Рішення

від 25.10.2019 по справі 420/5045/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/5045/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Марина П.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування Наказу №15-4511/13-19-СГ від 16.08.2019 року та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №15-4511/13-19-СГ від 16 серпня 2019 року Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою - згідно з яким відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) орієнтовною площею 2,0 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, в зв`язку з тим, що земельний масив, в якому розташована бажана до відведення земельна ділянка, вже надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Одеській області ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, згідно з графічними матеріалами, поданими в якості додатку до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту відведення, - за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів);

- стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у сумі 37500,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є учасником бойових дій та має соціальні гарантії, передбачені Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту . Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року по справі № 420/844/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов`язання здійснити певні дії, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів). В свою чергу, відповідач, ніби-то на виконання рішення суду, видав наказ №15-4511/13-19-СГ від 16 серпня 2019 року Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою - згідно з яким відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки. Позивач вважає, що дії та наказ відповідача є незаконними та протиправними; підстави для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є такими, що не відповідають законодавству України.

Від відповідача - Головного управління Держгеокадастру в Одеської області 19.09.2019 року надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог. Відповідач зазначає, що на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2019 року, Головне управління повторно розглянуло клопотання та видало наказ №15-4511/13-19-СГ від 16 серпня 2019 року Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою . ОСОБА_2 відмовлено у зв`язку з тим, що на земельний масив, в якому розташована бажана до відведення земельна ділянка, вже надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою. Додатково відповідачем повідомлено, що між Головним управлінням та Державним підприємством Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою укладено договір від 04.03.2019 року №34 на підготовку лотів (далі-Договір). Вказаним договором передбачено, що виконавець за дорученням організатора бере на себе зобов`язання виконати роботи із землеустрою з метою підготовки лотів до проведення земельних торгів. На виконання вказаного договору наказом Головного управління Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населеного пункту), розмір земельної ділянки - 198,00 га, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Тому, надання Головним управлінням позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, на яку вже Головним управлінням видано наказ Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою , призведе до порушення принципів земельного законодавства, передбачених статтею 5 Земельного кодексу України, та до очевидних несприятливих наслідків Позивача у разі подальшого проходження процедури затвердження проекту відведення земельної ділянки, внаслідок чого Позивач буде позбавлений права на завершення процедури відведення земельної ділянки та буде завдана матеріальна шкода у вигляді витрат на розроблення та погодження предпроектних рішень та проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населеного пункту). Стосовно вимоги, щодо зобов`язання Головного управління ухвалити наказ про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення бажано земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, відповідач зазначає про дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру в Одеської області та неможливість суду підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Ухвалою суду від 29.08.2019 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представником позивача, через канцелярію суду 17.09.2019 року надано заяву про розгляд справи за відсутності позивача.

Представником відповідача, через канцелярію суду 01.10.2019 року надано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

У зв`язку з відсутністю потреби заслухання свідка чи експерта, судом, керуючись положеннями ч.9 ст.205 КАС України, прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

ОСОБА_1 , відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 має право на пільги встановленні законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.23).

Як встанвоелно судом з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га (а.с.21).

До вказаного клопотання позивачем додано: копію паспорта громадянина України, копію ідентифікаційного коду, графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію документу, що підтверджує участь військовослужбовця у виконанні завдань щодо здійснення антитерористичних операцій у східних та південно-східних областях України.

Листом від 17.09.2018 року №К-11350/0-6612/0/37-12 відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Позивачем оскаржено вказану відмову до суду.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24.04.2019 року по справі №420/844/19 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2019 року по справі №420/844/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов`язання здійснити певні дії, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.04.2019 року скасовано а адміністративний позов задоволено частково, зокрема: визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів).

За результатами повторного розгляду клопотання позивача на виконання рішення суду, Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області 19.08.2019 року прийнято наказ №15-4511/13-19-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою , яким позивачу відмовлено у наданні дозволу розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Дивізійської сільської ради Татарбуцарського району Одеської області (за межами населено пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, у зв`язку з тим, що на земельний масив, в якому розташована бажана до відведення земельна ділянка, вже надано дозвіл на розроблення документації землеустрою відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 11.03.2019 року №15-1255/13-19-СГ Про надання дозволу на розробку проектної документації , який було прийнято в результаті розгляду клопотання Державного підприємства Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою (а.с.24).

Не погоджуючись з вищезазначеним наказом та діями відповідача, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною закону. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

Відповідно до ст.2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до п."б" ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

При цьому, з огляду на зміст пп."в" ч.3 ст.116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Так, відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Статтею 121 ЗК України передбачені норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.

Відповідно до п. б ч.1 ст.121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Отже, позивач має право на безоплатне отримання у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара, однак за умови, якщо такого права вона не використала раніше. При цьому, при зверненні до відповідного органу із клопотанням про надання такої земельної ділянки, позивач має надати відповідні документи.

З огляду на встановлені судом обставини, позивач при зверненні до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства подав всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України.

Як вбачається з наведених норм, ст.118 ЗК України містить вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідач, в силу вимог Земельного кодексу України та покладених на нього обов`язків, зобов`язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з`ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви. Однак, жодної обґрунтованої з наведених у ч.7 ст.18 ЗК України підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідачем не зазначено.

Відповідач, розглядаючи заяву позивача, прийняв наказ, яким відмовив позивачу у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зазначивши, що на земельний масив, в якому розташована бажана до відведення земельна ділянка, вже надано дозвіл на розроблення документації землеустрою відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 11.03.2019 року №15-1255/13-19-СГ Про надання дозволу на розробку проектної документації , який було прийнято в результаті розгляду клопотання Державного підприємства Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою (а.с.24).

Суд зазначає, що підстави, за яких відповідачем відмовлено у задоволенні клопотання позивача, не передбачені ч.7 ст.118 ЗК України, а тому така відмова є протиправною та такою, що не відповідає нормам чинного законодавства.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 11.03.2019 року №15-1255/13-19-СГ Про надання дозволу на розроблення документації із землеутсрою винесено відповідачем вже після звернення позивача з відповідною заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) орієнтовною площею 2,0 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

До того ж, Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області не надано до суду жодних документів відносно винесення наказу №15-1255/13-19-СГ від 11.03.2019 року.

З огляду на зазначене позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу №15-4511/13-19-СГ від 16.08.2019 року Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

З урахуванням зазанченого, відповідач мав прийняти наказ про надання дозволу позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з урахуванням поданої ним заяви.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, згідно з графічними матеріалами, поданими в якості додатку до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту відведення, - за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) та висловлену відповідачем позицію щодо неможливості втручання у його дискреційні повноваження, суд зазначає наступне.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Вказана позиція кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Доводи відповідача про неможливість втручання суду у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру не заслуговують на увагу.

На законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень , під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Однак, суд звертає увагу, що позивачу повторно відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на виконання рішення суду, тому суд переконаний, що в даному випадку не може йтися про втручання суду у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень у разі задоволення позову повністю, а тому ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача надати відповідний дозвіл.

Така ж правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду у справі №825/602/17 від 23.05.2018 року.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на користь позивача моральної шкоди у сумі 37500,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до вимог ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства України, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі, інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку про те, що позивачем не надано суду належних обґрунтувань та доказів заподіяння йому моральної шкоди в заявленому в позовній заяві розмірі, тому позовна вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Щодо заяви позивача про постановлення окремої ухвали стосовно Головного управління Держгеокадастру у Одеській області щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а саме: приписів Земельного кодексу України, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» , Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 р. №898-р Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками , ст.370 КАС України; порушення основних прав та свобод людини і громадянина, передбачені Конституцією України, ст.3 Конституції України, яка визначає, що головним обов`язком держави Україна - утвердження і забезпечення прав і свобод людини; ст.19 Конституції України яка визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Згідно ч.4 ст. 249 КАС України, в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Суд звертає увагу позивача, що питання винесення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду.

З огляду на зазначене, судом не встановлено обставин, які б свідчили про наявність підстав, передбачених вищезазначеними приписами процесуального законодавства, для постановлення окремої ухвали, а тому суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про постановлення окремої ухвали стосовно Головного управління Держгеокадастру у Одеській області щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч.1 ст.73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-244, 246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування Наказу №15-4511/13-19-СГ від 16.08.2019 року та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №15-4511/13-19-СГ від 16 серпня 2019 року Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою - згідно з яким відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) орієнтовною площею 2,0 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, в зв`язку з тим, що земельний масив, в якому розташована бажана до відведення земельна ділянка, вже надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Одеській області ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, згідно з графічними матеріалами, поданими в якості додатку до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту відведення, - за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871, 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83).

Суддя П.П. Марин

.