Постанова

від 29.01.2020 по справі 642/5298/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2020 року

м. Харків

справа № 642/5298/19

провадження №22-ц/818/680/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів - Котелевець А.В., Піддубного Р.М.,

за участю секретаря судового засідання - Сидорчук М.О.,

сторони справи:

позивач - Харківська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Судакова Данила Олександровича, який діє в інтересах Харківської міської ради, на рішення Ленінського районного суду м. Харкова, ухвалене 24 жовтня 2019 року о 12 годині 14 хвилин у складі судді Грінчук О.П (повний текст рішення складений 30 жовтня 2019 року),

УСТАНОВИВ:

У липні 2019 року Харківська міська рада (надалі ХМР) звернулася до суду із позовом, після зменшення вимог якого у жовтні 2019 року (а.с. 105-106) просила стягнути з ОСОБА_1 безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в розмірі 89 209 грн 59 коп. та судові витрати.

Позов мотивований тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 22.12.2016 № 6596 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. А-1 загальною площею 2014,6 кв.м. по АДРЕСА_1 . Згідно з листом відділу у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській обл. від 07.05.2018 №1468/116-18 та листом Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 14.05.2018 №3254/0/225-18 речові права ОСОБА_1 на земельну ділянку по вищевказаній адресі не зареєстровані. Враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав на земельну ділянку та з урахуванням ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України, земельна ділянка площею 0,5262 га за кадастровим номером 6310137200:02:033:0028 по АДРЕСА_1 перебуває у власності територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради. Згідно з інформацією ГУ ДФС у Харківській обл. від 08.05.2018 ОСОБА_1 є платником земельного податку за 2017-2019 роки, який вона сплачувала в повному обсязі. Проте за період з 01.01.2017 по 01.07.2019 ОСОБА_1 не сплачувала за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберегла за рахунок ХМР як власника земельної ділянки майно - грошові кошти, що мали сплачуватись як орендна плата. Розрахунок розміру орендної плати здійснювався ХМР на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по АДРЕСА_1 та з урахуванням сплаченого відповідачем земельного податку.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2019 року позовні вимоги ХМР залишені без задоволення.

Судове рішення мотивоване тим, що позивачем не надано належних і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження, а надані відповідачем докази спростовують доводи ХМР. ОСОБА_1 згідно з нормами діючого законодавства не є платником орендної плати, крім того, в повному обсязі сплатила плату за користування земельною ділянкою за спірний період з 01.01.2017 по 30.06.2019 за адресою: АДРЕСА_1 , у вигляді земельного податку. Стягнення подвійної плати за користування землею є неприпустимим. До того ж, земельна ділянка площею 0,5262 га за вищевказаною адресою поділена відповідно до рішення ХМР на земельну ділянку 1 площею 0,2633 га та на земельну ділянку 2 площею 0,2629 га., а нарахування заборгованості позивачем безпідставно здійснювалось на загальну площу земельної ділянки 0,5262 га.

В апеляційній скарзі Судаков Д.О., який діє в інтересах ХМР, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що не зважаючи на надання ХМР дозволу ОСОБА_1 на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,5262 га, остаточний поділ земельної ділянки не відбувся, оскільки новим земельним ділянкам не був присвоєний окремий кадастровий номер. У Державному земельному кадастрі обліковується лише земельна ділянка із кадастровим номером 6310137200:02:033:0028 площею 0,5262 га за адресою: АДРЕСА_1 , тому й вимоги про стягнення орендної плати заявлені стосовно земельної ділянки площею 0,5262 га. Стягнення у якості безпідставно збережених коштів орендної плати за користування землею не тотожне зі стягненням земельного податку, тому не свідчитиме про подвійне оподаткування однієї й тієї ж земельної ділянки. При цьому суд не застосував до спірних правовідносин ст. ст. 1212-1216 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), що підлягали застосуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити у задоволені апеляційної скарги, а рішення суду - залишити без змін. Посилається на те, що їй на праві власності належать нежитлові приміщення площею 2014, 6 кв.м. Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,5262 га, формувалася попереднім власником. В Публічній кадастровій карті України відсутні дані про земельну ділянку із кадастровим номером 6310137200:02:033:0028 площею 0,5262 га за адресою: АДРЕСА_1 . Належні відповідачу нежитлові приміщення знаходяться на земельній ділянці 6310137200:02:033:0050 площею 0,2633 га. ХМР не довела, що вона користується земельною ділянкою площею 0,5262 га. А в розумінні положень ЦК України та Земельного кодексу України безпідставно збереженими коштами у дійсних правовідносинах є кошти, які б ОСОБА_1 сплачувала за наявності договору оренди.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 4 ч.1, ч.2 ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Як установлено судовим розглядом і вбачається із матеріалів справи, 22 грудня 2016 року ОСОБА_1 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу придбала у ОСОБА_2 нежитлову будівлю літ. А-1 загальною площею 2014,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі Нежитлова будівля (а.с. 73-74)).

Згідно другого абзацу пункту першого вказаного договору Нежитлова будівля знаходиться на земельній ділянці площею 0,5262 га, з кадастровим номером 6310137200:02:033:0028, яка надана для експлуатації та обслуговування складського приміщення.

З даних акту обстеження вищезазначеної земельної ділянки від 23.07.2019 здійсненого комісією у складі: головного спеціаліста Харківської міської ради, інженера - геодезиста та інженера - землевпорядника ОСОБА_1 з 22.12.2016 року по час проведення обстеження використовує земельну ділянку площею 0,5262 га ( кадастровий номер 6310137200:02:033:0028) для експлуатації та обслуговування Нежитлової будівлі. Крім зазначеної будівлі інших будівель на цій земельній ділянці не розташовано ( а.с. 25 - 26).

Відповідно до інформації, що міститься в листі відділу у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській обл. від 07.05.2018 №1468/116-18 та в листі Департаменту земельних відносин виконавчого комітету Харківської міської ради від 14.05.2018 №3254/0/225-18, речові права ОСОБА_1 на земельну ділянку по вищевказаній адресі не зареєстровані.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України (надалі ЗК України) суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

В силу статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності". Й суд першої інстанції помилково вважав, що стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати з особи, яка сплачує податок на землю, призведе до подвійного оподаткування однієї й тієї ж земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається й не заперечувалось представниками сторін в судових засіданнях, що ОСОБА_1 договору оренди на користування земельною ділянкою площею 0,5262 га, з кадастровим номером 6310137200:02:033:0028, з ХМР не укладала.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Вказане спростовує

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. Зазначене спростовує доводи відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу щодо можливості застосування ст. 1212 ЦК України у випадку існування між нею та ХМР відносин договору оренди землі та несплати орендної плати.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт е частини першої статті 141 цього Кодексу).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Рішенням ХМР № 607/17 від 19.04.2017 територіальній громаді міста Харкова наданий дозвіл на поділ земельної ділянки площею 0,5262 га (кадастровий номер 6310137200:02:033:0028) за рахунок ФОП ОСОБА_1 (а.с. 89-90).

Рішенням ХМР № 1546/19 від 17.04.2019 погоджена технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,5262 га (кадастровий номер 6310137200:02:033:0028) на земельну ділянку 1 площею 0,2633 га, земельну ділянку 2 площею 0,2629 га за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування Нежитлової будівлі (а.с. 91-92).

Згідно даних публічної кадастрової карти України поділ земельної ділянки площею 0,5262 га (кадастровий номер 6310137200:02:033:0028) на якій розташована Нежитлова будівля поділена 18.11.2019 року ( а.с. 187).

У відповідності зі статтею 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Тобто земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номеру. ОСОБА_1 не довела, що з 01.01.2017 по 01.07.2019 (період, за який ХМР просить стягнути орендну плату) земельна ділянка площею 0,5262 га з кадастровим номером 6310137200:02:033:0028 була поділена на дві окремі земельні ділянки меншою площею з присвоєнням кожній із них кадастрових номерів. Погодження технічної документації на поділ земельної ділянки свідчить лише про намір відповідача використовувати для обслуговування Нежитлової будівлі земельну ділянку меншою площею.

Оскільки належна ОСОБА_1 Нежитлова будівля у період 01.01.2017 по 01.07.2019 була розташована на сформованій земельній ділянці площею 0,5262 га з кадастровим номером 6310137200:02:033:0028, що підтверджується даними договору купівлі - продажу від 22 грудня 2016 року та акту обстеження від 23.07.2019 (а.с. 25-29), колегія суддів уважає доведеним, що зазначена земельна ділянка перебувала у фактичному користуванні відповідачки і тому з неї на користь ХМР підлягає стягненню орендна плата за користування земельною ділянкою на підставі ст. 1212 ЦК України.

При вирішенні дійсного спору суд не дав належної оцінки обставинам у справі та доказам, що були надані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, та як слідство ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції. Тому апеляційна скарга представника ХМР підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням у справі нової постанови про задоволення позову ХМР про стягнення з ОСОБА_1 безпідставно збережених коштів орендної плати в розмірі 89 209 гривень 59 копійок.

Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1, п.п. 1 п.2 ч. 4 Закону України № 3674-VI від08.07.2011 Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.Ставка судового збору за подачу юридичною особою позову майнового характеру складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи, що статтею 7 Закону України № 2629-VIII від 23.11.2018 Про Державний бюджет України на 2019 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2019 року встановлений у розмірі 1 921 гривня, при подачі позову ХМР з ціною 89 209 грн 59 коп. сплаті підлягав судовий збір у розмірі 1921 грн, при подачі апеляційної скарги - 2881 грн 50 коп. (1921*1,5).

ХМР при подачі позову сплатила 7217 грн 4 коп. (а.с. 6), при подачі апеляційної скарги - 10825 грн 56 коп. (а.с. 157). З ОСОБА_1 на користь ХМР підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4802 грн 50 коп. (1921+2881,5).

Надмірно сплачений судовий збір може бути повернутий ХМР за її клопотанням відповідно до ст. 7 Закону України Про судовий збір .

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Судакова Данила Олександровича, який діє в інтересах Харківської міської ради,задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2019 року скасувати, ухвалити нову постанову.

Уточнений позов Харківської міської ради задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти орендної плати в розмірі 89 209 (вісімдесят дев`ять тисяч двісті дев`ять) гривень 59 (п`ятдесят дев`ять) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради 4802 (чотири тисячі вісімсот дві) гривні 50 (п`ятдесят) копійок судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 31 січня 2020 року.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді А.В. Котелевець

Р.М. Піддубний