Постанова

від 16.12.2020 по справі 909/760/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 909/760/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 (колегія суддів: Скрипчук О.С. - головуючий, Галушко Н.А., Мирутенко О.Л.)

за позовом керівника Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Горохолинської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області

до Фізичної особи-підприємця Іванюк Наталії Іванівни

про стягнення заборгованості,

за участю:

прокурора: Гребеника І.А. (посвідчення),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Керівник Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Горохолинської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця Іванюк Наталії Іванівни (далі - відповідач), у якому просив стягнути заборгованість за оренду земельної ділянки у розмірі 63 199,72 грн.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що відповідач не виконав зобов`язання щодо оплати орендної плати у строк, визначений договором оренди, у зв`язку з чим виникла заборгованість у вказаному розмірі. При цьому прокурор зазначав, що позивачем не вжито заходів цивільно-правового характеру, спрямованих на усунення порушень закону, тому з метою захисту інтересів держави прокурор звернувся до суду з позовом.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 17.10.2019 (суддя Максимів Т.В.) з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 21.10.2019 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 61 445,02 грн. заборгованості, в іншій частині позову відмовлено.

2.2. Свій висновок суд мотивував тим, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов`язання, а також тим, що прокурор навів достатньо обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави.

2.3. Оскарженою постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 вище вказане рішення суду скасовано, а позов прокурора залишено без розгляду.

2.4. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що у прокурора не виникло право на позов в інтересах держави в особі позивача, що виключає підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вказану постанову суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилався на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що апеляційним судом не враховані правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.

4. Мотивувальна частина

4.1. Апеляційний суд, приймаючи оскаржену постанову, виходив із того, що правовідносини між позивачем та відповідачем щодо користування земельними ділянками врегульовані договорами оренди землі від 04.04.2016 та від 23.05.2017 відповідно.

4.2. Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва у суді та необхідність захисту інтересів держави, прокурор зазначив, що на порушення умов наведених договорів, у період з липня 2016 року по червень 2019 року орендна плата за використання земельних ділянок відповідачем своєчасно не сплачувалась, що призвело до ненадходження зазначених у позові коштів до бюджету.

При цьому прокурор вказував, що із серпня 2019 року почне спливати позовна давність для вимоги про стягнення з відповідача заборгованості, що виникла з липня 2016 року, але позивач жодних дій щодо стягнення заборгованості не вживав, обмежився лише надсиланням відповідачу двох вимог про сплату заборгованості з орендної плати за землю, які залишились без задоволення.

4.3. Судом апеляційної інстанції також було встановлено, що прокурором до позовної заяви, яка 19.07.2019 була надіслана засобами поштового зв`язку, долучено лист від 18.07.2019 № 02-160вих-19 (далі - Лист), згідно з яким прокурор повідомив позивача, що на виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено підстави для представництва інтересів держави в особі позивача. Однак в матеріалах справи відсутні докази про направлення та отримання позивачем такого листа.

4.4. Відповідно до частин 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.5. Пунктом 2 частини першої статті 226 ГПК України встановлено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

4.6. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

4.7. Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131 1 , пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

4.8. Питання про представництво інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру , який набрав чинності 15 липня 2015 року.

Отже, цей Закон було прийнято до набрання чинності наведених вище положень статті 131 1 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу.

4.9. Разом з тим статтею 53 ГПК України у редакції, чинній із 15.12.2017, тобто такої, що введена у дію після набрання чинності вказаними положеннями Конституції України, встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3). У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5).

4.10. Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, 4) а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

4.11. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

4.12. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

4.13. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

4.14. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

4.15. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

4.16. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

4.17. Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

4.18. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, відступати від якої колегія суддів правових підстав не вбачає.

4.19. Встановивши, що прокурор не довів того, що належним чином здійснив повідомлення позивача про звернення до суду в його інтересах у розумінні приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", апеляційний суд дійшов висновку про те, що прокурор не дотримався принципу розумності строку для звернення до суду з даним позовом та не надав можливості позивачу, оскільки позов був поданий на наступний день після складання Листа, відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

4.20. З огляду на вищевикладене висновок суду апеляційної інстанції про скасування рішення суду та залишення позову без розгляду є законним та обґрунтованим.

4.21. Колегія суддів погоджується з наведеним висновком апеляційного суду, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається наявність підстав для залишення позову прокурора без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

4.22. Заявник апеляційної скарги наведених висновків апеляційного суду не спростував.

4.23. Посилання заявника касаційної скарги на те, що судом апеляційної інстанції не врахований правовий висновок, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, є помилковими, оскільки даний висновок суду був врахований та покладений в основу оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

4.24. Доводи скаржника з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 є безпідставними, оскільки в силу правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим колегія суддів застосовує до спірних правовідносин, які виникли у справі, що переглядається, правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, яка є останньою.

4.25. Інші посилання, викладені в касаційній скарзі, відхиляються судом в силу положень частини 2 ст. 300 ГПК України, за приписами якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.26. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1). Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ч. 2).

4.27. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації" повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

4.28. За вказаних обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови та задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 у справі Господарського суду Івано-Франківської області № 909/760/19 залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Є.В. Краснов

В.Ю. Уркевич