Рішення

від 15.10.2019 по справі 914/381/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.10.2019 справа № 914/381/18

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Сало О.А., розглянувши справу

за позовом: заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1

в інтересах держави в особі Львівської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельний альянс-плюс

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю Колібрі-Х ЛТД

2. Приватне підприємство Астері

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Відділ Держгеокадастру у м. Львові Львівської області

про: витребування земельної ділянки,

Представники

прокуратури: Лука Г.В. (посвідчення №044203 від 19.09.2016р.);

позивача: не з`явився;

відповідача: не з`явився;

третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Прудиус О.О. (ордер серії ЛВ №118001 від 20.04.2018р.)

третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: не з`явився;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: не з`явися,

ВСТАНОВИВ:

19.02.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив прийняти справу №914/381/18 до розгляду, розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 13.03.2019р.

11.03.2019р. представником відповідача через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації суду подано клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 07.03.2019р., яке зареєстровано за вх.№10272/19.

12.03.2019р. представником позивача через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації суду подано пояснення по суті позовних вимог з урахуванням постанови Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.01.2019р., які зареєстровано за вх.№10471/19.

12.03.2019р. прокурором через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації суду подано клопотання №05/2-549вих.19 від 12.03.2019р. про витребування доказів (в порядку ст.81 ГПК України), яке зареєстровано за вх.№10547/19.

Прокурор в підготовче судове засідання 13.03.2019р. з`явився, підтримав подане ним клопотання про витребування доказів (в порядку ст.81 ГПК України). Крім того, прокурор подав пояснення №05/2-550вих.19 від 12.03.2019р., з урахування вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 10.01.2019р., які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.№10845/19.

Представник позивача в підготовче судове засідання 13.03.2019р. з`явився, підтримав заявлене прокурором клопотання про витребування доказів (в порядку ст.81 ГПК України).

Представник третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, в підготовче судове засідання 13.03.2019р. з`явився, проти задоволення вищевказаного клопотання (вх.№10547/19 від 12.03.2019р.) заперечив в частині витребування оригіналу договору з підстави невжиття прокурором заходів для отримання цього доказу самостійно.

Відповідач, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача участь повноважних представників в підготовче судове засідання 13.03.2019р. не забезпечили.

13.03.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: відкласти підготовче засідання на 01.04.2019р.; клопотання прокурора вих.№05/2/549 вих.19 від 12.03.2019р. (вх.№10547/19 від 12.03.2019р.) про витребування доказів задоволити; витребувати в ТзОВ Колібрі-Х ЛТД оригінали Державного акту на право власності на землю від 16.05.2000р. серія ЛВ №052682 та договору купівлі-продажу від 15.02.2000р., зареєстрованого в реєстрі за №4912, які надати суду в строк до 01.04.2019р.

29.03.2019р. позивачем подано до суду клопотання про долучення доказів, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№13296/19.

Крім того, 29.03.2019р. третьою особою-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача подано до суду пояснення від 29.03.2019р. по суті позовних вимог та клопотання від 27.03.2019р. про надсилання поштової кореспонденції на адресу представника, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№13421/19 та вх.№13422/19 відповідно.

01.04.2019р. прокурором подано до суду клопотання №05/2-725 вих.19 від 29.03.2019р. про долучення доказів до матеріалів справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№13580/19.

У підготовче засідання 01.04.2019р. з`явилися прокурор, представники сторін та третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. При цьому, представником третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, у підготовчому засіданні подано клопотання про оголошення перерви в розгляді справи, ознайомлення з матеріалами справи, продовження строку підготовчого засідання, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№13622/19 від 01.04.2019р.

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача участь повноважних представників в підготовчому засіданні 01.04.2019р. не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 01.04.2019р. Господарський суд Львівської області ухвалив відкласти підготовче засідання на 15.04.2019р.

Крім того, ухвалами від 01.04.2019р., Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст.120-121 ГПК України, викликав третю особу-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та повідомив про дату, час і місце підготовчого засідання.

05.04.2019р. на адресу Господарського суду Львівської області від третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача надійшло клопотання від 02.04.2019р. про приєднання письмового доказу до матеріалів справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№14487/19.

08.04.2019р. прокурором до суду подано клопотання №05/2-770 вих.19 від 04.04.2019р. про долучення доказів до матеріалів справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№14656/19.

10.04.2019р. позивачем до суду подано заперечення на пояснення третьої особи (ТзОВ Колібрі-Х ЛТД) та клопотання про долучення доказів, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№15192/19 та вх.№15194/19 відповідно.

У підготовче засідання 15.04.2019р. з`явились прокурор, представники сторін та третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

При цьому, представником третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, у підготовчому засіданні надано для огляду нотаріально засвідчену копію Державного акту на право власності на землю від 16.05.2000р. серія ЛВ №052682 та копію такого разом із клопотанням про долучення до матеріалів справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№15761/19.

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та третя особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача участь повноважних представників в підготовчому засіданні 15.04.2019р. не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Враховуючи наведене, прокурор у підготовчому засіданні 15.04.2019р. просив не переходити до судового розгляду по суті та заявив усне клопотання про продовження строку підготовчого провадження.

15.04.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, відкласти підготовче засідання на 20.05.2019р., явку представників учасників справи у підготовче засідання визнати обов`язковою.

У підготовче засідання 20.05.2019р. з`явились прокурор, представники сторін та третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача участь повноважних представників в підготовчому засіданні 20.05.2019р. не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

20.05.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 06.06.2019р.; явку представників сторін у судове засідання визнати обов`язковою.

У судове засідання 06.06.2019р. з`явилися прокурор, представники позивача та третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Відповідач участь повноважного представника в судовому засіданні 06.06.2019р. не забезпечив. При цьому, 06.06.2019р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№23664/19.

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача участь повноважних представників в судовому засіданні 06.06.2019р. не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 06.06.2019р. Господарський суд Львівської області ухвалив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 19.06.2019р.

Крім того, ухвалами від 06.06.2019р., Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст.120-121 ГПК України, викликав відповідача, третю особу-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та повідомив про дату, час і місце судового засідання з розгляду спору по суті.

У судове засідання 19.06.2019р. з`явилися прокурор, представники сторін та третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача участь повноважних представників в судовому засіданні 19.06.2019р. не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

19.06.2019р. представником третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №587/430/16-ц, при розгляді якої вирішуватиметься питання про усунення неоднакового застосування ст.23 Закону України Про прокуратуру .

Прокурор та представник позивача у судовому засіданні 19.06.2019р. проти задоволення клопотання (вх.№1644/19 від 06.06.2019р.) про зупинення провадження у справі заперечили. При цьому, представник відповідача підтримав вищевказане клопотання.

19.06.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив: клопотання ТзОВ Колібрі-Х ЛТД про зупинення провадження у справі задовольнити; зупинити провадження у справі №914/381/18 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №587/430/16-ц.

01.07.2019 року до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга заступника прокурора Львівської області на ухвалу господарського суду Львівської області від 19.06.2019 у справі №914/381/18.

09.09.2019р., за результатами розгляду вищевказаної апеляційної скарги, Західний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою ухвалу Господарського суду Львівської області від 19.06.2019р. у справі №914/381/18 залишено без змін; апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області залишено без задоволення.

27.09.2019р. на адресу суду від прокурора надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№40011/19.

03.10.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: поновити провадження у справі; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 15.10.2019р.; явку представників учасників справи у судове засідання визнати обов`язковою.

