Постанова

від 23.10.2019 по справі 922/1347/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2019 р. Справа № 922/1347/19

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: судді: За участю секретаря судового засідання за участю представників сторін: від позивача від відповідачаЧернота Л.Ф . Білецька А.М., Медуниця О.Є. Телеснюк І.В. Лакіза О. О. (адвокат), договір про надання правової допомоги б/н від 15.04.2019 року, ордер ПТ №099971 від 23.10.2019 року, свідоцтво серія ПТ №2374 від 16.10.2018 року про право на заняття адвокатською діяльністю, видане на підставі рішення №17 від 16.10.2018 року Ради адвокатів Полтавської області Щербак Т. М., довіреність №32-20-0.14,2-17/62-19 від 03.01.2019 року розглянувши апеляційну скаргу (вх.№2141 Х/3) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 27.08.2019 р. (повний текст складено та підписано 05.09.2019 р.) у справі№922/1347/19 (суддя - Аюпова Р.М.) за позовом доФермерського господарства ОСОБА_2, смт. Зідьки, Зміївський район, Харківська область Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків провизнання права постійного користування

В С Т А Н О В И В:

Фермерське господарство ОСОБА_2, смт. Зідьки, Зміївський район, Харківська область 03.05.2019 року звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою б/н від 02.05.2019 року до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків, в якій просило визнати за Фермерським господарством ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ 23002778, юридична адреса: 63432, Харківська область, Зміївський район, смт. Зідьки, вул. Молодіжна, буд. 6) право постійного користування земельною ділянкою площею 62,8699 га, розташованою на території Зідьківської селищної ради Зміївського району Харківської області, наданої на ім`я ОСОБА_2 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії IV ХР №033420 від 18.12.2000 року.

Позов мотивовано тим, що право користування земельною ділянкою, яку було надано в постійне користування гр. ОСОБА_2 для створення фермерського господарства, переходить до такого господарства з моменту його створення і не припиняється зі смертю громадянина, на чиє ім`я було видано державний акт.

З моменту створення фермерського господарства відповідно до закону суб`єктивне право його засовника на користування наданою йому землею заморожується , а у фермерського господарства на основі норм об`єктивного права виникає простий легітимний дозвіл та охоронюваний законом інтерес у використанні землі фермерським господарством. Саме тому, з моменту виникнення у фермерського господарства легітимного дозволу та охоронюваного законом інтересу щодо використання земельної ділянки його засновника до фермерського господарства переходять як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. З моменту такого переходу зазначені правомочності та юридичні обов`язки стають частиною правосуб`єктності фермерського господарства як юридичної особи. Вони набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майнового комплексу, або майна.

Вказані у позовній заяві обставини підтверджуються письмовими доказами, доданими до позовної заяви.

Ухвалою господарського суду від 08.05.2019 відкрито провадження у справі №922/1347/19 та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.08.2019 року (повне рішення складено 05.09.2019 року) у справі №922/1347/19 позов задоволено у повному обсязі.

Визнано право Фермерського господарства ОСОБА_2 (63432, Харківська область, Зміївський район, смт Зідьки, вул. Молодіжна, буд. 6, код ЄДРПОУ 23002778) на постійне користування земельною ділянкою площею 62,8699 га, яка розташована на території Зідьківської селищної ради Зміївського району Харківської області, наданої на ім`я ОСОБА_2 відповідно до Державного акту на право користування землею серія IV ХР № 033420.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків на користь Фермерського господарства ОСОБА_2, смт. Зідьки, Зміївський район, Харківська область 1 921,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішення мотивоване, зокрема з тих підстав, що держава як власник спірної земельної ділянки, з дня виникнення титульного володіння, тобто з 03.11.1992, діючи в особі своїх органів (у різні періоди), не заперечувала володіння, напроти, визнавала позивача титульним володільцем землі та приймала плату за землю. Плата за землю вноситься явочним порядком і зазначає, що незалежно від порядку сплати, в Україні діє законодавчий обов`язок повернення безпідставно отриманих коштів, причому такий обов`язок законодавець не пов`язує із поданням будь-яких вимог чи зверненням кредитора до суду (ч.1 ст. 1212 ЦК України). Той факт, що держава в жодній частині не повернула кошти, роками сплачувані позивачем за користування спірною земельною ділянкою, свідчить про те, що володіння позивача земельною ділянкою державою не заперечується. Тому, позивач - законний володілець земельної ділянки, що виявляється у реєстрації С(Ф)Г відповідно до наведеного порядку (після отримання земельної ділянки, призначеної для використання С( Ф ) Г та прийняття плати за землю від С(Ф)Г .

