Постанова

від 25.10.2019 по справі 467/434/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

25.10.19

22-ц/812/1799/19

Провадження № 22-ц/812/1799/19 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2019 року м. Миколаїв

справа № 467/434/18-ц

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Лівшенком О.С.,

переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за позовом

фермерського господарства Латій Анатолій Іванович до

Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру) , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

(третя особа - Новоселівська сільська рада)

про захист земельних прав

за апеляційною скаргою

фермерського господарства Латій Анатолій Іванович

на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області, ухвалене 23 серпня 2019 року суддею Догарєвою І.О. в приміщенні цього ж суду (повне рішення складено 2 вересня 2019 року),

У С Т А Н О В И В:

У травні 2018 року ФГ Латій Анатолій Іванович звернулось з позовом до ГУ Держгеокадастру, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування наказів про надання земельних ділянок у власність.

Позивач зазначав, що на підставі державного акту серії ІV-МК № 010914 на право постійного користування землею від 22 квітня 1997 року ОСОБА_4 отримав земельну ділянку площею 25,0 га. на території Новоселівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства. ФГ Латій Анатолій Іванович , до якого увійшла ця ділянка, створене 8 травня 1997 року та зареєстроване як юридична особа. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Фермерське господарство, як цілісний майновий комплекс, успадкували ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Проте наказами ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області № 14-10115/14-16-СГ від 20 жовтня 2016 року, № 14-13115/14-16-СГ від 17 грудня 2016 року та № 14-13245/14-16-СГ від 20 грудня 2016 року у власність громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 передані земельні ділянки площею по 1 га кожному для ведення особистого селянського господарства.

Посилаючись на те, що ці ділянки перебувають в законному користуванні фермерського господарства з 1997 року, право користування землею не припинено і підстави для відібрання землі відсутні, фермерське господарство просило визнати незаконними та скасувати накази ГУ Держгеокадастру про передачу землі у власність відповідачів.

ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області позов не визнало, посилаючись на те, що право користування земельною ділянкою, яка була виділена ОСОБА_4 для створення фермерського господарства, не перейшло до фермерського господарства та припинилось зі смертю ОСОБА_4 у 2010 році, а тому передача цієї землі, як державної власності, у власність інших осіб здійснена з дотриманням вимог закону.

У відповіді на відзив позивач, посилаючись на рішення Конституційного Суду України, наголошував на чинності державного акту на право постійного користування землею від 22 квітня 1997 року, виданого на ім`я ОСОБА_4 , а тому і безпідставність передачі землі іншим особам до припинення прав попереднього землекористувача.

Відповідач ОСОБА_2 вважав необхідним вирішити спір у відповідності з діючим законодавством.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 участі у судових засіданнях не приймали, своєї думки стосовно позову не висловили.

Новоселівська сільська рада проти задоволення позову не заперечувала.

Рішенням Арбузинського районного Миколаївської області від 23 серпня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що право користування земельною ділянкою, в тому числі й право постійного користування ділянкою, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, пов`язане лише з фізичною особою, якій це право надано, та до фермерського господарства не переходить. Припинення права постійного користування спірною ділянкою з часу смерті ОСОБА_4 надавало розпоряднику землі державної форми власності право розпоряджатися землею.

В апеляційній голова ФГ Латій Анатолій Іванович - Латій І.А. просив рішення скасувати та задовольнити позов. Апелянт посилався на те, що суд не зазначив норми права, які визначають припинення права дії державного акту на право постійного користування землею від 22 квітня 1997 року; безпідставно послався на правову позицію Верховного Суду у справі № 922/3312/17 з іншими фактичними обставинами; не врахував висновки Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року, яким визнані неконституційними положення пункту 6 розділу 10 Перехідних положень Земельного Кодексу України 2001 року щодо обов`язкового переоформлення права постійного користування землею. При цьому апелянт вважав, що положення статті 17 Земельного кодексу в редакції 1992 року передбачало перехід права на землю до спадкоємців, а відсутність врегулювання цього питання в новітньому земельному законодавстві не може звужувати права та свободи господарства та спадкоємців.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ГУ Держгеокадастру виклав оцінку доводів апелянта, вважаючи висновки суду першої інстанції законними, обґрунтованими та відповідними висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду.

Інші учасники справи правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

В судове засідання апеляційного суду сторони не з`явились. За даними офіційного інтернет-сайту Укрпошта та зворотних повідомлень позивач, відповідачі та третя особа про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином (а.с. 18,19, 29-33 том 2). Справу розглянуто у відсутності сторін.

Переглянувши справу за наявними в ній та доданими доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд не вбачає підстав для її задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що 22 квітня 1997 року ОСОБА_4 , як голові новоствореного селянського (фермерського) господарства, видано державний акт серії ІV-МК № 010914 на право постійного користування земельною ділянкою площею 25,0 га, розташованої на території Новоселівської сільської ради, для селянського (фермерського) господарства (а.с. 4 том 1).

8 травня 1997 року Латієм ОСОБА_8 створено ФГ Латій Анатолій Іванович , яке продовжує господарську діяльність до теперішнього часу (а.с.5,7 том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Розпорядженням №167 Арбузинської райдержадміністрації Миколаївської області від 13 травня 2011 року припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 25 га у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 , яке скасовано розпорядженням №363 того ж органу від 11 листопада 2011 року (а.с.8 -10 том 1).

Розпорядженням №123 Арбузинської райдержадміністрації Миколаївської області від 12 березня 2012 року припинено право постійного користування ділянкою площею 25 га у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 та переведено земельну ділянку в землі запасу в межах території Новоселівської сільради (а.с.11 том 1). Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року це розпорядження скасоване (а.с.12-13 том 1).

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 21 березня 2012 року за ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано право власності в порядку спадкування по 1/3 частці селянського (фермерського) господарства Латій Анатолій Іванович (а.с. 6 том 1).

Наказом в.о. начальника ГУ Держгеокадастру від 20 грудня 2016 року № 14-13245/14-16-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 площею 1,0000 га ріллі (кадастровий номер 4820382600:06:000:0050) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану у межах території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області. Право власності ОСОБА_1 зареєстровано 22 травня 2017 року (а.с. 17, 168-169 том І).

Наказом в.о. начальника ГУ Держгеокадастру від 20 жовтня 2016 року № 14-10115/14-16-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,0000 га ріллі (кадастровий номер 4820382600:06:000:0051) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану у межах території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області. Право власності ОСОБА_2 зареєстровано 16 грудня 2016 року (а.с. 16, 172-173 том І).

Наказом в.о. начальника ГУ Держгеокадастру від 17 грудня 2016 року №14-13115/14-16-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1,0000 га ріллі (кадастровий номер 4820382600:06:000:0069) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану у межах території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області. Право власності ОСОБА_3 зареєстровано 9 лютого 2017 року (а.с. 15, 170-171 том І).

Надані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 земельні ділянки знаходяться в межах земельної ділянки, яка раніше була надана в постійне користування ОСОБА_4 (а.с. 58 зворот том 1).

Предметом спору у цій справі є право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи - засновника фермерського господарства на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІV-МК № 010914 від 22 квітня 1997 року ( далі - Державний акт) за діючим на той час земельним законодавством, та можливість переходу цього права до фермерського господарства, як землекористувача, як за фактом створення та державної реєстрації господарства, так і внаслідок смерті засновника, якому це право було надано.

На час видачі Державного акту земельні правовідносини, в тому числі і правовідносини щодо правового статусу майна, яке перебувало у користуванні фермерського господарства, регулювались, зокрема, загальними нормами ЦК УРСР, Земельним кодексом України 1990 року (далі - ЗК 1990 року), Законом Про селянське (фермерське) господарство від 20 грудня 1991 року.

Відповідно до ЗК 1990 року права на землю, в тому числі й для ведення селянського (фермерського) господарства, виникали як шляхом набуття права власності на неї (статті 4-6,17,18), так і внаслідок отримання землі у користування (статті 7,19). Користування землею могло бути постійним (землекористування без заздалегідь встановленого строку) або тимчасовим (короткотривалим, довготривалим). Окремим різновидом користування є користування землею на підставі укладеного договору оренди (стаття 8).

Особливості постійного користування землею, яка передавалась особі для ведення селянського (фермерського) господарства, передбачались статтями 27 та 55 ЗК 1990 року, а саме:

-право користування земельною ділянкою припинялось у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини 1 статті 27),

-при переході права власності на майно селянського (фермерського) господарства в порядку продажу або дарування, такі земельні ділянки підлягали викупу або вилученню з одночасною наступною передачею цієї ділянки голові нового селянського (фермерського) господарства у власність за плату або безплатно (при переході права власності в порядку дарування чи наданні ділянки в постійне користування) (стаття 55).

Діюче на той час земельне законодавства, в тому числі Закон Про селянське (фермерське господарство) від 21 грудня 1991 року, в редакції від 23 липня 1993 року, не містить переліку та особливого статус майна, що використовувалось фермерським господарством. Таке майно вважалось спільною власністю членів господарства (статті 16,17 Закону).

Не були врегульовані окремо і правовий статус земельної ділянки, яка була набута головою фермерського господарства на підставі державного акту на право постійного користування на землю.

З 1 січня 2002 року набув чинності новий Земельний Кодекс України (далі -ЗК 2001 року), а 29 липня 2003 року - Закон Про фермерське господарство , прийнятий 19 червня 2003 року.

За нормами ЗК 2001 року формами права на землю визначались: право власності, право користування (постійного), права сервітуту, права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови (розділ ІІІ).

За частиною 1 статті 92 ЗК 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини 2 цієї норми вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачалась.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) Конституційний Суд України дійшов висновку, що обов`язок громадян переоформити земельні ділянки без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення, не можливо виконати у встановлений строк, а тому це положення визнано неконституційним .

Відповідно до статей 116,118 ЗК 2001 року правовою підставою набуття права власності та права користування на землю є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування перебувають у власності держави або у власності територіальної громади.

Відповідно до статті 125 ЗК 2001 року право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Редакція цієї норми, що діяла до березня 2009 року, пов`язувала момент виникнення цих прав після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Закон Про фермерське господарство , прийнятий у 2003 році, на відміну від попереднього закону, передбачає склад земель фермерського господарства.

Відповідно до статті 12 цього закону, землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Отже, аналіз норм земельного законодавства, які діяли на час передачі землі у користування (1997 рік), на час смерті ОСОБА_4 (2010 рік) та зараз, дає підстави для висновку, що право на землю для ведення фермерського господарства, яке виникло в особи на підставі державного акта на право постійного користування землею, належить цій особі, автоматично не переходить до фермерського господарства з часу його створення та державної реєстрації як юридичної особи і припиняється зі смертю особи, якій належало це право.

Висновок щодо припинення права користування земельної ділянкою такого статусу зі смертю особи, якій це право було надано, неодноразово висловлював Верховний Суд України в постановах від 5 жовтня 2016 року (справа № 6-2329 цс16), від 23 листопада 2016 року (справа №6-3113цс15), а також Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 17 жовтня 2018 року (справа № 376/2038/14-ц), постанові від 16 вересня 2019 року (справа № 542/462/18).

Можливість переходу права на землю, посвідченого державним актом про право постійного користування землею, від фізичної особи, якій воно було надано, до фермерського господарства, для ведення якого земля надавалась, досліджувалась Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду.

Так, в постанові від 7 березня 2018 року Верховний Суд у вищевказаному складі зауважив, що системний аналіз ЗК та Закону Про фермерське господарство свідчить про наступне: (1) земельна ділянка для ведення фермерського господарства набувається саме фізичною особою; (2) після створення (державної реєстрації) фермерського господарства, останнє набуває земельні ділянки державної або комунальної власності у користування або власність виключно на підставі земельних торгів відповідно до положень частини 1 статті 134 ЗК (пункт 19).

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 березня 2018 року (справа №926/590/17) також зазначено, що передача права на землю фізичній особі для ведення селянського (фермерського) господарства за державним актом на право постійного користування землею виключає наявність правових підстав для визнання цього права за фермерським господарством, як юридичною особою.

В постанові від 18 березня 2019 року (справа №922/3312/17) Верховний Суд в складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, після отримання наукового висновку Науково-консультативної ради Верховного Суду, вкотре констатував, що згідно з положеннями земельного законодавства набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено (пункт 5.7).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК щодо вимог законності та обгрунтованості судових рішень, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, яке не передбачає права суду апеляційної інстанції відступити від правових позицій Верховного Суду, апеляційний суд погоджується з основним висновком суду першої інстанції про те, що оскільки право постійного користування земельною ділянкою, яке виникло у ОСОБА_4 22 квітня 1999 року на підставі державного акта на право постійного користування землею, припинилось у зв`язку з його смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 , то розпорядившись землею державної власності та передавши її у власність відповідачам, ГУ Держгеокадастру діяло на законних підставах та в межах наданих повноважень.

Апеляційний суд не може погодитись з посиланням апелянта на відсутність правового обгрунтування висновків суду щодо підстав припинення права дії державного акту на право постійного користування землею від 22 квітня 1997 року. Такий висновок грунтується на системному аналізі наведених вище положеннях земельного законодавства (діючого та попереднього) щодо права користування землею та положень цивільного законодавства щодо правоздатності фізичної особи (статті 25, 26 ЦК).

Не можна погодитись і з безпідставністю застосування судом першої інстанції правової позиції Верховного Суду у справі №922/3312/17, на що посилається апелянт.

При розгляді справи №922/3312/17 суд досліджував та оцінював й інші фактичні обставини того спору, які відмінні від обставин цієї справи. Але основний висновок суду щодо відсутності правових підстав для визнання за фермерським господарством права постійного користування землею, виданої фізичній особі для ведення фермерського господарства на підставі відповідного державного акту, відповідає і обставинам та предмету спору у даній справі. Відмінність інших обставин двох справ на цей висновок не впливає.

Висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 22 вересня 2005 року, яким визнані неконституційними положення пункту 6 розділу 10 Перехідних положень Земельного Кодексу України 2002 року щодо обов`язкового переоформлення права постійного користування землею, стосуються дії правоустановлюючих документів щодо прав на землю по відношенню до нових норм земельного законодавст. При цьому Судом не вирішувалось питання продовження дії права користування після смерті особи, якій це право було надано. Тому висновки суду першої інстанції висновкам Конституційного Суду не суперечать.

Не може вважатись переконливим і посилання апелянта на положення статті 17 Закону Про селянське (фермерське) господарство щодо успадкування права володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства. Це положення було виключено з Закону з 23 липня 1993 року, тобто задовго до отримання ОСОБА_4 прав на землю, та у будь-якому разі не регулювало прав фермерського господарства як юридичної особи.

Отже, доводи апелянта не спростовують висновки суду та не доводять порушення ним норм матеріального (цивільного, земельного) та процесуального права. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційний суд не вбачає.

Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Латій Анатолій Іванович залишити без задоволення, а рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 23 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.О.Данилова

Судді: В.В.Коломієць

Н.О.Шаманська

---------------------------------

Повну постанову складено 25 жовтня 2019 року.