У судове засідання 15.10.2019р. з розгляду спору по суті з`явилися прокурор та представник третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Позивач, відповідач, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача участь повноважних представників у судовому засіданні 15.10.2019р. з розгляду спору по суті не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Крім того, 15.10.2019р. на електронну адресу суду надійшла сканкопія клопотання позивача про відкладення розгляду справи. Суд звертає увагу на те, що враховуючи відсутність ЕЦП на вищевказаній сканкопії клопотання, суд не надає йому оцінку, оскільки такий не підлягає розгляду судом з огляду на відсутність можливості ідентифікувати адресанта.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Позиція прокурора:

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Господарського суду Львівської області від 25.04.2017р. у справі №914/401/17 задоволено зустрічний позов ПП Астері до ТзОВ Колібрі-Х ЛТД про визнання права власності на земельну ділянку на вул. Пасічній у м . Львові. В подальшому зазначена земельна ділянка була відчужена на підставі договорів купівлі-продажу Товариству з обмеженою відповідальністю Колібрі-Х ЛТД, пізніше Товариству з обмеженою відповідальністю Будівельний альянс-плюс . Однак, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018р. вказане рішення суду Господарського суду Львівської області скасовано в частині задоволення зустрічного позову про визнання за ПП Астері права власності на земельну ділянку по вул. Пасічній у м. Львові. З огляду на відсутність правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, прокурор просив витребувати її у останнього набувача та повернути в комунальну власність.

Позиція позивача:

Позивач заявлений прокурором позов підтримав повністю, при цьому, як і прокурор, зазначив, що ТзОВ Колібрі-Х ЛТД не було власником спірної земельної ділянки, оскільки рішення про передачу такої Львівською міською радою не приймалось, а спірний договір не міг бути підставою вибуття земельної ділянки з власності територіальної громади м. Львова.

Позиція відповідача:

Відповідач проти позову заперечив повністю, зазначивши, що він є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, а скасування рішення першої інстанції щодо визнання права власності на земельну ділянку за ПП Астері жодним чином не підтверджує тих обставин, що спірна земельна ділянка на момент прийняття рішення суду перебувала в комунальній власності. Відтак, вважає, що права територіальної громади для захисту яких звернувся прокурор, жодним чином не порушені і у позивача відсутнє право витребування земельної ділянки в комунальну власність.

Водночас, у відзиві на позовну заяву (том 1, арк. 68) відповідач зазначив: Виходячи з даних обставин, ТОВ БУДІВЕЛЬНИЙ АЛЬЯНС-ПЛЮС не знало і не могло знати про те, що набуває майно в особи, яка не має права на його відчуження .

Позиція третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, проти позову заперечила, зокрема, зазначивши, що спірна земельна ділянка вибула не поза волею позивача, а право власності на таку ділянку третя особа набула правомірно, а отже, в подальшому правомірно відчужила спірну земельну ділянку за оплатним договором відповідачу.

За результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів справи, пояснень представників учасників справи, суд встановив таке:

Державним актом на право власності на землю серія ЛВ №052682, виданим 16.05.2000р., посвідчено право власності ТзОВ Колібрі-Х ЛТД на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 0,4830 га, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Пасічна. Цільове призначення земельної ділянки - для жилого будівництва.

05.06.2003р. між ТзОВ Колібрі-Х ЛДТ (продавець) та ПП Астері (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого продавець за актом приймання-передачі передав у власність, а покупець оплатив та прийняв у власність нежитлові будівлі: літ. А-1 загальною площею 25,5 кв. м та літ Б-1 загальною площею 12,4 кв. м, що знаходяться за адресою: м . Львів , вул. Пасічна, 146.

В подальшому, ПП Астері в межах справи №914/401/17 звернулося до суду з зустрічною позовною заявою про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,4830 га по вул. Пасічній у м. Львові, з огляду на придбання нерухомого майна, що знаходиться на такій ділянці.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.04.2017р. у справі №914/401/17 зустрічний позов ПП Астері задоволено, визнано за останнім право власності на земельну ділянку площею 0,4830 га на вул. Пасічній у м. Львові. Рішення суду мотивоване тим, що при переході права власності на об`єкти нерухомості до ПП Астері перейшло право на земельну ділянку в тих же обсягах і на тих же умовах, що існували в попереднього власника.