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, відповідач 20.09.2019 року звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №11 від 19.09.2019 року, в якій просить прийняти апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків та відкрити апеляційне провадження у справі №922/1347/19; рішення Господарського суду Харківської області від 27.08.2019 року у справі №922/1347/19 скасувати та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог Фермерського господарства ОСОБА_2, смт. Зідьки, Зміївський район, Харківська область у повному обсязі.

Також, заявник просить суд стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати за подання апеляційної скарги. Розгляд апеляційної скарги провести за участю представника Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Підставами скасування судового рішення рішення апелянт зазначає те, що оскаржуване рішення у справі №922/1347/19 прийнято судом з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, ґрунтується на висновках, які не відповідають обставинам справи, а також з урахуванням обставин, що мають значення для справи, які не доведені належним чином.

Апелянт відзначає, що висновки суду щодо передачі громадянином України ОСОБА_2 земельної ділянки до ФГ ОСОБА_2 є помилковими та такими, що суперечать приписам матеріального права, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин. Крім того, наголошує, що позивачем до позовної заяви не було додано, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази передачі гр. ОСОБА_2 спірної земельної ділянки до ОСОБА_2.

Вважає, що для подібних зобов`язань, у тому числі стосовно передачі земельної ділянки до СФГ, цивільним законодавством встановлено ообов`язкову письмову форму, тож, за відсутності письмової форми зобовя`зання не виникає, а договір не може вважатись укладеним.

Позивачем до позову та до матеріалів справи не було додано договору тимчасового користування, у тому числі на умовах оренди, спірної земельної ділянки, укладеного між громадянином та позивачем. На думку апелянта, зазначення у статуті спірної земельної ділянки само по собі не може свідчити про належним чином оформлену передачу спірної земельної ділянки у користування господарства, оскільки така передача мала б бути здійснюватись у письмовій формі шляхом укладання договору. Статут Фермерського господарства ОСОБА_2 не містить жодних посилань на укладання будь-яких договорів між ОСОБА_2 та Господарством щодо спірної земельної ділянки. Акти приймання-передачі від 10.10.1993, 22.04.1993, 23.04.1996, які покладено в основу судового рішення жодною нормою законодавства не передбачено.

Крім того, суд першої інстанції не встановив факту наявності у позивача певного конкретного цивільного права, за захистом якого він звертається до суду. Відзначає, що зі змісту позову вбачається, що позивач звертається до господарського суду з метою захисту права постійного користування земельної ділянкою шляхом визнання такого права. Разом із тим, позивачем взагалі не підтверджено належними та допустимими доказами, що користувачем земельної ділянки, яка перебувала у постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 , померлого у 2018 році, було саме Фермерське господарство ОСОБА_2 , а не померлий громадянин з наступних підстав.

Скаржник вважає, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.

Зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно нерозривно пов`язано з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою (ч. 1ст. 608 ЦК).

В даному випадку, право постійного користування земельною ділянкою, що виникло у особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Відповідач оспорює право громадянина ОСОБА_2 на передачу користування земельної ділянки фермерскому господарству.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2019 року визначено колегію у складі: Чернота Л. Ф. - головуючий суддя (доповідач), судді: Зубченко І. В., Радіонова О. О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 27.08.2019 року у справі №922/1347/19 та встановлено учасникам справи строк до 11.10.2019 року включно для надання суду відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копій та доданих до нього документів іншим сторонам у справі.

11.10.2019 від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу б/н, б/д, в якому останній просить залишити апеляціну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення господарського суду Харківської області прийняте 27.08.2019 (повний текст 05.09.2019) у справі №922/1347/19 без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, тому як рішення (№922/3312/17, №185/1644/17, №472/598/16-ц, №587/260/17, прийняті Верховним Судом у подібних справах, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, застосуванню в даному випадку не підлягають.

У зв`язку з перебуванням на лікарняному судді-члена колегії Радіонової О. О., розпорядженням керівника апарату Східного апеляційного господарського суду від 11.10.2019 року, на підставі доповідної записки головуючого судді Черноти Л. Ф., було призначено повторний автоматизований розподіл справи №922/1347/19, яким визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Чернота Л. Ф., судді: Зубченко І. В., Білецька А. М.

Після повідомлення головуючим суддею (доповідачем) про закінчення проведення підготовчих дій в порядку статті 267 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про можливість призначення апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків до розгляду з повідомленням всіх учасників справи на "23" жовтня 2019 р. о 14:00 год.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Зубченко І.В., розпорядженням керівника апарату Східного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 року, на підставі доповідної записки головуючого судді Черноти Л. Ф., було призначено повторний автоматизований розподіл справи №922/1347/19, яким визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Чернота Л. Ф., судді: Білецька А. М., Медуниця О.Є.

Фіксація судового засідання апеляційної інстанції здійснювалась у протоколі судового засідання у відповідності до вимог ст.223 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням п.17.7. його Перехідних положень в порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.270 цього Кодексу.

У судовому засіданні 23.10.2019 р. представник відповідача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 27.08.2019 р. (повний текст складено та підписано 05.09.2019) у справі №922/1347/19 у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні 23.10.2019 р. заперечував проти вимог, викладених в апеляційній скарзі, надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, вважає рішення Харківської області від 27.08.2019 р. (повний текст складено та підписано 05.09.2019) у справі №922/1347/19 законним, прийнятим з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

В ході розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, встановлено наступне.

У 1993 році ОСОБА_2 прийнято рішення про створення селянського (фермерського) господарства.

Приписами статті 50 Земельного кодексу України у редакції від 15.01.1993 (далі за текстом - ЗК України), чинної на момент створення СФГ ОСОБА_2 громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Відповідно до положень ст. 7 Земельного кодексу України у редакції від 15.01.1993 користування землею може бути постійним або тимчасовим.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема - громадянам України для ведення селянського (фермерського господарства).

Відповідно до положень ст. 51 Земельного кодексу України у редакції від 15.03.1993 громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Рішення про передачу у власність або надання у користування земель громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства чи про відмову у передачі або наданні землі відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

Реалізуюючи свій намір та маючи відповідне право ОСОБА_2 звернувся до Зміїївської районної ради народних депутатів із заявою про надання йому у постійне користування земельної ділянки з метою створення СФГ.

У межах своїх повноважень, Зміївська районна рада народних депутатів XXI скликання, на XIII сесії, яка відбулась 15.01.1993 прийняла рішення про надання ОСОБА_2 земельної ділянки площею 12,87 га. розташованої на території Зідьківської селищної ради Зміївського району Харківської області у постійне користування з метою створення СФГ (а.с.38).

У подальшому, Розпорядженням Зміївської районної ради народних депутатів №31 від 20.04.1993 зареєстровано СФГ ОСОБА_2 (а.с.40).

Відповідно до п. 1.1 статуту СФГ ОСОБА_2 ОСОБА_2 є засновником і головою СФГ (а.с.21-26).

Учасниками СФГ є ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Фермерське господарство є комерційною організацією, створеною членами однієї сім`ї, які внесли майновий внесок, для здійснення підприємницької діяльності з виробництва сільськогосподарської продукції, а також з її переробки, зберігання, транспортування та реалізації, заснованою на їх особистій трудовій участі і використанні земельної ділянки, наданої для цілей відповідно до чинного законадвства України, відповідно до п. 1.3 Розділу 1 Статуту.

Фермерське господарство є юридичною особою, має самостійний баланс і діє на основі повного господарського розрахунку і самофінансування. ФГ може від свого імені укладати договори; набувати і здійснювати майнові та особисті немайнові права і нести обов`язки; бути позивачем і відповідачем у господарському або третейському суді; відкривати розрахунковий, валютний та інші розрахунки в установах банків; мати печатки, штампи та інші реквізити зі своїм найменуванням, згідно п. 1.5 Статуту.

За змістом акту (а.с. 69 зворотна сторінка) визначено, що на підстав Рішення XIII сесії XXI скликання Зміївської районної Ради народних депутатів Зміївського району Харківської області від 15.01.1993 року ОСОБА_2 було надано у постійне користування земельна ділянка площею 12,87 га.

У жовтні 1993 року Рішенням XVI сесії Зміївської районної ради народних депутатів XXI скликання, ОСОБА_2 виділено земельну ділянку площею 9,9999 га із земель запасу Зідьківської селищної ради для ведення селянського господарства (а.с.38, а.с.68 зворотня сторінка Зміни в землекористуванні №1).

Також, рішенням УI сесії Зміївської районної ради народних депутатів XXII скликання, ОСОБА_2 виділено земельну ділянку площею 40 га із земель запасу Зідьківської селищної ради для розширення фермерського господарства (а.с.39).

