Постанова

від 29.07.2020 по справі 569/6371/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 липня 2020 року

м. Київ

справа №569/6371/18

провадження №61-21475св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Статус-Груп ,

відповідач - Державне підприємство Центр Державного земельного кадастру в особі Рівненського філії Центру ДЗК,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 липня 2019 року у складі судді Харечка С. П. та постанову Рівненського апеляційного суду

від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів у складі Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Бондаренко Н. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду до товариства з обмеженою відповідальністю Статус-Груп (далі - ТОВ Статус-Груп ), Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру (далі - ДП Центр ДЗК) в особі Рівненського філії Центру ДЗК, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, з позовом, в якому просив визнати недійсними договір оренди землі від 25 січня 2010 року та акт прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) від 27 січня 2010 року.

Позов мотивовано тим, що 27 грудня 2007 року на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу домоволодінь та земельних ділянок позивач набув у приватну власність земельні ділянки загальною площею 0,1871 га, а саме: земельна ділянка площею 0,1000 га, розташована в АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 0,0871 га за адресою: АДРЕСА_2 .

14 лютого 2008 року Управлінням Держгеокадастру у м. Рівному Рівненській області було зареєстровано земельну ділянку загальною площею 0,1871 га та видано позивачу державний акт на право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,1871 га. Цільове (використання) призначення земельної ділянки, відповідно до державного акту: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

19 вересня 2016 року позивача викликано до міжрайонного відділу № 1 УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ Національної поліції України, де він надав письмові пояснення за фактом звернення представника АТ УкрСиббанк Бухаля Т. І. від 22 липня 2016 року щодо самовільного заволодіння майном, яке перебувало в заставі банку згідно договору іпотеки від 27 грудня 2007 року.

З даної заяви позивач дізнався, що 25 січня 2010 року між ним та ТОВ Статус-Груп укладено договір оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебувала в іпотеці ПАТ УкрСиббанк , а 27 січня 2010 року підписано акт прийому-передачі об`єкта оренди.

Позивач посилається на те, що він не підписував вказаний договір оренди землі та акт прийому-передачі земельної ділянки, не давав згоди на будівництво житлового будинку на цій земельній ділянці, оскільки земельна ділянка площею 0,1000 га ( АДРЕСА_1 ) та земельна ділянка площею 0,0871 га ( АДРЕСА_2 ) знаходяться в іпотеці відповідно до договорів іпотеки від 27 грудня 2007 року.

Підписи на договорі оренди землі та акті прийому-передачі об`єкта оренди є підробленими, що є підставою для визнання їх недійсними.

Крім того, посилається на те, що без його згоди були використані його особисті персональні дані. Вважає, що цим правочином порушені його права та інтереси, а саме оспорюваний правочин не відповідає його внутрішній волі, порушено порядок укладення таких договорів, а також не досягнуто всіх істотних умов, передбачених законом для укладення договору оренди землі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивачем не надано належних та достовірних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог про визнання недійсними договору оренди землі та акту прийому передачі об`єкта оренди. Вказаний договір оренди землі та акт відповідають положенням статті 215 ЦК України щодо волевиявлення орендодавця та вимогам Закону України Про оренду землі , а отже підстави для визнання його недійсним відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема не застосовано частину другу статті 15 Закону України Про оренду землі (в редакції на дату реєстрації договору), яка підлягала застосуванню, а також неправильно здійснено тлумачення норм статей 203, 215 ЦК України, що призвело до ухвалення незаконних рішень.

Судами не враховано висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 25 грудня 2013 у справі № 6- 118цс13, а також Верховного Суду у постановах від 21 лютого 2018 року у справі № 371/1899/15-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі № 172/1304/16, відповідно до яких, як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети. Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Під час вирішення даної справи судами не враховано, що у ОСОБА_1 не було вільного волевиявлення саме на укладення договору оренди землі від 25 січня 2010 року на таких істотних умовах, оскільки даний договір він не підписував, про що ОСОБА_1 наголошувалося під час допиту його у якості свідка та підтверджено висновком експерта від 07 листопада 2018 року Рівненського НДЕКЦ МВС України, у якому вказано, що підпис, розміщений в умовно лівій нижній частині 2-го аркушу примірника договору оренди землі від 25 січня 2010 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Позивач звертав увагу суддів першої та апеляційної інстанцій, що на сторінці 2 договору оренди землі від 25 січня 2010 року, яку згідно висновку експерта він не підписував, зазначено істотні умови договору оренди землі, а саме: строк дії договору; орендна плата; умови і строки передання земельної ділянки в оренду; умови повернення земельної ділянки.

Частиною другою статті 15 Закону України Про оренду землі (в редакції на дату реєстрації договору) передбачено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Таким чином, обставини, які встановлені у висновку експерта від 07 листопада 2018 року, а саме, підпис, що розміщений в умовно лівій нижній частині 2-го аркушу примірника договору оренди землі від 25 січня 2010 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, свідчать про те, що певна частина істотних умов договору, які містяться на 2 сторінці договору оренди землі не була узгоджена між учасниками правочину, а тому не відповідає нормам статті 15 Закону України Про оренду землі . Відповідно, як наслідок акт прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) від 27 січня 2010 року також є недійсними, оскільки даний акт складається на підставі договору оренди землі і є його невід`ємною частиною.

Крім того, судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, зокрема не враховано покази ОСОБА_1 , надані у якості свідка про те, що він не підписував договір оренди землі від 25 січня 2010 року та акт прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) від 27 січня 2010 року, а також, що про оскаржуваний договір йому стало відомо лише восени 2016 року, а сам договір він отримав у березні 2018 року.

Судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки висновку експерта від 07 листопада 2018 року, зокрема в частині встановленого факту, що підпис, що розміщений в умовно лівій нижній частині 2-го аркушу примірника договору оренди землі від 25 січня 2010 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Суд апеляційної інстанції не перевірив законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом апеляційної інстанції було проігноровано доводи апеляційної скарги.

Апеляційний суд дав неправильну оцінку висновку експерта, який є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказам, однак був проігнорований та не взятий до уваги судами.

Судом першої інстанції зроблено висновки щодо доказів, які суперечать фактичним обставинам справи та не відповідають нормам, встановленим ЦПК України, ЦК України та Закону України Про оренду землі (в редакції на дату реєстрації договору оренду землі від 25 січня 2010 року). А суд апеляційної інстанції у свою чергу не взяв до уваги обґрунтування скаржника в апеляційній скарзі.

Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги того факу, що станом на 30 серпня 2010 року та 03 вересня 2010 року ОСОБА_1 не було відомо, що ним нібито особисто 25 січня 2010 року укладено і підписано договір оренди землі та 27 січня 2010 року акт прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки).

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надійшов.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги , під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини, встановлені судами

27 грудня 2007 року ОСОБА_1 набув у приватну власність земельні ділянки загальною площею 0,1871 га: земельна ділянка площею 0,1000 га, розташована в АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 0,0871 га за адресою: АДРЕСА_2 .

27 грудня 2007 року між АКІБ УкрСиббанк (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки №4705 та №4703, в забезпечення виконання кредитного договору, за яким іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно, а саме домоволодіння

72,2 кв. м житловою площею 35,6 кв. м земельну ділянку загальною площею 0,1 га (кадастровий номер 560100000:01:027:0136) за адресою: АДРЕСА_1 та домоволодіння 77,7 кв. м житловою площею 39,9 кв. м земельну ділянку загальною площею 0,1 га (кадастровий номер 560100000:01:027:0135) за адресою: АДРЕСА_2 .

