Рішення

від 28.10.2019 по справі 263/13585/18

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа № 263/13585/18

Провадження № 2/263/2323/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2019 року місто Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Шатілової Л.Г., за участю секретаря Ничипорук А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Комбінат комунальних підприємств про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, яку у подальшому уточнив, зазначив, що він працював на посаді агента спецпідрозділу по транспортуванню загиблих та померлих громадян. 03.03.2017 року позивачем було повідомлено відповідача про укладення контракту на проходження військової служби, на що відповідачем запропоновано позивачу написати заяву про звільнення. Через юридичну необізнаність та не роз`яснення відповідачем гарантій збереження місця роботи та середнього заробітку, позивач 03.03.2017 року написав заяву про звільнення у зв`язку із укладенням контракту на проходження військової служби в особливий період. 09.03.2017 року позивачем укладено контракт на проходження військової служби в особливий період строком на три роки у Державіній прикордонній службі України. 06.03.2017 року відповідачем видано наказ №24-к про звільнення позивача за власним бажанням за ст.38 КЗпП України та видано трудову книжку. Вважає, що наказ відповідача від 06.03.2017 року №24-к про звільнення позивача є незаконним і підлягає скасуванню. Просив визнати незаконним та скасувати наказ Комунального підприємства Комбінат комунальних підприємств від 06.03.2017 № 24-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи за ст. 38 К України. Зобов`язати КП Комбінат комунальних підприємств поновити ОСОБА_1 на роботі з 06.03.2017 року. Стягнути з КП Комбінат комунальних підприємств на його користь суму невиплаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту підвищення за період березень 2017 року - серпень 2019 року у розмірі 173 046,70 грн. Стягнути з КП Комбінат комунальних підприємств на його користь суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період березень 2017 року - травень 2019 року в розмірі 14 190,94 грн. Стягнути з КП Комбінат комунальних підприємств на його користь суму моральної шкоди у розмірі 9 000 грн.

Представником відповідача - Комунального підприємства Комбінат комунальних підприємств - було надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволені позову у зв`язку з тим, що звільнення відбулося законно, на підставі ст.38 КЗпП України за заявою позивача ще до укладення контракту на військову службу. Крім того зазначив, що з метою економії бюджетних коштів, яка полягає в зменшенні фонду оплати праці відповідача, оптимізації його господарської діяльності та штатної чисельності працівників 18.07.2017 року був прийнятий наказ Про скорочення штатної чисельності № 98 та скорочено структурну одиницю Спецпідрозділ по транспортуванню загиблих і померлих громадян , що унеможливлює поновлення позивача на посаді агента спецпідрозділу по транспортуванню загиблих та померлих громадян.

Позивач у судове засідання не з`явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача Комунального підприємства Комбінат комунальних підприємств - адвокат Мастепанов О.В. у судове засідання надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги не визнав у повному обсязі, просив відмовити у їх задоволенні з підстав, наведених у відзиві.

Суд розглядає справу без фіксації судового процесу технічними засобами відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За змістом ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтями 263 , 264 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід позов задовольнити або в позові відмовити, як розподілити між сторонами судові витрати, чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення, чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами трудового законодавства, а саме Кодексом законів про працю України.

Згідно зі ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Оскільки позивач з моменту звільнення з роботи в КП Комбінат комунальних підприємств проходить військову службу, бере безпосередню участь в антитерористичній операції по захисту незалежності, територіальної цілісності та суверенітету України та не мав можливості звернутися до суду з позовною заявою, суд вважає за необхідне поновити строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, моральної шкоди.

В пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (далі Постанова № 9 від 06.11.1992 року) роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Судом встановлено, що позивач перебував у трудових правовідносинах з відповідачем та з 06.03.2017 р. був звільнений з посади агента спецпідрозділу по транспортуванню загиблих та померлих громадян за власним бажанням, згідно зі ст.38 КЗпП України. (том.1, а.с.19).

Відповідно до заяви від 03.03.2017 року, ОСОБА_1 просить директора КП ККП звільнити його з роботи з 06 березня 2017 року за власним бажанням у зв`язку з викликом на контрактну службу.(том.1, а.с.18).

Міністерством Оборони України з позивачем 09 березня 2017 року укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, відповідно до якого ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання проходити військову службу в Збройних силах України за погодженням сторін строком на 3 роки. (том.1, а.с.16-17 ).

Згідно з копією витягу з наказу начальника Донецького прикордонного загону від 09.03.2017 р. № 117-ос, ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом у Збройні Сили України та призначено на посаду інспектора прикордонної служби 3 категорії - начальника першої секції АГС-17 відділення вогневої підтримки оперативно-бойової прикордонної комендатури Сартана , ВОС 108934 Р, п`ятий тарифний розряд, з 09.03.2017 року. (том.1, а.с.93).

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей .

З диспозиції даної статті вбачається, що за працівниками прийнятими на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Законодавством заборонено звільняти працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, однак, заборони на звільнення працівника за власним бажанням законодавством не передбачено.

На час укладення контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України , введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02.03.2014 р., яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

З подібними висновками про тривання особливого періоду в Україні незалежно від завершення чергових хвиль часткової мобілізації погодився й Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справи в Ухвалі від 22.05.2017 року у справі № 483/1134/16-ц.

Крім того, відповідно до ст. 4 Закону № 1932-XII у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

З наведеного випливає, що військовий час не є тотожнім військовому стану та виникає й без оголошення останнього, в силу самого факту початку воєнних дій, і що в розумінні наведених вище законодавчих актів весь період військового часу є особливим періодом, незалежно від того, чи оголошений військовий стан.

Міжнародною спільнотою збройний конфлікт на Сході України визнається збройним конфліктом міжнародного характеру.

Зокрема, 12.10.2016 року Парламентська асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію, в якій зазначено, що цей орган підтверджує свою позицію щодо того, що анексія Криму Російською Федерацією і військове втручання російських військ на сході України порушують міжнародне право і принципи, підтримані Радою Європи, про що йдеться у резолюції Асамблеї 2112 (2016), резолюції 2063 (2015), резолюції 1990 (2014) і резолюції 1988 (2014). Що стосується Криму, тут військову присутність Росії і контроль були офіційно визнані російською владою. Що стосується ДНР і ЛНР , це підтверджується добре задокументованою роллю російських військових у взятті під контроль і контроль цих регіонів, незважаючи на рішучий опір законної влади України.

Відповідно до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту військовослужбовці, які брали участь в операціях в окремих районах Донецької та Луганської областей, мають право на отримання статусу учасника бойових дій.

Відтак, у суду є всі підстави вважати, що в Україні наявні ознаки військового часу, незважаючи на те, що військовий стан не оголошений, що також свідчить про те, що особливий період в Україні триває, а тому позивач має право на застосування до нього гарантій, передбачених ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, оскільки позивач підлягає поновленню на роботі, то з відповідача на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Такого ж висновку дійшов у своїй постанові від 10 липня 2019 року Верховний суд при розгляді касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25.04.2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 25.04.2019 року по даній справі. (том.1, а.с.211-215).

Згідно з п. 32 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 2 та ч. 1 п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі ( календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів ( годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Згідно зі статтею 34 Закону України Про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Позивачем надано розрахунок суми невиплаченої середньої заробітної плати за період березень 2017 року - серпень 2019 року, яка складає 173 046,70 грн. та розрахунок суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період березень 2017 року - травень 2019 року, який складає 14 190,94 грн. (том.1, а.с.233-235). Наведений позивачем розрахунок суми невиплаченої середньої заробітної плати та компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, приймається судом до уваги оскільки зазначені суми, заявлені до стягнення, розраховані з дотриманням вимог законодавства та відповідачем не спростовані.

Враховуючи вищевикладене з КП Комбінат комунальних підприємств підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_1 сума невиплаченої середньої заробітної плати за період березень 2017 року - серпень 2019 року у розмірі 173 046,70 грн. та компенсація за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за період березень 2017 року - травень 2019 року у розмірі 14 190,94 грн.

Вирішуючи позов в частині стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Статтею 23 ЦК України визначено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з роз`ясненням Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Зважаючи на те, що саме по собі задоволення позову є відшкодуванням моральної шкоди але , враховуючи, що судом було встановлено порушення трудових прав позивача при його звільненні, суд вважає достатнім задовольнити позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 300 гривень.

Згідно із ч. 6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України. Оскільки за вимогами про поновлення на роботі, які за своїм змістом є вимогами немайнового характеру, позивач звільнений від сплати судового збору, то у відповідності до положень ч. 9 ст. 10, ч. ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України ці витрати підлягають стягненню з відповідача в дохід держави у розмірі 768 грн. 40 коп., а також за вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, які за своїм змістом є вимогами майнового характеру, у розмірі 1871 грн. 94 коп. (позовні вимоги підлягають задоволенню на: 187237,64 грн. х 100% : 196237,64 грн. ціни позову = 95,56 %; 95,56% х 1962,00 грн. (1% від суми майнового спору) : 100 % = 1874,88 грн.). А разом підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір у сумі: 768, 40 грн. + 1874,88 грн. = 2 643,28 грн.

У відповідності до п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць та поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Виплата заробітної плати за один місяць, яка є стягненням заробітної плати за час вимушеного прогулу, підлягає стягненню судом у встановленому середньому заробітку, обрахованому відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, розмір якої становитиме - 5 768 грн. 22 коп.

На підставі викладеного та ст.ст. 43, 65 Конституції України, ст. ст. 38, 119 КЗпП України, та керуючись ст. ст. 4, 10-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 354, 430 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства Комбінат комунальних підприємств про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального підприємства Комбінат комунальних підприємств від 06.03.2017 № 24-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи за ст. 38 К України.

Зобов`язати Комунальне підприємство Комбінат комунальних підприємств поновити ОСОБА_1 на роботі з 06.03.2017 року.

Стягнути з Комунального підприємства Комбінат комунальних підприємств на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту підвищення за період березень 2017 року - серпень 2019 року у розмірі 173 046 (сто сімдесят три тисячі сорок шість) гривень 70 копійок.

Стягнути з Комунального підприємства Комбінат комунальних підприємств на його користь суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період березень 2017 року - травень 2019 року в розмірі 14 190 (чотирнадцять тисяч сто дев`яносто) гривень 94 копійки.

Стягнути з Комунального підприємства Комбінат комунальних підприємств на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 300 (триста) гривень.

В задоволенні іншої частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства Комбінат комунальних підприємств на користь держави судовий збір у сумі 2 643 (дві тисячі шістсот сорок три) гривні 28 копійок.

Рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, у розмірі 5 768 (п`ять тисяч сімсот шістдесят вісім) гривень 22 копійки, підлягає негайному виконанню. На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцять днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Комунальне підприємство Комбінат комунальних підприємств , код ЄДРПОУ 03343226, адреса місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Грецька, буд.41.

Суддя Л.Г.Шатілова