Постанова

від 09.10.2019 по справі 2027/10717/12

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2019 року

місто Київ

справа № 2027/10717/12

провадження № 61-29907св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство ПроКредит Банк ,

відповідачі: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2012 року у складі судді Крівцова Д. А. та рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 травня 2013 року у складі колегії суддів: Колтунової А. І., Гальянової І. Г., Костенко Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У липні 2012 року Публічне акціонерне товариство ПроКредит Банк

(далі - ПАТ ПроКредит Банк , банк) звернулося до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 645 660, 83 грн .

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 18 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством ПроКредит Банк (далі - ЗАТ ПроКредитБанк ), правонаступником якого є ПАТ ПроКредит Банк , та ФОП ОСОБА_1 укладено рамкову угоду № 6402, відповідно до умов якої ПАТ ПроКредит Банк здійснює кредитування ФОП ОСОБА_1 у межах лімітів: ліміт суми становить 100 000, 00 дол. США, строк на який відкривається кредитна лінія - 120 місяців. Визначення умов надання кредиту на підставі рамкової угоди № 6402 здійснювалось шляхом укладення договорів про надання траншу, овердрафту, кредитної лінії. На підставі та в межах рамкової угоди між ПАТ ПроКредитБанк та ФОП ОСОБА_1 укладено договір про надання траншу від 18 жовтня 2007 року № 2.23835/6402, відповідно до умов якого останньому надано кредит в розмірі 90 000, 00 дол. США, процентна ставка за користування кредитом - 13, 5 % річних, строк користування кредитом - 72 місяці.

З метою забезпечення виконання відповідачем ФОП ОСОБА_1 . зобов`язань, які виникають з умов рамкової угоди, договору траншу та інших договорів про надання траншу, графіків повернення кредиту і сплати відсотків, які є невід`ємною частиною рамкової угоди, 18 жовтня 2007 року між ПАТ ПроКредит Банк та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 6402-ДП1. Відповідно до умов зазначеного договору поруки у разі порушення ФОП ОСОБА_1 зобов`язання, забезпеченого порукою, відповідачі відповідають перед ПАТ ПроКредит Банк як солідарні боржники.

Всупереч умовам рамкової угоди, договору про надання траншу від 18 жовтня 2007 року № 2.23835/6402, вимог законодавства ФОП ОСОБА_1 не забезпечив своєчасне погашення кредиту, внаслідок чого утворилася заборгованість. Строк прострочення погашення кредиту на день подачі позову становив 290 днів.

Станом на 23 вересня 2011 року у ФОП ОСОБА_1 за договором траншу утворилась заборгованість в сумі 645 660, 83 грн за офіційним курсом НБУ долара США до гривні, де борг за капіталом складав 67 625, 42 дол. США, борг зі сплати відсотків - 6 247, 48 дол. США, пеня - 56 620, 51 грн.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Представник ФОП ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти позову, проте доводів, які б обґрунтовували заперечення проти позову, суду не навів.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2012 року позов ПАТ ПроКредит Банк задоволено частково, стягнуто з ФОП ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 645 660, 83 грн, здійснено розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що вимоги позивача щодо стягнення з ФОП ОСОБА_1 . заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Вимоги до поручителя за висновками суду першої інстанції не підлягають задоволенню, оскільки договір поруки припинений у зв`язку зі зміною основного зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності останнього.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 23 травня 2013 року апеляційну скаргу ПАТ ПроКредит Банк задоволено. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2012 року змінено, скасовано в частині відмови у задоволенні позову ПАТ ПроКредит Банк про солідарне стягнення з ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором. Ухвалено нове рішення, яким стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ ПроКредит Банк заборгованість за кредитним договором у розмірі 645 660, 83 грн, здійснено розподіл судових витрат. В іншій частині рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2012 року залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що мало місце збільшення зобов`язань ФОП ОСОБА_1 за рамковою угодою та договором траншу без попереднього повідомлення про це поручителя ОСОБА_2 і надання нею згоди на збільшення розміру зобов`язань та обсягу відповідальності за кредитним договором, оскільки збільшення відсоткової ставки кредиту, періоду його погашення не було передбачено додатковими угодами.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у вересні 2017 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2012 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 травня 2013 року, у задоволенні позову ПАТ ПроКредит Банк до ОСОБА_2 відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права під час розгляду справи судом апеляційної інстанції. Заявник вважає, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 559 ЦК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 18 жовтня 2007 року між ЗАТ ПроКредит Банк , правонаступником якого є ПАТ ПроКредит Банк , та ФОП ОСОБА_1 . укладено рамкову угоду № 6402, на підставі та в межах якої сторонами укладено договір про надання траншу № 2.23835/6402.

Відповідно до рамкової угоди та договору траншу ФОП ОСОБА_1 зобов`язався здійснювати своєчасне погашення усіх виданих кредитів, сплачувати відсотки та інші платежі у визначеному порядку.

Згідно з додатком № 1 до договору траншу - графіка повернення кредиту та сплати відсотків, ФОП ОСОБА_1 зобов`язався сплатити на користь позивача разом 132 500, 92 дол. США, з яких капітал внеску - 90 000, 00 дол. США, відсотки внеску - 42 500, 92 грн.

З метою забезпечення виконання ФОП ОСОБА_1 зобов`язань, які виникають з умов рамкової угоди, договору траншу та інших договорів про надання траншу, графіків повернення кредиту і сплати відсотків, які є невід`ємною частиною рамкової угоди, між ПАТ ПроКредит Банк та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до умов якого у разі порушення ФОП ОСОБА_1 зобов`язання, забезпеченого порукою, відповідачі відповідають перед ПАТ ПроКредит Банк як солідарні боржники.

Після укладення договору поруки між банком та ФОП ОСОБА_1 укладено договори про внесення змін та доповнень до рамкової угоди та договору траншу, а також нові редакції графіка. Згідно з графіком в новій редакції від 16 листопада 2010 року ФОП ОСОБА_1 зобов`язався сплатити на користь позивача разом 141 861, 68 дол. США, з яких капітал

внеску - 90 000, 00 дол. США, проценти - 51 861, 68 дол. США.

У зв`язку з невиконанням ФОП ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань банк 05 серпня 2011 року на його адресу направив вимогу про повне дострокове погашення кредиту. Проте позичальник взяті на себе згідно з зазначеними договорами зобов`язання не виконав, розмір несплаченої заборгованості за кредитним договором складає 645 660, 83 грн, з яких заборгованість за капіталом - 539 224, 81 грн, заборгованість за процентами - 49 815, 51 грн, пеня - 56 620, 51 грн.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення пред`явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з названою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання

(у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив призводить до припинення суб`єктивного права кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Сторони у договорі поруки не визначили строк її дії, а тому до спірних правовідносин застосовуються положення частини четвертої статті 559 ЦК України.

Відповідно до умов договору про надання траншу погашення кредиту та сплата відсотків за його користування здійснюються в порядку та строки згідно з графіком повернення кредиту і сплати відсотків, наведеному у додатку № 1 до цього договору, який є його невід`ємною частиною.

За пунктом 1.2 договору поруки сторони цього договору встановлюють, що поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов`язання перед кредитором відповідати за зобов`язання ФОП Андронова І. В., які виникають з умов рамкової угоди від 18 жовтня 2007 року № 6402, договору надання траншу від 18 жовтня 2007 року № 2.23835/6402 та інших договорів про надання траншу, графіків повернення кредиту і сплати відсотків, які є невід`ємними частинами рамкової угоди.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, оскільки договором кредиту передбачено, що чергові платежі позичальник повинен був здійснювати кожного місяця відповідно до графіка платежів, то з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та згідно з частиною четвертою статті 559 цього Кодексу обрахування встановленого шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя зі спливом строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), відповідно до якого строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1599цс15, з огляду на положення частини четвертої статті 559 ЦК України наявні підстави для висновку, що під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог цієї норми. При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

Встановивши, що порука не припинилася за правилами частини першої статті 559 ЦК України, суд апеляційної інстанції мав перевірити, чи не припинилася порука з інших підстав, зокрема відповідно до правил частини четвертої статті 559 ЦК України.

