Постанова

від 02.10.2019 по справі 383/593/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 383/593/16-ц

провадження № 61-32201св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Бобринецька міська рада Кіровоградської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну ОСОБА_3 , подану його представником ОСОБА_4 , на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 1 грудня 2016 року, ухвалене у складі судді Адаменко І. М., та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 26 липня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Письменного О. А., Єгорової С. М., Дуковського О. Л., і касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником ОСОБА_4 , на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 1 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 26 липня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, уточненим у листопаді 2016 року, до Бобринецької міської ради Кіровоградської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними, скасування рішень щодо передачі земельних ділянок у власність і свідоцтв про право власності на нерухоме майно.

В обґрунтування позову зазначив, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , а власником квартири НОМЕР_5 у цьому будинку є ОСОБА_2

Його і ОСОБА_2 частки у праві власності на будинок з надвірним будівлями і спорудами складають 13/25 і 12/25 часток відповідно; виділення цих часток в натурі не проводилося.

Іншим його сусідом є власник будинку по АДРЕСА_3 - ОСОБА_3 .

У 2014 році він дізнався, що відповідачі здійснили приватизацію земельних ділянок, які перебували у їх користуванні.

Так, рішенням Бобринецької міської ради Кіровоградської області № 1368 від 18 червня 2013 року Про надання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд громадянці ОСОБА_2 та № 1392 від 16 липня 2013 року Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства і передачу земельних ділянок безоплатно у власність громадянину ОСОБА_3 передано відповідачам у власність земельні ділянки, до складу яких входять частини земельних ділянок, якими він користується, у тому числі частина земельної ділянки під його квартирою.

Вказує, що при виготовленні технічної документації із землеустрою відповідачі межі земельних ділянок з ним не погоджували.

За таких обставин, оскільки зазначені рішення Бобринецької міської ради Кіровоградської області порушують його права на користування земельною ділянкою, просив визнати дії Бобринецької міської ради Кіровоградської області щодо прийняття рішення № 1368 від 18 червня 2013 року та рішення № 1392 від 16 липня 2013 року протиправними, а також скасувати ці рішення і видані на їх підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 1 грудня 2016 року позов задоволено.

Визнано дії Бобринецької міської ради Кіровоградської області щодо прийняття рішення № 1368 від 18 червня 2013 року та рішення № 1392 від 16 липня 2013 року протиправними.

Скасовано рішення Бобринецької міської ради Кіровоградської області № 1368 від 18 червня 2013 року Про надання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд громадянці ОСОБА_2 .

Скасовано рішення Бобринецької міської ради Кіровоградської області № 1392 від 16 липня 2013 року Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства і передачу земельних ділянок безоплатно у власність громадянину ОСОБА_3 .

Визнано недійсними та скасовано:

- свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_7, видане ОСОБА_2 5 серпня 2013 року на земельну ділянку площею 0,0866 га (866 кв.м) для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка) по АДРЕСА_1 ;

- свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_6 , видане ОСОБА_3 10 вересня 2013 року на земельну ділянку площею 0,1 га (1 000 кв.м) для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка) по АДРЕСА_3 ;

- свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 , видане ОСОБА_3 10 вересня 2013 року на земельну ділянку площею 0,0401 га (401 кв.м) для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_3 .

Стягнено з Бобринецької міської ради Кіровоградської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у загальній сумі 2 756,02 гривень - по 918,67 гривень з кожного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що отримана ОСОБА_2 у власність земельна ділянка не відповідає її частці у праві власності на будинок та є більшою, що призвело до зменшення земельної ділянки, право на користування якою має позивач.

Також суд дійшов висновку про неможливість надання відповідачам у власність земельних ділянок за відсутності погодження їх меж ОСОБА_1 , з яким у них з цього питання наявний тривалий спір.

Окремою підставою для скасування рішення № 1392 від 16 липня 2013 року і виданого на його виконання свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 суд вважав передачу ОСОБА_3 у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки із земель житлової та громадської забудови без зміни цільового призначення.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 26 липня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилено, рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 1 грудня 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 1 грудня 2016 року і ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 26 липня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що виступав лише замовником виконання робіт із виготовлення землевпорядної документації, а Бобринецька міська рада Кіровоградської області у межах повноважень затвердила ці документи і їх не виготовляла, тому належним відповідачем у справі повинна бути землевпорядна організація, проте дії її спеціалістів і виготовлений ними проект позивач не оскаржив.

Вважає, що при виготовленні технічної документації із землеустрою погодження меж із суміжними землекористувачами не є обов`язковим і виступає лише як допоміжна стадія, спрямована на недопущення технічних помилок.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій не врахували обставини, встановлені судовими рішеннями у справі № 2-515/11, зокрема про те, що межі земельних ділянок ОСОБА_3 і ОСОБА_1 встановлені згідно з фактичним користуванням і підстав для їх зміни немає.

Вказав, що при проведенні експертизи встановлено перебування у його користуванні земельної ділянки меншої площі, ніж зазначена у первинних правовстановлюючих документах, тому збільшення його земельної ділянки за рахунок належної позивачу земельної ділянки не могло відбутися.

Послався на вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог, оскільки позивач не оскаржував рішення № 1392 від 16 липня 2013 року з підстав виділення йому для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки іншого цільового призначення.

Також у серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 1 грудня 2016 року і ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 26 липня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 . аналогічні доводам касаційної скарги ОСОБА_3

Додатково заявник послалася на те, що суд першої інстанції, скасовуючи прийняті Бобринецькою міською радою Кіровоградської області рішення, не вказав, які дії повинна вчинити рада для захисту порушеного права позивача.

На думку заявника, фактичний порядок користування земельною ділянкою склався між нею і позивачем у 1979 році, тому його доводи про приватизацію нею більшої частки земельної ділянки, ніж та, на яку вона має право, безпідставні.

Вважає, що позивач пропустив встановлений законодавством строк звернення до суду за захистом порушеного права, так як рішення про виділення їй у власність земельної ділянки прийняте у червні 2013 року, а цей позов поданий у липні 2016 року.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2018 року Бобринецька міська рада Кіровоградської області подала заперечення на касаційні скарги, у яких послалася на безпідставність їх доводів. Вказала, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 перебувала у спільному користуванні співвласників будинку, тому ОСОБА_5 не могла приватизувати її частку без погодження меж із іншим співвласником будинку. Оскільки на час передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_3 . між ним і ОСОБА_1 існував спір щодо меж земельних ділянок, затвердження технічної документації із землеустрою без погодження меж позивачем також є неправомірним.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 вересня 2017 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 і ухвалою цього суду від 23 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року зупинено виконання рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 1 грудня 2016 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Відповідно до пункту 6 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У 2018 році справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судам першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є співвласниками житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 із наступним співвідношенням часток у праві власності: ОСОБА_2 належить 12/25 часток, а ОСОБА_1 - 13/25 часток.

Вказаний будинок розташований на земельній ділянці площею 1 686,1 кв.м, яка перебуває у спільному користуванні співвласників будинку.

Частки сторін у праві власності на домоволодіння і земельну ділянку в натурі не виділялися.

Власником житлового будинку по АДРЕСА_3 є ОСОБА_3 ; земельна ділянка, на якій розташований цей будинок, має площу 1 480,2 кв.м.

Домоволодіння по АДРЕСА_1 і АДРЕСА_3 межують між собою.

Рішенням Бобринецької міської ради Кіровоградської області № 1368 від 18 червня 2013 року Про надання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд громадянці ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку, та передано у власність ОСОБА_2 безоплатно земельну ділянку площею 0,0866 га (866 кв.м) із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .

Рішенням Бобринецької міської ради Кіровоградської області № 1392 від 16 липня 2013 року Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства та передачу земельних ділянок безоплатно у власність громадянину ОСОБА_3 останньому затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у власність безоплатно земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спорудпо АДРЕСА_3 за рахунок земель комунальної власності житлової та громадської забудови, що перебувають у запасі.

Пунктом 2 цього рішення передано ОСОБА_3 у власність безоплатно земельну ділянку площею 0,0401 га для ведення особистого селянського господарства за цією ж адресою за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, що перебувають у запасі.

При виготовленні ОСОБА_2 і ОСОБА_3 технічної документації із землеустрою ОСОБА_1 акт погодження меж земельних ділянок не підписував.

5 серпня 2013 року реєстраційною службою Бобринецького районного управління юстиції Кіровоградської області видано ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_8 на земельну ділянку площею 0,0866 га з кадастровим номером 3520810100:50:078:0010 та цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану по АДРЕСА_1 .

10 вересня 2013 року реєстраційною службою Бобринецького районного управління юстиції Кіровоградської області видано ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_6 на земельну ділянку площею 0,1 га із кадастровим номером 3520810100:50:078:0013 та цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а також свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 на земельну ділянку площею 0,0401 га га із кадастровим номером 3520810100:50:078:0014 та цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташовані по АДРЕСА_3 .

Оцінивши покази свідка ОСОБА_6 , який є начальником відділу регіонального розвитку, містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Бобринецької районної державної адміністрації Кіровоградської області, суди встановили, що 10 лютого 2014 року він у складі комісії брав участь в обстеженні земельної ділянки ОСОБА_1 та встановив, що домоволодіння АДРЕСА_2 є суміжними та між ними раніше по межі існував мур, але на сьогодні межі земельної ділянки по АДРЕСА_3 та частково накладаються на межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Із пояснень свідка ОСОБА_7 суди встановили, що між земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_3 знаходиться кам`яний мур.

Відповідно до акта обмеження від 26 травня 2011 року, складеного комісією у складі співробітників Бобринецької міської ради Кіровоградської області, межі земельних ділянок АДРЕСА_2 не співпадають із даними технічних паспортів, виготовлених на домоволодіння за цими адресами.

Згідно з висновком № 5486, 5487/23 від 26 червня 2012 року, складеним Кіровоградським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, при обстеженні земельної ділянки ОСОБА_3 виявлено зменшення фасадної і задньої межі та збільшення правої і лівої бокових меж у порівнянні із даним первинної технічної документації, проте встановити, за рахунок чого порушені межі, без дослідження відповідності первинній технічній документації інших суміжних земельних ділянок неможливо. Цим висновком також встановлено, що площа земельної ділянки по АДРЕСА_3 фактично складає 1 457,9 кв.м і є меншою, ніж вказана у первинній технічній документації.

Щодо земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 , експерт встановив, що, з урахуванням її частки у праві власності на будинок, вона користується частиною земельної ділянки на 58,23 кв.м більшою, ніж належить.

Суд апеляційної інстанції з висновку № 17-425, 426 судової земельно-технічної експертизи від 19 червня 2017 року, складеногоКропивницьким відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, встановив, що межі та розміри земельних ділянок, зазначені у виданих відповідачам свідоцтвах про право власності на нерухоме майно, не відповідають первинній технічній документації, а саме фактичним розмірам земельних ділянок.

Фактична площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка перебуває у спільному користуванні ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , дорівнює 1 663,47 кв.м, що на 22,63 кв.м менше зазначеної у первинних технічних документах площі.

Площа земельної ділянки, яка реально перебуває у користуванні ОСОБА_1 , дорівнює 802,18 кв.м, що на 74,59 кв.м менше, ніж належна йому відповідно до частки у праві власності на будинок площа згідно з первинною технічною документацією, і на 62,82 кв.м менше, якщо виходити із фактичного розміру земельної ділянки.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Щодо позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_2

Згідно зі статтею 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частина перша статті 116 ЗК України встановлює, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки шляхом безоплатної приватизації відбувається за правилами та в порядку, визначеними статтею 118 цього Кодексу.

Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (стаття 118 ЗК України).

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку про право особи приватизувати земельну ділянку, яка перебуває у її користуванні.

Статтею 120 ЗК України передбачено, що у разі, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Порядок користування земельною ділянкою, закріпленою за одно- або багатоквартирним будинком, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених частиною третьою статті 42 ЗК України, згідно з якою порядок використання таких земельних ділянок визначається співвласниками спільно.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є співвласниками будинку по АДРЕСА_1 і спільно користуються земельною ділянкою площею 1 686,1 кв.м, на якій він розташований. Поділ будинку в натурі сторони не провели, як і не виділили в натурі частки земельної ділянки, право на користування якими має кожен із них пропорційно частці у праві власності на будинок.

Також суди встановили, що ОСОБА_2 без погодження із співвласником ОСОБА_1 замовила виготовлення технічної документації із землеустрою та отримала у власність земельну ділянку площею 866 кв.м, що на 56,67 кв.м перевищує площу земельної ділянки, право на користування якою вона має пропорційно частці у праві власності на будинок з урахуванням первинної технічної документації.

Оскільки право співвласників на користування земельною ділянкою визначається пропорційно їх частці у праві власності на будинок та здійснюється ними за спільною згодою, а позивач при виготовленні ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою межі земельної ділянки не погоджував у зв`язку з існуванням спору щодо її розміру, у тому числі у зв`язку з недотриманням принципу пропорційності площі земельної ділянки частці у праві власності на розташований на ній будинок, касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо скасування рішення Бобринецької міської ради Кіровоградської області № 1368 від 18 червня 2013 року Про надання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд громадянці ОСОБА_2 . та виданого на його підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_7 від 5 серпня 2013 року.

Доводи заявника про те, що вона виступала лише замовником виконання робіт із виготовлення землевпорядної документації, а Бобринецька міська рада Кіровоградської області у межах повноважень затвердила ці документи, проте не виготовляла їх, тому належним відповідачем у справі повинна бути землевпорядна організація, касаційний суд відхиляє.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою, за замовленням громадян.

У частині шостій цієї статті зазначено, що зацікавлений в одержанні у власність земельної ділянки громадянин подає відповідне клопотання, у якому зазначає цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри, і за наслідками розгляду такого клопотання компетентний орган у місячний строк дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Таким чином, суб`єкт господарювання, що є виконавцем робіт із землеустрою, виготовляє технічну документацію на земельну ділянку такої площі, яка зазначена громадянином у поданому ним клопотанні і погоджена відповідним органом шляхом надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. За таких обставин твердження заявника про те, що належним відповідачем у цій справі є землевпорядна організація, помилкові.

Доводи касаційної скарги про те, що при виготовленні технічної документації із землеустрою погодження меж із суміжним землекористувачами не є обов`язковим і виступає лише як допоміжна стадія, спрямована на недопущення технічних помилок, не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_2 , оскільки у даній справі ОСОБА_1 є не суміжним землекористувачем, а співкористувачем виділеної під будинок земельної ділянки, яка в натурі між сторонами не поділена, тому вирішення усіх питань щодо її використання здійснюється за згодою співвласників.

Твердження заявника про те, що межа між земельними ділянками, які перебувають у фактичному користуванні ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , встановлена ще у 1979 році і підстав для її зміни немає, касаційний суд відхиляє.

Порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається співвласниками за їх угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок.

Наявність визначеного порядку користування земельною ділянкою може підтверджуватися судовим рішенням або угодою між співвласниками.

ОСОБА_2 , розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, не надала доказів існування судового рішення або угоди, за якими їй у користування виділено земельну ділянку більшу, ніж належить пропорційно її частці у праві власності на будинок. Рішення комісії виконавчого комітету Бобринецької міської ради Кіровоградської області від 1979 року щодо розподілу земельної ділянки, про яке зазначено у рішенні апеляційного суду Кіровоградської області від 5 грудня 2012 року справі № 22-ц-1190/3444/12 та у рішенні Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 7 листопада 2013 року у справі № 383/210/13-ц, у справі відсутнє, як і будь-які інші докази того, що сторони узгодили саме такий порядок користування землею, який існує на час вирішення справи.

За таких обставин доводи заявника щодо існування узгодженого з позивачем порядку користування земельною ділянкою з 1979 року недоведені.

Касаційний суд відхиляє посилання заявника на пропущення позивачем трирічного строку звернення до суду за захистом свого права, оскільки судами встановлено, що про існування рішення Бобринецької міської ради Кіровоградської області № 1368 від 18 червня 2013 року ОСОБА_1 дізнався під час розгляду в апеляційному суді Кіровоградської області справи № 383/210/13-ц, тобто у січні 2014 року. Будь-яких доказів на спростування таких тверджень заявник не подала і обставин, які б свідчили про наявність у позивача об`єктивної можливості довідатися про прийняття цього рішення раніше, не зазначила.

Не мають правового значення для правильного вирішення справи також твердження заявника про те, що суд першої інстанції при скасуванні рішень Бобринецької міської ради Кіровоградської області не вказав, які дії повинна вчинити міська рада для захисту порушеного права позивача.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (статті 92, 95 ЗК України).

У статті 152 ЗК України визначені способи захисту прав на земельні ділянки. Одним із способів захисту прав на земельні ділянки є оспорення та визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Оскільки до порушення прав позивача призвело саме прийняття Бобринецькою міською радою Кіровоградської області рішення № 1368 від 18 червня 2013 року, його скасування має наслідком поновлення прав ОСОБА_1 і є достатнім та ефективним способом захисту.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України ). Оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_2 , відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Щодо позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_3

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 ЗК України.

Однією із стадій цієї процедури є замовлення та виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому ЗК України (частина друга статті 50 Закону України Про землеустрій ).

Згідно зі статтею 55 цього Закону технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів).

Згідно зі статтею 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації, яка відповідно до статті 193 ЗК України містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Відповідно до частин першої, другої статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Пунктами 4.1-4.4 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція), встановлено, що відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки встановити неможливо, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У разі коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема зі встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками (користувачами) є необхідним для уникнення технічних помилок та порушення прав землекористувачів. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки.

Стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною і сама по собі відсутність такого акта не свідчить про незаконність рішення щодо затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність.

Вирішуючи справу щодо оспорення рішення про передачу земельної ділянки у власність з підстав непогодження меж земельної ділянки суміжним землекористувачем, суди повинні вставити, чи призвело прийняття цього рішення до порушення прав суміжного землекористувача, зокрема, до зменшення його земельної ділянки, накладення меж тощо.

Суди першої і апеляційної інстанцій, вирішуючи справу в частині пред`явлених до ОСОБА_3 вимог, не встановили, чим порушує права ОСОБА_1 рішення Бобринецької міської ради Кіровоградської області № 1392 від 16 липня 2013 року Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства і передачу земельних ділянок безоплатно у власність громадянину ОСОБА_3 .

Зазначаючи про те, що межі земельної ділянки по АДРЕСА_3 зміщені та частково накладаються на межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 , суди не послалися на докази, на підставі яких встановили відповідні обставини.

Так, у справі є три висновки судової експертизи, а саме висновок судової будівельно-технічної експертизи Кіровоградського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 5486, 5487/23 від 26 червня 2012 року, висновок судової будівельно-технічної експертизи судового експерта № 7/13 від 26 серпня 2013 року та висновок судової земельно-технічної експертизи Кропивницького відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 17-425, 426 від 19 червня 2017 року. При проведенні експертних досліджень на вирішення експертів ставилися, зокрема, питання щодо відповідності меж земельних ділянок АДРЕСА_2 технічній документації та щодо можливого збільшення земельної ділянки № НОМЕР_3 за рахунок земельної ділянки № НОМЕР_4 .

Суд першої інстанції у порушення вимог цивільного процесуального законодавства не дослідив і не надав належної оцінки вказаним висновкам в частині, що стосується дослідження меж і площ земельних ділянок АДРЕСА_2 ; не усунув такий процесуальний недолік і суд апеляційної інстанції.

Обмежившись посиланням на покази свідка ОСОБА_6 , суди не спростували доводи ОСОБА_3 , підтверджені відповідними доказами, про те, що площа його земельної ділянки є меншою, ніж зазначена у первинній технічній документації, а відстань між домоволодіннями з 1989 року не змінилася, тому зменшення земельної ділянки ОСОБА_1 не могло відбутися шляхом збільшення його земельної ділянки, про що прямо вказано у висновку судової земельно-технічної експертизи Кропивницького відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 17-425, 426 від 19 червня 2017 року.

Пославшись в обґрунтування своїх висновків про задоволення позову в частині заявлених до ОСОБА_3 вимог на непідписання ОСОБА_1 акта погодження меж земельної ділянки, суди не врахували, що сама по собі відсутність підпису суміжного землекористувача у акті погодження меж не свідчить про незаконність рішення про передачу земельної ділянки у власність, так як значення мають саме мотиви відмови у підписанні акта та наявність порушеного права суміжного землекористувача.

Крім того, зазначаючи про порушення Бобринецькою міською радою Кіровоградської області при прийнятті рішення № 1392 від 16 липня 2013 року вимог статей 20 та 22 ЗК України, що полягає у передачі ОСОБА_3 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель житлової і громадської забудови без зміни цільового призначення, суди не звернули уваги на те, що згідно з пунктом 2 цього рішення земельна ділянка надана за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, що перебувають у запасі.

Цільове призначення земельної ділянки, наданої ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства, судами не встановлювалося, будь-які докази з цього питання не досліджувалися і у справі відсутні.

Крім того, стаття 11 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, встановлювала, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 303 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

ОСОБА_1 рішення Бобринецької міської ради Кіровоградської області № 1392 від 16 липня 2013 року з підстав порушення статей 20 та 22 ЗК України не оскаржував, про виділення ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з порушенням вимог законодавства щодо зміни цільового призначення не зазначав.

Суд першої інстанції, обґрунтувавши рішення посиланням на зазначені обставини, вийшов за межі позовних вимог, а суд апеляційної інстанції допущені судом першої інстанції порушення не усунув та всупереч вимогам статті 303 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, погодився із висновками щодо порушення Бобринецькою міською радою Кіровоградської області при прийнятті рішення № 1392 від 16 липня 2013 року вимог статей 20 та 22 ЗК України.

Касаційний суд, з урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути допущені апеляційним судом порушення не має , оскільки не може встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи справу в частині позовних вимог до ОСОБА_3 , не дослідили зібрані у справі докази, а саме висновки судових експертиз, не встановили, чи могло відбутися збільшення земельної ділянки ОСОБА_3 за рахунок зменшення земельної ділянки ОСОБА_1 та чи має місце накладення їх меж, а також не з`ясували, чи призвело прийняття Бобринецькою міською радою Кіровоградської області рішення № 1392 від 16 липня 2013 року до порушення прав позивача і у чому таке порушення полягає, тобто не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. За таких обставин ухвалені судами першої і апеляційної інстанцій у цій частині судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, тому відповідно до статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи у відповідній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам належить урахувати викладене, дослідити наявні у справі висновки судових експертиз в частині висновків щодо площ та меж земельних ділянок АДРЕСА_2 , встановити, чи має місце збільшення земельної ділянки ОСОБА_3 за рахунок земельної ділянки позивача та чи накладаються їх межі, перевірити, чи призвела передача ОСОБА_3 у власність земельної ділянки до порушення прав ОСОБА_1 , і ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин, вимог закону та у межах доводів і вимог позовної заяви.

У частині вирішення позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_2 , судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги ОСОБА_2 без задоволення, а судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій у відповідній частині без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині вимог до ОСОБА_8 і про залишення судових рішень без змін в частині вимог до ОСОБА_2 , підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо поновлення виконання судового рішення

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.

Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині заявлених до неї вимог - без змін, касаційний суд відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України поновлює виконання рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 1 грудня 2016 року у частині, залишеній без змін судом касаційної інстанції .

Керуючись статтями 409, 410, 411, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану його представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 1 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 26 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про скасування рішення Бобринецької міської ради Кіровоградської області № 1392 від 16 липня 2013 року, визнання недійсними і скасування виданих ОСОБА_3 свідоцтв про право власності на нерухоме майно з індексними номерами НОМЕР_6 і НОМЕР_2 від 10 вересня 2013 року скасувати , справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 1 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 26 липня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 918,67 гривень скасувати.

У іншій частині рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 1 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 26 липня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 1 грудня 2016 року у частині, залишеній без змін судом касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов