Постанова

від 13.10.2020 по справі 922/1347/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/1347/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В., за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І., за відсутності представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2019 та рішення Господарського суду Харківської області від 27.08.2019 у справі № 922/1347/19 за позовом Фермерського господарства Тончинського Володимира Петровича до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права постійного користування,

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство Тончинського Володимира Петровича звернулось до господарського суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 62,8699 га, розташованої на території Зідьківської селищної ради Зміївського району Харківської області, наданої ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії IV ХР №033420 від 18.12.2000.

Розглядаючи вказаний позов, суди встановили, що у 1993 році ОСОБА_1 звернувся до Зміївської районної ради народних депутатів із заявою про надання йому у постійне користування земельної ділянки з метою створення Селянського фермерського господарства .

Зміївська районна рада народних депутатів XXI скликання на XIII сесії, яка відбулась 15.01.1993 , прийняла рішення про надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 12,87 га , розташованої на території Зідьківської селищної ради Зміївського району Харківської області у постійне користування з метою створення СФГ .

У подальшому, Розпорядженням Зміївської районної ради народних депутатів №31 від 20.04.1993 зареєстровано СФГ Тончинського Володимира Петровича.

Відповідно до п. 1.1 статуту СФГ ОСОБА_1 засновником і головою СФГ є ОСОБА_1 .

Фермерське господарство є комерційною організацією, створеною членами однієї сім`ї, які внесли майновий внесок, для здійснення підприємницької діяльності з виробництва сільськогосподарської продукції, а також з її переробки, зберігання, транспортування та реалізації, заснованою на їх особистій трудовій участі і використанні земельної ділянки, наданої для цілей відповідно до чинного законодавства України, відповідно до п. 1.3 Розділу 1 Статуту.

Фермерське господарство є юридичною особою, має самостійний баланс і діє на основі повного господарського розрахунку і самофінансування. ФГ може від свого імені укладати договори; набувати і здійснювати майнові та особисті немайнові права і нести обов`язки; бути позивачем і відповідачем у господарському або третейському суді; відкривати розрахунковий, валютний та інші розрахунки в установах банків; мати печатки, штампи та інші реквізити зі своїм найменуванням, згідно п. 1.5 Статуту.

У жовтні 1993 року Рішенням XVI сесії Зміївської районної ради народних депутатів XXI скликання, ОСОБА_1 виділено земельну ділянку площею 9,9999 га із земель запасу Зідьківської селищної ради для ведення селянського господарства.

Також, рішенням УI сесії Зміївської районної ради народних депутатів XXII скликання, ОСОБА_1 виділено земельну ділянку площею 40 га із земель запасу Зідьківської селищної ради для розширення фермерського господарства.

Свідоцтвом про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності-юридичної особи від 20.04.1993 зареєстровано Фермерське господарство Тончинського Володимира Петровича.

Таким чином, судами з`ясовано, що у постійному користуванні ОСОБА_1 перебувало 62,8699 га земель, з них 49,9999 га рілля, 7,76 га кормових угідь, 5,1 і га під будівлями, лісами іншими угіддями, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії IV ХР № 033420 від 18.12.2000.

Також судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер. Зборами членів (учасників) ФГ Тончинського Володимира Петровича останнього виключено із складу учасників ФГ у зв`язку із смертю, головою ФГ обрано ОСОБА_2. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб станом на 19.11.2018, ОСОБА_2 (дружина ОСОБА_1 ) є (керівником) головою ФГ Тончинського Володимира Петровича.

За інформацією Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (копія листа №16497/10/53 від 27.02.2019) ФГ Тончинського Володимира Петровича підтверджено статус платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік; також підтверджено, що ФГ Тончинського Володимира Петровича є діючим підприємством та сплачує податки на 2018 рік.

Вирішуючи спір за позовом Фермерського господарства Тончинського Володимира Петровича, про визнання за фермерським господарством права постійного користування вказаною землею, господарські суди обох інстанцій врахували, що держава як власник спірної земельної ділянки, з дня виникнення титульного володіння, тобто з 03.11.1992, діючи в особі своїх органів (у різні періоди), не заперечувала володіння, напроти, визнавала позивача титульним володільцем землі та приймала плату за землю. Плата за землю вноситься явочним порядком і зазначає, що незалежно від порядку сплати, в Україні діє законодавчий обов`язок повернення безпідставно отриманих коштів, причому такий обов`язок законодавець не пов`язує із поданням будь-яких вимог чи зверненням кредитора до суду (ч.1 ст. 1212 ЦК України). Той факт, що держава в жодній частині не повернула кошти, роками сплачувані позивачем за користування спірною земельною ділянкою, свідчить про те, що володіння позивача земельною ділянкою державою не заперечується. Тому, позивач - законний володілець земельної ділянки, що виявляється у реєстрації С(Ф)Г відповідно до наведеного порядку (після отримання земельної ділянки, призначеної для використання С(Ф)Г та прийняття плати за землю від С(Ф)Г.

За таких обставин, рішенням Господарського суду Харківської області від 27.08.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2019, позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій стверджує, що право постійного користування землею припинилось після смерті особи, зазначеної в Державному акті на право постійного користування землею, тому просить помилкові судові рішення скасувати та ухвалити нове - про відмову в позові.

Переглянувши оскаржені судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (у редакції, чинній на момент створення ФГ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 ЗК України (у відповідній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною 1 статті 23 ЗК України (у відповідній редакції) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась громадянину України для створення селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (чинного на момент створення ФГ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже законодавством, чинним на момент створення ФГ, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19.06.2003 прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, чинне законодавство також пов`язує можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII, який був чинним до 29.07.2003, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29.07.2003, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (ухвали Верховного Суду України від 24.10.2007 у справі № 6-20859св07, від 10.10.2007 у справі № 6-14879св07, від 30.01.2008 у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).

Наведеним спростовуються доводи скаржника про необхідність доведення позивачем обставини передачі земельної ділянки від громадянина до фермерського господарства шляхом надання письмових доказів вчинення такої передачі.

Щодо решти доводів скаржника колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 92 ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2002, тобто після державної реєстрації ФГ (підпункт 7.2 цієї постанови)) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України у редакції, яка діяла з 01.01.2002 (момент набрання ним чинності) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням N 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Також у цій постанові вказано, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 ЗК України (у редакції, чинній на момент ухвалення Рішення) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини 1 статті 27 ЗК України, яка діяла до 01.01.2002, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного слідує, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ, так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою, яке набуто у встановленому порядку, як неоформлення права користування земельною ділянкою , відсутня.

Беручи до уваги, що правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними, а одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи, Суд доходить висновку, що підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Зазначене узгоджується із висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Натомість Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17 зазначив, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа. Оскільки СФГ "Відродження" не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою, то за таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання за СФГ "Відродження" права постійного користування земельною ділянкою. Крім того, суд касаційної інстанції вказав, що на момент виникнення спірних правовідносин набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено.

Однак Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 не погодилась з цими правовими висновками, викладеними в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17, у зв`язку з чим відступила від них та зазначила, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

За таких обставин колегія суддів відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду у справі № 922/3312/17 та на аналогічні висновки Верховного Суду, як такі, що не спростовують правильних висновків судів, зроблених у повній відповідності з актуальною позицією Великої Палати Верховного Суду щодо подібних правовідносин.

З огляду на викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів погоджується з висновками судів обох інстанцій про наявність підстав для задоволення позову у даній справі з огляду на його обґрунтованість .

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2019 та рішення Господарського суду Харківської області від 27.08.2019 у справі № 922/1347/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Случ О.В.