Постанова

від 28.10.2019 по справі 904/5760/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 904/5760/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкон Статус ЛТД" та Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2019 у справі № 904/5760/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкон Статус ЛТД" до: 1) Дніпровської міської ради; 2) Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення безпідставно отриманих коштів,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкон Статус ЛТД" звернулось з позовом до Дніпровської міської ради (надалі - міська рада), Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області в якому згідно з подальшим уточненням, просило суд стягнути з міської ради безпідставно отримані у якості плати за землю грошові кошти у сумі 527 164,97 грн та проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 245 642, 43 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач стверджував, що міська рада безпідставно отримала кошти у сумі 527 164, 97 грн, які були сплачені в якості орендної плати за земельну ділянку за період з 23.05.2010 по 28.12.2017 після припинення дії договору оренди землі.

Крім того, посилаючись на ст. ст. 536, 1048 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідача 245 642, 43 грн. процентів за користування вказаними грошовими коштами, розмір яких визначено із застосуванням облікової ставки Національного банку України.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2019 в позові відмовлено з огляду на те, що позивачем не надано доказів того, що ним не використовувалась земельна ділянка протягом вказаного періоду, не доведено обставини повернення міській раді земельної ділянки, натомість наявні матеріали справи свідчать про те, що він вчиняв дії, які підтверджують користування такою земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору оренди.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2019 рішення місцевого суду скасовано, позов задоволено частково, стягнуто з місцевого бюджету Дніпровської міської ради в особі Головного Управління Державного Казначейства України у Дніпропетровській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкон Статус ЛТД" 214 698, 05 грн грошових коштів, безпідставно набутих відповідачем після припинення дії договору оренди, в межах позовної давності. В частині вимог про стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду, що ст. 1048 ЦК України, на підставі якої нараховано проценти в розмірі облікової ставки НБУ, не підлягає до застосування до даних правовідносин.

Під час розгляду даної справи судами встановлено, що 19.04.2007 Дніпропетровська міська рада (орендодавець) та ТОВ "Юкон Статус ЛТД" (орендар) уклали договір оренди землі, на умовах якого орендарю за актом приймання-передачі земельної ділянки передано в строкове платне користування земельну ділянку площею 1,4360 га строком на три роки.

Згідно з п.п. 6.1, 6.2. договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється за проектом її відведення. Підставою для розроблення проекту відведення земельної ділянки є рішення міської ради про погодження ТОВ "Юкон Статус ЛТД" місця розташування для багатофункціонального торгово-офісного комплексу.

Початком виникнення права користування земельною ділянкою, що передається в оренду згідно з п. 1.1 договору, є дата реєстрації договору оренди земельної ділянки.

Пунктом 3.4 договору передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк здійснюється виключно на підставі рішення міської ради про передачу земельної ділянки в оренду шляхом переукладення та державної реєстрації у встановленому порядку.

Дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи орендаря (п. 12.3 договору).

20.12.2017 Дніпровською міською радою прийнято рішення № 166/28 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП "Міська інфраструктура ДМР" для проектування та будівництва багатофункціонального торгово-офісного комплексу", на підставі якого зазначеному комунальному підприємству передано земельну ділянку площею 1,4360 га за рахунок земель, раніше наданих ТОВ "Юкон Статус ЛТД" для проектування та будівництва багатофункціонального торгово-офісного комплексу.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2018 у справі №904/869/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.11.2018, ТОВ "Юкон Статус ЛТД" відмовлено в задоволенні позову до Дніпровської міської ради, КП Міська інфраструктура Дніпровської міської ради про визнання переважного права, визнання незаконним і скасування рішення суб`єкта владних повноважень, скасування державної реєстрації речового права, поновлення терміну дії договору оренди землі.

Під час розгляду вказаної справи суди встановили факт відсутності належним чином оформлених, у розумінні статей 1, 13, 18 Закону України "Про оренду землі", орендних договірних відносин між ТОВ Юкон Статус ЛТД і Дніпровською міською радою з 23.05.2010 щодо відповідної земельної ділянки у зв`язку із неприйняттям міською радою відповідного рішення про поновлення договору.

Посилаючись на встановлені вказаними рішеннями обставини ТОВ "Юкон Статус ЛТД" звернулось до Дніпровської міської ради, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області з вимогою про повернення, та, в подальшому, із позовом про стягнення грошових коштів, безпідставно отриманих в якості плати за землю за період з 23.05.2010 по 28.12.2017 у сумі 527164,97грн, які були сплачені позивачем за відсутності договору оренди землі між сторонами.

Вирішуючи спір в частині вимог про стягнення з відповідача грошових коштів, сплачених позивачем після припинення дії договору оренди, суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків щодо наслідків користування позивачем земельною ділянкою після припинення дії договору оренди.

Так, суд апеляційної інстанції, спростовуючи висновок місцевого суду про безпідставність позову у даній справі, зазначив, що Дніпровська міська рада набула майно, належне позивачу, а саме - грошові кошти у сумі 527 164,97 грн., сплачені ним хоч із призначенням платежу як платіж за землю, проте без належної правової підстави, без наявності договірних правовідносин, безпідставно, а тому зазначив, що позовні вимоги позивача є законними та обґрунтованими, і підлягають задоволенню в межах позовної давності.

З постановою апеляційного суду не погодились обидві сторони, у зв`язку з чим звернулись до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять вказану постанову скасувати: позивач - в частині відмови в позові, та прийняти в цій частині рішення про задоволення позову, відповідач - в частині задоволення позову, та залишити в силі рішення місцевого суду.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми, якими врегульовано порядок переривання позовної давності, тому безпідставно відмовив в частині позовних вимог з посиланням на пропуск такого строку. Також вважає, що дійшовши висновку про неправильне правове обґрунтування вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, суд апеляційної інстанції мав самостійно застосувати ч. 2 ст. 625 ЦК України та задовольнити цю частину позовних вимог.

Міська рада не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо безпідставності отримання спірної суми коштів, вважає, що правовідносини між сторонами договору оренди тривали протягом періоду фактичного користування земельною ділянкою та припинились лише 20.12.2017 після прийняття рішення про передачу земельної ділянки іншій особі.

Заслухавши доповідь головуючого судді, переглянувши в порядку ст. 300 ГПК України в межах доводів та вимог касаційних скарг правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційних скарг, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

За приписами ст. 1 Закону України "Про оренду землі", ст. 93 Земельного кодексу України оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 25 Закону України "Про оренду землі" передбачені зобов`язання орендаря земельної ділянки, серед яких, приступати до використання земельної ділянки в строки встановлені договором оренди землі, зареєстрованим у встановленому законом порядку.

Орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України), з іншого - є однією з форм плати за землю як загальнодержавного податку нарівні із земельним податком (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Разом з тим, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є саме договір оренди такої земельної ділянки (ч. 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України).

За умови відсутності договору оренди землі позивач не має статусу орендаря і відповідно у нього не існує зобов`язань по сплаті орендних платежів, відтак у орендодавця відсутні підстави для отримання орендної плати.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішеннями судів у справі № 904/869/18 встановлено, що договір оренди, укладений між сторонами по справі, припинив свою дію з 23.05.2010.

Згідно з ч. 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Таким чином, правильним є висновок апеляційного суду, що в даному випадку з 23.05.2010 після припинення дії договору оренди у міської ради була відсутня підстава для отримання орендної плати, відтак для вирішення питання про правові наслідки сплати орендної плати після цієї дати необхідно застосовувати норми інституту набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Відтак, встановивши, що позивачем за період з червня 2010 року по січень 2018 року сплачено до місцевого бюджету плату за землю в розмірі 527 164, 97 грн, міською радою не надано доказів повернення цих коштів позивачу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги про повернення безпідставно отриманих коштів узгоджуються із вказаними положеннями чинного законодавства.

При цьому, апеляційним судом правильно спростовано висновки суду першої інстанції про те, що сам факт сплати позивачем відповідних коштів підтверджує факт користування земельною ділянкою та свідчить про наявність підстав для їх отримання міською радою в якості плати за фактичне користування землею.

Так, вказаний факт не є належним, допустимим та достатнім доказом наявності правових підстав для отримання міською радою цих коштів в розумінні приписів законодавства, наведених у даній постанові.

Наведене стосується і доводів міської ради про відсутність підписаного сторонами акта про повернення земельної ділянки міській раді, оскільки як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, вони не спростовують факт припинення 23.05.2010 договірних правовідносин, встановлений рішенням суду, яке набрало законної сили. Також апеляційним судом правильно зазначено, що незважаючи на відсутність вказаного акта міська рада рішенням від 20.12.2017 № 166/28 передала вказану земельну ділянку іншій особі у постійне користування, і це також спростовує доводи міської ради про можливість доведення факту припинення користування позивачем земельною ділянкою лише відповідним актом приймання-передачі.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що в даному випадку підлягає врахуванню заява міської ради про сплив позовної давності.

Так, відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст. 261 Цивільного кодексу України, а саме, строк позовної давності починає спливати з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. В силу ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частинами 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що з позовом про стягнення коштів, сплачених з червня 2010 року по січень 2018 року, ТОВ "Юкон Статус ЛТД" звернулось 20.12.2018, судом апеляційної інстанції зроблено правильний висновок, що позивачем пропущено позовну давність щодо стягнення грошових коштів за період з 26.07.2010 по 18.11.2015, тому відмовив в цій частині позовних вимог.

При цьому, не заслуговують на увагу доводи позивача про переривання позовної давності внаслідок його звернення до суду з позовами про скасування вказаного рішення та зобов`язання вчинити дії, направлені на продовження договірних відносин, з огляду на те, що підстави даного позову та позовів у вказаних справах є протилежними та взаємовиключними.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою даного позову є обставина припинення договору оренди, тоді як у наведених позивачем справах №№ 904/5760/18, 3/5005/453/12,904/80/8/17, 904/8168/17, 904/869/18, 200/592/15-а останній навпаки заперечував проти цього факту, та доводив, що він має переважне право на продовження орендних правовідносин. Вказане виключає можливість застосування передбаченої ч. 2 ст. 264 ЦК України можливості переривання позовної давності, оскільки не може вважатись вимога про повернення безпідставно сплачених коштів частиною позову про зобов`язання вчинити дії, обґрунтованого обставинами продовження або наявності підстав для продовження договірних правовідносин.

Також позивачем у касаційній скарзі не спростовано висновків судів обох інстанцій про відсутність підстав для стягнення процентів, нарахованих на підставі ст. 1048 ЦК України виходячи з облікової ставки НБУ, оскільки у суду відсутні підстави змінювати предмет (перераховувати розмір коштів з урахуванням іншої процентної ставки) і застосовувати іншу норму права (замість ст. 1048 ЦК України - ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Враховуючи імперативні приписи ст. 300 ГПК України, Верховний Суд обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а його повноваження обмежуються виключно перевіркою правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Оскільки за наслідком касаційного перегляду не виявлено порушення або неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови, якою за наявності достатніх підстав скасовано рішення місцевого суду та стягнуто з міської ради 214 698,05 грн безпідставно отриманих коштів в межах позовної давності з 28.12.2015 по 15.12.2017.

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг та залишає без змін оскаржувану постанову апеляційного суду, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявників касаційних скарг.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкон Статус ЛТД" та Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2019 у справі № 904/5760/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Случ О.В.