Постанова

від 22.10.2019 по справі 320/5237/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 22.10.2019 Справа № 320/5237/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 320/5237/19

Провадження №22-ц/807/2879/19

Головуючий в 1-й інстанції - Юрлагіна Т.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2019 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З. секретарСеменчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою державного виконавця Мелітопольського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Рибченко В.В. на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 липня 2019 року, постановлену у м. Мелітополь у справі за поданням державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Рибченко Володимира Володимировича щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа ОСОБА_1 , стягувач ОСОБА_2 , -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2019 року державний виконавець Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Рибченко В.В. звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду із поданням щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до виконання зобов`язань,покладених на неї на підставі виконавчого листа № 320/6074/14-ц, виданого 14.03.2016 року. Подання обґрунтоване тим, що на виконанні у Мелітопольському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 320/6074/14-ц, виданого 14.03.2016 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу в розмірі 800000,00 грн. та судові витрати в розмірі 9931,20 грн. Рішення боржником на сьогоднішній день не виконано, будь-яких дій спрямованих на його виконання не здійснено. При проведенні виконавчих дій встановлено, що боржник ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, у зв`язку з чим державний виконавець просить обмежити ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу шляхом заборони перетину кордону України до виконання зобов`язань.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 липня 2019 року у задоволенні подання державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Рибченко Володимира Володимировича щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа ОСОБА_1 , відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, державний виконавець Мелітопольського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Рибченко В.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги подання у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що державним виконавцем при розгляді подання надано докази, які підтверджують факт умисного та свідомого ухилення ОСОБА_1 від виконання рішення суду, що є підставою для задоволення подання. Між тим, вказані докази безпідставно не прийняті до уваги, внаслідок чого ухвалено рішення, яке є упередженим та немотивованим.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні в Мелітопольському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 320/6074/14-ц, виданого 14.03.2016 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 800 000 грн. 00 коп. та судові витрати в розмірі 9931 грн. 20 коп. (а.с.3-4).

18.03.2016 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, якою боржника зобов`язано добровільно виконати вимоги в строк до 24.03.2016 року (а.с.3). Зазначену постанову у встановленому законом порядку боржником оскаржено не було.

Відповідно до постанови старшого державного виконавця від 24.05.2017 року про розшук майна боржника, згідно бази даних АІС Автомобіль від 05.05.2017р. за ОСОБА_1 зареєстровані транспортні засоби: автомобіль вантажний МАЗ 5432 д/н НОМЕР_1 , причеп МАЗ 8926 д/н НОМЕР_2 , автомобіль вантажний МАЗ 500 д/н НОМЕР_3 , ПП д/н НОМЕР_4 , автомобіль легковий DAEWOO DAMAS д/н НОМЕР_5 , автобус КАВЗ 685 д/н НОМЕР_6 .

28.04.2017 року постановою державного виконавця на вищевказаний транспортний засіб накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження.

Згідно з відповіддю Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 24.09.2018 року № 1600/2/01-2018 транспортні засоби МАЗ 5432 д/н НОМЕР_1 , МАЗ 8926 д/н НОМЕР_2 , МАЗ 500 д/н НОМЕР_3 , ПП д/н НОМЕР_4 , DAEWOO DAMAS д/н НОМЕР_5 оголошено у розшук Мелітопольським МВДВС в Запорізькій області за виконавчим провадженням № 50512522 від 24.05.2017 та постановлено на облік у ІС Відеоконтроль-Рубіж 01.06.2017р. Транспортний засіб МАЗ 5432 д/н НОМЕР_1 також значиться у розшуку за ВП 39857664 від 19.11.2013, Мелітопольський МВДВС у Запорізькій області. Постановлено на облік 03.12.2013р. (а.с.8).

З матеріалів подання вбачається, що за боржником було зареєстровано право власності на 2-кімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою державного виконавця від 26.07.2018 року зроблений опис та арешт майна боржника, а саме вищевказаної квартири та 17.10.2018 року на Запорізьку філію ДП СЕТАМ була направлена заявка на реалізацію арештованого майна, згідно протоколу № 375239 від 11.12.2018 року 2-х кімнатна квартира розташована за адресою: АДРЕСА_1 була реалізована з публічних торгів частково була сплачена заборгованість. Іншого майна за боржником не виявлено.

За повідомленням Державної прикордонної служби України Соловйова Ірина Олександрівна неодноразово перетинала державний кордон України.

Відмовляючи у задоволенні подання, суд виходив з того, що у поданні не вказані підстави та докази того, що боржник ухиляється від виконання рішення суду, а відсутність у боржника майна та доходу не свідчить про умисне та свідоме ухилення ним від виконання зобов`язання.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ст . 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується при виконанні судових рішень в разі доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання.

Відповідно до п. 19 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням.

Тож законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим підлягає з`ясуванню чи дійсно особа свідомо не виконувала зобов`язання, або невиконання зумовлено об`єктивними причинами.

Під поняттям "ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які не залежні від нього об`єктивні обставини (дія непереборної сили, події тощо).

Відповідно до положень частини першої статті 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення.

Необхідною передумовою обрання такого заходу забезпечення виконання рішення суду, як обмеження боржника у праві виїзду за межі України, є встановлення судом дійсних обставин ухилення боржника від виконання судового рішення. Такі обставини суд повинен установити, виходячи з відомостей зазначених у поданні, матеріалів виконавчого провадження та пояснень державного виконавця.

В силу ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Відповідно наявність умислу та інші факти, як обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню.

Державний виконавець не довів та в матеріалах подання відсутні будь-які докази того, що боржник свідомо ухилявся від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, а тому у суду не було передбачених законом підстав для обмеження останнього у праві виїзду за межі України.

Згідно статті 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому Протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Тож суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з наявних у матеріалах справи доказів, наданих у відповідності із процесуальним законом, і керувався принципами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства.

Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні подання.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки висновків суду та містять доводи про те, що під ухиленням від виконання обов`язку слід розуміти не лише активну відмову від виконання, а й бездіяльність щодо виконання свого обов`язку.

Разом з тим матеріали справи та надані державним виконавцем матеріали не свідчать про причини бездіяльності боржника та обставини, які унеможливлюють вжиття державним виконавцем дій щодо звернення стягнення на його майно.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Доводи апеляційної скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу державного виконавця Мелітопольського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Рибченко В.В. залишити без задоволення.

Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 липня 2019 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 23 жовтня 2019 року.

Судді: С. В. Кухар

О. В. Крилова

О. З. Поляков