Однак, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018р., котра набрала законної сили, задоволено апеляційну скаргу заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 та скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 25.04.2017р. в частині задоволення зустрічних позовних вимог про визнання за ПП Астері права власності на спірну земельну ділянку, і в зустрічному позові відмовлено.

Спірна земельна ділянка в подальшому відчужувалась двічі та станом на час подання позовної заяви прокурором зареєстрована на праві власності за відповідачем, який придбав її за договором купівлі-продажу від 25.05.2017р.

Як зазначає прокурор, Львівською міською радою рішення про передачу спірної земельної ділянки ТзОВ Колібрі-Х ЛТД не приймалось, а спірний договір не міг бути підставою вибуття земельної ділянки з власності територіальної громади м. Львова.

При цьому, відповідно до отриманої прокурором інформації, відомості щодо реєстрації державного акту на право власності на спірну земельну ділянку у відділі Держгеокадастру ГУ Держгеокадастру у Львівській області відсутні, а також відсутня архівна копія такого акту.

Зважаючи на викладене, прокурор звернувся до суду з позовом про витребування у відповідача на користь територіальної громади м. Львова в особі позивача спірної земельної ділянки, оскільки така вибула з володіння власника поза його волею.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з такого:

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 10.01.2019р. у цій справі зазначено, що, судами не досліджено ключові питання вибуття з володіння власника та подальше набуття спірної земельної ділянки відповідачем. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід дослідити наявні у справі докази, всебічно, повно й об`єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Так, прокурор у позові посилався на те, що ТзОВ Колібрі-Х ЛТД не набуло на законних підставах право власності на спірну земельну ділянку, яку в подальшому на підставі укладеного договору купівлі - продажу від 25.05.2017р. продано відповідачу.

При цьому, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018р., котра набрала законної сили, задоволено апеляційну скаргу заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 та скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 25.04.2017р. в частині задоволення зустрічних позовних вимог про визнання за ПП Астері права власності на спірну земельну ділянку і у зустрічному позові відмовлено.

Також із доводів прокурора, викладених у позові, вбачається, що у подальшому через кілька днів після реєстрації 19.05.2017р. Приватним підприємством Астері права власності на спірну земельну ділянку, а саме 23.05.2017р. за договором купівлі - продажу цю земельну ділянку було продано Товариству з обмеженою відповідальністю Колібрі-Х ЛТД, і у подальшому, також через кілька днів, а саме 25.05.2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю Колібрі-Х ЛТД на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П., за реєстр. №2584, відчужило цю земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю Будівельний альянс-плюс .

Верховним Судом у постанові від 10.01.2019р. у цій справі, зокрема, зазначено, що поза межами судового дослідження залишилась законність набуття права власності на спірну земельну ділянку першим її власником. Враховуючи наведене, суд зазначає наступне:

державним актом на право власності на землю серія ЛВ №052682 виданим 16.05.2000р., посвідчено право власності ТзОВ Колібрі-Х ЛТД на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 0,4830 га, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Пасічна. Цільове призначення земельної ділянки - для жилого будівництва.

13.03.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: витребувати в ТзОВ Колібрі-Х ЛТД оригінали Державного акту на право власності на землю від 16.05.2000р. серія ЛВ №052682 та договору купівлі-продажу від 15.02.2000р., зареєстрованого в реєстрі за №4912, які надати суду в строк до 01.04.2019р.

Проте, оригінали витребуваних документів перший власник спірної земельної ділянки - ТзОВ Колібрі-Х ЛТД так і не надав.

Водночас, відповідно до листа Львівського державного нотаріального архіву від 01.04.2019р., спірний договір купівлі-продажу від 15.02.2000р. на зберіганні у Львівському державному нотаріальному архіві не знаходиться.

Відповідно до ст.3 ЗК України (у редакції від 06.04.1999р., чинній відносно дати спірного державного акту), розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх (ч.2). Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування (ч.3).

Згідно з ч.1 ст.17 ЗК України (у редакції від 06.04.1999р., чинній відносно дати спірного державного акту), передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Передача земельної ділянки у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів та товариств.

Відповідно до ч.3 ст.18 ЗК України (у редакції від 06.04.1999р., чинній відносно дати спірного державного акту), придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку.

Також, згідно п. 1.4. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №43 від 04.05.1999р. (надалі по тексту - Наказ №43 ), в редакції від 21.03.2000р., чинній відносно дати спірного державного акту, державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю або право постійного користування землею видається на підставі рішення Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, а на право власності на землю - на підставі рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, міської, селищної, сільської ради.

З огляду на наведене, чинним відносно дати спірного державного акту, земельним законодавством передбачалося, що державні акти видаються на підставі рішень, зокрема, міських рад і лише в окремих випадках, визначених ст.18 ЗК України, а саме щодо земельних ділянок, що перебували у колективній або приватній власності, придбання провадилось за договором купівлі-продажу, який посвідчувався у нотаріальному порядку.

Водночас суд зазначає, що договір міг бути підставою до видачі державного акту на право власності на землю лише у випадку, коли така ділянка належала власнику на праві приватної або колективної власності.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що єдиною належною підставою до вибуття земельної ділянки із власності територіальної громади м. Львова, повноваження якої, як власника, представляла Львівська міська рада, могло бути виключно рішення Львівської міської ради про таке вибуття, і лише в подальшому, така ділянка могла вибувати із приватної чи колективної власності осіб, яким вона була передана, на підставі договорів.

Проте, у матеріалах справи відсутні та учасниками справи не надано доказів прийняття відповідного рішення щодо вибуття спірної земельної ділянки із власності територіальної громади м. Львова. Більше того, відповідно до листа Департаменту містобудування Львівської міської ради від 11.08.2017р. (копія якого міститься в матеріалах справи), рішень (ухвал) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки щодо надання у власність або користування та для продажу на земельних торгах, не приймалося.

Крім того, у Державному акті на право власності на землю від 16.05.2000р. серія ЛВ №052682, копія якого міститься в матеріалах справи, відсутнє будь яке зазначення, що такий видано на підставі рішення Львівської міської ради. Водночас, у зазначеному вище акті вказано, що такий видано на підставі договору купівлі-продажу від 15.02.2000р.

Також, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів прийняття рішення щодо вибуття спірної земельної ділянки з власності територіальної громади м. Львова, а також відсутність в матеріалах справи вищевказаного договору, відсутні підстави вважати, що такий укладено ТзОВ Колібрі-Х ЛТД з особою, яка правомірно набула право власності на таку земельну ділянку.

Отже, за відсутності рішення Львівської міської ради про вибуття з власності територіальної громади міста Львова спірної земельної ділянки, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею.

Виходячи із наведеного, а також, враховуючи те, що в матеріалах справи відсутній та учасниками справи не наданий для дослідження договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15.02.2000, зареєстрований в реєстрі за №4912, який слугував підставою видачі державного акта на право власності від 16.05.2000р., а також з огляду на відсутність рішення Львівської міської ради про вибуття спірної земельної ділянки на користь ТзОВ Колібрі-Х ЛТД чи будь якої іншої особи, відсутні правові підстави вважати, що спірна земельна ділянка вибула із комунальної власності на відповідній правовій підставі.

Водночас, судом враховано позицію щодо правової природи Державного акту на право приватної власності на землю, викладену у п.5.10. постанови Великої палати Верховного Суду від 22.08.2018р. у справі №925/1265/16, згідно якої, державний акт - це документ, що посвідчує право на земельну ділянку.

Щодо спірного державного акту, то ТзОВ Колібрі-Х ЛТД у клопотанні (том 3, арк.170) зазначило про те, що оригінал такого акту було передано ПП Астері після прийняття Господарським судом Львівської області рішення від 25.04.2017р. у справі №914/401/17, при цьому, у підготовчому засіданні у цій справі, яке відбулось 15.04.2019р., представником ТзОВ Колібрі-Х ЛТД надано для огляду нотаріально засвідчену копію Державного акту на право власності на землю від 16.05.2000р. серія ЛВ №052682 та копію такої разом із клопотанням (вх.№15761/19 від 15.04.2019р.) для долучення до матеріалів справи.

Проте, у додаткових поясненнях (том 3, арк.224), прокурор, керуючись ст.91 ГПК України, а також з огляду на те, що оригінал спірного державного акту не подано суду, зазначив, що такий акт ставиться під сумнів прокуратурою, а отже, не повинен братися судом до уваги. При цьому, як зазначає прокурор у вищевказаних поясненнях та відповідно до постанови Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018р. у справі №914/401/17, оригінал такого акту було оглянуто судом апеляційної інстанції, а тому, суд дійшов висновку, що нотаріально засвідчена копія такого підлягає дослідженню судом у цій справі.

Дослідивши, надану копію Державного акту на право власності на землю від 16.05.2000р. серія ЛВ №052682, судом встановлено, що такий не оформлено належним чином з огляду на наступне:

згідно п. 2.11. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 №43, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.06.1999 за №354/3647 у редакції, чинній відносно дати спірного державного акту, Державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею складається у двох примірниках, підписується сільським, селищним, міським головою або головою відповідної державної адміністрації і скріплюється відповідною гербовою печаткою . Сторінку державного акта з зображенням плану земельної ділянки підписує начальник районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів Держкомзему України.

Отже, із наведених приписів Інструкції вбачається, що спірний державний акт має містити такий обов`язковий реквізит, як підпис міського голови.

Виходячи із положень ст.23 ЗК України, чинного на час видачі спірного державного акту, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими , районними Радами народних депутатів.

Також, відповідно до п.3.2. Наказу №43, державні акти на право власності на землю видаються міськими , селищними, сільськими радами , районними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Згідно з п.п.3.4., 3.5. Наказу №43, забезпечення державної реєстрації державних актів, що посвідчують право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю або право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею та договорів оренди покладається на державні органи земельних ресурсів Держкомзему України: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське та Севастопольське міські управління земельних ресурсів.

Державні акти, що посвідчують право власності на землю реєструються у Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю.

Однак, з листа Відділу у м. Львові ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 26.03.2019р., інформація про проходження державної реєстрації спірного державного акту відсутня.

Крім цього, згідно п. 2.11. Наказу №43, державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею складається у двох примірниках, підписується сільським, селищним, міським головою або головою відповідної державної адміністрації і скріплюється відповідною гербовою печаткою. Сторінку державного акта з зображенням плану земельної ділянки підписує начальник районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів Держкомзему України.

Разом із тим, спірний державний акт не містить підпису міського голови м. Львова, а містить скріплений відтиском гербової печатки підпис начальника Львівського міського Управління (відділу) земельних ресурсів І. Кузьмак, що не відповідає вищенаведеним законодавчим положенням.

Згідно п.4.2. Наказу №43, другий примірник державного акта або договору, а також книги їх реєстрації зберігаються у вогнетривких шафах у приміщеннях відповідних рад чи державних адміністрацій або за їх дорученням - у приміщеннях районних (міських) відділів (управлінь) земельних ресурсів Держкомзему України.

Водночас, у листі Відділу у м. Львові ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 26.03.2019р. зазначено, що згідно актів прийому-передачі документів із землеустрою від ліцензованих землевпорядних організацій, спірний державний акт до архіву Відділу не надходив.

Згідно ч.2 ст.373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом

При цьому, суд не бере до уваги обґрунтування ТзОВ Колібрі-Х ЛТД відсутності підпису міського голови на спірному державному акті, із посиланням на відповідну практику Європейського суду з прав людини з приводу того, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки. Адже немає помилки Львівської міської ради чи державних органів земельних ресурсів Держкомзему України у тому, що не було проведено реєстрації державного акту, який не підписано міським головою та рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ТзОВ Колібрі-Х ЛТД чи будь-якої іншої особи не приймалося.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном.

Витребування спірної земельної ділянки на користь територіальної громади м. Львова з володіння відповідача відповідає критерію законності: витребування із його власності спірного майна здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України, яка відповідає вимогам доступності, чіткості передбачуваності, офіційний текст якої є публічним та загальнодоступним.

У даній справі суспільним , публічним інтересом позовних вимог з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права власності територіальної громади м. Львова на вказану земельну ділянку, захист такого права щодо користування, розпорядження та володіння спірною земельною ділянкою, яка була передана відповідачу із порушенням чинного законодавства.

Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.

Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні у право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації. Разом із тим, відповідач не позбавлений права в подальшому звернутись до суду із відповідним позовом про відшкодування йому компенсації вартості витребуваної земельної ділянки, збитків, що сприятиме дотриманню принципу пропорційності.

Звідси, позовні вимоги не порушують §1 ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, через дотримання принципу законності втручання у право власності, відповідності такого втручання суспільному інтересу, його пропорційності.

За вказаних обставин відсутні правові підстави вважати, що за наявності Державного акту на право власності на землю від 16.05.2000р. серія ЛВ №052682, неоформленого у відповідності до загальновідомих вимог чинного на той час законодавства, у спірних правовідносинах може мати місце неправомірне втручання у право власності відповідача чи третіх осіб (позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 10.01.2019р. у цій справі).

Крім того, в обґрунтування права власності позивача щодо спірної земельної ділянки суд виходить з наступного:

Згідно ст.3 ЗК України (чинного відносно дати спірного державного акту), у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб`єктами права державної власності на землю виступають:

- Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;

- Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;

- обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Відповідно до ст.63 ЗК України до, земель міста належать усі землі в межах міста.

Землі міста перебувають у віданні міської Ради народних Депутатів. Межа міста - зовнішня межа земель міста, що відокремлює їх від земель іншого призначення і визначається проектом планування та забудови міста або техніко-економічним обґрунтуванням розвитку міста. Межа міста встановлюється і змінюється в порядку, що визначається Верховною Радою України.

Відповідно до ст.10 ЗК України, до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність.

Згідно з ст.374 ЦК України, суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Відповідно до ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ст.14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У відповідності до ч.1 ст.10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997р. сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч.3 ст.16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до ст.60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на, землю.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Виходячи із положень ст.9 та згідно ст.12 чинного ЗК України від 25.10.2001р. №2768-III, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

З огляду на наведені законодавчі положення, а також з огляду на те, що спірна земельна ділянка була у власності Львівської міської ради з врахуванням вищеописаних положень ЗК України, вибула із власності позивача всупереч волі останнього та з порушенням норм законодавства, Львівська міська рада є власником спірної земельної ділянки та від імені та в інтересах територіальної громади м. Львова здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження даним об`єктом права комунальної власності.

У відповідності до ч.1 ст.317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд

Частиною 1 ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

При цьому за змістом статті 388 названого Кодексу випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею іншим шляхом, ніж було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння або було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, що і має місце в спірних відносинах.

У ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Верховний Суд у постанові від 12.06.2018р. у справі №916/3727/15 зазначає, що зі змісту вказаних нормативних приписів вбачається, що лише і виключно власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Окрім того, витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено ст.16, ст.387 ЦК України виключно як форма захисту права власності, а не як окреме оборотоздатне майнове право.

Відповідно до п.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначає Верховний Суд у постанові від 21.08.2018р. у справі №902/1722/14, виходячи з аналізу статей 387, 388 ЦК України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.

Відповідно до ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У зв`язку із наведеним, суд вважає підставною позовну вимогу про витребування з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельний альянс-плюс спірної земельної ділянки та передання її територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради, а тому, позов підлягає задоволенню повністю.

При цьому, судом враховано, що спірна земельна ділянка вільна від забудови та об`єкти нерухомого майна на ній відсутні, що підтверджується:

- листом Обласного комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки від 07.05.2019р.;

- актом обстеження земельної ділянки від 31.04.2019р.;

- відомостями у пп. б п.1.2.2. містобудівного розрахунку на будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими об`єктами громадського обслуговування та вбудовано-прибудованими гаражами (копія якого міститься в матеріалах справи), виготовлений на замовлення відповідача, архітектором ОСОБА_2 ;

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, судом враховано те, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Серявін та інші проти України наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України ).

Водночас, суд враховує Висновок №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п.п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України Про судовий збір (в редакції від 24.02.2018р., чинній на момент звернення із позовом до суду), судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За змістом пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір (в редакції від 24.02.2018р., чинній на момент звернення із позовом до суду), за подання юридичною особою до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст.7 Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік , з 1 січня 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1762 гривня.

Враховуючи те, що ціна позову, яка визначена з врахуванням нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у розмірі 4015468,80грн., за подання до суду цієї позовної заяви, прокурор сплатив судовий збір у розмірі 60232,03грн. (4015468,80/100*1,5=60232,032?60232,03>1762), що підтверджується платіжним дорученням №168 від 09.02.2018р.

Згідно з пп.4 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір , за подання апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Із врахуванням наведеного, за подання апеляційної скарги, прокурор повинен був сплати судовий збір у розмірі 90348,05грн. (60232,03*1,5=90348,045?90348,05), проте, згідно платіжного доручення №1477 від 11.07.2018р. прокурором за подання апеляційної скарги у цій справі сплачено судовий збір у розмірі 90349,50грн., а отже, наявна переплата судового збору за подання такої скарги у розмірі 1,45грн. (90349,50-90348,05=1,45).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи , яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, а також те, що станом на момент ухвалення рішення у цій справі прокурором не подано відповідного клопотання, питання щодо повернення переплаченої суми судового збору судом не вирішується.

Крім того, згідно з пп.5 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір , за подання касаційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Отже, розмір судового збору, який справлявся за подання касаційної скарги на рішення суду у цій справі, становив 120464,06грн. (60232,03*2=120464,06).

Прокурором за подання касаційної скарги у цій справі сплачено судовий збір у вищевказаному розмірі, що підтверджується платіжним доручення №2280 від 18.10.2018р.

Водночас, позивачем за подання касаційної скарги у цій справі сплачено судовий збір у розмірі 120467,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №540 від 10.10.2018р. При цьому, враховуючи викладене, позивачем внесено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Однак, враховуючи, що станом на момент ухвалення рішення у цій справі позивачем не подано відповідного клопотання, питання щодо повернення позивачу 2,94грн. (120467-120464,06=2,94) переплаченої суми судового збору судом не вирішується.

Беручи до уваги вказане вище, а також те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, враховуючи результати розгляду апеляційної та касаційних скарг, до стягнення з відповідача на користь Прокуратури Львівської області підлягає судовий збір у загальному розмірі 271044,14грн. (60232,03+90348,05+120464,06=271044,14), на користь Львівської міської ради - 120464,06грн.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельний альянс-плюс (місцезнаходження: 79060, Львівська обл., місто Львів, вул. Наукова, будинок 7 А; ідентифікаційний код: 34368355) на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради (місцезнаходження: 79008, Львівська обл., місто Львів, пл. Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код: 04055896) земельну ділянку площею 0,4830 га по вул. Пасічній у м. Львові (кадастровий номер 4610136800:02:005:0348).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельний альянс-плюс (місцезнаходження: 79060, Львівська обл., місто Львів, вул. Наукова, будинок 7 А; ідентифікаційний код: 34368355) на користь Прокуратури Львівської області (місцезнаходження: 79005, Львівська обл., місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код: 02910031) 271044,14грн. судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельний альянс-плюс (місцезнаходження: 79060, Львівська обл., місто Львів, вул. Наукова, будинок 7 А; ідентифікаційний код: 34368355) на користь Львівської міської ради (місцезнаходження: 79008, Львівська обл., місто Львів, пл. Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код: 04055896) 120464,06грн. судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015 .

Повний текст рішення складено та підписано 25.10.2019р.

Суддя Король М.Р.