Рішення

від 17.10.2019 по справі 914/1181/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2019 справа № 914/1181/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Волоцюги М.А., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Барви Львова , м. Львів

до відповідача-1: Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача-2: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача-3: Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, м. Львів

про: визнання частково недійсним договору, визнання частково протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради, визнання протиправним та скасування розпорядження районної адміністрації

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: Синьовський Б.В.- представник

від відповідача-3: Ковалишин Н.О.- представник

Обставини розгляду справи.

20.06.2019 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Барви Львова , м. Львів до Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів, Львівської міської ради, м. Львів та Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, м. Львів про визнання частково недійсним договору, визнання частково протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради, визнання протиправним та скасування розпорядження районної адміністрації.

Ухвалою суду від 25.06.2019 позовну заяву було залишено без руху.

02.07.2019 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Барви Львова надійшла заява про усунення недоліків (вх. №27019/19 від 02.07.2019).

Ухвалою суду від 08.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.08.2019.

01.08.2019 через канцелярію суду від Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради надійшов відзив на позов (вх. №б/н від 01.08.2019).

06.08.2019 через канцелярію суду від Галицької районної адміністрації Львівської міської ради надійшло клопотання про закриття провадження у справі (вх. №32156/19 від 06.08.2019).

09.08.2019 через канцелярію суду від Львівської міської ради надійшов відзив на позовну заяву (вх. №32967/19 від 09.08.2019).

22.08.2019 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Барви Львова надійшли відповідь на відзив Львівської міської ради (вх. №35058/19 від 22.08.2019) та відповідь на відзив Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (вх. №35061/19 від 22.08.2019).

Ухвалою від 22.08.2019 суд відклав підготовче засідання на 03.09.2019.

29.08.2019 через канцелярію суду від Галицької районної адміністрації Львівської міської ради надійшов відзив на позовну заяву (вх. №35708/19 від 29.08.2019).

03.09.2019 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Барви Львова надійшло заперечення на клопотання про закриття провадження у справі (вх. №36234/19 від 03.09.2019).

Ухвалою від 03.09.2019 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів, відклав підготовче засідання на 19.09.2019.

З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд ухвалою від 19.09.2019 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 10.10.2019.

10.10.2019 через канцелярію суду від Львівської міської ради надійшло клопотання про долучення документів (вх. №41959/19 від 10.10.2019).

Ухвалою від 10.10.2019 суд відклав розгляд справи на 17.10.2019.

Сторонам роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 42, 46 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ухвалою №1568 від 02.03.2017 відповідач-2 продовжив позивачу термін здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах, що розміщені на території м. Львова, до 31.05.2018 - за адресою: м. Львів, вул. Князя Романа, 38, площею 44 кв.м. На виконання вказаної ухвали між позивачем та відповідачем-1 було укладено 29.12.2017 договір про право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності для розміщення тимчасових споруд №Г-2315-17. Ухвалою №3417 від 17.05.2018 відповідач-2 продовжив позивачу термін здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах, до 31.12.2019. На виконання вказаної ухвали між позивачем та відповідачем-1 22.06.2018 було укладено договір №Г-2315-17 (д-18), яким термін дії договору №Г-2315-17 від 29.12.2017 продовжено до 31.12.2019 . Проте, ухвалою №4839 від 04.04.2019 відповідач-2 вніс зміни до переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м. Львова, виключивши із переліку п. 98 - приміщення за адресою: м. Львів, вул. Князя Романа, 38, площею 44 кв.м. 24.05.2019 відповідачем-3 було прийнято розпорядження №210 про демонтаж самочинно встановленої тимчасової споруди позивача на вул. Князя Романа, 38.

Позивач вважає, що договір оренди №Г-2315-17 від 29.12.2017 в частині п.п. 2.2.4. та 5.4., ухвала Львівської міської ради №4839 від 04.04.2019 в частині п. 1.2.4. є недійсними, а розпорядження №210 від 24.05.2019 протиправним з огляду на те, що вказані пункти договору про можливість одностороннього розірвання договору суперечать законодавству, яке не передбачає право сторін на односторонню відмову від договору оренди, у відповідача-2 відсутні повноваження на скасування власного рішення, яке є актом індивідуальної дії, розпорядження про демонтаж ґрунтується на незаконному п. 1.2.4. ухвали №4839 від 04.04.2019, підстав для демонтажу, передбачених чинними нормативними актами, немає. З огляду на наведене, позивач просив суд визнати недійсним п.п. 2.2.4. та 5.4. договору №Г-2315-17 від 29.12.2017, визнати частково протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради №4839 від 04.04.2019, визнати протиправним та скасувати розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №210 від 24.05.2019.

В судових засіданнях представник відповідача-1 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема, відповідач-1 зазначив, що розміщення тимчасових споруд здійснюється відповідно до Положенням про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, затверджених ухвалою Львівської міської ради №4526 від 23.04.2015.

Пунктом 2.2. Положення встановлено, що термін розміщення тимчасових споруд не може перевищувати термін дії договору оренди окремих конструктивних елементів благоустрою, встановлений ухвалою міської ради. Пунктом 5.5. Положення встановлено, що договір оренди укладається за умови відсутності заборгованості з орендної плати за попередніми договорами станом на дату укладення договорів на термін, визначений ухвалою міської ради. Згідно ухвали №4839 від 04.04.2019 позивачу не було продовжено термін здійснення підприємницької діяльності у тимчасовій споруді, розміщеній на території м. Львова по вул. Князя Романа, 38.

Відповідно до п. 7.1.1. Положення, демонтажу підлягають тимчасові споруди, для встановлення яких суб`єкту господарювання відмовлено у продовженні терміну дії договору оренди окремих конструктивних елементів благоустрою. Пунктом 2.2.4. договору оренди передбачено обов`язок позивача демонтувати споруду при скасуванні ухвали Львівської міської ради №1568 від 02.03.2017.

Таким чином, відповідач-1 діяв в межах повноважень та згідно умов договору оренди. Також зазначив, що спірні умови договору укладені у відповідності до вимог Положення, яке є чинним, при укладенні вказаного договору дотримано вимоги чинного законодавства України щодо правочинів, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов зазначеного договору, а тому немає підстав для визнання такого договору недійсним.

В судових засіданнях представник відповідача-2 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема, відповідач-2 зазначив, що дозвільні документи на розміщення тимчасової споруди, такі як паспорт прив`язки та договір оренди конструктивних елементів, укладаються на термін, визначений відповідною ухвалою Львівської міської ради та є фактично похідним від неї. З урахуванням Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та умов договору, право на розміщення тимчасової споруди, а також на укладення спірного договору та отримання паспорту прив`язки тимчасової споруди виникає виключно після погодження терміну розміщення такої споруди на сесії Львівської міської ради. Водночас, за рішенням сесії Львівської міської ради такий термін розміщення, а відповідно і право на розміщення, припиняються. Право Львівської міської ради самостійно встановлювати термін розміщення тимчасових споруд, а також припиняти такий, визначено Конституцією України, Законом України Про благоустрій населених пунктів . Відповідачем-2 також зазначено, що вказаний спір є публічно-правовим та повинен розглядатися в порядку адміністративного провадження.

В судових засіданнях представник відповідача-3 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема, відповідач-3 зазначив, що розпорядження №210 від 24.05.2019 було прийнято відповідачем-3 відповідно до вимог Закону України Про місцеве самоврядування , Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, Положення про Галицьку районну адміністрацію Львівської міської ради. Таким чином, приймаючи оспорюване розпорядження, відповідач-3 діяв виключно у межах наданих йому повноважень.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

02.03.2017 Львівською міською радою прийнято ухвалу №1568 Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова . Вказаною ухвалою продовжено термін здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах, що розміщені на території м. Львова, до 31.05.2018 згідно з додатком 1 (пункт 1 ухвали).

У п. 98 Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м. Львова, який є додатком 1 до ухвали Львівської міської ради №1568 від 02.03.2017, вказано Товариство з обмеженою відповідальністю Барви Львова , тимчасову споруду якої розміщено за адресою: м. Львів, вул. Князя Романа, 38, площею 44 кв.м.

29.12.2017 між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Барви Львова (орендар) було укладено договір №Г-2315-17 на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасових споруд.

Предметом цього договору є надання орендодавцем орендареві права на тимчасове користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності для розміщення тимчасових споруд на умовах оренди на термін відповідно до ухвал Львівської міської ради від 23.04.2015 №4526 Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові , від 02.03.2017 №1613 Про внесення змін до ухвали міської ради від 23.04.2015 №4526 Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові , від 02.03.2017 №1568 Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору орендодавець зобов`язується надати у тимчасову оренду конструктивний елемент благоустрою комунальної власності площею 44,00 кв.м (тротуар, газон, тощо) для розміщення ТС за адресою: м. Львів, вул. Князя Романа, 38.

Згідно п. 2.2.4. договору орендар зобов`язується демонтувати тимчасову споруду при скасуванні ухвали Львівської міської ради від 02.03.2017 №1568, після закінчення терміну дії цього договору, а також у разі виникнення потреби для реконструкції, ремонту, чи будівництва на місці розташування тимчасової споруди.

Пунктом 5.4. договору встановлено, що договір припиняється в односторонньому порядку орендодавцем у разі скасування пункту ухвали, який надає право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасових споруд відповідному суб`єкту підприємницької діяльності з дати прийняття ухвали про його скасування.

Відповідно до п. 6.1. договору термін дії договору встановлюється з 01.01.2017 по 31.05.2018 (відповідно до п. 5.5. Порядку розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 №4526 (зі змінами) та п. 1 ухвали Львівської міської ради від 02.03.2017 №1568).

17.05.2018 Львівською міською радою прийнято ухвалу №3417 Про внесення змін до ухвал міської ради від 02.03.2017 № 1568, від 27.04.2017 № 1888 та від 26.10.2017 № 2526 . Вказаною ухвалою, серед іншого, було внесено зміни до ухвали Львівської міської ради від 02.03.2017 №1568 щодо продовження позивачу до 31.12.2019 терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасовій споруді за адресою м. Львів , вул. Князя Романа, 38.

22.06.2018 між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Барви Львова (орендар) було укладено договір №Г-2315-17 (Д-18) про внесення змін до договору від 29.12.2017 № Г-2315-17, яким п. 6.1. договору викладено у новій редакції - термін дії договору встановлено до 31.12.2019 (відповідно до п. 1.1. ухвали Львівської міської ради від 17.05.2018 №3417).

04.04.2019 Львівською міською радою прийнято ухвалу №4839 Про внесення змін до ухвал міської ради від 02.03.2017 №1568, від 27.04.2017 №1888, від 08.06.2017 №2123, від 29.06.2017 №2257, від 26.10.2017 №2526 та від 17.05.2018 №3417 , п. 1.4.2. якої внесено зміни до переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м. Львова - виключено із переліку п. 98 - приміщення за адресою: м. Львів, вул. Князя Романа, 38, площею 44 кв.м.

Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 24.05.2019 №210 Про демонтаж самочинно встановленої тимчасової споруди ТзОВ Барви Львова вул. Князя Романа, 38 позивача зобов`язано в добровільному порядку забезпечити демонтаж тимчасової споруди за адресою: м. Львів , вул. Князя Романа, 38 в термін до 22.06.2019.

Позивач звернувся до суду із позовом про визнання недійсними п.п. 2.2.4. та 5.4. договору №Г-2315-17 від 29.12.2017, визнання частково протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради №4839 від 04.04.2019, визнання протиправним та скасування розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №210 від 24.05.2019.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Частинами 1, 3, 4 ст. 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Згідно ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковим до виконання на відповідній території.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Частиною 3 ст. 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно частини 1 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Як зазначалося вище, 02.03.2017 Львівською міською радою було прийнято ухвалу №1568, якою позивачу до 31.05.2018 було продовжено термін здійснення підприємницької діяльності у тимчасовій споруді, розташованій за адресою м. Львів, вул. Князя Романа, 38 (п. 1 ухвали, п. 98 додатку 1 до ухвали). Ухвалою Львівської міської ради №3417 від 17.05.2018 (п. 1.1. ухвали) позивачу продовжено до 31.12.2019 термін здійснення підприємницької діяльності у тимчасовій споруді за вищевказаною адресою.

Оскаржуваною ухвалою Львівської міської ради №4839 від 04.04.2019 (п. 1.4.2. ухвали) внесено зміни до переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м. Львова - виключено із переліку п. 98 - приміщення за адресою: м. Львів, вул. Князя Романа, 38.

При винесенні даної ухвали Львівська міська рада керувалася Законами України Про регулювання містобудівної діяльності , Про місцеве самоврядування в Україні , Про благоустрій населених пунктів , постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 №198 Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони , наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244 Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності .

Водночас, вказаними нормативними актами не передбачено повноважень органу місцевого самоврядування на вилучення тимчасових споруд з відповідних переліків, на підставі яких видається паспорт прив`язки та укладається відповідний договір оренди об`єктів благоустрою.

Відповідно до розділу 5 Порядку передачі у короткострокову оренду елементів благоустрою, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 2436 від 30.05.2013, договір на користування конструктивним елементом благоустрою припиняється після закінчення терміну його дії.

Договір припиняється через його розірвання до закінчення терміну дії за рішенням управління комунальної власності департаменту економічної політики (що передбачається у договорі як істотна умова):

- за письмовою заявою суб`єкта підприємницької діяльності.

- в односторонньому порядку у разі наявної заборгованості за договором більше ніж за 2 місяці.

- в односторонньому порядку за поданням відповідної районної адміністрації інформації про не приведення суб`єктами підприємницької діяльності ТС або ПТО у відповідність до плану прив`язки або графічних матеріалів з естетичного оформлення пересувної ТС, або порушення режиму роботи ТС або ПТО.

Інших підстав припинення договору на користування конструктивним елементом благоустрою Порядком передачі у короткострокову оренду елементів благоустрою не передбачено.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 16.04.2009 у справі № 1-9/2009, в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Згідно п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 у справі №1-9/2009, в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21 травня 1997 року N280/97-ВР (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (п.1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 у №1-9/2009).

Між сторонами на підставі ухвали Львівської міської ради від 02.03.2017 №1568, та від 17.05.2018 №3417, якими позивачу до 31.12.2019 було продовжено термін здійснення підприємницької діяльності у тимчасовій споруді, розташованій за адресою м. Львів, вул. Князя Романа, 38, виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів особи, тобто у даному випадку право позивача на тимчасове користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності.

У рішенні Конституційного Суду України зазначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. У даному випадку між сторонами виникли відповідні правовідносини і позивач заперечує щодо їх зміни чи припинення.

Слід також зазначити, що п. п. 1.4.2. ухвали Львівської міської ради №4839 від 04.04.2019 не містить жодних обґрунтованих підстав вилучення пункту 98 додатку, що суперечить пп. 6.1 п. 6 ст. 33 Регламенту Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради №260 від 17.03.2016, згідно якого мотивуюча частина ухвали повинна містити посилання на закони, інші нормативні акти та документи, обставини, якими викликана необхідність прийняття ухвали.

Як передбачено частиною 10 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведеного випливає, що п. 1.4.2. ухвали Львівської міської ради від 04.04.2019 №4839 Про внесення змін до ухвал міської ради від 02.03.2017 №1568, від 27.04.2017 №1888, від 08.06.2017 №2123, від 29.06.2017 №2257, від 26.10.2017 №2526 та від 17.05.2018 №3417 суперечить чинному законодавству, оскільки відповідач-2, як орган місцевого самоврядування, не наділений правом змінювати або скасовувати свої рішення про надання дозволу чи продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.07.2018 у справі №914/1389/17.

Таким чином, позовна вимога про визнання протиправною та скасування п. 1.4.2. ухвали Львівської міської ради №4839 від 04.04.2019 є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, підставою для визнання правочину недійсним з підстав, викладених в ч. 1 ст. 203 ЦК України, є невідповідність такого правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Статтею 598 ЦК України встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з частинами 1 і 3 статті 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Таким чином, за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦК України засадами цивільного законодавства є свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно п. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ст. 180 ГК України). При непогодженні вказаних умов договір є таким, що не відбувся.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони узгодили предмет, ціну, строк дії договору, а також інші умови договору, зокрема, підстави його припинення.

Таким чином, сторони договору, врахувавши встановлену законом свободу договору, на власний розсуд погодили підстави та порядок припинення дії цього договору, що не суперечить вимогам статей 6, 525, 598, 627, 651 ЦК України та статей 188, 291 ГК України

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо визнання недійсним п.п. 2.2.4. та 5.4. договору №Г-2315-17 від 29.12.2017 є безпідставною, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №922/3248/18 від 31.07.2019.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Згідно п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Пунктом 1 частини першої статті 19 цього Кодексу встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.

Визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність суб`єкта владних повноважень як сторони у спірних правовідносинах та виконання ним у цих правовідносинах управлінських функцій.

Закон України Про благоустрій населених пунктів визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.

Згідно зі статтею 10 Закону України Про благоустрій населених пунктів до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.

У силу статті 12 Закон України Про благоустрій населених пунктів суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.

У відповідності до статті 34 Закону України Про благоустрій населених пунктів правила благоустрою території населеного пункту - це нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.

Частиною першою статті 40 Закону України Про благоустрій населених пунктів визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.

Таким чином, Закон України Про благоустрій населених пунктів наділяє повноваженнями міські ради та їх виконавчі органи здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів.

У розумінні Закону України Про благоустрій населених пунктів дії з демонтажу елементів благоустрою є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту (демонтаж - це роботи щодо відновлення об`єкту благоустрою території).

З огляду на викладене вище, Галицька районна адміністрація Львівської міської ради наділена контролюючими повноваженнями та здійснює владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, приймає рішення про демонтаж та вживає заходи із демонтажу елементів благоустрою.

Відповідно до наведених приписів законодавства, спори щодо виконання суб`єктами владних повноважень функцій у сфері благоустрою (зокрема, відновлення благоустрою шляхом демонтажу елементів благоустрою) є публічно-правовими й мають розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

У свою чергу, відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсним актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Однією із позовних вимог у цій справі є вимога про визнання протиправним та скасування розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 24.05.2019 №210 Про демонтаж самочинно встановленої тимчасової споруди ТзОВ Барви Львова вул. Князя Романа, 38 .

Така вимога пов`язана із здійсненням відповідачем-3 контролю за станом благоустрою території.

Таким чином, Галицька районна адміністрація Львівської міської ради у спірних правовідносинах виступає як суб`єкт владних повноважень на виконання управлінських функцій з контролю у сфері благоустрою міста.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі за позовною вимогою про визнання протиправним та скасування розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 24.05.2019 №210 Про демонтаж самочинно встановленої тимчасової споруди ТзОВ Барви Львова вул. Князя Романа, 38 у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України (спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства).

Відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 914/1092/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч 4 ст. 231 ГПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, сплачена сума судового збору за позовною вимогою про визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача-3 підлягатиме поверненню особі, які його сплатила, у випадку подання нею відповідного клопотання.

Оскільки спір щодо визнання частково протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради №4839 від 04.04.2019 виник з вини відповідача-2, судові витрати за цією вимогою відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача-2. Судові витрати за позовною вимогою, у задоволенні якої відмовлено, слід покласти на позивача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати п. 1.4.2. ухвали Львівської міської ради №4839 від 04.04.2019 Про внесення змін до ухвал міської ради від 02.03.2017 №1568, від 27.04.2017 №1888, від 08.06.2017 №2123, від 29.06.2017 №2257, від 26.10.2017 №2526 та від 17.05.2018 №3417 , яким вилучено п. 98 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м. Львова.

3. Провадження у справі щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №210 від 24.05.2019 - закрити.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Львівської міської ради, м. Львів, площа Ринок, 1 (ідентифікаційний код 04055896) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Барви Львова , м. Львів, вул. Княгині Ольги, 63, кв. 64 (ідентифікаційний код 39277907) 1 921,00 грн судового збору.

Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 17.10.2019 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 28.10.2019.

Суддя Мазовіта А.Б.