Постанова

від 16.10.2019 по справі 592/5430/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 592/5430/15-ц

провадження № 61-23824 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - прокурор м. Суми,

відповідачі : Сумська міська рада, ОСОБА_1 ,

третя особа - Державна інспекція сільського господарства в Сумській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Сумської області на рішення апеляційного суду Сумської області від 18 січня 2017 рокуу складі колегії суддів: Бойка В. Б., Рибалки В. Г., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року прокурор м. Суми звернувся до суду з позовом до Сумської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа - Державна інспекція сільського господарства в Сумській області, про визнання протиправним і скасування в частині рішення міської ради та визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що у жовтні 2014 року прокурором проведено перевірку додержання Сумською міською радою вимог земельного законодавства України під час надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0635 га, в оренду ОСОБА_1 . За результатами проведеної перевірки встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 15 березня 2013 року № 729 ОСОБА_1 придбав у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 нерухоме майно - магазин, площею 89,4 кв. м, який знаходиться по АДРЕСА_1 .

Рішенням Сумської міської ради від 31 липня 2013 року № 2587-МР надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,0635 га, під розміщеним магазином по АДРЕСА_1 .

Рішенням Сумської міської ради від 04 грудня 2013 року № 2880-МР затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та надано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0635 га, тобто на 0,0479 га більше ніж було у користуванні попереднього власника, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , під розміщення магазину по АДРЕСА_1 , терміном на 5 років.

Вказане рішення міської ради від 04 грудня 2013 року у частині надання в оренду земельної ділянки площею 0,0635 га ОСОБА_1 та укладений на підставі нього 11 лютого 2014 року договір оренди є незаконними, так як земельна ділянка, орієнтованою площею 0,0479 га, яку додано до земельної ділянки площею 0,0156 га, на якій розташована нерухома споруда, що належить ОСОБА_1 , відповідно до вимог земельного законодавства, повинна передаватися в оренду шляхом проведення земельних торгів. Оскільки договір оренди між Сумською міською радою та ОСОБА_1 , за яким останньому передано в оренду земельну ділянку площею 0,0635 га, укладений з порушенням частини першої статті 134 ЗК України, з порушенням процедури щодо передачі прав на користування земельною ділянкою на конкурентних засадах, він суперечить інтересам держави і суспільства, є незаконним.

Також зазначав, що центральним органом виконавчої влади, який здійснює контроль за використанням і охороною земель усіх категорій та форм власності, є Державна інспекція сільського господарства в Сумській області, яка повноважень на звернення до суду немає.

З урахуванням викладеного прокурор м. Суми просив суд рішення Сумської міської ради від 04 грудня 2013 року № 2880-МР у частині надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 5910136600:05:002:0102, площею 0,0635 га, розташованої по АДРЕСА_1 , під розміщеним магазином, визнати незаконним та скасувати; визнати недійсним договір оренди, укладений 11 лютого 2014 року між Сумською міською радою та ОСОБА_1 щодо вищевказаної земельної ділянки.

Короткий зміст судових рішень суду

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 07 вересня 2015 року, позов прокурора задоволено. Визнано рішення Сумської міської ради від 04 грудня 2013 року № 2880-МР у частині надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , на якій розміщено магазин, у цій частині протиправним та скасовано. Визнано недійсним договір оренди вказаної земельної ділянки, укладений 11 лютого 2014 року між Сумською міською радою та ОСОБА_1 , щодо земельної ділянки площею 0,635 га, розташованої по АДРЕСА_1 .Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 07 вересня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Останнім рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 листопада 2016 року у складі судді Косолап М. М. позов прокурора м. Суми задоволено. Рішення Сумської міської ради від 04 грудня 2013 року № 2880-МР у частині надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 5910136600:05:002:0102, площею 0,0635 га, розташованої по АДРЕСА_1 , під розміщеним магазином - визнано незаконним та скасовано. Визнано недійсним договір оренди, укладений 11 лютого 2014 року між Сумською міською радою та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, площею 0,0635 га, кадастровий номер 5910136600:05:002:0102, розташованої по АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна від 15 березня 2013 року ОСОБА_1 придбав магазин, площею 89,4 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 , на земельній ділянці Сумської міської ради, площею 0,0156 га, кадастровий номер 591013660005002:0202 і саме в цьому розмірі мав законне право на користування земельною ділянкою за вказаним кадастровим номером. Відповідно до спірного рішення міської ради й договору оренди земельної ділянки від 11 лютого 2014 року ОСОБА_1 передано земельну ділянку більшою площею - 0,0635 га та з іншим кадастровим номером 5910136600:05:002:0102, терміном до 04 грудня 2018 року. Таким чином, земельна ділянка площею 0,0479 га передана у користування ОСОБА_1 з порушенням положень земельного законодавства. Спірний договір оренди земельної ділянки від 11 лютого 2014 року укладено між Сумською міською радою та ОСОБА_1 з порушенням вимог частини першої статті 134 ЗК України, а саме порушено процедуру щодо передачі прав на користування земельною ділянкою на конкурентних засадах, тому цей правочин суперечить інтересам держави та суспільства, унаслідок чого є недійсним. Зазначено, що прокурор довів підстави пред`явлення позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 18 січня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - задоволено частково, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 листопада 2016 року скасовано. У задоволенні позову прокурора м. Суми відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що звертаючись до суду з таким позовом, прокурор м. Суми не вказав те, що він діє виключно в інтересах держави та мав на меті захистити саме її інтереси, а також помилково вважав, що Державна інспекція сільського господарства в Сумській області не має права звертатися до суду з позовом у випадках порушення земельного законодавства. Вказана інспекція брала участь у справі не як уповноважений орган, що представляє державу у спірних правовідносинах, а як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Крім того, прокурор підставу позову зазначив нечітко, узагальнено, без розмежування підстав для представництва інтересів держави (конкретних обґрунтувань наявності порушень або загрози порушень матеріальних чи інших інтересів держави, які передбачені нормами чинного законодавства). 25 жовтня 2016 року, уточнюючи позов, прокурор м. Суми вищевказаних недоліків позову не усунув. Таким чином, слід відмовити у задоволенні позову прокурора м. Суми у зв`язку з необґрунтованістю підстав для представництва ним інтересів держави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заступник прокурора Сумської області просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 592/5430/15-ц з Ковпаківського районного суду м. Суми .

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року зазначену справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, фактично захищає в якості державних інтересів право територіальної громади на розпорядження земельними ділянками. Центральним органом виконавчої влади, який здійснює контроль за дотриманням земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, є Державна інспекція сільського господарства України, в якої відповідно до пункту 5 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 459/2011, відсутні повноваження для звернення до суду. Таким чином, з позовом до суду звернувся саме прокурор, і згідно з частиною другою статті 45 ЦПК України 2004 року він набув статусу позивача. Прокурором належними та допустимими доказами підтверджено, що спірним рішенням Сумської міської ради від 04 грудня 2013 року № 2880-МР ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано в оренду земельну ділянку на 0,0479 га більшу, ніж була у користуванні у попереднього власника придбаного ОСОБА_1 приміщення магазину. Тобто на переданій ОСОБА_1 в оренду земельній ділянці площею 0,0479 га нерухоме майно останнього розташовано не було, унаслідок чого передача цієї земельної ділянки мала відбутися не на підставі положень статті 123 ЗК України, а шляхом проведення земельних торгів.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Сумської міської ради № 514-МР від 25 квітня 2007 року підприємцю ОСОБА_2 надано в оренду земельну ділянку, площею 0,0156 га, для обслуговування магазину по АДРЕСА_1 терміном на 5 років по 25 квітня 2012 року.

15 березня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого ОСОБА_1 придбав нерухоме майно - магазин металевий, загальною площею 89,4 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, розташованій на території Сумської міської ради. Відповідно до пункту 1.3 договору купівлі-продажу продавець сповістив покупця, що земельна ділянка, площею 0,0156 га, кадастровий номер 591013660005002:0202, перебуває у тимчасовому платному користуванні.

20 березня 2013 року ОСОБА_2 відмовився від права користування земельною ділянкою площею 0,0156 га, на якій розміщено нежитлове приміщення - магазин, на користь ОСОБА_1 .

Рішенням Сумської міської ради від 31 липня 2013 року №2587-МР ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду під розміщеним магазином для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, орієнтовною площею 0,0635 га.

Відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 в оренду під розміщеним магазином за рахунок земель громадської забудови, кадастровий номер 5910136600:05:002:0102, відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0635 га ОСОБА_1 планувалося за рахунок земельної ділянки, площею 0,0156 га (кадастровий номер 5910136600:05:002:0202), що перебувала в оренді ОСОБА_2 , який відмовився від права користування на користь ОСОБА_1 у зв`язку з переходом права власності на об`єкт нерухомого майна та суміжної земельної ділянки орієнтовною площею 0,0479 га, яка відноситься до земель загального користування Сумської міської ради.

Рішенням Сумської міської ради від 04 грудня 2013 року № 2880-МР затверджено вищевказаний проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , надано в оренду земельну ділянку (землі громадської забудови Сумської міської ради), кадастровий номер 5910136600:05:002:0102, площею 0,0635 га, терміном на 5 років.

11 лютого 2014 року між Сумською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, площею 0,0635 га, кадастровий номер 5910136600:05:002:0102, терміном до 04 грудня 2018 року.

Тобто, вказаним рішенням ОСОБА_1 передано земельну ділянку на 0,0479 га більшу, ніж перебувала в оренді ОСОБА_2 , кадастровий номер 5910136600:05:002:0202.

Прокуратурою м. Суми на підставі постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 22 жовтня 2014 року було проведено відповідну перевірку за зверненням Сумської міської ради та встановлено вищі зазначені факти.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга заступник прокурора Сумської області підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Щодо підстави представництва прокурором

Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з частиною четвертою статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 3, частині третій статті 26 ЦПК України 2004 року.

У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі Менчинська проти Росії (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону ).

Вказаним положенням кореспондують відповідні норми ЦПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Аналогічні за змістом положення містяться у абз. 2 частини другої статті 45 ЦПК України 2004 року.

Системне тлумачення вищевказаних положень закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною п`ятою статті 175 ЦПК України (частина сьома статті 119 ЦПК України 2004 року) у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону: прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Прокурор пред`явив позов до Сумської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа - Державна інспекція сільського господарства в Сумській області, і на виконання зазначених вимог ЦПК України, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону у позовній заяві обґрунтував, на його думку, що спірним рішенням Сумської міської ради від 04 грудня 2013 року № 2880-МР ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано в оренду земельну ділянку більшу, ніж була у користуванні у попереднього власника придбаного останнім приміщення магазину, унаслідок чого передача цієї земельної ділянки мала відбутися не на підставі положень статті 123 ЗК України, а шляхом проведення земельних торгів , чим порушено інтереси держави та суспільства.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, захищає в якості державних інтересів право територіальної громади на розпорядження земельними ділянками (тобто, навів підставу для представництва інтересів держави), а також обґрунтував порушення цих інтересів (тобто навів підстави позову).

Тому суд апеляційної інстанцій не мав підстав вважати помилковими зазначені доводи прокурора.

Апеляційний суд встановив, що прокурор зазначив у позовній заяві підставу для здійснення ним представництва. Проте суд вважав зазначену підставу помилковою та вказав, що прокурор у позовній заяві не зазначав (нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави органом, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах ).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів прокуратури, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження

№ 14-104 цс 19.

При цьому апеляційний суд не звернув уваги на те, що прокурор у позовній заяві зазначав, що у силу частини другої статті 45 ЦПК України 2004 року набуває статусу позивача, так як до повноважень інспекції не віднесено подачу позову до суду. Крім того, у цій частині апеляційний суд допустився й інших порушень процесуального закону. Так, у разі недоведення підстави представництва прокурором при пред`явленні позову, то такий позов підлягає залишенню без розгляду, а не для відмови в позові по суті.

Ураховуючи викладене, незгода апеляційного суду з наведеним у позовній заяві на виконання вищевказаних вимог процесуального законодавства обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва безпідставна, тому незаконним є висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову з підстави відсутності у прокурора повноважень на представництво інтересів держави.

Щодо вирішення позову по суті

При вирішенні позовних вимог прокурора про визнання протиправним і скасування частини рішення міської ради та визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, апеляційний суд не врахував таке.

Відповідно до частини першої статті 122 ЦК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (частина перша статті 93 ЗК України).

За змістом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів , крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до частини другої статті 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача .

Таким чином, апеляційний суд у порушення зазначених вище положень закону та вимог статей 212-214, 303, 316 ЦПК України 2004 року не звернув уваги на те, що на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15 березня 2013 року ОСОБА_1 придбав магазин, площею 89,4 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, що належить Сумській міській раді, площею 0,0156 га, кадастровий номер 591013660005002:0202 і саме в цьому розмірі останній мав законне право на користування земельною ділянкою за вказаним кадастровим номером.

Проте відповідно до оскаржуваного рішення Сумської міської ради від 04 грудня 2013 року № 2880-МР й оспореного договору оренди земельної ділянки від 11 лютого 2014 року ОСОБА_1 передано земельну ділянку більшою площею - 0,0635 га та з іншим кадастровим номером 5910136600:05:002:0102, терміном до 04 грудня 2018 року.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильність вирішення спору, дійшов вірного висновку про те, що земельна ділянка площею 0,0479 га передана у користування ОСОБА_1 з порушенням положень земельного законодавства, оскільки така передача повинна була здійснюватися за результатами проведення земельних торгів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оспорений договір оренди земельної ділянки від 11 лютого 2014 року укладено між Сумською міською радою та ОСОБА_1 з порушенням вимог частини першої статті 134 ЗК України, а саме порушено процедуру щодо передачі прав на користування земельною ділянкою на конкурентних засадах, тому цей правочин суперечить інтересам держави та суспільства. Тому відповідно до статті 203 ЦК України він є недійсним.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, дійшов законного і обґрунтованого висновку про задоволення позову прокурора м. Суми.

Зазначене не перешкоджає ОСОБА_1 набути земельну ділянку у порядку, передбаченому законодавством.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу заступника прокурора Сумської області задовольнити.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 18 січня 2017 року скасувати, рішення Ковпаківського районного суду м. Сумивід 14 листопада 2016 року залишити у силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк