Рішення

від 17.10.2019 по справі 909/760/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.10.2019 м. Івано-ФранківськСправа № 909/760/19 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Горохолинської сільської ради Богородчанського району,

до відповідача: Фізичної особи підприємця Іванюк Наталія Іванівна

про стягнення заборгованості з орендної плати за землю в сумі 63 199 грн 72 к.

за участю:

від прокуратури: Гоголь Віталій Васильович,

від позивача: Середюк Ярослав Михайлович,

від відповідача: ОСОБА_1

встановив: Керівник Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Горохолинської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Іванюк Наталії Іванівни про стягнення заборгованості з орендної плати за землю в сумі 63199 грн 72 к.

Вирішення судом процесуальних питань.

Щодо підстав звернення прокурора до суду .

Згідно ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 ГПК України).

В силу п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України обумовлюють обов`язкову наявність спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 вказаного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку про те, що прокурор може представляти в судовому порядку інтереси держави лише у двох випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. При цьому випадками за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) № 3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави" особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Верховний Суд у постанові від 07.12.2018 (справа № 924/1256/17) зазначив, що за змістом ч. 3 ст. 23 Закону № 1697-VII прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у них двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно, Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він: усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, а здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, підставою для звернення до суду є неналежне здійснення своїх повноважень службовими особами Горохолинської сільської ради, за фактом службової недбалості яких Надвірнянською місцевою прокуратурою 18.07.2019 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 367 Кримінального кодексу України.

Отже, з зазначеного предмета спору, характеру спірних правовідносин, прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті. Прокурором належним чином обґрунтовано перед судом правові підстави звернення до суду з даним позовом - необхідність захисту порушених інтересів держави.

08.08.2019 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі, розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначити розгляд справи по суті у судове засідання на 09.09.2019 (ухвала від 08.08.2019), яке суд постановив відкласти на 24.09.2019 (ухвала від 09.09.2019).

24.09.2019 суд постановив поновити відповідачу строк на подання відзиву до 04.10.2019 та відкласти розгляд справи у судове засідання на 07.10.2019, в якому оголосив перерву до 09.10.2019.

04.10.2019 від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх.№17022/19), 09.10.2019 представник відповідача подав додаткові пояснення по справі (вх.№17259/19).

Представник позивача подав у судовому засіданні клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів (вх.№17197/19) та пояснення у справі (вх.№17314/19), які суд оглянув та приєднав до матеріалів справи.

Відповідно до ст.216 ГПК України, якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в цьому судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі. Якщо в судовому засіданні було оголошено перерву, провадження у справі після її закінчення продовжується зі стадії, на якій було оголошено перерву.

Враховуючи необхідність проведення сторонами звірки заборгованості, суд дійшов висновку про оголошення перерви в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 17.10.2019.

17.10.2019 в судовому засіданні представник відповідача подала клопотання вх.№17857/19 про долучення до матеріалів справи Акта звірки заборгованості №175/02-52 від 11.10.2019, який суд оглянув та приєднав до матеріалів справи.

Після перерви в судовому засіданні 17.10.2019 суд проголосив вступну та резолютивну частину рішення.

Позиція прокурора та позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав зобов"язання щодо сплати орендної плати в строки, передбачені договорами оренди землі від 04 квітня 2016 року та 23 травня 2017 року, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 63199 грн 72 к. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 526 ЦК України, 193 ГК України, Законом України "Про оренду землі".

В судовому засіданні прокурор та позивач позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Позиція відповідача.

Відповідач подала відзив на позов, в якому частково проти позову заперечила, зазначивши, що позивач необґрунтовано нарахував орендну плату в розмірі більшому, ніж це погоджено сторонами у договорі оренди землі від 04.04.2016, а саме позивачем невірно застосовано коефіцієнт індексації. Вважає, що без внесення змін до договору оренди землі у відповідача відсутній обов"язок сплачувати орендну плату, у розмірі не передбаченому договором.

Обставини справи. Оцінка доказів.

04.04.2016 Горохолинська сільська рада (орендодавець) та фізична особа - підприємець Іванюк Наталія Іванівна (орендар) уклали договір оренди землі, відповідно до п.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування викуплених приміщень двохрядного корівника з подальшою реконструкцією під складські, офісно-побутові приміщення та приміщення під виробництво будівельних матеріалів в АДРЕСА_1 .

В оренду надається земельна ділянка кадастровий номер 2620481201:01:002:0339 площею 3255 м.кв. Категорія земель-землі промисловості, транспорту, зв"язку (п.2 договору).

Згідно п.7 договору - він укладений на п"ять років.

Сторони у пунктах 7 та 8 договору погодили, що орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі та розмірі 11697 грн 82 к. в рік. Обчислення розміру орендної плати на земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством та за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами.

Орендна плата вноситься щомісячно в розмірі 974 грн 82 к. до 1-го числа наступного місяця (п.10 договору).

23.05.2017 Горохолинська сільська рада (орендодавець) та фізична особа - підприємець Іванюк Наталія Іванівна (орендар) уклали договір оренди землі, відповідно до п.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (для обслуговування викупленого приміщення тваринницької ферми, яку передбачається реконструювати під цех по виготовленню бетонних виробів в с.Горохолина, вул.Українська, Богородчанського району Івано-Франківської області.

В оренду надається земельна ділянка кадастровий номер 2620481201:01:002:0689 площею 14049 м.кв. Категорія земель-землі промисловості, транспорту, зв"язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п.2 договору).

Договір укладений на п"ять років, відповідно до п.7. договору.

Сторони у пунктах 8 та 9 договору погодили, що орендна плата вноситься орендарем Іванюк Наталією Іванівною в грошовій формі та розмірі 26759 грн 32 к. в рік. Обчислення розміру орендної плати на земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством та за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами.

Орендна плата вноситься щомісячно в розмірі 2229 грн 95 к. до 1-го числа наступного місяця (п.10 договору).

Відповідач в порушення умов договору частково сплачувала орендні платежі, внаслідок чого утворилась заборгованість з орендної плати.

У зв"язку із наявністю боргу, позивач змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права та інтересу.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладених договорів оренди земельної ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відносини, пов"язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди.

Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них (ст. 792 Цивільного кодексу України).

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Однією з істотних умов договору оренди є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ст. 15 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно зі ст. 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).

Щодо внесення змін до договору.

Заперечення відповідача про односторонню зміну позивачем розміру орендної плати за договором оренди землі від 04.04.2016, суд відхиляє, з огляду на таке.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідач не заперечує факту невиконання ним своїх зобов`язань за договором, однак не погоджується сплатити ту суму боргу, що розрахована позивачем з урахуванням коефіцієнта індексації стверджуючи, що такий розмір повинен бути погоджений сторонами шляхом внесення змін до договору.

Суд звертає увагу відповідача на те, що сторони в пункті 9 договору оренди землі від 04.04.2016 погодили, що обчислення розміру орендної плати на земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством та за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, а тому твердження відповідача про те, що задля такого стягнення сторони повинні вносити зміни в договір / укладати додаткову угоду є хибними, адже сторони вже погодили таку формулу розрахунку в укладених між собою договорах, які в силу положень Цивільного кодексу України є обов`язковими для виконання.

Така ж позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24 червня 2019 року у справі № 924/846/18.

Щодо обчислення розміру орендної плати.

04.01.2019 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру листом №22-28-0.22-125/2-19 оприлюднила коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, зокрема для земель несільськогосподарського призначення в 2017 році він становить 1,0 .

Як вбачається з поданого позивачем розрахунку орендної плати за період січень 2017 року - червень 2019 року та пояснень прокуратура і представника позивача в судовому засіданні ним до розміру орендної плати застосований коефіцієнт індексації 1,06 який був встановлений для земель несільськогосподарського призначення в 2016 році.

За таких обставин, позивач безпідставно нараховував орендну плату за місяць в розмірі 1033 грн 31 к. за спірний період за договором оренди від 04.04.2016.

Висновок суду.

Суд встановив, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку з оплати орендної плати в повному обсязі не виконав, доводи позивача не спростував.

Суд, враховуючи коефіцієнт індексації за 2017 рік, перевірив правильність нарахування позивачем орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 04.04.2016 та зазначає, що в частині позовних вимог про стягнення 1754 грн 70 к. за період січень 2017 - червень 2019 року у задоволенні позову слід відмовити.

За таких обставин, позов належить до часткового задоволення в сумі 61445 грн 02 к.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За поданий позов прокуратура Івано-Франківської області сплатила судовий збір у розмірі 1921 грн.

При ухваленні рішення, а саме під час розподілу судових витрат суд допустив описку, про що 21.10.2019 постановив ухвалу про виправлення описки.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судовий збір в розмірі 1867 грн 66 к. суд покладає на відповідача, судовий збір в розмірі 53 грн 34 к. - на прокуратуру Івано-Франківської області.

Керуючись ст. 8, 124 Конституції України, ст. 2, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Керівника Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Горохолинської сільської ради Богородчанського району до Фізичної особи-підприємця Іванюк Наталії Іванівни про стягнення заборгованості з орендної плати за землю в сумі 63199 грн 72 к. задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Іванюк Наталії Іванівни ( АДРЕСА_2 , іден. код НОМЕР_1 ) на користь Горохолинської сільської ради Богородчанського району, вул. Українська, 313 а, с. Горохолина, Богородчанський район, Івано-Франківська область,77760, розрахунковий рахунок НОМЕР_2 МФО 836014, код 04357070) - 61445 (шістдесят одну тисячу чотириста сорок п"ять гривень) 02 к. - заборгованості.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Іванюк Наталії Іванівни ( АДРЕСА_2 , іден. код НОМЕР_1 ) на користь прокуратури Івано-Франківської області (вул. Грюнвальдська,11, м.Івано-Франківськ, 76015, р/р 35215084003924, ДКС України, м.Київ, МФО 820172, ЄДРПОУ 03530483) 1867 (одну тисячу вісімсот шістдесят сім гривень) 66 к. - судового збору.

В частині позовних вимог про стягнення 1754 (однієї тисячі сімсот п"ятдесят чотирьох гривень) 70 к. відмовити.

Судовий збір в сумі 53 (п"ятдесят три гривні) 34 к. покласти на прокуратуру Івано-Франківської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Західного апеляційного господарського суду в строк, передбачений Розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 24.10.2019

Суддя Т. В. Максимів