Постанова

від 29.10.2019 по справі 640/15124/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 640/15124/18

Провадження № 22-ц/818/4333/19

29 жовтня 2019 року

м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого - Сащенко І.С.

суддів - Котелевець А.В., Овсяннікової А.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Провестіс",

треті особи на стороні відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув в порядку спрощеного апеляційного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 02 липня 2019 року (суддя Ніколаєнко І.В.) по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Провестіс", треті особи на стороні відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про оформлення трудових відносин,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив встановити факт його перебування у трудових відносинах із КПВФ Україна на посаді закрійника у період з 02 квітня 2006 року по 30 вересня 2011 року та із TOB Провестіс з 01 жовтня 2011 року по 02 листопада 2015 року та зобов`язати відповідачів внести записи до трудової книжки ОСОБА_1 про прийняття його на роботу на посаду закрійника у вказані періоди.

27.09.2018 року позивач подав заяву про зміну предмету позову, в якій просив установити факт його перебування у трудових відносинах: із КПВФ Україна на посаді закрійника у періоди з 02 квітня 2006 року по 31 січня 2007 року та з 01 грудня 2008 року по 30 вересня 2011 року; із ТОВ Провестіс на посаді ОСОБА_4 у період з 01 жовтня 2011 року по 02 листопада 2015 року. Зобов`язати КПВФ Україна та ТОВ Провестіс внести записи до трудової книжки позивача про прийняття його на роботу на посаду закрійника в періоди: з 02 квітня 2006 року по 31 січня 2007 року в КПВФ Україна ; з 01 грудня 2008 року по 30 вересня 2011 року в КПВФ Україна ; з 01 жовтня 2011 року по 02 листопада 2015 року в ТОВ Провестіс . Стягнути з Колективного підприємства виробничої фірми Україна на користь ОСОБА_1 заробітну плату за періоди з 02 квітня 2006 року по 31 січня 2007 року та з 01 грудня 2008 року по 30 вересня 2011 року в КПВФ Україна на загальну суму 83751грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Провестіс на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01 жовтня 2011 року по 02 листопада 2015 року у сумі 81175,00 грн. Стягнути з відповідачів сплачений судовий збір.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 20.03.2019 року закрито провадження по справі в частині вимог до КПВФ "Україна" про: встановлення факту перебування у трудових відносинах із КПВФ "Україна" у періоди з 02 квітня 2006 року по 31 січня 2007 року та з 01 грудня 2008 року по 30 вересня 2011 року; зобов`язання КПВФ "Україна" внести записи до трудової книжки про прийняття на посаду закрійника у періоди з 02 квітня 2006 року по 31 січня 2007 року та з 01 грудня 2008 року по 30 вересня 2011 року; стягнення з КПВФ "Україна" заробітної плати за періоди з 02 квітня 2006 року. по 31 січня 2007 року та з 01 грудня 2008 року по 30 вересня 2011 року на загальну суму 83751 грн.

Позивач в судовому засіданні свої вимоги підтримав.

Представник відповідача та третіх осіб в судовому засіданні позовні вимоги не визнав.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 02 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подавапеляційну скаргу , в якій просить рішення скасувати за постановити нове, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Скарга мотивована неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд не дослідив належним чином та не надав оцінки доказам, наданим позивачем, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність трудових відносин між сторонами.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ Провестіс просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. Зазначає, що факт перебування позивача на території ПрАТ Харківхолодмаш , де відповідач орендує приміщення, не може бути доказом перебування сторін у трудових відносинах.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечує. Вважає позовні вимоги необґрунтованими.

Згідно зі ч. 1 ст. 368 ЦПК України , справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Вирішуючи даний спір і відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позивачем не доведено факту перебування у трудових відносинах з ТОВ Провестіс . Тому вимоги про зобов`язання внести записи до трудової книжки позивача про прийняття його на роботу на посаду закрійника та стягнення заробітної плати за вказані періоди, які є похідними від факту укладення трудового договору і виконання трудової функції позивачем є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та відхиляючи доводи апеляційної скарги вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 03.11.2015 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду закрійника ТОВ "Провестіс" на підставі заяви від 29 жовтня 2015 року та наказу ТОВ "Провестіс" № 29к від 02 листопада 2015 року про прийняття на роботу. Відповідний запис наявний у трудовій книжці позивача.

31.01.2018 року позивач був звільнений з ТОВ "Провестіс" за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) на підставі заяви від 31.01.2018 року та наказу № 109к від 31.01.2018 року про припинення трудового договору. З наказом ознайомлений ОСОБА_1 , про що свідчить його підпис. Відповідний запис наявний у трудовій книжці позивача.

Відповідно до відомостей із Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 06.09.2018 року № 1684/11-2031, дата прийняття на роботу позивача на ТОВ "Провестіс" - 03.11.2015 року та дата звільнення - 31.01.2018 року.

У заяві про призначення усіх видів соціальної допомоги від 28.10.2011 року позивачем зазначено, що він не працює, дружина працює, знаходиться у відпустці у зв`язку із вагітністю та пологами.

За змістом листа Управління з питань праці Головного управління Держпраці у Харківській області від 26.09.2018 року № К-864/02.02/12.-14/11251, перебування позивача на роботі в ТОВ "Провестіс" в інші періоди не встановлено.

Згідно зі ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Згідно роз`яснень, які містяться у п. 4 постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 1992 року N 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Звертаючись до суду із вказаною позовною заявою ОСОБА_1 , як на поважність пропуску строку звернення до суду за захистом порушеного права посилався на подання до Київського районного суду м. Харкова заяви від 12.06.2018 року про встановлення факту перебування у трудових відносинах у справі № 640/10324/18, яка була залишена без розгляду ухвалою від 13.08.2018 року, після чого стан здоров`я позивача погіршився. Крім того зазначає, що на позовні вимоги про стягнення заробітної плати строки давності не поширюються.

Зазначені обставини колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу.

Згідно ч.2 ст.2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 24 КЗпП України у редакції, чинній станом на початок виникнення спірних правовідносин, укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України (у редакції Закону № 77-VIII від 28.12.2014 р.) трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою . Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно п. l.l, 2.4, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Усі записи до трудової книжки про прийняття на роботу вносяться власником або уповноваженим органом після видання наказу, але не пізніше тижневого строку.

Отже, при офіційному працевлаштуванні має бути укладено трудовий договір. Зазвичай, він укладається у письмовій формі, його укладення оформлюється наказом або розпорядженням власника підприємства, але як видно з наведеної вище ст.24 - таке розпорядження може і не видаватися, а працівник може бути допущеним до роботи, при цьому в тижневий строк має бути внесено запис до трудової книжки працівника.

Згідно статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України Про оплату працю та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 21 Закону України Про оплату праці передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно зі статтею 29 Закону України Про оплату праці при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 30 Закону України Про оплату праці при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. Роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 , 117 КЗпП України виплата всіх сум, що належить працівнику від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Жодних доказів на підтвердження існування трудових відносин між сторонами у період з 01.10. 2011 року по 02.11. 2015 року ОСОБА_1 не надано.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом безпідставно не були прийняті до уваги докази, які на думку позивача підтверджують його перебування у трудових відносинах з ТОВ "Провестіс" на посаді закрійника з 01.10.2011 року по 02.11.2015 року, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Факт не укладення трудового договору у письмовій формі у спірний період було визнано самим ОСОБА_1 під час звернення із позовною заявою.

Надані позивачем тимчасові перепустки (форма № 211) не можуть свідчити про виконання позивачем трудових обов`язків закрійника в ТОВ "Провестіс" з 01.10.2011 року по 02.11.2015 року.

Сам факт перебування позивача у вказаний час на території виробничих приміщень, орендованих ТОВ Провестіс ; надання директором підприємства ОСОБА_3 дозволу на проїзд автотранспорту і тощо може бути свідченням надання позивачу окремих доручень, що може бути доказом виникнення цивільно-правових, а не трудових відносин між сторонами.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Жодних доказів на підтвердження існування між сторонами трудових відносин, зокрема пояснень свідків, які в період з 01.10.2011 року по 02.11.2015 року працювали разом з позивачем та могли б підтвердити виконання ним обов`язків закрійника, будь-які документи з підписом позивача, фотографії на робочому місці, в процесі роботи, тощо позивачем не надано.

Беручи до уваги наведене, а також відсутність у позивача документів, які б підтверджували офіційне працевлаштування ОСОБА_1 на посаду закрійника, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про оформлення трудових відносин та інших вимог, як похідних.

Позовні вимоги до КПВФ "Україна" не можуть бути предметом перегляду судом апеляційної інстанції, оскільки судом першої інстанції не розглядались. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 20.03.2019 року провадження по справі в частині вимог до КПВФ "Україна" закрито. Позивачем вказана ухвала не оскаржувалась.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише зводяться до переоцінки доказів, повно та всебічно досліджених судом першої інстанції.

Нових доказів на підтвердження своїх вимог позивачем не надано.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 5 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, №23, ЄСПЛ, від 18 липня 2007 року).

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги, матеріали справи, зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

За приписами ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1. ч.1 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 02 липня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.С.Сащенко

Судді А.І.Овсяннікова

А.В.Котелевець