Постанова

від 25.10.2019 по справі 37/70

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 37/70

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Кушнір І.В., Случ О.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального підприємства "Господар Дарницького району міста Києва" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.04.2019 за скаргою Комунального підприємства "Господар Дарницького району м. Києва" на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві у справі № 37/70 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр інфотехнологій" до Комунального підприємства "Господар Дарницького району міста Києва" про стягнення 8 482 675, 78 грн.,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду, у даній справі позов Закритого акціонерного товариства "Екостандарт" задоволено, стягнуто з Комунального підприємства "Господар Дарницького району м. Києва" 8 482 675,78 грн. заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2012 замінено позивача у справі на Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр інфотехнологій".

14.12.2012 на виконання рішення у даній справі господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.

У 2019 році Комунальне підприємство "Господар Дарницького району м. Києва" звернулось до суду зі скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якій скаржник просить суд зобов`язати орган виконавчої служби усунути порушення (поновити порушене право заявника) шляхом скасування постанови про арешт коштів боржника від 06.02.2019 у виконавчому провадженні №51904819 в частині накладення арешту на кошти Комунального підприємства "Господар Дарницького району м. Києва", що знаходяться на розрахунковому рахунку, відкритому в ПАТ "Кристалбанк", які необхідні та призначені для оплати праці та здійснення нарахувань на заробітну плату працівників боржника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2019, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2019, у задоволенні скарги Комунального підприємства "Господар Дарницького району м. Києва" на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції відмовлено.

Судами відхилено посилання скаржника на неможливість накладення арешту на кошти, призначені для оплати праці його працівників, з огляду на те, що в скарзі не зазначено, яка саме сума йому необхідна для виплати заробітної плати працівникам, тобто вимога скаржника є неконкретизованою, що виключає можливість її задоволення.

Не погоджуючись з висновками судів, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його скаргу.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що суди проігнорували усталену судову практику щодо неможливості накладення арешту на рахунки, призначені для виплати заробітної плати.

Заслухавши доповідь головуючого судді, переглянувши в порядку ст. 300 ГПК України в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами обох інстанцій, спірним у даній справі є питання про наявність або відсутність правових підстав для накладення виконавчою службою арешту на кошти, що знаходяться на розрахунковому рахунку, необхідному та призначеному для оплати праці та здійснення пов`язаних відрахувань, та, відповідно, щодо наявності або відсутності підстав для задоволення скарги відповідача на дії ДВС та зобов`язання старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Гречуха О.Я. скасувати постанову, якою накладено арешт на кошти, які містяться на розрахунковому рахунку, відкритому в ПАТ "Кристалбанк".

Зі змісту оскаржуваних відповідачем рішень видно, що вирішуючи порушене у скарзі питання, судами враховано наявність усталеної судової практики Верховного Суду, згідно з якою рахунки, передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається.

Водночас, враховуючи, що рішення суду у даній справі не виконано протягом більше ніж 6 років, і скаржником не обґрунтовано яка саме сума йому необхідна для виплати заробітної плати, суди обох інстанцій зазначили про неприпустимість породження ситуації, яка надає боржнику можливість ухилитись від виконання остаточного судового рішення, оскільки такі дії будуть підривати довіру як до системи органів державної влади на національному рівні, так і шкодитимуть авторитету держави Україна на міжнародній арені.

За висновком судів, заборона накладення арешту на рахунки, з яких здійснюється виплата заробітної плати, фактично створює сприятливі умови для ухилення недобросовісного боржника від сплати будь-якої присудженої до стягнення заборгованості, оскільки недобросовісний боржник може затвердити надмірно високий (будь-який) розмір заробітної плати та фактично взагалі унеможливити виконання остаточного судового рішення, постановленого проти нього.

Судами також зазначено, що вони не ставлять під сумнів норми Конституції України, Конвенції про захист заробітної плати та інших Законів України (вказаних скаржником), якими гарантовано право працівників на одержання заробітної плати, проте вважають, що не меншої сили мають і положення Конституції України, Конвенції про захист справ людини і основоположних свобод, Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Господарського процесуального кодексу України в частині обов`язковості судового рішення.

Водночас судами зазначено, що:

- згідно зі ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

- відповідно до ч.ч. 2, 3, 4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

- приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За висновком судів, сукупність наведених норм свідчать про те, що як право на виплату заробітної плати, так і право на суд є невід`ємними та непорушними, однак права стягувача на суд, а також на мирне володінням майном не можуть бути порушені у зв`язку з необхідністю забезпечення виконання боржником своїх зобов`язань перед третіми особами, оскільки саме Комунальне підприємство "Господар Дарницького району м. Києва" має нести несприятливі наслідки у зв`язку з невиконанням ним обов`язкового судового рішення.

Судами зазначено, що посилання на норми Конвенції про захист заробітної плати рівною мірою стосуються обох сторін виконавчого провадження, а відтак, самі по собі не створюють підстав для висновку про звільнення (навіть часткове) боржника від обов`язку щодо спрямування наявних в нього коштів для виконання остаточного судового рішення. Водночас, судами зазначено, що скаржником не обґрунтовано підстав необхідності поставлення в краще становище працівників боржника за рахунок працівників стягувача.

З огляду на наведене, суди зазначили, що не вбачають підстав вважати, що приписи ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати, ч. 5 ст. 97 Кодексу законів про працю, ст. 24 Закону України "Про оплату праці" право на своєчасне одержання винагороди за працю робітників боржника мають більш пріоритетне значення, ніж приписи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 129, ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено обов`язковість виконання остаточного судового рішення як невід`ємного елементу верховенства права в Україні.

Колегія суддів, не маючи сумніву у справедливості вказаних висновків судів попередніх інстанцій, вважає за необхідне зазначити, що для правильного вирішення спору слід виходити не з пріоритетності, а фактичних обставин, якими обґрунтовується кожна конкретна вимога.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Приписами ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати № 95 від 01.07.1949, ратифікованої Україною 04.08.1961, визначено, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї. Заробітна плата в розумінні поняття "власності" є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принципи, закріплені в ст.ст. 3, 43 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях ст. 97 Кодексу законів про працю, ст.ст. 15, 22, 24 Закону України "Про працю".

Згідно зі ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання відкритих відповідно до ст.ст. 191 та 261 Закону України "Про теплопостачання", ст. 151 Закону України "Про електроенергетику", та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.

Разом з цим, ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначає виконавче провадження як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Системний аналіз вказаних норм свідчить, що їх положення не суперечать та не конкурують з пріоритетністю наведених судами приписів щодо обов`язковості виконання судових рішень, а встановлюють порядок і певні обмеження, що застосовуються під час виконання судових рішень в примусовому порядку.

Отже, як неодноразово зазначено Верховним Судом під час розгляду аналогічних спорів, виплата підприємством працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці. Тобто, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.

Між тим доведення вказаних обставин в силу приписів ст. 74 ГПК України покладено на особу, яка з відповідними вимогами звернулась. При цьому, згідно з ч. 4 вказаної статті, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що сукупність встановлених у даній справі обставин, зокрема, тривалого невиконання судового рішення, не надання боржником жодного обґрунтування щодо суми грошових коштів, необхідних для виплати заробітної плати, а також не підтвердження тієї обставини, що арештований рахунок використовувався виключно з метою оплати праці та здійснення пов`язаних відрахувань , наявності інших рахунків, які використовуються з метою забезпечення господарської діяльності підприємства, або інших обставин, які підтверджують неможливість використання арештованого рахунку для ведення господарської діяльності, можуть свідчити про зловживання боржником своїми правами та про безпідставне звільнення від обв`язку виконання судового рішення, що є неприпустимим, тому наведені скаржником доводи не є достатніми для задоволення його вимог.

Враховуючи імперативні приписи ст. 300 ГПК України, Верховний Суд обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а його повноваження обмежуються виключно перевіркою правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів обох інстанцій про те, що ненадання скаржником доказів використання рахунку виключно з метою виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є підставою для відмови в задоволення скарги, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала місцевого та постанова апеляційного господарських судів - без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Господар Дарницького району міста Києва" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.04.2019 у справі № 37/70 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Кушнір І.В. Случ О.В.