Постанова

від 24.10.2019 по справі 925/195/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 925/195/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача-1: не з`явились,

позивача-2: не з`явились,

відповідача: не з`явились,

ГПУ: Безкоровайний Б.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2019

у справі № 925/195/18

за позовом Заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі:

1) Чигиринської районної державної адміністрації;

2) Іванівської сільської ради,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іванівський цегельний завод"

про стягнення 295 390, 10 грн.

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року Заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Чигиринської районної державної адміністрації та Іванівської сільської ради звернувся до Господарського суду з Черкаської області позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іванівський цегельний завод" про стягнення з відповідача на користь Іванівської сільської ради 295 390, 10 грн., з яких: 152 493, 40 грн. основного боргу, 20 680, 60 грн. пені, 13 749, 47 грн. 3% річних та 108 466, 63 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з умовами договору оренди землі від 12.01.2008, укладеного між Чигиринською районною державною адміністрацією та ТОВ "Іванівський цегельний завод", останньому було надано у платне користування терміном на 49 років земельну ділянку площею 4,2575 га, яка знаходиться на території Іванівської сільської. Орендар в порушення умов договору орендну плату не вносив, заборгувавши її позивачу за три роки, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.07.2018 (суддя Кучеренко О.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь Іванівської сільської ради 75 972 грн. заборгованості з орендної плати. Позовні вимоги у частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат залишено без розгляду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2019 (колегія суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий, Чорногуз М.Г., Коротун О.М.) рішення місцевого господарського суду скасовано в частині задоволення позовних вимог та залишено позовну заяву Заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури без розгляду повністю.

В обґрунтування своєї позиції суд апеляційної інстанції зазначив, що позов у цій справі подано особою, яка не має процесуальної дієздатності. Так, судом встановлено обставини щодо належності земельної ділянки, про яку йдеться в оскаржуваному рішенні та за якого стягуються спірні суми, до комунальної власності села. Іванівська сільська рада мала б звертатись до суду з даним позовом самостійно, що виключає настання будь-яких правових наслідків для інших суб`єктів, у тому числі і для Держави Україна та виключає порушення прав та охоронюваних інтересів держави. Водночас, у даній справі не встановлено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором та не зазначено, чому Чигиринська районна державна адміністрація та Іванівська сільська рада не можуть самостійно захистити свої права та інтереси. Крім цього, прокурором в позовній заяві не заявлено вимог в інтересах Чигиринської районної державної адміністрації та взагалі не обґрунтовано підстав звернення з даним позовом в особі останньої в розумінні ст.ст. 23, 25 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу № 925/195/18 направити для продовження розгляду до Північного апеляційного господарського суду.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на помилковість висновків апеляційного суду щодо відсутності виключних випадків для здійснення представництва прокурором інтересів держави в суді, оскільки відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" таким випадком є нездійснення органами державної влади та місцевого самоврядування захисту порушених інтересів держави, яке у даному спорі є очевидним.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №587/430/16-ц та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 02.07.2019.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходило відзиву на касаційну скаргу у встановлений в ухвалі від 10.06.2019 строк.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.10.2019 поновлено провадження у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.10.2019.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення прокурора, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131 1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131 1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень статей 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Колегія суддів звертає увагу на те, що саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (відповідний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18).

Апеляційним господарським судом встановлено, що Іванівська сільська рада як орган місцевого самоврядування уповноважена державою забезпечувати виконання відповідного місцевого бюджету, у зв`язку з чим зобов`язана здійснювати функції щодо забезпечення надходження до місцевого бюджету доходів у вигляді орендної плати за землю внаслідок використання Товариством з обмеженою відповідальністю "Іванівський цегельний завод" земельної ділянки, яка розташована в адміністративних межах Іванівської сільської ради.

Тобто, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у даних спірних правовідносинах, є Іванівська сільська рада.

В свою чергу, за висновком суду апеляційної інстанції, прокурором не доведено, а в рішенні суду першої інстанції не встановлено неналежного захисту своїх прав Чигиринської районною державною адміністрацією та Іванівською сільською радою. При цьому, в позовній заяві не заявлено вимог в інтересах Чигиринської районної державної адміністрації та взагалі не обґрунтувано підстави звернення з даним позовом в особі Чигиринської районної державної адміністрації в розумінні ст.ст. 23, 25 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.

В силу п. 3 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 278 ГПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Оцінюючи в кожному конкретному випадку правові наслідки необґрунтованого допуску прокурора до представництва, слід виходити з того, що підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд, встановлений процесуальним законом, в оцінці підстав звернення прокурора.

У випадку ж, якщо прокурор в позовній заяві не обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, місцевий суд залишає такий позов без розгляду, а якщо ним цього не було зроблено, то таке право мають відповідний апеляційний суд чи Верховний Суд, у випадках, передбачених законом.

Водночас, у даній справі апеляційним судом не встановлено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а останнім не зазначено, чому Чигиринська районна державна адміністрація та Іванівська сільська рада не можуть самостійно захистити свої права та інтереси.

В свою чергу, враховуючи імперативні приписи ст. 300 ГПК України, Верховний Суд обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а його повноваження обмежуються виключно перевіркою правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду про скасування рішення місцевого господарського суду та залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного господарського суду - без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.