Постанова

від 21.10.2019 по справі 913/209/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2019 р. Справа № 913/209/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я,О., суддя Фоміна В.О.,

за участю секретаря судового засідання Гончарова О.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - Жердєв С.М., адвокат, ордер №1001361 від 02.10.2019;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Фермерського господарства "Лавр-Агро", с. Нововодяне Кремінського району Луганської області (вх. №2612 Л/2-5)

на рішення господарського суду Луганської області від 25.07.2019 у справі № 913/209/19 (суддя Шелехіна Р.М., повний текст рішення складено та підписано 31.07.2019)

за позовом Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, м.Сєвєродонецьк Луганської області

до Фермерського господарства "Лавр-Агро", с.Нововодяне Кремінського району Луганської області

про зобов`язання повернути земельну ділянку загальною площею 52,3 га

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2019 року Головне управління Держгеокадастру у Луганській області звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Фермерського господарства "Лавр-Агро" про повернення земельної ділянки загальною площею 52,3 га, у тому числі: рілля - 49,4 га (з кадастровим номером 4421684500:01:001:0048), сіножаті - 2,9 га (з кадастровим номером 4421684500:08:001:0013), яка розташована на території Нововодянської сільської ради Кремінського району Луганської області до земель запасу державної форми власності (з урахуванням заяви позивача від 25.06.2019 про зміну предмету позову).

Рішенням господарського суду Луганської області від 25.07.2019 у справі № 913/209/19 позов задоволено повністю. Зобов`язано фермерське господарство "Лавр-Агро" повернути земельну ділянку площею 52,3 га, у тому числі: рілля - 49,4 га, (з кадастровим номером 4421684500:01:001:0048), сіножаті - 2,9 га (з кадастровим номером 4421684500:08:001:0013), яка розташована на території Нововодянської сільської ради Кремінського району Луганської області до земель запасу державної форми власності, після набрання рішенням законної сили, видати наказ. Стягнуто з ФГ "Лавр-Агро" на користь Головного управління Держгеокадастру у Луганській області витрати зі сплати судового збору у сумі 1921 грн.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Луганської області від 25.07.2019 у справі № 913/209/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не прийняв до уваги договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітемзис) від 14.07.2015 , укладений між ОСОБА_1 та ФГ "Лавр-Агро", який ніким не оскаржено, дія його не припинена, з урахуванням презумпції правомірності правочину він є діючим та свідчить про те, що ФГ "Лавр-Агро" на даний час правомірно користується земельною ділянкою.

Також вказує на те, що позивач одночасно змінив предмет та підстави позову, оскільки окрім зміни самих позовних вимог він у заяві про зміну предмету позову також зазначив нові підстави позову, які є відмінними від позову у первинній редакції, а саме: позивач посилається на перевірку від 25.04.2019 року, припис від 25.04.2019 року № 49- ДК/0041Пр/03.01/-19 та перевірку від 19.06.2019 року, про які раніше не зазначав у первинній редакції позову.

Крім того, звертає увагу на те, що в порушення ч. 4 ст. 120 ГПК України суд першої інстанції ухвалою від 22 липня 2019 року призначив судове засідання на 25 липня 2019 року. Ухвала суду першої інстанції від 22.07.2019 року була отримана відповідачем 29.07.2019 року. Таким чином, відповідач взагалі був позбавлений права участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії, що є безумовною підставною скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Лавр-Агро", с.Нововодяне Кремінського району Луганської області на рішення господарського суду Луганської області від 25.07.2019 у справі № 913/209/19 та призначено її розгляд на 03.10.2019.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.10.2019 розгляд справи було відкладено на 21.10.2019 о 14:15 год.

Представник відповідача в судових засіданнях 03.10.2019 та 21.10.2019 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№8554 від 10.09.2019) проти доводів апеляційної скарги заперечував, просить залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Свої заперечення обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було досліджено договір емфітевзису та встановлено, що гр. ОСОБА_1 не мав права на укладання цього договору оскільки він не був її законним власником, а був користувачем. Також суд першої інстанції, з урахуванням приписів ст. 126 Земельного кодексу України, зазначив, що договір емфітевзису підлягає обов`язковій державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на території України , тоді як згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право емфітевзису за ФГ ЛАВР-АГРО (код ЄДРПОУ 21806150) не рахується. Тому, твердження відповідача, що суд першої інстанції не прийняв до уваги вищезазначений договір при винесенні оскаржуваного рішення є безпідставними .

Також зазначає, що 25.06.2019 позивач змінив предмет позову, однак підставою позову залишилось неправомірне, без правовстановлюючих документів користування відповідачем земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної форми власності, тобто змінив лише вимогу до відповідача, але не змінював обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги. При цьому позивач, посилаючись в заяві від 25.06.2019 на перевірку від 25.04.2019, припис від 25.04.2019 № 49-ДК/004Пр/03.01/-19 та перевірку 19.06.2019, лише доповнив позов новими обставинами при цьому не змінивши первинних обставин та посилань на норми матеріального права, що також регламентується з пунктом 15 постанови Верховного Суду у постанові від 13.03.2018 р. по справі № 916/1764/17.

Крім того, вказує на те, що ухвалою господарського суду Луганської області від 20.05.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів - до 24.07.2019. Згідно з частиною 1 статті 195 Господарського процесуального кодексу України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Тобто, судом першої інстанції було правомірно призначено судове засідання на 25 липня 2019 року.

Представник позивача у судове засідання 21.10.2019 не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення № 61022 29834710 про вручення йому копії ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників в судове засідання 21.10.2019 судом обов`язковою не визнавалась, у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу відповідача в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами за відсутністю представника позивача.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу доводи відповідача та позивача, заслухавши усні пояснення представника відповідача, перевіривши в межах вимог апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 ч.1 ст. 42 ГПК України, сторони по справі мають право, зокрема,:

1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень;

2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам;

3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

Як свідчать матеріали справи, ухвалою господарського суду Луганської області від 22.07.2019 було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 25.07.2019 о 14:40 год.

При цьому, представник відповідача в судове засідання 22.07.2019 , в якому було постановлено зазначену ухвалу, не прибув.

Копію зазначеної ухвали господарського суду Луганської області від 22.07.2019 відповідач отримав лише 29.07.2019, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення поштового відправлення №61022 29005048. (а.с. 128)

25.07.2019 господарським судом Луганської області було прийнято рішення у даній справі.

Таким чином, в порушення вимог статті 120 Господарського процесуального кодексу України, місцевий господарський суд не повідомив завчасно відповідача про дату, час та місце судового засідання, в якому було прийнято оскаржуване рішення у справі, позбавивши його права на участь в судовому засіданні та інших передбачених ч.1 ст. 42 ГПК України процесуальних прав сторони.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема, справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Отже розгляд місцевим господарським судом справи по суті за відсутності представника відповідача, належним чином не повідомленого про дату час та місце проведення судового засідання, в якому було прийнято рішення є безумовною підставою для скасування рішення господарського суду першої інстанції у даній справі.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення господарського суду першої інстанції у зв`язку із порушенням ним норм процесуального права.

Разом з цим, приймаючи нове рішення у справі, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову, зважаючи на таке.

Як свідчать матеріали справи, згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 10.04.1994 серії ЛГ №2050000022, виданого на підставі рішення 19 сесії 21 скликання Кремінської районної ради народних депутатів Кремінського району Луганської області від 24.05.1994, громадянину ОСОБА_1 надана у постійне користування земельна ділянка площею 53,3 га, яка розташована на території Нововодянської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до свідоцтва про смерть від 16.05.2016 серії НОМЕР_1 , виданого органом державної реєстрації актів цивільного стану громадянин ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач звернувся з даним позовом до суду з ціллю припинити користування відповідачем - ФГ "Лавр-Агро" - спірною земельною ділянкою для реалізації самим позивачем права власності на земельну ділянку, як повноважним державним органом по розпорядженню землями сільськогосподарського призначення.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в обґрунтування позову посилається на те, що рішенням 19 сесії 21 скликання Кремінської районної ради народних депутатів Кремінського району Луганської області від 24.05.1994 гр. ОСОБА_1 було передано в постійне користування земельну ділянку площею 52,3 га, у тому числі: рілля - 49,4 га, сіножатті 2,9 га, яка розташована на території Нововодянської сільської ради Кремінського району Луганської області для ведення селянського (фермерського) господарства. Земельну ділянку ОСОБА_1 та члени його родини використовували для ведення фермерського господарства й утворили Фермерське господарство "Лавр- Агро". ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить наявне в матеріалах справи свідоцтво про смерть від 16.05.2016 за №05. (а.с. 19)

Посилаючись на те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини й припиняється зі смертю особи, якій належало це право, позивач просив зобов`язати Фермерське господарство "Лавр-Агро" повернути земельну ділянку до земель запасу державної форми власності.

Позов мотивовано приписами Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" (який був чинним на момент виникнення права на постійне користування), а також недоотриманням відповідних доходів місцевим бюджетом та неможливістю здійснювати органом державної влади, яким є позивач, повноваження по розпорядженню сільгоспугіддями.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позов, виходив того, що право користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. При цьому відповідач не оформив належним чином, в порядку визначеному законодавством України, право користування спірною земельною ділянкою та користується земельною ділянкою безпідставно.

Також господарський суд першої інстанції заначив, що відповідач надав до матеріалів справи договір емфітевзису від 14.07.2015, укладений між громадянином ОСОБА_1 та ФГ "Лавр-Агро" про встановлення для ФГ "Лавр-Агро" права користування спірною земельною ділянкою площею 52,3 га для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), який посвідчено Зудиліною І.М., нотаріусом м. Апрелівки Наро-Фомінського нотаріального округу Московської області. Проте, з урахуванням частин 1 та 3 ст.407 ЦК України громадянин ОСОБА_1 не мав права на укладення цього договору, як і розпоряджатися спірною земельною ділянкою, оскільки він не був її законним власником, а був користувачем. До того ж, статтею 126 ЗК України визначено, що право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а тому договір емфітевзису підлягає обов`язковій державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на території України, тоді як договір емфітевзису від 14.07.2015 не проходив відповідної державної реєстрації.

Таким чином місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується із таким висновком місцевого господарського суду, зважаючи на таке.

За змістом статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. До таких об`єктів належать, у тому числі, земельні ділянки.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина 3 статті 41 Конституції України ).

У Рішенні Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92 , пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України , Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 цього Кодексу ).

У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України також наголошено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Відповідно до статей 13 , 14 , пункту 7 частини 1 статті 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування (постанова Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц).

Відповідно до частини 3 статті 407 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

За змістом статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Аналогічні положення наведено у статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" .

Крім того, згідно з частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Земельна ділянка, надана у постійне користування громадянину ОСОБА_1 , не входить до складу майна ФГ "Лавр-Агро", тому це господарство не може користуватись нею після смерті ОСОБА_1 , адже будь-які права приватних осіб щодо зазначеної земельної ділянки припинилися зі смертю належного користувача.

ФГ "Лавр-Агро" не надало правовстановлюючих документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою та державної реєстрації цього права

Враховуючи положення чинного як на час отримання гр. ОСОБА_1 державного акта на право постійного користування, так і на час розгляду справи, колегія суддів вважає, що право постійного користування земельною ділянкою нерозривно пов`язано з особою, якій таке право надано, та не може бути передано або автоматично перейти до створених нею юридичних осіб.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 13.08.2019 у справі №908/1393/18.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітемзис) від 14.07.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ "Лавр-Агро", який ніким не оскаржено, дія його не припинена, з урахуванням презумпції правомірності правочину він є діючим та свідчить про те, що ФГ "Лавр-Агро" на даний час правомірно користується земельною ділянкою.

Однак колегія суддів вважає такі доводи скаржника необґрунтованими, оскільки відповідно до ч.1 ст.407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Отже, з урахуванням частин 1 та 3 ст.407 ЦК України, громадянин ОСОБА_1 не мав права на укладення цього договору, як і розпоряджатися спірною земельною ділянкою, оскільки він не був її законним власником, а був користувачем.

Крім того, статтею 126 ЗК України визначено, що право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, виходячи зі змісту даної норми, договір емфітевзису підлягає обов`язковій державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на території України, разом з цим, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право емфітевзису за ФГ ЛАВР-АГРО (код ЄДРПОУ 21806150) не зареєстровано у встановленому законодавством порядку. Судом першої інстанції було досліджено договір емфітевзису та надано йому правову оцінку з урахуванням наведених вище норм права, та зроблено висновок про те, що гр. ОСОБА_1 не мав права на укладання цього договору.

Отже, твердження апелянта, що суд першої інстанції не прийняв до уваги вищезазначений договір при винесенні оскаржуваного рішення, є безпідставними.

Також, відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що позивач одночасно змінив предмет та підстави позову, оскільки окрім зміни самих позовних вимог він у заяві про зміну предмету позову також зазначив нові підстави позову, які є відмінними від позову у первинній редакції, а саме: позивач посилається на перевірку від 25.04.2019 року, припис від 25.04.2019 року № 49- ДК/0041Пр/03.01/-19 та перевірку від 19.06.2019 року, про які раніше не зазначав у первинній редакції позову.

Однак, колегія суддів не може погодитися із такими твердженнями скаржника, зважаючи на таке.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 916/1764/17).

Зі змісту заяви позивача від 25.06.2019 про зміну предмету позову вбачається, що позивач змінив позовні вимоги, тоді як підставою позову залишилось неправомірне, без правовстановлюючих документів користування відповідачем земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної форми власності, тобто змінив лише вимогу до відповідача, але не змінював обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги.

При цьому позивач, посилаючись в заяві від 25.06.2019 на перевірку від 25.04.2019, припис від 25.04.2019 № 49-ДК/004Пр/03.01/-19 та перевірку 19.06.2019, лише доповнив позов новими обставинами при цьому не змінивши первинних обставин та посилань на норми матеріального права.

Таким чином, хоча господарський суд першої інстанції припустився порушення норм процесуального права, яке є безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, проте він дійшов цілком обґрунтованого висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення господарського суду Луганської області від 25.07.2019 у справі № 913/209/19 з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права та часткового задоволення апеляційної скарги Фермерського господарства "Лавр-Агро".

Разом з тим, встановлені колегією суддів обставини даної справи свідчать про правомірність та обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим, позов Головного управління Держгеокадастру у Луганській області підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 129, пунктом 1 частини 1 статті 231, статтею 269, пунктом 2 статті 275, пунктами 1, 4 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Луганської області від 25.07.2019 у справі № 913/209/19 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Зобов`язати Фермерське господарство "Лавр-Агро" (92912, с. Нововодяне Кремінського району Луганської області, вул. Центральна, 125, ід. код 21806150) повернути земельну ділянку площею 52,3 га, у тому числі: рілля - 49,4 га, (з кадастровим номером 4421684500:01:001:0048), сіножаті - 2,9 га (з кадастровим номером 4421684500:08:001:0013), яка розташована на території Нововодянської сільської ради Кремінського району Луганської області до земель запасу державної форми власності.

Стягнути з Фермерського господарства "Лавр-Агро" (92912, с. Нововодяне Кремінського району Луганської області, вул. Центральна, 125, ід.код 21806150) на користь Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (93404, м.Сєвєродонецьк Луганської області, пр-т Центральний, 17, корп.2, ід.код 39771244) витрати зі сплати судового збору у сумі 1921 грн.

Доручити господарському суду Луганської області видати відповідні накази.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25.10.2019

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя В.О. Фоміна