Як встановлено судом першої інстанції, банк 05 серпня 2011 року направив позичальнику вимогу про дострокове виконання основного зобов`язання, натомість з позовом до суду звернувся лише 10 липня 2012 року, тобто зі спливом шестимісячного строку з дня зміни строку виконання основного зобов`язання за кредитом.

Зазначена вимога отримана позичальником 11 вересня 2011 року.

Відповідно до положень укладеного між сторонами договору траншу від 18 жовтня 2007 року № 2.23835/6402 у разі виникнення простроченої заборгованості з погашення кредиту або прострочення сплати відсотків згідно з графіком, або сплати штрафних санкцій більш ніж на 3 банківських дні, або у разі невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, передбачених у пунктах 3.5, 4.3, 5.5, 5.6, 7.3 цього договору, або наявності обставин, які ставлять під сумнів погашення кредиту, кредитор набуває право вимагати дострокового погашення кредиту та інших нарахувань за ним.

Таким чином, враховуючи існування простроченої заборгованості за кредитним договором, банк скористався своїм правом та власними діями змінив час виконання кредитного зобов`язання у повному обсязі на 04 серпня 2011 року, пред`явивши вимогу про дострокове виконання зобов`язання, у якій зазначив, що банк вимагає протягом п`яти банківських днів з моменту відправлення цієї вимоги погасити існуючу заборгованість та здійснити повне дострокове погашення кредиту.

З наступного дня від дати зміни строку виконання основного зобов`язання у зв`язку з невиконанням позичальником взятого на себе зобов`язання банк набув право пред`явити вимогу до поручителя. Це право існувало протягом шести місяців, проте таким правом кредитор не скористався та звернувся з позовом до поручителя з пропуском строку. Пред`явлення поручителю досудової вимоги не впливає на припинення поруки, оскільки, як вже зазначено Верховним Судом, така вимога має бути пред`явлена лише в судовому порядку.

Оскільки банк звернувся до суду з позовом до поручителя зі спливом шестимісячного строку з моменту зміни строку виконання основного зобов`язання, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України, а договором поруки не визначений строк її дії, Верховний Суд зробив висновок про припинення поруки.

Суд апеляційної інстанції, зробивши висновок, що порука не припинилася, задовольняючи позов про стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором, не врахував наведених норм матеріального права та обставин справи, не з`ясував, чи пред`явив банк вимогу до поручителя в межах шестимісячного строку за кожним місячним платежем та за якими платежами порука припинилась, а за якими ще діяла на момент звернення банку до суду з позовом.

Висновки суду першої інстанції про припинення поруки з підстав, визначених частиною першою статті 559 ЦК України, також є помилковими, не підтверджені належними та допустимими доказами.

В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржувались, а тому відповідно до правил статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не переглядались.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позову, пред`явленого до ОСОБА_2 , підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами б , в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, то судові витати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, підлягають відшкодуванню ФОП ОСОБА_1 на користь банку.

Судові витрати, понесені заявником у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають відшкодуванню позивачем на користь ОСОБА_2

Вирішення питання про поновлення виконання оскаржуваних судових рішень

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 11 вересня 2017 року зупинене виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2012 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 травня 2013 року в частині задоволення позову до закінчення касаційного провадження у справі.

Зробивши висновок про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, постановлених у справі, в частині вирішення позовних вимог до поручителя, ухвалення нового про відмову у задоволенні позову в цій частині, Верховний Суд, керуючись частиною третьою статті 436 ЦПК України, поновлює їх виконання у нескасованих частинах.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2012 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 травня 2013 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства ПроКредит Банк до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства ПроКредит Банк до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Поновити виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2012 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 травня 2013 року у нескасованих частинах.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді А. О. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко