Постанова

від 07.02.2020 по справі 640/15241/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15241/19 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (правонаступником якого є - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві) на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.10.2019 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес рітейл груп до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (правонаступником якого є - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві) про визнання протиправним та скасування наказу, визнання дій протиправними, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ Бізнес рітейл груп звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати наказ № 8726 від 26.06.2019 в.о. начальника Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві Багмет Н.Т. Про проведення фактичних перевірок , яким було призначено проведення фактичної перевірки діяльності товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес рітейл груп ;

- визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві з призначення 26.06.2019 перевірки товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес рітейл груп .

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.10.2019 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю Бізнес рітейл груп (код 39008887) зареєстроване в органах державної реєстрації як суб`єкт господарської діяльності та є платником податків.

Наказом про проведення фактичних перевірок за № 8726 від 26.06.2019 (далі - наказ) в.о. начальника головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві Н. Багмет призначено фактичну перевірку діяльності ТОВ Бізнес рітейл груп , на підставі п.п. 80.2.2., п.п. 80.2.3., п.п. 80.2.4., п.п. 80.2.5., п.п.80.2.6. ст. 80 глави 8 розділу 2 Податкового кодексу України від 02.12.2010 зі змінами та доповненнями, Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг , зі змінами та доповненнями, а також інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на територіальні органи ДФС.

Підставою для проведення перевірки було зазначено доповідну записку Департаменту аудиту від 25.06.2019 за № 448/26-15-14-09-01-21.

На підставі оскаржуваного наказу, перевіряючими 29.07.2019 було здійснено виїзд за адресою платника податків (м. Київ, вул. Якутська, буд. 8) з метою проведення фактичної перевірки ТОВ Бізнес рітейл груп на предмет дотримання останнім норм Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг .

Директору ТОВ Бізнес рітейл груп ОСОБА_1 було пред`явлено службові посвідчення, копію оскаржуваного наказу та направлення на проведення фактичної перевірки від 03.07.2019 за № 5811/26-15-14-09-01 і № 5812/26-15-14-09-01.

В подальшому директором позивача було відмовлено в допуску до проведення посадовими особами контролюючого органу фактичної перевірки з підстав, зазначених в наказі та про що було складено акт про відмову допуску до фактичної перевірки від 29.07.2019.

Не погоджуючись з підставами для проведення перевірки та оскаржуваним наказом, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду для захисту своїх прав і законних інтересів.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки контролюючий орган здійснив порушення норм матеріального і процесуального податкового законодавства, без урахування всіх обставин, що мають значення для призначення та проведення перевірки то спірний наказ від 26.06.2019 № 8726 Про проведення фактичних перевірок є протиправним та підлягає скасуванню.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що приймаючи оскаржуваний наказ від 26.06.2019 № 8726 Про проведення фактичних перевірок , відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, урегульовані Податкового кодексу України.

Суд може захистити право платника податку у разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов`язане з самою протиправністю видання, зокрема, наказу на проведення такої перевірки за відсутності належним чином зафіксованих підстав для такої перевірки.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (далі- ПК України) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

В статті 75 ПК України визначені види перевірок.

Пунктом 75.1 ст. 75 ПК України передбачено право органів державної податкової служби проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Так, відповідно до п.п. 75.1.3. п. 75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Пунктом 80.1. ПК України передбачено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Підпунктом 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України визначено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Отже, виходячи з викладеного, отримання в установленому законодавством порядку інформації від державного органу, яка свідчить про можливі (імовірні) порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи, має наслідком ініціювання цим органом фактичної перевірки.

Як встановлено колегією суддів, підставою для проведення перевірки слугувала доповідна записка Департаменту аудиту від 25.06.2019 за № 448/26-15-14-09-01-21.

Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що податковий орган отримував в установленому законодавством порядку інформацію від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка б свідчила б про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за якими покладено на органи державної податкової служби.

З огляду на зазначене, доповідна записка Департаменту аудиту податкового органу не містить інформацію, яка була б підставою для проведення фактичної перевірки, відповідно до норм статті 80 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі 804/8921/13-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доповідна записка, на підставі якої прийнято спірний наказ в контексті положень ПК України, не може бути підставою для призначення перевірки, оскільки департамент діє у самій структурі контролюючого органу, не є окремим державним органом (окремою юридичною особою публічного права), а відповідачу, в контексті положень п/п. 80.2.2. ПК України, не надано повноважень самостійно ініціювати проведення такого роду перевірок, що забезпечує неупереджене відношення до платника податків та об`єктивне ставлення до його діяльності.

При цьому, контролюючий орган, як суб`єкт владних повноважень, не надав письмових та належним чином оформлених доказів, які б підтвердили, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу слугувала саме інформація, яка, відповідно, не конкретизована; у спірному наказі відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють; у наказі не відображено в рамках яких заходів встановлено невідповідність діяльності підприємства вимогам чинного законодавства; на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) були встановлені факти сумнівності; сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) була встановлена податковим органом.

Згідно п. 80.5 ст. 80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Приписи абз. 3 п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України визначають, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу

Тобто, одним з обов`язкових реквізитів наказу про проведення перевірки є період діяльності, який буде перевірятися.

Колегія суддів зазначає, що в оскаржуваному індивідуальному акті зазначено, що період діяльності, який охоплюється перевіркою, визначається ст. 102 ПК України.

Приписи п. 102.1 ст. 102 ПК України визначають, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Разом з тим, виключно відсилання відповідачем до ст. 102 ПК України з метою визначення періоду діяльності ТОВ Бізнес рітейл груп , який охоплюється предметом перевірки, колегія суддів вважає недостатнім для ідентифікації цього періоду.

Як випливає зі змісту вказаної статті, період тривалістю 1095 днів має декілька початкових дат, що, у свою чергу, унеможливлює та суттєво ускладнює розуміння платником податків чіткої темпоральної межі контролюючого заходу.

Крім того, у своїй постанові від 11.09.2018 у справі № 826/14478/17 Верховний Суд підкреслив, що зазначення у наказі на перевірку лише ст. 102 Податкового кодексу України є недостатнім для виникнення у платника податків відчуття правової визначеності при здійсненні податковим органом контролю відносно нього.

У справі Рисовський проти України (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип належного урядування , зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що станом на момент підписання посадовою особою контролюючого органу Н. Багмет оскаржуваного наказу про проведення фактичної перевірки № 8726 від 26.06.2019, були відсутні у Н. Багмет на те повноваження, оскільки до виконання обов`язків, як керівник відповідача, дана особа приступила відповідно до наказу № 1147-о саме лише з 08.07.2019 (т. 1, арк.76, 80, 118, 126).

Крім того, як вірно було встановлено судом першої інстанції, контролюючим органом порушено обов`язок оприлюднювати на офіційному веб-сайті перелік уповноважених осіб контролюючого органу та переданих таким особам функцій, який чітко закріплений п.п. 21.1.8. ст. 21 ПК України.

Отже, враховуючи викладені обставини та відповідні їм норми права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність наказу від 26.06.2019 № 8726 Про проведення фактичних перевірок та дій відповідача з проведення податкової перевірки на підставі даного наказу.

При цьому, аргументи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (правонаступником якого є - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві) залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.10.2019 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.