Рішення

від 22.10.2019 по справі 910/8695/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2019Справа № 910/8695/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Вишняк Н.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київінвесттрейд"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 350 621,88 грн.

Представники:

від позивача : Тимошенко П.А.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Київінвесттрейд звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення 350621,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не були здійснені своєчасні оплати за поставлений за договором поставки №УЗ/ЦБМЕС-18495/Ю від 19.09.2018 товару, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 114064,92 грн., 3% річних у розмірі 33923,29 грн., пеню у розмірі 202633,67 грн.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Зважаючи на категорію та складність спору, суд приходить до висновку про здійснення розгляду даної справи у порядку загального позовного провадження.

Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2019 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 02.08.2019.

29.07.2019 до відділу діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно з яким відповідач просить зменшити розмір пені, оскільки матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язання за договором.

У підготовче засідання 02.08.2019 прибув представник позивача. Представники відповідача в підготовче засідання не прибули, про дату, час та місце підготовчого засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

З метою належної підготовки справи для розгляду судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 17.09.2019.

09.09.2019 до відділу діловодства суду від відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

У підготовче засідання 17.09.2019 прибув представник позивача. Представники відповідача в підготовче засідання не прибули, про дату, час та місце підготовчого засідання були повідомлені належним чином.

У підготовчому засіданні 17.09.2019 судом з`ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

За наслідками підготовчого засідання 17.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.10.2019.

У судове засідання 22.10.2019 з`явився представник позивача, який підтримав позов, представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

За змістом ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні 22.10.2019, за відсутності представника відповідача, запобігаючи при цьому безпідставному затягуванню розгляду справи.

У судовому засіданні 22.10.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

19.09.2018 між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) було укладено договір поставки №УЗ/ЦБМЕС-18495/Ю (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору визначено, що постачальник передає у власність замовника, а замовник оплачує товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації - додаток №1, що додається до договору про закупівлю і є його невід`ємною частиною. Постачальник передає у власність замовника товар на умовах, зазначених у договорі.

Найменування товару - профіль полівінілхлорид ний 4-х камерний для виготовлення метало пластикових вікон і дверей; виробник товару - ТОВ Континент-Груп , ТОВ Маядо , ТОВ Потокі Центр (п.п. 1.2., 1.3. Договору).

Відповідно до п. 7.1. Договору розрахунки за поставлений товар здійснюються замовником протягом 10 банківських днів з дати поставки товару, але не раніше реєстрації постачальником податкової накладної/ розрахунку коригування з операцій по виконанню робіт, які підлягають оплаті, в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановленим чинним законодавством порядку та строки.

Згідно з п. 11.2. Договору у разі порушення строків оплати замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору постачальник поставив замовнику товар на загальну суму 3986135,34 грн., що підтверджується видатковими накладними: №58 від 18.10.2018 на суму 1008107,52 грн., №62 від 01.11.2018 на суму 975124,59 грн., №63 від 21.11.2018 на суму 1014347,55 грн., №66 від 29.12.2018 на суму 988555,68 грн.

Судом встановлено, що позивачем були відповідно оформлені та зареєстровані податкові накладні №38 від 18.10.2018, №43 від 01.11.2018, №44 від 21.11.2018, №50 від 29.12.2018.

Судом встановлено, що відповідачем частково сплачено вартість поставленого за Договором товару, а саме у розмірі 3640229,01 грн. (18.06.2019 сплачено 253586,89 грн. та 92319,46 грн., 28.05.2019 сплачено 507173,78 грн. та 184638,92 грн., 11.05.2019 сплачено 369277,84 грн., 15.04.2019 сплачено 250000,00 грн., 17.01.2019 сплачено 1008107,52 грн. та 975124,60 грн.).

Як зазначав позивач, відповідачем було частково сплачено грошові кошти за Договором з простроченням, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 114064,92 грн., 3% річних у розмірі 33923,29 грн., пеню у розмірі 202633,67 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, відповідно до п. 7.1. Договору розрахунки за поставлений товар здійснюються замовником протягом 10 банківських днів з дати поставки товару, але не раніше реєстрації постачальником податкової накладної/ розрахунку коригування з операцій по виконанню робіт, які підлягають оплаті, в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановленим чинним законодавством порядку та строки.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору постачальник поставив замовнику товар на загальну суму 3986135,34 грн., що підтверджується видатковими накладними: №58 від 18.10.2018 на суму 1008107,52 грн., №62 від 01.11.2018 на суму 975124,59 грн., №63 від 21.11.2018 на суму 1014347,55 грн., №66 від 29.12.2018 на суму 988555,68 грн.

Судом встановлено, що позивачем були відповідно оформлені та зареєстровані податкові накладні №38 від 18.10.2018, №43 від 01.11.2018, №44 від 21.11.2018, №50 від 29.12.2018.

Таким чином, строк виконання відповідачем обов`язку з оплати поставленого позивачем товару є таким, що настав.

Як встановлено судом, відповідачем частково сплачено вартість поставленого за Договором товару, а саме у розмірі 3640229,01 грн. (18.06.2019 сплачено 253586,89 грн. та 92319,46 грн., 28.05.2019 сплачено 507173,78 грн. та 184638,92 грн., 11.05.2019 сплачено 369277,84 грн., 15.04.2019 сплачено 250000,00 грн., 17.01.2019 сплачено 1008107,52 грн. та 975124,60 грн.).

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так, матеріалами справи підтверджується несвоєчасна сплата відповідачем вартості поставленого товару.

Позивачем заявлено до стягнення 33923,29 грн. 3% річних та 114064,92 грн. інфляційних втрат за прострочення сплати вартості поставленого товару.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за прострочення оплати, суд зазначає, що позивачем здійснено нарахування за період з першого дня прострочення за кожною видатковою накладною, з урахуванням часткових оплат, вказаний розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним, з огляду на що позовні вимоги в частині 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 202633,67 грн. пені.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 11.2. Договору у разі порушення строків оплати замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Перевіривши розрахунок пені за прострочення оплати, суд зазначає, що позивачем здійснено нарахування за період з першого дня прострочення за кожною видатковою накладною, з урахуванням часткових оплат, вказаний розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним, з огляду на що позовні вимоги в частині пені підлягають задоволенню.

Водночас, відповідач у відзиві на позов просив зменшити розмір пені.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 №6-100цс14.

Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази та доводи відповідача, суд зазначає, що пеня підлягає стягненню за самий факт допущення порушень щодо несвоєчасної сплати вартості отриманого товару, незалежно від того, чи завдано у зв`язку з цим збитки. Разом з тим, відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку, а тому клопотання відповідача про зменшення розміру пені, що міститься у відзиві на позовну заяву, задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 ГПК України). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Матеріалами справи підтверджується, що між позивачем (клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Когнітор" (виконавець) укладено Договір № 17/05/2019-02 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 17.05.2019, відповідно до п. 1.1 якого клієнт доручає і оплачує, а виконавець бере на себе зобов`язання з надання клієнту правової допомоги (професійної правничої допомоги у вигляді адвокатських послуг) на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до акту №17/05/2019-02/001 приймання-передання наданих юридичних (адвокатських) послуг від 08.08.2019, клієнт підтверджує отримання юридичних/адвокатських послуг з правового аналізу обставин (в тому числі і аналіз первинної документації, листування, інших документів, речових доказів, пов`язаних судових справ тощо) спірних правовідносин; визначення кола обставин, що потребують встановлення/спростування певними доказами, та правових механізмів збирання необхідних доказів (направлення адвокатських запитів, листів щодо отримання інформації, замовлення експертиз, постановка питань у першій заяві по суті справи тощо (за необхідності); визначення судової перспективи з формуванням правової лінії захисту і наступним складанням проектів заяв по суті спору та/або (за необхідності) інших, в тому числі процесуальних, документів, а також представництво (безпосередня участь в судових засіданнях у якості представника Клієнта з правом самостійного формування правової позиції; підписання та подання відповідних заяв по суті спору та/або (за необхідності) інших, в тому числі процесуальних, документів; реалізація інших процесуальних прав Клієнта як певного учасника відповідного процесу (за необхідності)). Виконавцем прав та законних інтересів Клієнта під час судового розгляду в суді першої інстанції (Господарський суд м. Києва) в рамках вирішення господарського спору між Клієнтом та АТ Українська залізниця в особі регіональної філії Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд , що виник із порушення договору № УЗ/ЦБМЕС-18495/Ю від 19.09.2018 року в частині стягнення штрафних санкцій, трьох відсотків річних та інфляційної складової заборгованості.

Відповідно до акту вартість вказаної послуги (розмір гонорару) за цим актом згідно п. 4.3.1. Договору становить 20 000.00 грн.

21.06.2019 позивачем сплачено на користь АО Когнітор грошові кошти у розмірі 20000,00 грн. за надання правової допомоги, що підтверджується поданою позивачем банківською випискою.

Перевіривши подані позивачем докази, враховуючи співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати позивача на оплату послуг адвоката в сумі 20000,00 грн.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Київінвесттрейд (03148, м. Київ, вул. Володимира Покотила, 7/2; ідентифікаційний код: 41185962) інфляційні втрати у розмірі 114064 (сто чотирнадцять тисяч шістдесят чотири) грн. 92 коп., 3% річних у розмірі 33923 (тридцять три тисячі дев`ятсот двадцять три) грн. 29 коп., пеню у розмірі 202633 (двісті дві тисячі шістсот тридцять три) грн. 67 коп., судовий збір у розмірі 5259 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят дев`ять) грн. 33 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 01.11.2019

Суддя Ю.В. Картавцева