчено підготовку апеляційного розгляду справи. Призначено справу до розгляду апеляційним судом.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Харківської області, який діє в інтересах держави в особі Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області, на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 16 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору міни дійсним, зобов`язання вчинити певні дії; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на житловий будинок закрито.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що сільська рада, в інтересах якої заступник прокурора прокуратури Харківської області звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, є самостійною юридичною особою, якій належить право самостійно представляти свої інтереси в суді, проте сільська рада рішення суду першої інстанції не оскаржила, прокурора на представлення її інтересів у суді не уповноважила. Спірна земельна ділянка, права власності ОСОБА_1 на яку оспорює прокурор, не є комунальною власністю, а була передана у приватну власність ОСОБА_1 згідно з рішенням виконавчого комітету Приморської сільської ради від 11 листопада 1993 року № 15. Отже, інтереси держави у зв?язку з визнанням договору купівлі-продажу спірного житлового будинку дійсним не порушені. При цьому апеляційний суд послався на відповідну судову практику Верховного Суду щодо представництва прокурором інтересів держави у суді.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У березні 2019 року заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади. Приморська сільська рада Кілійського району Одеської області, усвідомлюючи порушення інтересів держави, які відбулися при прийнятті рішення суду першої інстанції, маючи відповідні повноваження, з апеляційною скаргою на рішення суду не звернулася, захист інтересів держави не здійснювала.

Посилався на те, що відповідно до частини першої статті 23 ЗК України 1991 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Згідно з частиною першою статті 24 ЗК України право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

Проте, матеріали справи не містять документів, які відповідно до статей 23, 24 ЗК України 1991 року посвідчували би право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Рішення виконавчого комітету Приморської сільської ради народних депутатів Одеської області від 11 листопада 1993 року № 15 не підтверджує право ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку.

Тому прокурор вважав, що при ухваленні рішення суду про визнання права власності за ОСОБА_5 на спірний житловий будинок, який розташований на спірній земельній ділянці, були порушені інтереси держави в особі територіальної громади, оскільки право власності ОСОБА_6 на цю земельну ділянку не підтверджено.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 636/165/18-ц із Чугуївського міського суду Харківської області.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з довідкою виконавчого комітету Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області від 15 вересня 2018 року № 400 вбачається, що відповідно до запису в погосподарській книзі сільської ради за 1991-1995 року № 10 особовий рахунок № НОМЕР_1 , до складу колгоспного двору станом на 16 квітня 1991 року по АДРЕСА_1 входили: ОСОБА_7 - голова домогосподарства (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_1 (онук ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (а.с. 36).

Відповідно до довідки виконавчого комітету Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області від 21 вересня 2016 року № 514 вказаний вище житловий будинок належить на праві власності ОСОБА_1 Право власності на зазначений вище житловий будинок зареєстроване за ОСОБА_1 згідно особистого рахунку № НОМЕР_2 у по господарській книзі № 6 за 2011-2015 роки (а.с. 39).

Житловий будинок по АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці площею 0,06 га, яка згідно з рішенням виконавчого комітету Приморської сільської ради від 11 листопада 1993 року № 15 передана у приватну власність ОСОБА_1 (а.с. 40).

Державна реєстрація права власності як на житловий будинок, так і на земельну ділянку, ОСОБА_1 не здійснена.

16 вересня 2015 року між ОСОБА_2 як покупцем і ОСОБА_1 як продавцем в простій письмовій формі було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 , вартість якого склала 55 тис. грн, що еквівалентно 2 500 доларам США, які ОСОБА_2 фактично передав ОСОБА_1 в момент укладення договору купівлі-продажу.

Рішенням суду вказаний договір визнано дійсним і за ОСОБА_2 визнано право власності на житловий будинок, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0665 га і цим договором передбачено перехід права користування земельною ділянкою (пункт 1.4.1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга заступника прокурора Харківської області підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з частиною четвертою статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених вказаним Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України Про прокуратуру ).

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі Менчинська проти Росії (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Вказаним положенням кореспондують відповідні норми ЦПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві,і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 57 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 56 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Системне тлумачення частини першої статті 57, частини четвертої статті 56 ЦПК Україний абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах .

Крім того, відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо: після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Прокурор, який діє в інтересах держави в особі Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області,звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції на виконання частини першої статті 57 ЦПК України, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру у тексті апеляційної скарги обґрунтував, на його думку, що при ухваленні рішення суду першої інстанції про визнання права власності за ОСОБА_5 на спірний житловий будинок, який розташований на спірній земельній ділянці, були порушені інтереси територіальної громади, оскільки право власності ОСОБА_6 на цю земельну ділянку не підтверджено, так як матеріали справи не містять документів, які відповідно до статей 23, 24 ЗК України 1991 року, посвідчували б право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку (тобто, навів підставу для представництва інтересів держави), а також обґрунтував, у чому, з погляду сільської ради, полягає порушення цих інтересів (тобто навів підстави позову).

Тому суд апеляційної інстанцій не мав підстав вважати помилковими зазначені доводи прокурора.

Апеляційний суд встановив, що прокурор зазначив в апеляційній скарзі підставу для здійснення ним представництва. Проте суд вважав вказану підставу помилковою та зазначив, що прокурор не надав докази на підтвердження як цієї підстави представництва (відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, зокрема повноважень звертатися до суду з апеляційною скаргою, яку подав прокурор), так і тієї, яку прокурор у апеляційній скарзі не зазначав (нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави органом, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах ).

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (стаття 57 ЦПК України).

В апеляційній скарзі мають бути або зазначені докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги, або підстави для звільнення від доказування таких обставин (стаття 82 ЦПК України). Вказане відповідає частині першій статті 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що в апеляційній скарзі слід вказувати на докази, які підтверджують підстави заявлених вимог (на підтвердження обставин, якими обґрунтовані ці вимоги). Незгода суду з наведеним в апеляційній скарзі, обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для закриття апеляційного провадження, як помилково вважав апеляційний суд у цій справі.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження

№ 14-104/ цс 19. При цьому Велика Палата Верховного Суду розглядала у постанові правове питання, у тому числі з підстав відступлення, зокрема від висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на постанови якого послався апеляційний суд.

В апеляційній скарзі прокурор зазначав, що Приморська сільська рада Кілійського району Одеської області не оскаржила рішення суду, неналежно захищала інтереси держави, комунальну власність територіальної громади, на що апеляційний суд уваги не звернув.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області задовольнити.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк