Постанова

від 24.10.2019 по справі 710/114/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/401/19Головуючий по 1 інстанції Категорія: 301030300 Побережна Н. П. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2019 року м. Черкаси:

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Новікова О.М.,

Храпка В.Д., Бондаренка С.І.,

за участю секретаря Матюхи В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Шкреда Володимира Васильовича, на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 08 липня 2019 року (повний текст рішення складено 15 липня 2019 року) у складі судді Побережної Н.П. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: нотаріус Курінний Віктор Васильович, про визнання права власності в порядку набувальної давності -

в с т а н о в и в :

31 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якій просила визнати за нею право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що з 27.01.1968 по ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачка перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 . Вони разом постійно проживали за вказаною вище адресою.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.

Після відкриття спадщини позивачка звернулась з заявою до нотаріуса про відмову від своєї частки на спадщину на користь сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач за цим позовом), а також подала відмову від своєї частки у спільній сумісній власності зі своїм покійним чоловіком на користь свого сина.

ОСОБА_2 подав заяву до нотаріуса про прийняття спадщини, однак у зв`язку зі зміною громадянства та виїздом на постійне місце проживання до Росії у будинку не проживав та не завершив документальне оформлення спадщини, але наразі повідомив позивачку, що не планує завершати оформлення спадщини у нотаріуса, так як не має змоги приїхати в Україну. Крім позивача та ОСОБА_2 , інші спадкоємці на час смерті чоловіка позивачки у вказаному будинку не проживали та спадщину не приймали.

Згодом ОСОБА_2 написав на ім`я нотаріуса за місцем відкриття спадщини нотаріально посвідчену заяву від 20.12.2018 про відмову від свого права на спадкування.

Позивачка вказувала, що вже більше ніж 10 років постійно проживає у спірному будинку, хоча з 2003 року втратила право спільної сумісної власності на цей будинок, а відповідач ОСОБА_2 вибув на постійне місце проживання до Росії ще у 2008 році.

В подальшому позивачка виклала позовні вимоги у новій редакції, відповідно до якої просила задовольнити позов та визнати за нею право власності на будинок, реєстраційний номер 3263440, у складі: житловий будинок загальною площею 66,9 м.кв. (літера А ), веранда (літера а ), сарай (літера Б ), сарай (літера В ), погріб (п/д), криниця (літера К ), огорожа (номер1), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку набувальної давності.

02 травня 2019 року від ОСОБА_1 надійшла заява зміну предмета позову, в якій вона уточнила свої позовні вимоги та, посилаючись на ч. 1 ст. 120 ЗК України (правило слідування земельної ділянки за житловим будинком), просила визнати за нею разом з правом власності на вищевказаний будинок також і право власності на земельну ділянку кадастровий номер № 7125788000:01:001:0149, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача, адвокат Махиня М.В., подав 01.07.2019 заяву від імені відповідача про визнання позову в останній уточненій редакції.

Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 08 липня 2019 року відмовлено у прийнятті заяви відповідача про визнання позову, оскільки суд критично віднісся до заяви про відмову від спадщини від 20.12.2018 року, достовірності підпису, що завірений нотаріусом міста Тула Російської Федерації, так як вона подана після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини.

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 08 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено за необґрунтованістю вимог.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд виходив з того, що визнання права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності таких умов в сукупності: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння). В даному випадку позивачці було відомо про власника житла та земельної ділянки. Позивачка проживала тривалий час разом з власником до моменту його смерті. Більше того позивачка письмово відмовлялась від прийняття спадщини після смерті власника майна та знала, що спадщину після смерті власника прийняв її син. Не оформлення відповідачем правовстановлюючих документів на спадкове майно не позбавляє його права на спадщину і не свідчить про відмову від таких прав. Тому суд дійшов висновку, що всі умови набуття права власності саме за набувальною давністю, відповідно до ст. 344 ЦК України відсутні.

Рішення оскаржено в апеляційному порядку представником позивачки.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не надав обґрунтування усім доводам відповідача про визнання позову, та безпідставно відмовив у визнанні відповідачем позовних вимог. Крім того, апелянтка заперечує проти висновків суду щодо недобросовісності її заволодіння спірним майном.

Посилаючись на незаконність оскаржуваного рішення, неправильне визначення правовідносин відповідно до встановлених судом обставин, невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, апелянтка, діючи через свого представника, просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є домоволодіння та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про одруження серія НОМЕР_1 від 06 квітня 1988 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 27 січня 1968 року уклали шлюб (а.с. 5).

За відомостями з витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 31.10.2003 ОСОБА_2 вказаний власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності /83/ 19.10.1994 (а.с. 6).

Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 від 25 березня 2003 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 59 років, про що в книзі реєстрації актів про смерть зроблено запис за № 8 (а.с. 7).

Згідно з довідкою від 17.12.2018 № 587, виданою виконавчим комітетом Терешківської сільської ради Шполянського району, ОСОБА_1 постійно проживає та зареєстрована з 1982 року за адресою АДРЕСА_1 , по даний час. Крім неї за даною адресою ніхто не зареєстрований і не проживає. (а.с. 8).

Згідно з заявою від 01.04.2003, яка надійшла до Шполянської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_3 та просив видати свідоцтво про право на спадщину за законом. Нотаріусом роз`яснено, що заява подається один раз, не змінюється та не відмінюється (а.с. 37).

Відповідно до заяви від 01.04.2003, яка надійшла до Шполянської державної нотаріальної контори від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік ОСОБА_3 . Позивачка ОСОБА_1 відмовилась від належної їй частки в спадковому майні, яке залишилося після смерті чоловіка. Вказала, що на право власності не претендує, так як це є власність її чоловіка. Нотаріусом роз`яснено, що заява подається один раз і не змінюється (а.с. 37).

За змістом заяви ОСОБА_2 від 20 грудня 2018 року, підпис на якій засвідчена Павловою С.В. , нотаріусом міста Тула, Російська Федерація, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , який проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 поставив до відома нотаріуса за місцем відкриття спадщини, яка залишилася після смерті його батька ОСОБА_3 про відмову від спадщини на користь дружини спадкодавця ОСОБА_1 (а.с. 9).

Згідно з довідкою № 146 від 11.04.2019, виданою Терешківською сільською радою Шполянського району Черкаської області, земельна ділянка, згідно державного акту ЧР 043042, виданого на ім`я ОСОБА_3 , площею 0,60 га, для ведення особистого підсобного господарства, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава - погосподарська книга №6; № ОПО 0522-1 (а.с. 53).

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЧР №043042, виданого 4 грудня 2003 року, ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,60 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 65 (а.с. 54).

Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 повідомили, що позивачка постійно проживає з 2003 року за адресою АДРЕСА_1 , обробляє город.

Таким чином, з вказаних доказів встановлено, що на момент звернення з цим позовом існує нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,60 га, яка розташована за цією ж адресою,

Позовні вимоги стосуються визнання за ОСОБА_1 права власності на майно, що залишилось після смерті ОСОБА_3 , на підставі ст. 344 ЦК України, тобто в порядку набувальної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши наявні у справі докази відповідно до позовних вимог, колегія суддів погоджується з рішенням районного суду про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю виходячи з такого.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Приведена вище частина перша статті 344 ЦК України передбачає можливість особи на набття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю за умови, що вона добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18).

Безтитульне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Така позиція висловлена в постанові Верховного суду від 01.08.2018 року (справа № 201/12550/16-ц).

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 була обізнана відносно того, що власником спірного домоволодіння був її чоловік, проживала у вказаному будинку під час шлюбу із спадкодавцем, а отже мала право на користування цим майном, місце проживання було зареєстровано за адресою цього будинку (а.с. 8). Отже, вона користувалась спірним майном на відповідній правовій підставі (праві користування).

Продовжуючи проживати в даному будинку після смерті спадкодавця, ОСОБА_1 достеменно знала про відсутність у неї підстав для набуття майна у власність, оскільки сама заявила про відмову від своєї частки у спадковому майні на користь сина (а.с. 37).

Більше того, позивачка протягом усього часу, про давність якого заявляє у позові, знала, що вказане майно належить її синові, відповідачу по справі, який прийняв спадщину належним чином відповідно до його заяви від 01.04.2003 про прийняття спадщини.

Відмова від будь яких прав на майно з боку відповідача зафіксована лише у його заяві від 20.12.2018 року, тобто по минуванню передбаченого ст. 553 ЦК УРСР шестимісячного строку після відкриття спадщини (а.с. 9). Тому обґрунтовано не врахована судом першої інстанції.

Вказані обставини виключають можливість визнати користування позивачкою спірним майном добросовісним в розумінні ст. 344 ЦК України, що є необхідною умовою для визнання права власності за набувальною давністю.

Що стосується доводів апелянтки стосовно того, що суд першої інстанції безпідставно не задовольнив вимогу відповідача про визнання позову, то колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на те, що відповідно до вимог ст. 174 ЦПК України суд може прийняти визнання позову відповідачем лише у разі, якщо позовні вимоги та визнання позову не суперечать законодавству.

В даному випадку законних та достатніх підстав для визнання за позивачкою права власності на домоволодіння та земельну ділянку в порядку набувальної давності не встановлено.

Отже суд першої інстанції правильно встановив обставини у справі та визначився з правовідносинами, що виникли в даному випадку, вірно застосував до них закон, що їх регулює, та ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шкреда Володимира Васильовича залишити без задоволення.

Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 08 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 29 жовтня 2019 року.

Судді