Постанова

від 23.10.2019 по справі 911/1248/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2019 р. Справа№ 911/1248/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Коротун О.М.

секретар судового засідання: Вайнер Є.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 23.10.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Розкішна"

на рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2019

у справі № 911/1248/19 (суддя - Сокуренко Л.В.)

за позовом Приватного підприємства "Адлєр"

до Приватного підприємства "Розкішна"

про стягнення 244 235,21 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року Приватне підприємство "Адлєр" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Розкішна" (далі - відповідач) про стягнення 244 235,21 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки №119/АДЛ від 12.03.2018 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк, у зв`язку з чим, позивач просив стягнути з відповідача 129 060,00 грн. - основного боргу, 9 280,46 грн. - інфляційних витрат, 30 161, 50 грн. - пені, 25 162,63 грн. - 30% річних, 50 570, 62 грн. - штрафу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.07.2019 позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства "Розкішна" на користь Приватного підприємства "Адлєр" 99 060,00 грн. - основного боргу, 50 570,62 грн. - 20% штрафу, 28 425,38 грн. - пені, 24 533,06 грн. - 30 % річних, 9 280,46 грн. - інфляційних втрат та 3 178,04 грн. - судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач своє зобов`язання щодо оплати отриманого товару у повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство "Розкішна" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2019 в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким закрити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт вказує, що судом першої інстанції не враховано, що в матеріалах справи є платіжні доручення, які підтверджують відсутність основної заборгованості.

Скаржник стверджує, що, оскільки 06.12.2018 сплачено останню суму заборгованості у розмірі 113 793,12 грн., тому відсутні правові підстави нарахування пені та індексу інфляційних втрат.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві, наданому до суду 18.09.2019, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того, позивач вказує, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар згідно договору поставки №119/АДЛ від 12.03.2018 складає 99 060 грн. Також, Приватне підприємство "Адлєр " наголошує, що на спростування та підтвердження власної позиції, Приватне підприємство "Розкішна " не надано жодного належного та допустимого доказу, котрі б підтверджували доводи апеляційної скарги та ставили б під сумнів законність прийнятого судом оскаржуваного рішення.

Позивач стверджує, що відповідач необгрунтовано та безпідставно здійснює посилання на неправомірність нарахування позивачем пені, штрафу. 30%-річних та інфляційних втрат на підставі договору поставки №119/АДЛ, оскільки у договорі №119/АДЛ від 12.03.2018 сторони погодили строки настання здійснення оплати за отриманий товар та відповідальність за порушення строків здійснення розрахунків за товар.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2019 справу №911/1248/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Ткаченко Б.О., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2019 поновлено Приватному підприємству "Розкішна" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2019 у справі №911/1248/19, відкрито апеляційне провадження та справу призначено до розгляду на 07.10.2019.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2019, у зв`язку з перебуванням судді Ткаченка Б.О. у відпустці, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів суддів Сулім В.В., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2019 прийнято справу №911/1248/19 до провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Розкішна" на рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2019 у справі № 911/1248/19 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Коротун О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2019 відкладено розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства "Розкішна" на рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2019 у справі № 911/1248/19 на 23.10.2019.

Позиції учасників справи

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції 23.10.2019 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким закрити провадження у справі.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційної інстанції 23.10.2019 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

12.03.2018 між Приватним підприємством "Адлєр" (постачальник) та Приватним підприємством "Розкішна" (покупець) укладено договір поставки №119/АДЛ (далі - договір) (т. 1; а.с. 27-30).

У пунктах 1.1 та 1.2 договору сторони встановили, що договір визначає умови купівлі-продажу засобів захисту рослин, мінеральних добрив, насіння (товар). Предметом договору є товар, який належить продавцю на момент укладення договору або буде набутий продавцем у майбутньому.

Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 договору асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках та/або накладних документах відпуску товару, що є невід`ємною частиною цього договору. У випадку розбіжності даних у додатках щодо найменування, кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна. Всі рахунки та накладні документи, що виписані в період дії даного договору є його невід`ємною частиною.

Пунктами 3.1 - 3.3 договору передбачено, що товар може постачатися покупцю партіями. Товар вважається переданим покупцю з моменту підписання видаткових накладних. Прийом-передача товару від постачальника до покупця проводиться шляхом виписки накладної та або акту, де зазначається дата передачі товару покупцю. Разом із товаром постачальник передає покупцю оригінальні товаросупровідні документи. Покупець зобов`язаний передати постачальнику оригінал довіреності та/або оформити відповідні документи згідно генерального доручення.

Право власності на товар, а також ризик випадкового пошкодження товару переходить до покупця після передачі товару та підписання відповідних документів (накладних), що свідчать про прийом покупцем товару (пункт 4.6 договору).

Згідно з пунктами 5.2 та 5.3 договору товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця у національній валюті, згідно цін вказаних у відповідних додатках до договору, скоригованих пропорційно зміні USD на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару. Оплата товару проводиться без виставлення рахунку-фактури.

Сторони у пункті 8.2 договору встановили, що за прострочення виконання зобов`язання покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Пунктом 8.4 договору визначено, що покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Договір діє з моменту підписання його обома сторонами до повного виконання сторонами обов`язків по договору (пункт 11.1 договору).

З матеріалів справи вбачається, що контрагенти на виконання пункту 2.1 договору поставки 12.03.2018, 16.05.2018, 12.06.2018, 16.07.2018, 02.08.2018, 07.09.2018, 01.10.2018 та 10.10.2018 підписали додатки № 1-10 до договору. Зазначеними додатками сторони визначили асортимент товару, його кількість, ціну, а також умови оплати поставленого товару, зокрема, граничний термін оплати встановлено до 31.10.2018 (т. 1; а.с. 31-39).

Звертаючись з позовними вимогами, позивач вказав, що відповідач порушив зобов`язання за договором поставки №119/АДЛ від 12.03.2018 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк, у зв`язку з чим, позивач просив стягнути з відповідача 129 060,00 грн. - основного боргу, 9 280,46 грн. - інфляційних витрат, 30 161, 50 грн. - пені, 25 162,63 грн. - 30% річних, 50 570, 62 грн. - штрафу.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, договір, укладений між Приватним підприємством "Адлєр" та Приватним підприємством "Розкішна", за своєю правовою природою відноситься до договорів поставки.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У пунктах 5.2 та 5.3 договору сторони передбачили, що товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті, згідно цін вказаних у відповідних додатках до договору, скоригованих пропорційно зміні USD на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару. Оплата товару проводиться без виставлення рахунку-фактури.

Умовами додатків до договору сторони визначили граничний термін оплати за поставлений товар - до 31.10.2018.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору поставки №119/АДЛ позивач поставив, а відповідач прийняв без зауважень товар на загальну суму 385 465,02 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: №212 від 22.03.2018 на суму 65 646 грн.; №871 від 25.04.2018 на суму 44 545,50 грн.; №872 від 25.04.2018 на суму 20 631,60 грн.; №1133 від 08.05.2018 на суму 14 067,12 грн.; №1176 від 10.05.2018 на суму 15 630 грн.; №1740 від 12.06.2018 на суму 16 804,80 грн.; №2034 від 16.07.2018 на суму 32 100 грн.; №2160 від 02.08.2018 на суму 6 840 грн.; №2205 від 07.08.2018 на суму 49 080 грн.; №2488 від 07.09.2018 на суму 42 600 грн.; №2704 від 02.10.2018 на суму 50 160 грн.; №2780 від 10.10.2018 на суму 27 360 грн. (т. 1; а.с. 40, 44, 47, 51, 54, 58, 62, 66, 69, 72, 75, 78).

Вказане також підтверджується актами прийому-передачі та товарно-транспортними накладними, які скріплені печатками підприємств та підписані сторонами.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та відповідно до матеріалів справи, відповідач здійснив оплату товару на загальну суму 286 405,02 грн., вказана обставина підтверджується платіжними дорученнями: №79 від 20.03.2018 на суму 15 000 грн.; №80 від 20.03.2018 на суму 20 000 грн.; №212 від 04.07.2018 на суму 97 611,90 грн.; №364 від 06.12.2018 на суму 113 793,12 грн.; №270 від 18.03.2019 на суму 10 000 грн.; №80 від 10.05.2019 на суму 30 000 грн. (т. 1; а.с. 81-85. 98).

Таким чином, в порушення вимог договору та статті 610 Цивільного кодексу України, свої зобов`язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі відповідач не виконав, у результаті чого виникла заборгованість, яка становить 99 060 гривень (385 465,02 грн. (поставлений товар) - 286 405,02 грн. (оплачений товар) =99 060,00 грн.).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 99 060,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Позивач за прострочення строків сплати коштів за договором поставки №119/АДЛ від 12.03.2018, керуючись пунктами 8.2 та 8.4 договору нарахував та просив стягнути з відповідача пеню у сумі 30 161,50 грн. за період з 01.11.2018 по 15.05.2019 та штраф 20% у сумі 50 570,62 грн.

Статтями 193, 199 Господарського кодексу України, частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Заходами відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено частиною 1 статті 216 та частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтями 230, 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. п. 8.2 та 8.4 договору, за прострочення виконання зобов`язання покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Суд зазначає, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов`язаннях викладено також у Постановах Верховного Суду від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Таким чином, у даній справі договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору (порушення строків розрахунків) у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Так, здійснивши перерахунок штрафу, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення нарахованого штрафу підлягають задоволенню повністю.

Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок штрафу, наведений позивачем у позовній заяві та перевірений судом першої інстанції, дійшов висновку, що сума штрафу у розмірі 50 570,62 грн. є арифметично правильною.

Стосовно розрахунку пені за період з 01.11.2018 по 15.05.2019, суд першої інстанції вказав наступне.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Колегія суддів, перевіривши, за допомогою програми "Ліга:Закон", розрахунок пені, наведений судом першої інстанції, дійшла висновку, що сума пені у розмірі 28 425,38 грн. є арифметично правильною, оскільки позивач здійснив помилку у розрахунку пені вийшовши за межі шестимісячного строку нарахування. Тому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково у сумі 28 425,38 грн.

Позивач також просив стягнути з відповідача за прострочення оплати 30% річних у сумі 25 162,63 грн. за період з 01.11.2018 по 15.05.2019 та інфляційні втрати у сумі 9 280,46 грн. за період з 01.11.2018 по 30.04.2019.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Відповідно до пункту 8.6 договору сторони згідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30 % річних.

Перевіривши розрахунок збитків від зміни індексу інфляції, наведених позивачем та судом першої інстанції, колегія суддів погоджується, що стягнення індексу інфляції у розмірі - 9 280,46 грн. є арифметично правильним та нарахований відповідно до чинного законодавства, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині повністю.

Стосовно позовної вимоги у частині нарахування 30% річних, місцевим господарським судом правильно зазначено, що Приватним підприємством "Адлєр" не враховано останню проплату відповідача, яка відбулась 10.05.2019 на суму 30 000,00 грн. Так, перевіривши розрахунок 30% річних, здійснений Господарським судом Київської області, колегія суддів погоджується, що стягнення 30% річних у сумі - 24 533,06 грн. є арифметично правильним, а тому суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

На переконання колегії суддів, місцевий господарський суд правильно зазначив, що, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких той звернувся до суду, порушено відповідачем, то позовні вимоги про стягнення 244 235,21 грн. підлягають задоволенню частково.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Приватного підприємства "Розкішна" на рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2019 у справі № 911/1248/19 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2019 у справі № 911/1248/19 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Розкішна" на рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2019 у справі № 911/1248/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2019 у справі № 911/1248/19 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на Приватне підприємство "Розкішна".

4. Матеріали справи №911/1248/19 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25.10.2019.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Коротун