Свідоцтвом про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності-юридичної особи від 20.04.1993 року було зареєстровано Фермерське господарство ОСОБА_2 (а.с.37).

Таким чином, у постійному користуванні ОСОБА_2 перебувало 62,8699 га земель, з них 49,9999 га рілля, 7,76 га кормових угідь, 5,1 і га під будівлями, лісами іншими угіддями, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії IV ХР № 033420 від 18.12.2000 (а.с.69-70).

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення СФГ ОСОБА_2 ) земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду. Надання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених у порядку, визначеному у пункті 1 статті 7 цього Закону.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів; землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей, згідно ч. 1 ст. 23, ст. 47 Земельного кодексу України в ред. 1990 року.

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення СФГ ОСОБА_2 ) після одержання державнго акта на право довічного успадковуваного володіння землею селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, відповідно до ч. 1 ст. 23, ст. 47 Земельного кодексу України в ред. 1990 року.

За приписами ч.2 ст.8 "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача), після відведення земельної ділянки і одержання державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею та державної реєстрації, селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, зазначеними вище законодавчими нормами, які діяли на час створення СФГ ОСОБА_2 встановлено особливий порядок створення таких юридичних осіб як фермерське господарство.

Особливостями правового статусу фермерського (селянського) господарства є те, що їх засновниками та учасниками (членами) можуть бути виключно громадяни України; для створення фермерського господарства як юридичної особи громадянин України повинен спочатку отримати у користування або власність земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства , а потім вже зареєструвати фермерське господарство; з моменту створення фермерського (селянського) господарства воно набуває виключне право на використання земельної ділянки, яка була надана громадянину України - його голові (засновнику) на будь-якому праві для ведення фермерського господарства.

Законодавець встановив спеціальну мету надання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння - для створення фермерського (селянського) господарства, а також закріпив у законі неможливість створення фермерського (селянського) господарства без отримання землі на праві власності, оренди чи довічного успадковуваного володіння.

Одержання земельної ділянки є обов`язковою передумовою для набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності.

Таким чином, після державної реєстрації фермерського господарства у правовідносинах користування земельними ділянками, наданими на підставі Закону України Про селянське (фермерське) господарство , відбувається фактична заміна землекористувача, й обов`язки користувача земельної ділянки переходять до фермерського господарства з моменту його державної реєстрації.

Вказане узгоджується з правовими висновками, які були неодноразово зазначені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 31.10.2018 у справі №677/1865/16, від 16.01.2019 у справі №483/1863/17, від 13.03.2019 у справі №691/1148/17, від 27.03.2019 у справі №376/331/16.

Відповідач посилається на той факт, що громадянин ОСОБА_2 був обмежений у правових можливостях в силу Закону стосовно розпорядження земельною ділянкою, яка перебувала в його постійному користуванні, згідно з державним актом на право постійного користування, що випливає зі змісту правового титулу "постійного користування землею". Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилкове тлумачення законодавства відповідачем.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (копія а.с.48).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб станом на 19.11.2018, ОСОБА_15 (дружина ОСОБА_2 ) є (керівником) головою ФГ ОСОБА_2 Володимимра Петровича (а.с.27).

За інформацією Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (копія листа №16497/10/53 від 27.02.2019) ФГ ОСОБА_2 підтверджено статус платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік (а.с.28). Також, та копією листа №281/0/94-18/10 від 28.02.2018 підтверджено, що ФГ ОСОБА_2 є діючим підпиємством та сплачує податки на 2018 рік (а.с 29). Копією довідки №438/10/20-09-12-40 від 27.02.2017 (а.с.30).

Зборами членів (учасників) ФГ ОСОБА_2 останнього виключено із складу учасників ФГ у зв`язку із смертю, головою ФГ обрано ОСОБА_16 , що підтверджується протоколом №2-18 зборів членів (учасників) ФГ ОСОБА_2 (а.с.71-74).

Матеріали справи містять копію Розпорядження №31 Про реєстрацію селянського фермерського господарства ОСОБА_2 від 20.04.1993 року (а.с.40), яким державний акт на право користування землею №127 зареєстровано за фермерським господарством ОСОБА_2. Встановлено плату за реєстрацію селянського фермерського господарства ва розмірі 500 крб. за кожен гектар.

Користувачем земельної ділянки площею 62,8699 га, право на постійне користування якою підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії IV ХР №033420 від 18.12.2000, було ФГ ОСОБА_2 за цільовим призначенням, що підтверджується Звітом про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду на 1 грудня 2018 року (а.с.75-91).

Як вказує позивач, до голови ФГ ОСОБА_2 за заявою відповідача у справі, надійшов запит керівника - прокурора Зміївського відділу Чугуївської місцевої прокуратури у Харківській області про надання інформації про фактичне використання ФГ ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 62,8699 га, наданої у постійне користування на підставі Державного акта на право постійного користування землею (а.с. 20).

Позивач зазначає, що у провадженні Зміївського ВП ГУНП України в Харківській області перебуває кримінальне провадження №120182203000000640 від 01.08.2018, за ч. 1 ст.197-1 КК України (Самовільне зайняття земельної ділянки) за фактом незаконного використання ФГ ОСОБА_2 .

На думку позивача, має місце невизнання права ФГ ОСОБА_2 (позивача) на користування земельною ділянкою з боку органу державної влади (відповідача у справі), оскільки та за його заявою, прокуратурою відкрито кримінальне провадження стосовно самовільного зайняття останнім спірної земельної ділянки, що і стало підставою для його звернення до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Специфіка даного спору полягає в тому, що правовідношення сторін регулювалися як нормативними актами, які на даний час втратили чинність (ЗУ "Про селянське (фермерське) господарство", ЗКУ ред. 1990 року); так і нормативними актами, які в період дії спірних правовідносин були визнані неконституційними (п. 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України ред. 2001 року).

Згідно з ч.1 ст. 13 та ч.1 ст.14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються: Земельним Кодексом України у відповідних редакціях (1990 року та 2001 року), Законом України "Про селянське (фермерське) господарство", Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно- правовими актами України.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей (ст. 47 ЗК України в ред. 1990 року).

Відповідно до законодавства, яке діяло на час створення СФГ "ОСОБА_2", необхідною умовою набуття останнім статусу юридичної особи було отримання у користування земельної ділянки, у зв`язку з чим голова фермерського господарства з метою набуття та реалізацією фермерським господарством своїх прав, в тому числі, прав на користування земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності відповідно до законодавства, здійснив дії щодо отримання у користування фермерським господарством земельної ділянки та оформлення прав на неї.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача) у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім`ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Володіння, користування та розпорядження майном здійснювалося членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю, згідно ст. 17 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача).

За чинним Земельним кодексом України громадяни України, які мають намір створити та вести фермерське господарство, повинні спочатку набути земельну ділянку на одному прав, до яких Кодекс відносить право власності, право оренди та емфітевзис.

Однак, в Україні існують фермерські господарства, які використовують земельні ділянки, набуті у 90-ті роки на інших правах, зокрема, праві постійного користування. Чинний Земельний кодекс України не дозволяє громадянам набувати земельні ділянки для ведення фермерського господарства на таких правах, але захищає тих з них, хто набув право постійного користування чи право довічного успадковуваного володіння до введення Земельного Кодексу України 2001 року у дію.

Згідно з ст. 92 Земельного кодексу України в редакції 2001 року, право постійного користування земельною ділянкою надає постійному землекористувачу лише правомочності щодо володіння і користування земельною ділянкою, але не наділяє правомочністю розпорядження нею. Вищенаведене означає, що постійний землекористувач не може не тільки продати чи подарувати свою земельну ділянку, але й передати її в оренду чи спадщину, склавши заповіт.

З огляду на викладене, встановлено особливий порядок створення таких юридичних осіб як фермерське господарство.

В даному випадку, особливість правового статусу фермерського господарства як юридичної особи полягала в тому, що воно з моменту створення набуло виключне право на використання земельної ділянки, яка була надана громадянину України - його голові (засновнику) на будь-якому праві для ведення фермерського господарства.

Саме наявністю прав на землю свого засновника відрізняється правовий статус фермерського господарства від правового статусу інших юридичних осіб.

Зазначені особливості правового статусу фермерського господарства свідчать про те, що з моменту його створення фермерське господарство отримує право на користування землею, що була надана громадянину - його засновнику (голові), без укладення договору між цим громадянином та фермерським господарством та набуття на таку земельну ділянку речового права.

Отже, право фермерського господарства на земельну ділянку, надану його голові (засновнику) чи іншому члену, є нетиповим правом на землю, тому, його не можна кваліфікувати ні як речове, ні як зобов`язальне право. Втім, його виникнення у фермерського господарства не передбачає його припинення у голови (засновника) чи іншого члена цього фермерського господарства.

Таким чином, при створенні фермерського господарства відбувається двоетапний процес оформлення права користування на земельну ділянку, на першому з яких набувається набуття такого права громадянином України, яке є обмеженим, оскільки цей громадянин не може використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, а на другому етапі (державна реєстрація фермерського господарства як юридичної особи) фермерське господарство, засновником якого є громадянин України, в силу закону набуває правомочностей щодо володіння і користування земельною ділянкою.

В даному випадку, саме, з моменту передачі земельної ділянки до створеного фермером фермерського господарства, як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце у спірних правовідносин землекористування в силу наведених вище вимог Закону України "Про" селянське (фермерське) господарство" зайняло створене фермером фермерське господарство, як землекористувач.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 обіймаючи посаду голови ФГ ОСОБА_2 дійсно передав підприємству спірні земельні ділянки, на підставі актів приймання-передачі від 22.04.1993, 10.10.1993, 23.04.1996.

Саме на підставі вищезазначених актів, а також вимог законодавства діючого на час спірних правовідносин, саме ФГ ОСОБА_2 , а не ОСОБА_2 , як фізична особа, здійснювало обробку спірних земельних ділянок, отримувало за рахунок господарської діяльності прибутки та сплачувало податки, подавало статистичну звітність, як за життя ОСОБА_2 так і після його смерті.

У зв`язку із наведеним, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 набував земельні ділянки у передбаченому законом порядку з метою створення (у подальшому розширення) фермерського господарства, а не для особистих потреб.

Державна реєстрація ФГ була можлива лише після виділення земельної ділянки під таку діяльність. Тобто, на момент виділення спірної земельної ділянки, такий суб`єкт як ФГ ОСОБА_2 не існував. Фактично право постійного користування земельними ділянками належить не ОСОБА_2 як фізичній особі а Фермерському господарству яке він представляв як голова з моменту його створення.

Разом із цим, апелянт посилається на акти приймання-передачі від 22.04.1993, 10.10.1993, 23.04.1996, які суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не вважає єдиною підставою для виникнення права постійного користування у ФГ ОСОБА_2 .

При вирішені даного спору місцевий суд правомірно врахував правову позицію щодо можливості переходу обов`язків власника чи землекористувача земельної ділянки до селянського (фермерського) господарства від громадянина, якому вона надавалась на підставі державного акту на право приватної власності чи користування землею.

Засновник юридичної особи та сама юридична особа, тісно пов`язані між собою тим, що є зв`язок між правосуб`єктністю, як фізичної особи та її, як засновника юридичної особи (рішення у справах Фурман проти Росії (Furman v. Russia), заява JVy 5945/04. п. 19. від 5 квітня 2007 року. Граберска проти Колишньої Югославської Республіки Македонія (Graberska v. theformer Yugoslav Republic of Macedonia ), заява № 6924/03. n. 41. від 14 червня 2007 року, та Гумбатов проти Азербайджану (Humbatov v. Azerbaijan), заява №13652/06. п. 21. від 3 грудня 2009 року).

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, стосовного того, що зі смертю ОСОБА_2 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно державного акту на право постійного користування землею Серія IV ХР № 033420, таке право не є таким що припинилось (Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду, зокрема, у справі №483/1863/17 від 16.01.2019).

Щодо не встановлення судом у позивача конкретного цивільного права, за захистом якого він звертався до суду, судова колегія зазначає наступне.

Спеціальним законом, яким визначені особливості створення фермерського господарства та врегулюванні особливості діяльності, прав та обов`язки цієї особи та її засновника, на час надання земельної ділянки та створення позивача був Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 (дачі - Закон про СФГ).

Частиною першою статті 2 Закону про СФГ (в редакції, чинній на момент створення позивача) визначено, що селянське (фермерське) господарство (далі - СФГ) є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Закон про СФГ передбачав реєстрацію СФГ як юридичної особи.

Частиною 4 статті 1 Закону про ФГ унормовано, що фермерське господарство - є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи (зі змінами, які набули чинності з 01.05.2016. ФГ могло бути зареєстроване як юридична особа або фізична особа - підприємець).

Отже, Закон про СФГ та Закон про ФГ передбачають можливість створення СФГ (ФГ) як юридичної особи, тобто особи з окремою правосуб`єктністю.

Статтею 9 Закону про СФГ встановлені особливості реєстрації СФГ. Відповідно до частини 1 цієї статті після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, СФГ підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Частиною другою цієї статті передбачено, що після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право постійного користування землею та державної реєстрації, селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, законом було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової передумови для набуття СФГ правосуб`єктності. Також, одержання земельної ділянки для ведення СФГ вимагало у подальшому здійснити реєстрацію СФГ. Тобто, закон не передбачав права використовувати земельну ділянку, надану у користування для ведення СФГ без створення такого Селянського фермерського господарства.

Крім того, Державний акт на право постійного користування землею видається на ім`я голови СФГ відповідно до частини 5 статті 2 Закону про СФГ. На час видачі акта СФГ як юридична особа ще не існує.

Особливості створення СФГ (ФГ) полягають у тому, що обов`язковою передумовою створення СФГ (ФГ) є набуття засновником (майбутнім головою відповідно до Закону про СФГ) права на земельну ділянку, надану для ведення СФГ (ФГ). Коло учасників селянського СФГ (ФГ) є обмеженим та має родинно-трудову ознаку, відповідно до якої фермерське господарство може бути створене одним або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї відповідно до закону, а особи, у тому числі родичі, які працюють за трудовим договором (контрактом, угодою), не є членами СФГ (ФГ), згідно частини 2 статті 2 Закону про СФГ та частини 1 статті 3 Закону про ФГ.

Крім того, пунктом 3 частини 1 статті 27 Земельного кодексу України 1990 року (у редакції, чинній на час створення позивача), встановлено спеціальну підставу - припинення СФГ.

Таким чином, одержання правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельної ділянки для ведення СФГ є необхідною передумовою набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи, а припинення СФГ було б підставою для припинення права користування земельною ділянкою. При цьому, використання такої земельної ділянки без створення СФГ законом передбачено не було.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в даному випадку, створення СФГ ОСОБА_2 . здійснювалось у спосіб та у порядку, визначеному законодавством України, та на момент звернення з позовом, будь-які зміни режиму використання спірною земельною ділянкою не відбулися.

Зокрема, після одержання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою для ведення СФГ та проведення державної реєстрації такого господарства як юридичної особи обов`язки користувача цієї земельної ділянки виконує СФГ, а не громадянин, якому вона надавалась.

Після державної реєстрації ФГ у правовідносинах користування земельними ділянками, наданими на підставі Закону про ФГ відбувається фактична заміна користувача, й обов`язки користувача земельної ділянки переходять до ФГ з дня його державної реєстрації. Крім того, для фактичної заміни та переходу обов`язків користувача земельної ділянки до ФГ має значення факт державної реєстрації останнього, а не внесення земельних ділянок до його статутного капіталу (Аналогічний правовий висновок міститься у пунктах 40-42 постанови від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, у постанові від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, у пункті 47 постанови від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц. пунктах 28 - 30, 38 постанови від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, у постанові від 12.12.2018 у справі №388/1103/16-ц, у пунктах 31-32 постанови від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17, пунктах 32, 33 постанови від 16.01.2019 у справі №483/1863/17).

Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" №3613-VI від 07 липня 2011 року, встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (свідоцтво про смерть ІНФОРМАЦІЯ_2 , копія а.с.48), право постійного користування фермерського господарства згідно державного акту на право постійного користування землею IV-ХР №033420 від 18.12.2000 року не припинилось, оскільки на цю дату ФГ ОСОБА_2 набуло права постійного користування земельною ділянкою відповідно до наведених норм Закону України Про селянське (фермерське) господарство .

Про вказане свідчить також, виконанням ФГ ОСОБА_2 обов`язків землекористувача, зокрема, зі сплати податків у 2016-2018 роках включно (а.с.28-32).

Право користування земельною ділянкою зберігається за фермерським господарством до моменту припинення його діяльності. Підстави припинення діяльності Селянського (фермерського ) господарства встановлено в ст. 29 Закону №2009-XII.

Відповідно до ст. 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, зокрема право володіння, має право на захист, цього права, у тому числі і від власника майна.

Право постійного користування не може бути звужене. Земельні ділянки одержані засновником для створення селянського (фермерського) господарства не є земельними ділянками цієї особи.

Частина 3 статті 3 Закону передбачає, що держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів селянського(фермерського) господарства.

Втручання в господарську або іншу діяльність господарства з боку державних чи інших органів, а також службових осіб не допускається. Крім того, вищенаведене зазначено у п. 3.7 Статуту ФГ ОСОБА_2 в редакції 2003 року (а.с.23).

Приймаючи до уваги загальне тлумачення щодо способу існування речового права у часі, викладене у рішенні КСУ від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі №1-17/2005, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що право постійного користування, що належить господарству може бути переоформлене тільки за бажанням користувача. Таке переоформлення не є обов`язковим.

Використання землі, державний акт на право постійного користування якою видано на ім`я голови СФГ, самим СФГ здійснюється на інших підставах, ніж ті, на яких інша юридична особа приватного права, зокрема господарське товариство, використовує майнові права, передані їй своїм засновником. Законом про СФГ не передбачено внесення засновником СФГ права користування земельною ділянкою, наданою у постійне користування для ведення СФГ, як вкладу до складу майна СФГ.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону про ФГ до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) може входити право користування землею, а також інші майнові права, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Однак, ця норма Закону про ФГ не стосується прав користування земельною ділянкою державної або комунальної власності, наданої у користування для ведення ФГ (Аналогічна правова позиція, викладена у пункт 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц стосовно того, що для фактичної заміни орендаря та переходу обов`язків користувача земельної ділянки до ФГ має значення факт державної реєстрації останнього, а не внесення земельних ділянок до його, статутного капіталу).

Засновник СФГ також, не набуває додаткових прав (корпоративних прав) у зв`язку з наданням СФГ права, пов`язаного з використанням земельної ділянки, за наведених у цій постанові обставин справи.

Крім того, відповідно до статті 2 Закону про СФГ головою СФГ є його засновник або особа, яка є його правонаступником. Він представляє інтереси СФГ. Голова СФГ може доручати виконувати свої обов`язки і використовувати права голови одному з членів господарства.

Статтею 14 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (в редакції, чинній на час створення ФГ ОСОБА_2 ), передбачалося, що майно селянського (фермерського) господарства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.

За своєю юридичною природою право користування фермерського господарства земельною ділянкою його засновника слід розглядати як охоронюваний законом інтерес фермерського господарства у розумінні, викладеному у рішенні Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004.

Згідно з вказаним рішенням, поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, з моменту створення фермерського господарства у нього виникає охоронюваний законом інтерес у використанні землі його засновника, який є правовою підставою для правомірного використання цієї землі фермерським господарством.

При цьому, з моменту виникнення у фермерського господарства охоронюваного законом інтересу щодо використання земельної ділянки його засновника, до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Чинне на час створення ФГ ОСОБА_2 законодавство передбачало, що державний акт на право постійного користування землею оформлюється на ім`я голови (посадової особи) селянського фермерського господарства.

Отже, державний акт на право постійного користування землею, виданий на ім`я засновника - ОСОБА_2 є тим документом, який закріплює речове право (законний інтерес) ФГ ОСОБА_2 на використання спірної земельної ділянки, відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент виникнення речового права.

Судова колегія також враховує, що відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

Враховуючи наведене, юридичний факт державної реєстрації ФГ ОСОБА_2 тим самим надає фермерському господарству правомірне очікування набуття ним з моменту державної реєстрації права володіння та користування земельною ділянкою, наданою його засновнику для ведення селянського (фермерського) господарства і ці права можуть бути об`єктом захисту у розумінні статті 15 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для відмови у позові.

Також, в апеляційній скарзі апелянт посилається на рішення Верховного Суду у справах №922/3312/17, 185/1677/17, 472/598/16-ц, 587/260/17 а також те, що право постійного користування, яке виникло у фізичної особи на підставі державного акту не входить до складу спадщини, нерозривно пов`язане із особою і не може бути виконане іншою особою.

Суд апеляційної інстанції вважає вищенаведені посилання необґрунтованими, оскільки ні у позовній заяві ні в оскаржуваному рішенні суду не йдеться про спадкування права постійного користування. У даному випадку, позивач не звертався до суду з вимогами визнати право постійного користування землею у порядку спадкування.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, суд апеляційної інстанційї дійшов висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Харківській області без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 27.08.2019 року (повний текст рішення складено та підписано 05.09.2019 року) у справі №922/1347/19 - без змін.

Витрати зі сплати судового збору розподіляються у відповідності до вимог ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 27.08.2019 року (повне рішення складено 05.09.2019 року) у справі №922/1347/19 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 27.08.2019 року (повне рішення складено 05.09.2019 року) у справі №922/1347/19 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 23.10.2019 р. оголошено вступну та резолютивну частину.

Повний текст постанови складено та підписано 25.10.2019 р.

Головуючий суддя Л.Ф. Чернота

Суддя А.М. Білецька (з окремою думкою)

Суддя О.Є. Медуниця