За заявою позивача 14 лютого 2008 року Управлінням Держгеокадастру у м. Рівному Рівненській області зареєстровано земельну ділянку загальною площею 0,1871 га та видано позивачу державний акт на право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,1871 га. Цільове (використання) призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилається на недійсність договору оренди від 25 січня 2010 року, укладеного між ним та ТОВ Статус-Груп щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а також акту прийому передачі об`єкта оренди від 27 січня 2010 року, з тих підстав, що він їх не підписував.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 16 ЦК Українипередбачено, що визнання правочину недійсним є одним з визначених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК Україниволевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені у тому числі частиною третьою статті 203 цього Кодексу.

Вказані норми цивільного права свідчать про те, що правочин може бути визнано недійсним, якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним, не відповідає його внутрішній волі.

З урахуванням приписів статті 202 ЦК України правочином є поєднання внутрішньої волі та волевиявлення сторін і воля учасників правочину полягає в їх обопільній, добровільній, усвідомленій згоді спільно досягти певної законної мети (набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки) шляхом прийняття на себе певних прав і обов`язків.

Таким чином, підставою для визнання недійсним договору за частиною першою статті 215 ЦК України може бути встановлений судом дефект такого елемента правочину, як воля його учасника (учасників) - відсутність волі на укладення правочину або невідповідність волі та волевиявлення учасника (учасників) в момент вчинення правочину.

Виключне право на підписання договору оренди землі належить лише власнику землі або уповноваженій ним у встановленому законом порядку особі, а підписання договору іншою, не уповноваженою власником землі особою свідчить про порушення законних прав орендодавця під час укладення та підписання договору оренди.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, врахували висновок судової почеркознавчої експертизи від 07 листопада 2018 року, яким не встановлено, чи виконано підпис у договорі оренди землі від 25 січня 2010 року та акті прийому-передачі об`єкта землі від 27 січня 2010 року ОСОБА_1 чи іншою особою.

Вказаний висновок містить посилання на те, що підпис в графі Орендодавець в умовно лівій нижній частині 2-го аркушу примірника договору оренди землі від 21 січня 2010 року, виконаний не ОСОБА_1 . Тобто, невідповідність підпису встановлена лише на одному аркуші договору оренди та не встановлено, що даний договір (підписаний сторонами на кожній сторінці) не підписано орендарем в цілому.

Відсутність підпису сторони договору на одній із сторінок його тексту не свідчить, що сторони не досягли згоди щодо усіх істотних його умов та не є підставою вважати, що договір укладено за відсутності волі на укладення правочину або невідповідності волі і волевиявлення учасника в момент вчинення правочину.

Суди попередніх інстанцій дали належну оцінку висновкам вказаної судово-почеркознавчої експертизи у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, на підставі яких встановили, що ОСОБА_1 знав про наявність договору оренди землі та будівництво на належній йому земельній ділянці багатоквартирного будинку, який здано в експлуатацію у 2013 році, у зв`язку з чим дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для визнання вказаного правочину недійсним з мотивів його невідповідності внутрішній волі сторони договору та положенням статті 203 ЦК України.

На підставі належної оцінки сукупності доказів та їх правового аналізу суди дійшли обґрунтованих висновків, що оспорюваний договір оренди землі відповідає нормам ЦК України та Закону України Про оренду землі .

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 25 грудня 2013 у справі № 6-118цс13, а також Верховного Суду у постановах від 21 лютого 2018 року у справі № 371/1899/15-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі № 172/1304/16, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки підстави позову (зокрема у постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року) не є подібними, а встановлені судами у цих справах обставини відмінні від справи, яка переглядається.

З урахуванням установлених у цій справі конкретних обставин, висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для визнання оспорюваного договору оренди землі недійсним, за тих умов, з якими позивач пов`язує його недійсність, не суперечать висновкам, наведеним у вищевказаних постановах Верховного Суду України та Верховного Суду.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, а також дослідження нових доказів, зокрема, у тому контексті, який, на думку позивача свідчить про відсутність у позивача волевиявлення на укладення оспорюваного договору оренди землі.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій дали належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 липня

2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 жовтня

2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська