Постанова

від 22.10.2019 по справі 569/6371/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2019 року

м. Рівне

Справа № 569/6371/18

Провадження № 22-ц/4815/1275/19

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Ковальчук Н. М.

суддів: Хилевича С. В., Бондаренко Н .В.,

секретар судового засідання - Ковальчук Л. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Товариство з обмеженою відповідальністю Статус-Груп ,

відповідач - Державне підприємство Центр Державного земельного кадастру

в особі Рівненського філії Центру ДЗК,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління

Держгеокадастру у Рівненській області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 липня 2019 року у складі судді Харечка С.П., ухвалене в м. Рівне о 09 год. 17 хв., повний текст якого складено 25 липня 2019 року,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Статус-Груп , Державне підприємство Центр Державного земельного кадастру в особі Рівненського філії Центру ДЗК, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, в якому просив визнати недійсними договір оренди землі від 25.01.2010 року та акт прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) від 27.01.2010 року. В обґрунтування позовних вимог вказував, що 27.12.2007 року відповідно до договорів купівлі-продажу домоволодінь та земельних ділянок серії ВСК № 562261 та ВКС № 562260 посвідчених приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Коломис О.В. та зареєстрованих в реєстрі за № 4693 та № 4694 набув у приватну власність земельні ділянки загальною площею 0,1871 га, а саме земельна ділянка площею 0,1000 га розташована в АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0871 га за адресою: АДРЕСА_2 . 14.02.2008 року Управлінням Держгеокадастру у м. Рівному Рівненській області було зареєстровано земельну ділянку загальною площею 0,1871 га. та було видано позивачу Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЯЕ № 235382, загальною площею 0,1871 га із кадастровим номером: 56101000000:01:027:0156. Цільове (використання) призначення земельної ділянки, відповідно до Державного акту: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Вказував, що 19.09.2016 року його викликали до міжрайонного відділу № 1 УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ Національної поліції України, де він надав письмові пояснення за фактом звернення представника АТ УкрСиббанк Бухаля Т.І. від 22.07.2016 р. за № 30-3/1309, щодо самовільного заволодіння майном, яке перебувало в заставі банку згідно договору іпотеки від 27.12.2007 року. З даної заяви він дізнався про те, що 25.01.2010 року він та ТОВ Статус-Груп нібито уклали договір оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебувала в іпотеці ПАТ УкрСиббанк , а 27.01.2010 року підписали акт прийому передачі об`єкта оренди. Він не підписував вищезазначений договір та акт прийому передачі земельної ділянки, не міг дати своєї згоди на будівництво житлового будинку на цій земельній ділянці, по тій причині, що земельна ділянка площею 0,1000 га (АДРЕСА_1 ) та земельна ділянка площею 0,0871 га (АДРЕСА_2 ) знаходяться в іпотеці відповідно до Договору іпотеки № 74519 та Договору іпотеки № 74521 від 27.12.2007 року. Підписи на договорі оренди землі та акті прийому - передачі об`єкта оренди були підроблені, що є підставою визнати їх недійсними. Крім того, без його згоди були використані його особисті персональні дані. Вважає, що цим правочином порушенні його права та інтереси, а саме невідповідність правочину його внутрішній волі, порушення порядку укладення таких договорів, а також не досягнуто всіх істотних умов передбачених законом для укладення Договору оренди землі.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 липня 2019 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване відсутністю належних та достовірних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог про визнання недійсними договору оренди землі та акту прийому передачі об`єкта оренди та обґрунтовано тим, що вказаний правочин та акт відповідають положенням ст. 215 ЦК України щодо волевиявлення орендодавця та вимогам Закону України Про оренду землі .

Вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального права, за невідповідності висновків суду не фактичним обставинам справи та доказам, дослідженим місцевим судом, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі стверджує, що він не підписував договір оренди землі від 25.01.2010 року та акт прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) від 27.01.2010 року. Звертає увагу на те, що згідно висновку експерта від 07.11.2018 року № 1.1-271/18 Рівненського НДЕКЦ МВС України, підпис, розміщений в умовно лівій нижній частині 2-го аркушу примірника Договору оренди землі від 25.10.2010 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, що свідчить про те, що певна частина істотних умов договору (2-га сторінка Договору) не була узгоджена між учасниками правочину, а тому останній не відповідає нормам ст. 15 Закону України Про оренду землі і має бути визнаний недійсним. Додає, що Акт прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) від 27.01.2010 року також підлягає визнанню недійсним, оскільки складається на підставі договору оренди землі і є його невід`ємною частиною. З наведених підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу Державне підприємство Центр Державного земельного кадастру в особі Рівненського філії Центру ДЗК вважає рішення суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу - безпідставною, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 27 грудня 2007 року ОСОБА_1 набув у приватну власність земельні ділянки загальною площею 0,1871 га: земельна ділянка площею 0,1000 га, розташована в АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0871 га за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договорами купівлі-продажу домоволодінь та земельних ділянок серії ВСК № 562261 та ВКС № 562260, посвідчених приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Коломис О.В. та зареєстрованих в реєстрі за № 4693 та № 4694.

27.12.2007 року між АКІБ УкрСиббанк (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки №4705 та №4703, в забезпечення виконання кредитного договору №11279568000, за яким Іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно, а саме домоволодіння 72,2 кв.м житловою площею 35,6 кв.м земельну ділянку загальною площею 0,1 га (кадастровий номер 560100000:01:027:0136) за адресою АДРЕСА_1 та домоволодіння 77.7 кв.м житловою площею 39.9 кв.м земельну ділянку загальною площею 0.1 га (кадастровий номер 560100000:01:027:0135) за адресою АДРЕСА_2 .

За заявою позивача 14.02.2008 року Управлінням Держгеокадастру у м. Рівному Рівненській області було зареєстровано земельну ділянку загальною площею 0,1871 га. та було видано позивачу Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЯЕ № 235382, загальною площею 0.1871 га із кадастровим номером: 56101000000:01:027:0156. Цільове (використання) призначення земельної ділянки, відповідно до Державного акту: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 оскаржував договір оренди від 25 січня 2010 року, який нібито був укладений між та ТОВ Статус-Груп щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 та підписання акту прийому передачі об`єкта оренди від 27 січня 2010 року, вказуючи на його недійсність з моменту вчинення з тих підстав, що він їх не підписував.

Відповідно до ч. 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 цієї статті).

Як вбачається із висновку судово-почеркознавчої експертизи від 07.11.2018 року, експертом не встановлено, чи виконано підпис у договорі оренди землі від 25.01.2010 року та акті прийому-передачі об`єкта землі від 27.01.2010 року ОСОБА_1 чи іншою особою.

Разом з тим, судом досліджувалися пояснення ОСОБА_1 від 04.10.2016 року, надані старшому оперуповноваженому Управління економіки в Рівненській області департаменту захисту економіки Національної поліції України, у яких він вказує, що 17.04.2009 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики за яким ОСОБА_2 отримує позику у готівковій формі 3138929.32 грн., як гарантія погашення ним кредитної позики з ПАТ УкрСибанком щодо купівлі земельних ділянок з домоволодінням по АДРЕСА_2 та 10 при реалізації проекту будівництва на земельній ділянці по АДРЕСА_3 з погодженням банку.

З пояснень ОСОБА_2 . наданих старшому оперуповноваженому Управління економіки в Рівненській області департаменту захисту економіки Національної поліції України убачається , що банк не заперечував щодо будівництва п`ятиповерхового будинку на підставі договору оренди від 25.01.2010 року.

В листі на адресу Рівненського управління АТ Укрсиббанк від 03.09.2010 року, ОСОБА_1 зазначає, що згідно проведених переговорів ТзОВ Статус-Груп , розробило та затвердило технічну документацію, отримало дозвіл на виконання будівельних робіт. Підготовлений будівельний майданчик, та закуплені матеріали на перші два поверхи. Укладено угоду на поставку цегли керамічної на весь об`єм будівництва. Реалізацію даного проекту вважаю успішною та прибутковою, що в свою чергу дозволить вже на етапі будівництва розпочати погашення простроченої заборгованості по кредитним угодам на придбання земельних ділянок.

Згідно ч. 4 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Таким чином, наведені обставини свідчать про те, позивачу ОСОБА_1 було відомо про наявність договору оренди землі та будівництво на земельній ділянці багатоквартирного будинку, який було здано в експлуатацію в 2013 році, а тому відсутні підстави для визнання правочину недійсним на підставі невідповідності положенням ст. 203 ЦК України, зокрема, в частині невідповідності внутрішній волі сторони правочину.

За положеннями ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зібрані у даній справі докази не дають підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними правочинів та вимог його апеляційної скарги.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 липня 2019 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 жовтня 2019 року.

Головуючий суддя підпис Ковальчук Н. М.

Судді: підпис Хилевич С. В.

підпис Бондаренко Н. В.

Копія вірна: суддя

Рівненського апеляційного суду Ковальчук Н. М.