Постанова

від 17.10.2019 по справі 522/18382/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 жовтня 2019 року

м.Київ

справа № 522/8382/16-ц

провадження № 6124925св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С.Ю., Петрова Є.В. (суддя-доповідач), Сімоненко В.М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Державне підприємство оборони України «Південьвійськбуд»,

треті особи: Публічне акціонерне товариство «ПІК», виконавчий комітет Одеської міської ради, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про встановлення факту,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2017 року у складі судді Домусчі Л.В. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 29 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Цюри Т.В., Сегеди С.М., Кононенко Н.А.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Позивач звернувся 29 вересня 2016 року до суду з позовом до Державного підприємства оборони України «Південьвійськбуд», де в ході розгляду справи було залучено третіх осіб Виконавчий комітет Одеської міської ради, Публічне акціонерне товариство «ПІК» ГУ ПФУ в Одеській області, про встановлення факту.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він прагне встановити фактичні обставини, а саме те, що він, будучи командиром військової частини НОМЕР_1 та начальником 22-го управління начальника робіт виконував обов`язки однієї юридичної особи та отримав згоду від виконавчого комітету Одеської міської ради на статус забудовника будинку АДРЕСА_1 на 22 управління начальника робіт умовне найменування в/ч НОМЕР_1 . Тому, позивач просив встановити факт, що саме 22 управління начальника робіт умовне найменування в/ч НОМЕР_1 отримало дозвіл, відповідно до рішення №733 від 23 грудня 2004 року Одеської міської ради на будівництво 6-10 поверхового будинку з вбудованими офісами за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що обставин спору про право, який вирішується в порядку позовного провадження, в даному випадку не встановлено, оскільки позивачем не доведено порушення, невизнання або оспорювання його прав, свобод чи інтересів відповідачем. Доказів незаконності дій відповідача, а так само доказів неправомірності, протиправності прийнятого рішення № 733 від 23грудня 2004 року виконавчого комітету Одеської міської ради, суду надано не було, а відповідно позивачем не доведено наявності факту встановлення незаконності дій відповідача. Таким чином суди вважали, що позовні вимоги задоволенню не підлягали, оскільки у даній справі відсутній спір про право

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувсь до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

27 вересня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року вказану справу призначено суддідоповідачеві Петрову Є. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Позивач у касаційній скарзі зазначав, що суди дійшли хибного висновку про відмову в задовленні позову з підстав не встановлення обставин спору про право, який вирішується в порядку позовного провадження з огляду на таке.

Одним з критеріїв наявності спору про право у справах окремого провадження є сама можливість виникнення, зміни або припинення прав та обовязків у третіх осіб внаслідок встановлення певного факту навіть за відсутності заперечень таких осіб.

Також зазначив, що встановлення факту заявленого у позовній заяві створює впевненість у правовому статусі позивача, породжує у ОСОБА_2 певні права та обов`язки, як керівника 22 управління начальника робіт під час будівництва будинку АДРЕСА_1 , а також впливає на його соціальні права як пенсіонера. Тобто метою подання позовної заяви є усунення невизначеності у взаємовідносинах ОСОБА_2 та відповідача і третіх осіб, створення необхідних умов для реалізації права.

Висновки судів, покладені в основу рішень не відповідають дійсним обставинам справи та не грунтуються на нормах матеріального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 733 від 23 грудня 2004 року Одеська міська рада надала дозвіл в/ч НОМЕР_1 на будівництво 6-10 поверхового будинку з вбудованими офісами за адресою: АДРЕСА_1 та затверджено договір оренди земельної ділянки.

Згідно витребуваної судом архівної довідки Міністерства оборони України галузевий держархів від 05 квітня 2017 року суду надано фотокопію наказу Міністра оборони України від 07 серпня 2006 року за №483 «Про реорганізацію 22 управління начальника робіт Центрального спеціалізованого управління» (а.с.92-94), де визначено ДП МОУ «Південьвійськбуд» його правонаступником.

Згідно архівної довідки МОУ в наказі командира в/ч 42682 №71 від 30 вересня 1996 року значиться: у відповідності з вимогами Директиви Міністерства оборони України №Д-115/1/2794 «Про проведення організаційних заходів» від 08липня 1996 року та вказівкою Головного організаційно-мобілізаційного управління Генерального штабу ЗС України №115/1/366 від 21 серпня 1996 року з 01 жовтня 1996 року в/ч 42682/241 управління спеціалізованих монтажних робіт/переформовано в 22 управління начальника робіт, з змістом по штату №41/045-51/01, умовне найменування в/ч НОМЕР_1 , індекс частини НОМЕР_2 . Умовне найменування в/ч НОМЕР_3 анульовано (а.с.6).

Згідно відповіді ОСОБА_2 без дати, з архівної довідки МОУ вбачається, що згідно ліквідаційного акту, затвердженого 24 травня 2007 року у відповідності з вимогами наказу Міністра оборони України від 07 серпня 2006 року №483, 22управління начальника робіт підлягає реорганізації шляхом приєднання до ДП МО України «Південьвійськбуд». Необхідні документи в/ч НОМЕР_1 (22УНР) знаходяться на зберіганні в Одеському територіальному архівному відділі ГДАМОУ (а.с.7).

Згідно відповіді ГУОП Генерального штабу ЗСУ від 26 червня 2007 року СП«ІНЕКОМ-СЕРВІС» зазначено що відповідно до вимог Директиви Міністерства оборони України №115/011 станом на 28 лютого 2003 року умовне найменування в/ч НОМЕР_1 , яке належало 22 управління начальника робіт-анульовано .(а.с.75).

Згідно архівного витягу Одеського територіального архівного відділу ГДА МОУ від 13 січня 2016 року №768 ОСОБА_2 вбачається, що наказом начальника 22 управління начальника робіт №192 від 30 листопада 2006 року з 30 листопада 2006 року 22 управління начальника робіт Центрального спеціалізованого будівельного управління МОУ свою діяльність припинило в повному обсязі.(а.с.8).

З ксерокопії довідки ГУ статистики в Одеській області від 20 квітня 2005 року та 14 березня 2007 року що керівником 22 управління начальника робіт був ОСОБА_2 .

Із заяви ОСОБА_2 від 29 жовтня 2016 року до УПФ у Приморському районі м.Одеси вбачається, що 22 квітня 2006 року йому було призначено пенсію і він звертається щодо перерахунку нарахованої пенсії та включенням до стажу роботи періоду з 23 грудня 2004 року по 01 лютого 2006 року як керівника 22управління начальника робіт (а.с.39).

26 грудня 2016 року УПФ у Приморському районі м.Одеси надало ОСОБА_2 відповідь №751/с-11 про те, що пересилає його заяву за належністю до ГУ ПФУ в Одеській області.

23 січня 2017 року ГУ ПФУ в Одеській області надало відповідь позивачу, якою повідомила що розрахунок вислуги років та визначення розміру грошового забезпечення чи окремих його складових для обчислення пенсії не входить до їх компетенції, тому із зазначеним у його звернені питанням необхідно звертатись до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.64). Крім того повідомили що йому вислуга років обчислена Департаментом фінансів МОУ за період військової служби з 05 серпня 1976 року по 22 квітня 2006 року, та оскільки йому встановлено інвалідність 2-ї групи то йому призначена пенсія по інвалідності у розмірі 80%.

Таким чином позивачу була враховано грошове забезпечення за період 05серпня 1976 року по 22 квітня 2006 року включно.

Згідно відповіді ДП «Південьвійськбуд» Смазнову С.М. від 22 листопада 2016 року №154 вбачається повідомлення про те, що згідно ліквідаційного акту, затвердженого 24 травня 2007 року у відповідності з вимогами наказу Міністра оборони України від 07 серпня 2006 року №483, 22 управління начальника робіт підлягало реорганізації шляхом приєднання до ДП МО України «Південьвійськбуд». Наказом командира в/ч НОМЕР_3 від 30 вересня 1996 року значилось, що з 01 жовтня 1996 року в/ч 42682/241 переоформлено в 22управління начальника робіт (а.с.30).

Також з ухвали господарського суду Одеської області від 18 лютого 2008 року (справа №28-22/82-07-1860) вбачається, про затвердження мирової угоди від 18лютого 2008 року укладену між ДП МОУ «Південьвійськбуд», ЗАТ «ПІК» та СУЧП «ІНЕКОМ-СЕРВІС».

Згідно відповіді Центрального обєднаного управління ПФУ в м.Одесі від 27квітня 2017 року вбачається, що ОСОБА_2 не стоїть у них на обліку(а.с.113).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьоїстатті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 ЦПК України правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. З огляду на наведене суд, вирішуючи спір, повинен встановити факт порушення, невизнання або оспорювання прав чи інтересів цієї особи, а також перевірити, чи залучений у справі відповідач є відповідальним за такі порушення.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України (в редакції чинної на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частини 1 статі 16 ЦК України (в редакції чинної на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частиною1 статті 11 ЦПК України (в редакції чинної на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції) визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно частин 1-3 статті 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 60 ЦПК України (в редакції чинної на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції) регламентовано, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено порушення, невизнання або оспорювання його прав, свобод чи інтересів відповідачем, як і не надано доказів незаконності дій відповідача, а так само доказів неправомірності, протиправності прийнятого рішення № 733 від 23 грудня 2004 року виконавчого комітету Одеської міської ради, а відповідно позивачем не доведено наявності факту встановлення незаконності дій відповідача.

Посилання у касаційній скарзі на порушення судами норм матеріального права жодних вказівок на такі норми не містять та зводяться виключно до переоцінки встановлених у справі обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Так, згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Устименко проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нелюбін проти Російської Федерації»), які з огляду на положеннястатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 29 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко