Постанова

від 22.10.2019 по справі 911/981/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2019 р. Справа№ 911/981/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Коробенка Г.П.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Мочинський А.Р. особисто;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Мочинського Анатолія Романовича

на рішення господарського суду Київської області від 19.07.2019 (повний текст складено 24.07.2019)

у справі №911/981/19 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом Фізичної особи - підприємця Мочинського Анатолія Романовича

до Закритого акціонерного товариства "Компанія "Флекс-Пак"

про визнання права іпотеки,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року фізична особа - підприємець Мочинський Анатолій Романович (далі - позивач) звернувся у господарський суд Київської області з позовом до Закритого акціонерного товариства "Компанія "Флекс-Пак" (далі - відповідач) та просив суд визнати за ним право іпотеки на майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: Адміністративний корпус, загальною площею 523,9 кв.м., трансформаторна підстанція, загальною площею 33,8 кв.м., складські приміщення, загальною площею. 406 кв.м., склад, загальною площею 33,5 кв.м, механічні майстерні і гаражі, загальною площею 279,4 кв.м., тунельна (обжигова) піч, сушильні камери - 7 шт., сушильні камери - 4 шт., формувальне відділення, формувальний цех, загальною площею 2950 кв.м., галерея та заготувальна діяльниця, загальною площею 195,6 кв.м, споруда котельні, загальною площею 157,2 кв.м., ГРП, загальною площею 16,9 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до позивача перейшли усі права кредитора щодо зобов`язання за договором генпідряду № 55/10/2006, а також права іпотекодержателя за договором іпотеки № 3688 від 17.06.2008.

Рішенням Господарського суду Київської області від 19 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа - підприємець Мочинський Анатолій Романович звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права і у випадку задоволення позову він зможе внести відповідний запис у державний реєстр нерухомого майна та реєстр іпотек, що в подальшому дає право в досудовому порядку вирішити основне питання - погашення заборгованості за рахунок іпотеки.

Ухвала суду направлена на адресу відповідача, яка зазначена у апеляційній скарзі та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, повернута поштою з довідкою "За закінченням встановленого строку зберігання".

Згідно ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, судом вчинено всі необхідні процесуальні дії, направлені на повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Позивач (апелянт) у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 17 червня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж", як іпотекодержателем, та Закритим акціонерним товариством "Компанія "Флекс-Пак", як іпотекодавцем, що є майновим поручителем за зобов`язаннями Закритого акціонерного товариства "Завод по виробництву енергозберігаючих будівельних блоків", як позичальника, за угодою про новацію боргового зобов`язання за договором генпідряду № 55/10/2006 в позикове зобов`язання від 24.04.2008, було укладено договір іпотеки (а.с.17-19).

Згідно п. 1.1 договору іпотеки цей договір забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з угоди про новацію боргового зобов`язання за договором генпідряду № 55/10/2006 в позикове зобов`язання від 24.04.2008 (а також усіх додаткових угод до неї, які можуть бути укладені до закінчення строку дії договору), далі - "Угода", яка укладена між позичальником та іпотекодавцем, за умовами якого Закрите акціонерне товариство "Завод по виробництву енергозберігаючих будівельних блоків" зобов`язане до 30.10.2009 повернути іпотекодержателю борг у розмірі 1 021 759,80 грн.

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 договору іпотеки предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: майновий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - предмет іпотеки), який належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Соколовим О.Ж., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 25.11.2006 в реєстрі за № 2210, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за № 1633782 та у Фастівському міжміському бюро технічної інвентаризації 06.12.2006 згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 12783407, номер запису: 79, в книзі: 3.

Вказаний предмет іпотеки має наступні характеристики:

Майновий комплекс складається з наступних споруд:

- Адміністративний корпус, загальною площею 523,9 кв.м.,

- Трансформаторна підстанція, загальною площею 33,8 кв.м.,

- Складські приміщення, загальною площею. 406 кв.м.,

- Склад, загальною площею 33,5 кв.м,

- Механічні майстерні і гаражі, загальною площею 279,4 кв.м.,

- Тунельна (обжигова) піч, сушильні камери - 7 шт., сушильні камери - 4 шт., формувальне відділення, формувальний цех, загальною площею 2950 кв.м.,

- Галерея та заготувальна діяльниця, загальною площею 195,6 кв.м,

- Споруда котельні, загальною площею 157,2 кв.м.,

- ГРП, загальною площею 16,9 кв.м. Вказаний в договорі майновий комплекс розташований на земельній ділянці, яка передана в оренду іпотекодавцю, на підставі договору оренди землі укладеного 20 липня 2007 року між Фастівською міською радою Київської області та ЗАТ "Компанія "Флекс-Пак".

Договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення (п. 6.1 договору).

Договір посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Дудником І.В. 17.06.2008 за №3688 і на підставі цього договору була накладена заборона відчуження зазначеного у ньому майнового комплексу.

22 жовтня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж", як іпотекодержателем, та Закритим акціонерним товариством "Компанія "Флекс-Пак", як іпотекодавцем, що є майновим поручителем за зобов`язаннями Закритого акціонерного товариства "Завод по виробництву енергозберігаючих будівельних блоків", як позичальника, за угодою про новацію боргового зобов`язання за договором генпідряду № 55/10/2006 в позикове зобов`язання від 24.04.2008 було укладено договір про внесення змін до іпотечного договору, згідно якого збільшено строки виконання зобов`язання, а саме, до 30.10.2011 (а.с.20).

10 вересня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж", як кредитором, та позивачем - Фізичною особою - підприємцем Мочинським Анатолієм Романовичем, як поручителем, було укладено договір поруки (а.с.21), за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання обов`язку Закритого акціонерного товариства "Завод по виробництву енергозберігаючих будівельних блоків" (Боржник) щодо погашення заборгованості у розмірі 1 021 759,80 грн. за договором - угода про новацію боргового зобов`язання за договором генпідряду №55/10/2005 в позикове зобов`язання від 24.04.2008, передбачене п. 2 договору (основний договір) .

Згідно п. 1.2 договору поруки у разі порушення боржником обов`язку за основним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитом як солідарні боржники.

Під основним договором в цьому договорі розуміють угоди про новацію боргового зобов`язання за договором генпідряду № 55/10/2006 в позикове зобов`язання від 24.04.2008, укладений між кредитором та боржником. Строк основного договору становить до 30.10.2011 (п.п. 2.1, 2.2 договору поруки).

Відповідно до п. 3.1 договору поруки відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою суми у розмірі 1 021 759,80 грн.

30 жовтня 2011 року між ТОВ "Будмонтаж" та ФОП Мочинський А.Р. було складено Акт взаємозаліку (а.с.22), яким вони погодили, що у жовтні 2011 року по зустрічних зобов`язаннях виникли заборгованості:

1. ФОП Мочинський А .Р. надав послуги ТОВ "Будмонтаж" на суму 1100000 грн.;

2. ТОВ "Будмонтаж" є кредитором по угоді про новацію боргового зобов`язання за договором генпідряду № 55/10/2006 в позикове зобов`язання від 24.04.2008 в сумі 1 021 759,80 грн, ФОП Мочинський А.Р . є поручителем за угодою.

Керуючись чинним законодавством України, та у відповідності з домовленістю про залік заборгованості, сторони дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 1 021 759,80 грн.

Згідно акту взаємозаліку до ФОП Мочинського А.Р., який вважається, що виконав обов`язок за угодою про новацію боргового зобов`язання за договором генпідряду №55/10/2006 в позикове зобов`язання від 24.04.2008, провівши розрахунок за ЗАТ "Завод по виробництву енергозберігаючих будівельних блоків", перейшли усі права ТОВ "Будмонтаж" щодо боргового зобов`язання, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а саме, за договором іпотеки від 17.06.2008, укладеним між кредитором та Закритим акціонерним товариством "Компанія "Флекс-Пак".

В обґрунтування цих вимог позивач, як у позовній заяві, так і у апеляційній скарзі, посилався на те, що до нього перейшли усі права кредитора щодо зобов`язання за основним договором (угодою про новацію боргового зобов`язання за договором генпідряду № 55/10/2006 в позикове зобов`язання від 24.04.2008), в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а саме, за договором іпотеки № 3688 від 17.06.2008.

Так, позивач вказує, що постановою Господарського суду Київської області від 19.10.2010 у справі № Б3/141-10 визнано банкрутом ЗАТ "Завод по виробництву енергозберігаючих будівельних блоків" та відкрито ліквідаційну процедуру. Підприємницьку діяльність ЗАТ "Завод по виробництву енергозберігаючих будівельних блоків" завершено, строк виконання всіх грошових зобов`язань ЗАТ "Завод по виробництву енергозберігаючих будівельних блоків" встановлено таким, що настав 19.10.2010.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.03.2012 у справі № Б3/141-10 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ЗАТ "Завод по виробництву енергозберігаючих будівельних блоків" станом на 20.03.2012; ліквідовано юридичну особу - ЗАТ "Завод по виробництву енергозберігаючих будівельних блоків".

Проте, позивач не надав суду копій названих ним судових рішень.

Крім того, позивач посилається на те, що ТОВ "Будмонтаж" у вересні 2010 року звертався з вимогами до заставодавця - ЗАТ "Компанія "Флекс-Пак" та кредитора - ЗАТ "Завод по виробництву енергозберігаючих будівельних блоків" про погашення заборгованості або вирішення питання із заставою (досудове вирішення спору).

Проте, доказів цього звернення позивач також суду не надав.

Враховуючи, що договір іпотеки № 3688 від 17.06.2008 було укладено для забезпечення вимог за угодою про новацію боргового зобов`язання за договором генпідряду № 55/10/2006 в позикове зобов`язання від 24.04.2008, позивач вважає, що до нього перейшли усі права кредитора щодо зобов`язання за цією угодою, а також права іпотекодержателя за договором іпотеки, тому позивач має право на іпотеку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що матеріали справи не містять доказів порушення, невизнання або оспорювання відповідачем законних прав та інтересів позивача.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Матеріалами справи встановлено, що звертаючись до суду з позовом про визнання права іпотеки, позивач надав суду лише копії договору іпотеки, укладеного між ТОВ Будмонтаж та ЗАТ Компанія ФЛЕКС-ПАК 17.06.2008; договору від 22.10.2010 про внесення змін до іпотечного договору від 17.06.2008, укладеного між тими ж суб`єктами господарювання; договору поруки, укладеного 10.10.2010 між ТОВ Будмонтаж та ФОП Мочинським.

Однак, як вірно встановив суд першої інстанції, позивач не надав суду доказів, які підтверджують факт існування та розмір боргових зобов`язань ЗАТ Завод по виробництву енергозберігаючих будівельних блоків перед кредитором на момент вчинення договору поруки з позивачем та підписання з ним наведеного акту взаємозаліку; звернення ТОВ "Будмонтаж" з вимогами до боржника - ЗАТ Завод по виробництву енергозберігаючих будівельних блоків та іпотекодавця з вимогою про погашення боргу; звернення з кредиторськими вимогами до боржника - банкрута у встановленому законом порядку.

Крім того, позивач не надав суду доказів і переконливих пояснень, чому він, починаючи з 30.10.2011 року, тобто, дати підписання акту взаємозаліку, на підставі якого йому начебто і перейшло право вимоги до іпотекодавця, і до квітня 2019 року, коли він звернувся до суду з даним позовом про визнання права іпотеки, не звертався з вимогами про погашення боргу ні до боржника, ні до іпотекодавця - відповідача, який передав спірне майно в іпотеку як поручитель за договором, термін якого, за поясненнями позивача, закінчився у 2011 році, не вживав інших заходів для реалізації прав іпотекодержателя.

Крім того, позивач не надав суду доказів, що предмет іпотеки взагалі існує як об`єкт матеріального світу на момент вирішення даного спору, та хто є його власником, чи реєструвалися у встановленому законом порядку права іпотеки на дане майно чи інші майнові права за будь-ким.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач не заявляв суду першої інстанції про існування інших доказів, крім тих, що він надав суду, та не клопотав про їх витребування.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, позивач не довів підставність своїх позовних вимог, отже, позов, з урахуванням принципів змагальності сторін і безсторонності суду, задоволенню не підлягає за недоведеністю.

Крім того, Північний апеляційний господарський суд враховує, що згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Бруманеску проти Румунії" дійшов висновку про те, що принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права, і для того, щоб судове рішення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно, щоб воно було розумно передбачуваним. Отже, забезпечення єдності судової практики є нічим іншим, як реалізацією принципу правової визначеності.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України" зазначено, що в рішенні національного суду є можливим посилання на рішення українських судів, у яких останні схильні до відповідного тлумачення законодавчих положень, котрими врегульовані подібні відносини, або в яких був загальний підхід у таких справах (п.56), та що відповідне тлумачення або загальних підхід національних судів у таких справах має впливати на прийняття рішення в подібних відносинах.

Зазначені позиції Європейського суду з прав людини знайшли своє відображення у положеннях частини 4 ст. 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та якою встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, за змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. У цьому висновку Суд спирається на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду приходила до висновку, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72 - 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (підпункти 8.3 - 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).

Предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога про визнання за позивачем права іпотеки.

Згідно з частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту прав і законних інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Однак, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про іпотеку").

Частиною 4 ст. 593 ЦК України (яка введена в дію з 04.02.2019 р. відповідно до Закону України від 03.07.2018 р. №2478-VIII) встановлено, що припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації боржника - юридичної особи, яка виступає боржником у такому зобов`язанні, не припиняє права застави (іпотеки) на майно, передане в заставу боржником та/або майновим поручителем такого боржника, якщо заставодержатель до ліквідації боржника - юридичної особи реалізував своє право щодо звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) шляхом подання позову або пред`явлення вимоги, що позивачем не було доведено суду належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані позивачем докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду Київської області законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Мочинського Анатолія Романовича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 19 липня 2019 року - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду Київської області.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24.10.2019.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді Г.П. Коробенко

М.Л. Яковлєв