ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
Справа № 640/540/19
Провадження № 22-ц/818/4774/19
29 жовтня 2019 року
м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого - Сащенко І.С.
суддів - Котелевець А.В., Овсяннікової А.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного апеляційного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 22 липня 2019 року (суддя Чередник В.Є.) по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину,-
встановив:
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути на її користь аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 в розмірі 29 000 гривень щомісячно, з проведенням щомісячної індексації, починаючи стягнення з дати подачі позову і до повноліття дитини.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідач ухиляється від своїх обов`язків по утриманню дитини, батько самостійно визначив розмір аліментів на власний розсуд, який не відповідає потребам дитини та фінансовому становищу відповідача. Розмір аліментів вона визначила виходячи з відомої їй інформації, що відповідач є директором низки підприємств, користується власним автомобілем та здійснює неодноразові поїздки за кордон у цілях відпочинку.
У судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала.
Представник відповідача позов визнав частково, не заперечував сплачувати на користь позивача аліменти на утримання дитини у розмірі 2000 грн. щомісячно.
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 22 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 2500 гривень щомісячно, починаючи з 09.01.2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати за постановити нове, яким задовольнити її позов у повному обсязі.
Скарга мотивована неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що відповідач має фінансові можливості для задоволення потреб в розвитку доньки, проте ухиляється від їх виконання.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі свого представника зазначив, що у нього на утриманні ще є неповнолітній син ОСОБА_3 , 2008 року народження та матір ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є непрацезатною та потребує матеріальної допомоги. Крім того, факт володіння корпоративними правами не є тотожним до отримання відповідачем доходу.
Згідно зі ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не обґрунтовано та не підтверджено достатніми доказами вимоги про стягнення з відповідача аліментів у фіксованому розмірі 29 000 гривень.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає матеріалам справи та обставинам справи.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони є батьками дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено актовим записом № 5274 в Книзі реєстрації народжень 14.12.2010 року ( а.с. 11 ).
Дитина проживає з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 30.11.2018 року ( а.с. 12 ).
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до положень ст. ст. 1-3 Конвенції ООН "Про права дитини" в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до їх повноліття.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Згідно ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
В силу ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Із положень ч. 1 ст. 184 СК України слідує, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.
Відповідно до довідки Пенсійного фонду України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-7 стосовно відповідача ОСОБА_3 вбачається отримання ним з 01.01.2019 року заробітку/доходу від ТОВ "Дойче Машинері Технолоджі" та від Обслуговуючого кооперативу "Житлово-Будівельний Кооператив "Британський Дім".
Діяльність відповідача як фізичної-особи підприємця є припиненою про що внесено запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 24800060002187024 від 11.03.2019 року.
Наказом № 4 від 29.12.2015 року ОК "Житлово-Будівельний Кооператив "Британський Дім" Василько ОСОБА_6 В. приступив до виконання обов`язків Голови кооперативу.
Штатним розписом на 2019 рік, затвердженим наказом ОК "Житлово-Будівельний Кооператив "Британський Дім" № 12-28-01 від 28.12.2018 року визначено посадовий оклад Голови кооперативу у розмірі 4500 грн.
Наказом № 12-27-02 від 27.12.2018 року ТОВ "Дойче Машинері Технолоджі" виплачується заробітна плата ОСОБА_3 як директору з розрахунку 0, 25 ставки штатного розпису як особі, що працює за сумісництвом.
Штатним розписом на 2019 рік затвердженим наказом ТОВ "Дойче Машинері Технолоджі" № 12-27-01 від 27.12.2018 р. визначено посадовий оклад Директора у розмірі 4 173 грн.
Також матеріалами справи встановлено, відповідач є учасником та володіє корпоративними правами у ТОВ "Союз воїнів-інтернаціоналістів, учасників локальних війн", ТОВ "Агентство нерухомості "Міель-Україна, ТОВ ВФК "КОЛІР", а також є кінцевим бенефеціаром (контролером) ТОВ "Медіум-Строй".
Проте згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, податкової звітності, фінансової звітності зазначених суб`єктів господарювання за 2018 рік, встановлено, що у відповідача відсутні доходи та прибутки, а господарська діяльність не здійснюється.
Відповідач є членом Гаражно-будівельного кооперативу "КАМА", проте отримання дивідендів від діяльності ГБК "КАМА" не встановлено.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
За положеннями з ч. 1 статті 12, ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В ході розгляду справи судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження доводи позивача про наявність у ОСОБА_3 належного йому на праві власності нерухомого майна, транспортних засобів, наявність грошових коштів на банківських рахунках, також не знайшли свого підтвердження доводи позивача про систематичні поїздки відповідача за кордон в цілях відпочинку, таких доказів не було надано і суду апеляційної інстанції.
Враховуючи те, що відповідачем частково визнано позовні вимоги про стягнення з нього аліментів на утримання доньки у розмірі 2 000 грн. щомісячно, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув мінімальний рекомендований ст. 182 СК України розмір аліментів на одну дитину, а саме - суму прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку 2500 грн.
Сукупність досліджених обставин та наявних у справі доказів приводить апеляційний суд до переконання, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи і їм надана вірна юридична оцінка, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не впливають на їх правильність, а лише зводяться до переоцінки доказів по справі та незгодою з ухваленим рішенням суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції з передбачених ст. 375 ЦПК України підстав залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
В контексті правил ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду міста Харкова від 22 липня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.С.Сащенко
Судді А.І.Овсяннікова
А.В.Котелевець
Суд | Харківський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 29.10.2019 |
Оприлюднено | 30.10.2019 |
Номер документу | 85262079 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Харківський апеляційний суд
Сащенко І. С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні