Рішення

від 30.10.2019 по справі 642/5298/19

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

"30" жовтня 2019 р.

Справа №642/5298/19

Провадження № 2/642/1525/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2019 року Ленінський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді - Грінчук О.П.,

за участі секретаря - Сузанського О.І.,

представника позивача - Сінько Ю.Ю. ,

представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

встановив:

До Ленінського районного суду м.Харкова звернувся представник Харківської міської ради Судаков Д.О. із позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати у розмірі 481 136,14 грн., вказуючи, що на підставі договору купівлі-продажу від 22.12.2016 №6596 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. А-1 загальною площею 2014,6 кв.м. по АДРЕСА_1 . Згідно листа відділу у м.Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській обл. від 07.05.2018 №1468/116-18 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 14.05.2018 №3254/0/225-18 речові права ОСОБА_2 на земельну ділянку по вищевказаній адресі не зареєстровані. Тому, враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав на земельну ділянку, та з урахуванням ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України, земельна ділянка площею 0,5262 га за кадастровим номером 6310137200:02:033:0028 по АДРЕСА_1 перебуває у власності територіальної громади м.Харкова в особі Харківської міської ради. Згідно інформації ГУ ДФС у Харківській обл. від 08.05.2018, ОСОБА_2 є платником земельного податку та за 2017 рік їй нараховано його у розмірі 159 878,31 грн. ОСОБА_2 , згідно розрахунку в матеріалах справи, у період з 01.01.2017 по 30.06.2019 не сплачувала за користування земельною ділянкою плату у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберегла за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки майно - грошові кошти у розмірі орендної плати. Розрахунок таких коштів здійснювався ХМР на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Тому представник позивача просить суд стягнути з відповідача на його користь кошти у вигляді безпідставно збережених у вигляді орендної плати за вказаний період у розмірі 481 136,14 грн. (згодом зменшивши позовну вимоги до 89 209,59 грн.) та судові витрати

Ухвалою суду від 27.08.2019 справу прийнято до провадження та відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

29.09.2019 представником позивача подано заяву про забезпечення позову, шляхом заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо відчуження нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , в задоволенні якої відмовлено ухвалою суду від 30.08.2019.

19.09.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого, відповідач проти позовних вимог заперечує та вважає їх необгрунтованими, вказуючи, що фактично вона використовує лише половину вказаної земельної ділянки, у зв`язку із чим звернулась до ХМР із клопотанням про надання дозволу на поділ земельної ділянки. Рішенням ХМР від 19.04.2017 №607/17 було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,5262 га. На підставі вказаного рішення нею укладено із землевпорядною організацією договір на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки. А твердження позивача, що вона використовує земельну ділянку площею 0,5262 га є необгрунтованим та безпідставним, а тому і розрахунок здійснений позивачем невірний, оскільки в його основу брався показник саме 0,5262 га. Крім того, підставою для сплати орендної плати є наявність договору оренди, тому, оскільки користування землею є платним, вона стала на облік як платник земельного податку і сплачує передбачені законодавством кошти до бюджету за користування землею. При цьому, позивачем у своєму розрахунку це не враховано та не відображено. Так, за 2017 рік ГУ ДФС у Харківській обл. згідно із податковим повідомленням-рішенням від 06.02.2018 їй за користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 , було нараховано земельний податок у сумі 159 878,06 грн, який був сплачений нею у повному обсязі, що підтверджується відповідними квитанціями. За 2018 рік їй за користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 , нараховано земельний податок у сумі 159 878,31 грн, який був сплачений нею у повному обсязі, що підтверджується відповідними квитанціями. За 2019 рік їй за користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 , нараховано земельний податок у сумі 72 170,43 грн., який був сплачений нею у повному обсязі, що підтверджується відповідними квитанціями. Таким чином, за період з 2017 по 2019 нею було сплачено до бюджету за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 суму - 391 926,80 грн. На підставі викладеного, у зв`язку з не врахуванням позивачем поділу земельної ділянки, на площу якої він посилається, здійснюючи розрахунок, а також не враховуючи сплачені нею кошти за користування землею за період з 2017 по 2019 у сумі 391 926,80 грн., вважає позовну заяву не обгрунтованою та просить відмовити у її задоволенні.

Представником позивача надано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якому він вказує, що відомості про земельну ділянку площею 0,5262 га по АДРЕСА_1 , містяться у Державному земельному кадастрі та їй присвоєно кадастровий номер 6310137200:02:033:0028, ця земельна ділянка сформована та на момент подання позову була та є актуальною, відомості щодо її поділу в кадастрі відсутні. При цьому, вказує, що поділ земельних ділянок остаточно не відбувся, адже при здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер, а відповідачем не надано до суду Витягу з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, утворені в результаті поділу. Тому вважає, що відповідачем не доведено факту використання земельної ділянки меншого розміру.

04.10.2019 представник позивача надав до суду заяву про зменшення позовних вимог, а саме, враховуючи, що ОСОБА_2 фактично сплачено до бюджету кошти у вигляді земельного податку у сумі 391 926,80 грн., тому з вирахуванням вказаної суми позивач просить стягнути з відповідача 89 209,59 грн.

24.10.2019 представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив, згідно яких, він стверджує, що фактично відповідач використовує для експлуатації та обслуговування будівлі за адресою АДРЕСА_1 , земельну ділянку в два рази менше від визначеної позивачем площі земельної ділянки. На підставі рішення ХМР від 19.04.2017 про поділ земельної ділянки за вищевказаною адресою, за відповідним договором було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,5262 га по АДРЕСА_1 на земельну ділянку 1 площею 0,2633 га та на земельну ділянку 2 площею 0,2629 га. Технічна документація була погоджена рішенням ХМР від 17.04.2019 №1546/19. Вказане підтверджує факт, що відповідач не користується земельною ділянкою площею 0.5262 га. Також, перехід права власності на будівлю, яка розташована на земельній ділянці площею 0,5262 га не свідчить про користування відповідачем земельною ділянкою відповідною площею.

У судове засідання представник позивача з`явився, підтримав уточнені позовні вимоги, посилаючись на викладені в заяві про зменшення позовних вимог та в позовній заяві обставини.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовної заяви та заяви про зменшення позовних вимог заперечував, вказуючи, що позивачем не обгрунтовано та неправомірно нараховано відповідачу заборгованість у вигляді безпідставно збереженої орендної плати, зважаючи на поділ земельної ділянки, при цьому позивач нараховував таку заборгованість на всю площу земельної ділянки, а також те, що відповідачем сплачується нарахований їй земельний податок.

На питання головуючого щодо рішення ХМР від 19.04.2017 №607/17, яким було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,5262 га за адресою: АДРЕСА_1 , та рішення ХМР від 17.04.2019 №1546/19 щодо погодження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, представник позивача вказав, що йому нічого не відомо, адже документи по справі готував інший представник.

Суд, вислухавши пояснення осіб, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.

На підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 22.12.2016, зареєстрованого в реєстрі за №6596, ОСОБА_2 на праві власності належить нежитлова будівля літ. А-1, загальною площею 2014,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.73)

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.07.2019 №НВ-0003480102019 земельна ділянка по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310137200:02:033:0028 зареєстрована як об`єкт цивільних прав 21.12.2016. (а.с.15)

Відповідно до ч.9 ст. 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї.

Статтею 269 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв).

Відповідно до п. 14.1.73 ст. 73 Податкового кодексу України землекористувачі - юридичні та фізичні особи, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до змісту ст.ст. 116, 118 ЗК України правовою підставою набуття права власності та права користування на землю є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

З листа ГУ Держгеокадастру у Харківській області №1468/116-18 від 07.05.2018 вбачається, що у Відділі не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або користування на земельні ділянки, в тому числі, за адресою: АДРЕСА_1 , таким чином, речові права ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку не зареєстровані. (а.с.11)

При цьому, згідно листа заступника начальника ГУ ДФС у Харківській області Праскуріна А.В. вбачається, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в ГУ ДФС в Харківській області як платник земельного податку на земельну ділянку площею 0,5262 га за адресою: АДРЕСА_1 .(а.с.13)

Відповідач в обгрунтування своїх заперечень посилається на те, що вона фактично не користувалась всією площею земельної ділянки, а тому позивач безпідставно здійснював розрахунок виходячи із загальної площі такої земельної ділянки.

Верховний суд у Постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц дійшов висновку, що за наявності в матеріалах справи різних показників площ земельних ділянок, суди повинні з`ясовувати, чи користується відповідач земельними ділянками лише в межах його об`єктів нерухомого майна або більшою площею, а відтак, чи не грунтується на припущеннях встановлення орієнтованої площі для обрахунку збитків.

Так, судом з`ясовано, що відповідач не користується всією площею земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок чого Рішенням ХМР від 19.04.2017 №607/17 їй було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,5262 га. (а.с.89-90)

На підставі вказаного рішення відповідним договором було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,5262 га по АДРЕСА_1 на земельну ділянку 1 площею 0,2633 га та на земельну ділянку 2 площею 0,2629 га. Технічна документація була погоджена рішенням ХМР від 17.04.2019 №1546/19. (а.с.91-92)

Вказане підтверджує факт того, що відповідач не користувалась загальною площею земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , внаслідок її поділу, а тому здійснений позивачем розрахунок заборгованості, виходячи із загальної площі земельної ділянки є необгрунтованим.

Позивач нарахував відповідачу заборгованість за період з 01.01.2017 по 30.06.2019.

При цьому, відповідачем до матеріалів справи долучено копії податкових повідомлень-рішень та копії квитанцій про сплату нарахованого їй земельного податку за вказаний позивачем період.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Так, згідно податкового повідомлення-рішення від 06.02.2018 №28/20-40-13-07 вбачається, що ОСОБА_2 нарахований земельний податок за 2017 рік у сумі 159 878,06 грн., який нею сплачений у повному обсязі, що підтверджується копією квитанції №707Т02ЕS4Q від 05.05.2018 на суму 10 000 грн. та копією квитанції № 181F1235В5 на суму 149 878,06 грн. в матеріалах справи.(а.с.93, 96)

Також, податковим повідомленням-рішенням від 03.05.2018 №282402-1307-2030 ОСОБА_2 нараховано земельний податок за 2018 рік у сумі 159 878,31 грн., який нею повністю сплачений відповідно до копій квитанції №131DCF1EEA від 02.07.2018 на суму 14 950 грн., №131DF81EE4 від 03.07.2018 на суму 14 950 грн., №131Е241ЕЕ4 від 04.07.2018 на суму 14 950 грн., №12FFDE1EC8 від 05.07.2018 на суму 14 950 грн., №1300081ЕС5 від 06.07.2018 на суму 14 950 грн., №1300А41ЕСС від 09.07.2018 на суму 14 950 грн., №12FF111ЕС2 від 10.07.2018 на суму 14 950 грн., №12FF411ЕС1 від 11.07.2018 на суму 14 950 грн., №12FF731ЕС2 від 12.07.2018 на суму 14 950 грн., №1300481ЕD0 від 16.07.2018 на суму 14 950 грн., №1300D41ECF від 25.07.2018 на суму 14 950 грн. (а.с.94, 97-101)

Згідно копії податкового повідомлення-рішення від 36032-5606-2030 від 04.04.2019 встановлено, що ОСОБА_2 нарахований земельний податок за 2019 рік у сумі 72 170,43 грн., який нею сплачений у повному обсязі, що підтверджується копією квитанції в матеріалах справи: №12FF761ЕС4 від 22.05.2019 на суму 14 950 грн., №12FF441ЕС7 від 30.05.2019 на суму 14 950 грн., №12FF7Е1ЕС9 від 03.06.2019 на суму 14 950 грн., №12FFЕ01ЕС9 від 05.06.2019 на суму 14 950 грн., №1300501ЕСЕ від 07.06.2019 на суму 12 370,43 грн.(а.с.95, 102-103)

Таким чином, вказані копії квитанцій спростовують посилання позивача на несплату відповідачем плати за користування земельною ділянкою та наявність заборгованості у період з 01.01.2017 по 30.06.2019.

Крім того, факт сплати таких платежів ОСОБА_2 підтверджується також листом Начальника Центрального управління ГУ ДФС у Харківській обл. Зайцева Ю. , в якому останній підтверджує розмір нарахованого ОСОБА_2 земельного податку за 2017 у розмірі 159 878,06 грн., 2018 - 159 878,06 грн. та 2019 у сумі 72 170,43 грн. та вказує, що станом на 01.07.2019 вказані платежі сплачені нею у повному обсязі. (а.с.107)

Відповідно до пункту 14.1.147 Податкового кодексу України плата за землю включає в себе дві категорії платежів: земельний податок - обов`язків платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійні землекористувачі (пункт 14.1.72 ПКУ); орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності. Її орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пункт 14.1.136 ПКУ).

Орендар земельної ділянки державної або комунальної власності сплачує орендну плату до моменту втрати чинності або розірвання договору оренди землі. Власник будівлі сплачує земельний податок з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно відповідно до пункту 287.6 Податкового кодексу України. Податок на землю повинен сплачуватися до моменту укладання власником нерухомості договору оренди землі.

Зважаючи на те, що ОСОБА_2 не було укладено з органами місцевого самоврядування договору оренди, при цьому, вона є користувачем земельної ділянки та сплачує земельний податок, задоволення судом даного позову спричиняє подвійну плату за землю, що є неприпустимим.

Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Отже, представником позивача під час подачі до суду позову необґрунтовано не взято до уваги того факту, що відповідач згідно норм діючого законодавства не є платником орендної плати, крім того, у повному обсязі сплатила плату за користування земельною ділянкою за спірний період з 01.01.2017 по 30.06.2019 за адресою АДРЕСА_1 , у вигляді земельного податку, при цьому, стягнення подвійної плати за землю є неприпустимим, а також те, що земельна ділянка площею 0,5262 га за вищевказаною адресою поділена відповідно до рішення ХМР на земельну ділянку 1 площею 0,2633 га та на земельну ділянку 2 площею 0,2629 га., а нарахування заборгованості позивачем безпідставно здійснювалось на загальну площу земельної ділянки 0,5262 га.

Таким чином, оскільки позивач, на виконання свого процесуального обов`язку не надав належних, і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а надані відповідачем докази спростовують доводи позивача, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову.

В зв`язку з відмовою у задоволенні позову понесені позивачем судові витрати, які складаються із судового збору, віднести на рахунок позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1-13, 76- 83, 141, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 79-1, 116, 118, 206 Земельного кодексу України, ст. 269, п.п. 14.1.73, 14.1.136, 14.1.147 Податкового кодексу України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243, адреса місцезнаходження: м.Харків, м-н Конституції, 7) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення коштів - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня оголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Повний текст судового рішення складено 30.10.2019.

Головуючий: