Рішення

від 30.10.2019 по справі 640/15241/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/571

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 жовтня 2019 року № 640/15241/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

товариство з обмеженою відповідальністю Бізнес рітейл груп

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про скасування наказу

ВСТАНОВИВ :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Бізнес рітейл груп (надалі - позивач), адреса: 03134, м. Київ, вул. Якутська, буд. 8 , ЄДРПОУ 39008887, із позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, ЄДРПОУ 39439980, у якій просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ № 8726 від 26.06.2019 в.о. начальника Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві Багмет Н. про проведення фактичних перевірок, яким було призначено проведення фактичної перевірки діяльності товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес рітейл груп ;

- визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві з призначення 26.06.2019 перевірки товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес рітейл груп .

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва у позивача і відповідача витребувано докази, які сторонами надані через канцелярію суду та які містяться в матеріалах адміністративної справи.

Позивач вважає, що оскаржуваний наказ № 8726 підлягає скасуванню з огляду на те, що був підписаний не уповноваженою на те особою, а призначення перевірки з підстав зазначених в наказі є протиправним.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що контролюючий орган здійснив порушення норм матеріального і процесуального податкового законодавства, без урахування всіх обставин, що мають значення для призначення та проведення перевірки.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог з мотивів, що наведені у письмовому відзиві на адміністративний позов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю Бізнес рітейл груп (код 39008887) зареєстроване в органах державної реєстрації як суб`єкт господарської діяльності та є платником податків.

Наказом про проведення фактичних перевірок за № 8726 від 26.06.2019 (далі - Наказ) в.о. начальника головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві Н.Багмет призначено фактичну перевірку діяльності ТОВ Бізнес рітейл груп , на підставі п.п. 80.2.2., п.п. 80.2.3., п.п. 80.2.4., п.п. 80.2.5., п.п.80.2.6. ст. 80 глави 8 розділу 2 Податкового кодексу України від 02.12.2010 зі змінами та доповненнями, Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг , зі змінами та доповненнями, а також інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на територіальні органи ДФС.

Підставою для проведення перевірки було зазначено доповідну записку Департаменту аудиту від 25.06.2019 за №448/26-15-14-09-01-21.

На підставі оскаржуваного Наказу, перевіряючими 29.07.2019 було здійснено виїзд за адресою платника податків (м. Київ, вул. Якутська, буд. 8) з метою проведення фактичної перевірки ТОВ Бізнес рітейл груп на предмет дотримання останнім норм Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг .

В офісі за вищевказаною адресою, директору ТОВ Бізнес рітейл груп , в особі ОСОБА_1 було пред`явлено службові посвідчення , копію оскаржуваного Наказу та направлення на проведення фактичної перевірки від 03.07.2019 за №5811/26-15-14-09-01 і №5812/26-15-14-09-01.

В подальшому директором позивача було відмовлено в допуску до проведення посадовими особами контролюючого органу фактичної перевірки з підстав, зазначених в Наказі та про що було складено акт про відмову допуску до фактичної перевірки від 29.07.2019 року.

Не погоджуючись з підставами для проведення перевірки та Наказом позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду для захисту своїх прав і законних інтересів.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивач не погоджується з діями контролюючого органу щодо призначення фактичної перевірки і Наказом про проведення фактичної перевірки № 8726 від 26.06.2019 та обґрунтовує свої доводи з декількох підстав.

По-перше, в своєму позові позивач зазначає, що Наказ від 26.06.2019 був підписаний не уповноваженою на те особою, а саме в.о. начальником Н. Багмет, на яку згідно наказу №1147-о лише 08.07.2019 було покладено обов`язки начальника ГУ ДФС у м. Києві, тобто пізніше ніж, вона підписала наказ.

Копії зазначених Наказів додано до позовної заяви та на вимогу ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва про витребування доказів, які містяться в матеріалах справи і є належно засвідченими копіями (Т.1, арк.76, 80, 118, 126 )

Крім того, в своїй позовній заяві позивач зазначає, що на контролюючий орган, згідно з чинним законодавством, покладено обов`язок оприлюднення на офіційному веб-сайті переліку уповноважених осіб та переліку переданих таким особам функцій.

За доводами позивача, він перевірив повноваження посадових осіб на відповідному офіційному веб-сайті (http://sfs.gov.ua/pro-sfs-ukraini/upovnovajeni-osobi/73192.html ), проте посадова особа Н. Багмет, яка підписала оскаржуваний Наказ, у даному переліку уповноважених осіб відсутня (Т.1, арк. 12-64 ), що в свою чергу і стало однією з підстав для недопущення посадових осіб ГУ ДС у м. Києві до перевірки.

По-друге, позивач вважає що Наказ на проведення перевірки є незаконним, оскільки доповідна записка Департаменту аудиту (Т.1, арк. 83, 129) не може бути підставою для призначення фактичної перевірки.

Так, за доводами позивача, у Наказі відсутнє посилання на конкретний державний орган чи орган місцевого самоврядування, що в свою чергу позивач вважає порушенням з боку контролюючого органу припису п.п. 80.2.2. ст.80 Податкового кодексу України.

В своїй позовній заяві позивач зазначає, що відповідачем порушено порядок призначення фактичної перевірки без законних підстав, оскільки перевірка було призначена на підставі отриманої інформації яка не є податковою.

Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що попередньо перевірки позивача не проводились і позивач не здійснює діяльність в сфері виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів і цільового використання спирту платником податків, а тому п.п. 80.2.6. і п.п.80.2.5. ст.80 НК України не можуть бути підставами для проведення перевірки в оспорюваному Наказі.

По-трете, за доводами позивача, підстави вказані в направленні на проведення перевірки не відповідають підставам вказаним у наказі про її проведення, що ще раз підтверджує, те що наказ на проведення фактичної перевірки був оформлений з порушенням вимог, встановлених ПК України.

Відповідач в своєму відзиві на позовну заяву заперечує проти позову та просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з наступних підстав.

Так, за доводами відповідача, на виконання вимог податкового законодавства керівником ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення про застосування адміністративного арешту до позивача, з підстав відмови в допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки. Посилаючись на рішення суду в адміністративній справі №640/14146/19 яким, за доводами відповідача, було підтверджено обґрунтованість адміністративного арешту, з підстав чого контролюючий орган просить відмовити в задоволенні даного позову.

ВИСНОВКИ ЩОДО НАЯВНОСТІ/ВІДСУТНОСТІ ПОРУШЕНЬ

Під час розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність порушення прав позивача з боку відповідача.

НОРМИ ПРАВА

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України ); Податкового кодексу України (далі - ПК України ), у відповідних редакціях, що діяли на момент спірних правовідносин.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України).

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) - п.80.1 ст.80 ПКУ.

Спірним питанням у межах даних правовідносин є коло повноважень особи яка видала наказ про проведення фактичної перевірки, а саме наявність повноваження підписання Наказу №8726 у Н. Багмет станом на 26.06.2019.

Порядок проведення фактичної перевірки регламентовано ст. 80 ПК України, відповідно до якої фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених у п. 80.2 цього ПК України.

Як зазначає Верховний Суд в своїй постанові від 08.10.2019 у справі №826/11217/18 процедурні порушення при призначенні перевірки мають наслідком протиправність прийнятого керівником податкового органу наказу про проведення перевірки. Така правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 27.01.2015 (справа №21-425а14), відповідно до якої лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок може бути належною підставою для видання наказу про проведення перевірки.

Крім того, статтею 21 ПК України визначені обов`язки і відповідальність посадових та службових осіб контролюючих органів.

Так, відповідно до п.п. 21.1.8. ст. 21 ПК України посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані оприлюднювати на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, перелік уповноважених осіб контролюючого органу та переданих таким особам функцій у випадках, передбачених цим Кодексом.

Що стосується допуску до перевірки посадових осіб контролюючого органу, то суд керується положеннями статей 80 і 81 ПК України.

Згідно п. 81.1 ст. 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Тенденція судової практики сформувалася таким чином, що допускаючи посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, платник втрачає право на оскарження наказу про її проведення. Таку позицію свого часу сформував Верховний Суд України у постанові від 24.12.2010 р. у справі №21 ? 25а10. Такої ж позиції дотримується ВС, яка була викладена, зокрема, у постанові від 20.02.2018 р. у справі №826/1205/16 та від 17.04.2018 р. у справі №826/12612/17.

В останньому зі згаданих рішень ВС наголосив, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення щодо себе податкового контролю. Водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом під час призначення податкової перевірки.

Зі змісту оскаржуваного наказу слідує, що правовою підставою для проведення фактичної перевірки позивача податковим органом вказано п.п. 80.2.2., п.п. 80.2.3., п.п. 80.2.4., п.п. 80.2.5., п.п.80.2.6. ст. 80 глави 8 розділу 2 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 80 ПК України фактична перевірка здійснюється у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів; (п.п. 80.2.2.)

письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування; ( п.п. 80.2.3.)

неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками; (п.п. 80.2.4.)

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального; (п.п. 80.2.5.)

у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3; ( п.п.80.2.6.)

З вищенаведеного слідує, що фактична перевірка може бути проведена лише за наявності підстав, передбачених ПК України, про які має бути повідомлений платник податків.

Тобто, для проведення фактичної перевірки мають існувати всі вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки.

Що стосується підстави для видання оспорюваного Наказу №8726 від 26.06.2019 та призначення фактичної перевірки, то суд погоджується з позицією Верховного Суду в своїй постанові від 04.12.218 по справі №820/4894/18. В якій зазначено, що доповідна записка не може обґрунтовувати правомірність Наказу, оскільки, як встановлено судами, податковим органом не доведено, що саме ця доповідна записка та наявна в ній інформація, слугували підставою для прийняття спірного наказу. Так відсутня інформація, що в даному випадку податковий контроль необхідно було здійснювати саме в формі фактичної перевірки.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до наступного.

Із матеріалів справи можна чітко встановити наявність всіх необхідних реквізитів наказу про проведення фактичної перевірки, з яких вбачається, що станом на момент підписання посадовою особою контролюючого органу Н. Багмет Наказу про проведення фактичної перевірки №8726 від 26 червня 2019 , були відсутні у Н. Багмет на те повноваження, оскільки до виконання обов`язків як керівник відповідача дана особа приступила з відповідно до Наказу №1147-о саме лише з 08 липня 2019 (Т.1, арк.76,80,118,126).

Крім того, контролюючим органом порушено обов`язок оприлюднювати на офіційному веб-сайті перелік уповноважених осіб контролюючого органу та переданих таким особам функцій, який чітко закріплений п.п. 21.1.8. ст..21 ПК України.

Суд зазначає, що підстави проведення перевірки, зазначені в документах на перевірку, повинні бути очевидними і зрозумілими не лише для контролюючого органу, але й для платника податків, що безпосередньо пов`язано з реалізацією останнім права на захист своїх інтересів.

Судом досліджено підстави вказані в оспорюваному Наказі про проведення фактичної перевірки №8726 від 26.06.2019 (Т.1, арк.76,118), в направленнях на проведення перевірки (Т.1, арк. 119,120) та положення п.п. 80.2.2. ст.80 ПК України. Як висновок, доповідна записка, як підстава, яка підпадає під дію п.п. 80.2.2. ст.80 ПК України, повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи. А отже, доповідна записка не може слугувати підставою для видання наказу про проведення фактичної перевірки.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1921,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 1921,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес рітейл груп задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ № 8726 від 26.06.2019 в.о. начальника Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві Багмет Н. про проведення фактичних перевірок, яким було призначено проведення фактичної перевірки діяльності товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес рітейл груп (ЄДРПОУ 39008887).

3. Визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві з призначення 26.06.2019 перевірки товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес рітейл груп .

4. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес рітейл груп (адреса: 03134, м. Київ, вул. Якутська, буд. 8, ЄДРПОУ 39008887) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921,00 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач, адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова