Постанова

від 31.10.2019 по справі 564/2425/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2019 року

м. Рівне

Справа № 564/2425/17

Провадження № 22-ц/4815/1066/19

Головуючий суддя в суді 1 інстанції : Грипіч Л.А.

Рішення ухвалене в м. Костопіль Рівненської області

Дата ухвалення повного тексту рішення 26 травня 2019 року

Рівненський апеляційний суд:

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий : Боймиструк С.В.,

судді: Гордійчук С.О., Хилевич С.В.

секретар судового засідання: Тхоревський С.О.,

за участю: ОСОБА_1 , Габрев В.В. , ОСОБА_3 , Євгеюк О.Є. ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 16 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - приватний нотаріус Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Дідовець Алла Григорівни про визнання договорів дарування недійсними, поділ спільного майна подружжя, визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Костопільського районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Зазначає, що вона є власником будинку АДРЕСА_1 згідно договору дарування від 26.05.2016 року та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26.05.2016 року. В належному її будинку зареєстрована колишня дружина її брата ОСОБА_1 - відповідач по справі, яка майже сім років в будинку не проживає. Оскільки відповідач більше семи років за місцем реєстрації не проживає без поважних причин, добровільно знятися з реєстрації не бажає, то просила суд визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

В січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів приватний нотаріус Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Дідовець А.Г., про визнання договорів дарування недійсними, про поділ спільного майна подружжя, про визнання права власності.

Даний позов мотивує тим, що спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , було збудовано за час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , є спільним майном подружжя в розумінні ст.60 СК України та ст.368 ЦК України. Тому, ОСОБА_5 не міг одноособово вчинити договір дарування, оскільки це суперечить ст.65 СК України і ст.369 ЦК України, порушує вимоги норми ст. 203 ЦК України і є підставою, відповідно до вимог ст.215 ЦК України, для визнання договорів недійсними.

Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 01 лютого 2018 року пред`явлені позови було об`єднано в одне провадження відповідно до ч.3 ст.188 ЦПК України.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 16 травня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовлено. Також відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - приватний нотаріус Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Дідовець А.Г. про визнання договорів дарування недійсними, поділ спільного майна подружжя, визнання права власності.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з ухваленим рішенням в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - приватний нотаріус Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Дідовець Алла Григорівни про визнання договорів дарування недійсними, поділ спільного майна подружжя, визнання права власності. Вважає його незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що сам по собі факт оформлення дозвільних документів та реєстрація права власності на нерухоме майно не є беззаперечними доказами набуття майна в шлюбі за рахунок особистих коштів.

Вказує, що відповідачі за зустрічним позовом, які є рідними братом та сестрою, незважаючи на те, що вони знали і не могли не знати про те, що житловий будинок з надвірними спорудами за адресою : АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , будувався ними за час шлюбу, уклали між собою спірний договір дарування спільного з ОСОБА_5 житлового будинку, при цьому фактично укладенням даного договору порушили майнові права та законні інтереси ОСОБА_1 , щодо володіння та користування спільним з ОСОБА_7 майном. При цьому ОСОБА_7 не мав повноважень на дарування цього будинку.

З цих міркувань просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - приватний нотаріус Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Дідовець А.Г. про визнання договорів дарування недійсними, поділ спільного майна подружжя, визнання права власності скасувати, ухваливши нове, яким задовольнити вказані позовні вимоги.

Інші учасники справи правом на подачу відзиву не скористались.

ОСОБА_1 та її представник адвокат Габрев В.В. (в режимі відеоконференції) в судовому засіданні підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

ОСОБА_3 та її представник, а також представник ОСОБА_5 адвокат Євгеюк О.Є., просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням не оскаржене, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України та роз`яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" апеляційним судомне перевіряється.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про визнання договорів дарування недійсними, поділ спільного майна подружжя, визнання права власності, суд першої інстанції виходив з того, що спірний житловий будинок із надвірними будівлями збудований до укладення шлюбу між позивачкою та відповідачем ОСОБА_5 , тобто його не можна віднести до спільного майна подружжя. Крім того, спірну земельну ділянку ОСОБА_5 набув у власність внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у його користуванні із земель комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України. З наведеного, судом першої інстанції було зроблено висновок, що відчуження житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки по договорах дарування від 26.05.2016 без згоди позивачки ОСОБА_1 проведено законно, тому відсутні підстави для визнання вказаних договорів недійсними.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають дійсним обставинам справи та вимогам закону.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 09 травня 1992 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 07 травня 2007 року.

Рішенням виконкому Головинської сільської ради від 28 березня 1991 року схвалено рішення уповноважених колгоспу Маяк №13 від 15.02.1991 про виділення гр. ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,12 га за рахунок земель колгоспу Маяк в АДРЕСА_2 біля ОСОБА_8 , рішенням виконкому Костопільської райради за 1991 рік дозволено гр. ОСОБА_5 будівництво індивідуального житлового будинку по ТП № Р -3 на 3 кімнат, житловою площею 39,0 кв.м. і господарських будівель для особистого підсобного господарства площею 40,0 кв.м. в с. Головин на земельній ділянці площею 0,12 га на виділеній рішенням загальних зборів уповноважених членів колгоспу Маяк №13 від 15.02.1991 року (т.1 а.с. 105, 108).

На підставі вказаних рішень, 30.09.1991 року виконкомом Костопільської райради було видано забудовнику ОСОБА_5 Паспорт на забудову ділянки в сільському населеному пункті, а 10 жовтня 1991 року районним архітектором було видано дозвіл на право виконання будівельних робіт для ОСОБА_5 (т.1 а.с. 103, 106).

Згідно записів погосподарської книги № 6 Головинської сільради Костопільського району на 1991-1995 роки особовий рахунок 1047 рахується за ОСОБА_5 , головою двору є ОСОБА_5 , в ньому, як члени сім`ї значаться ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_9 (син). За господарством у 1991-1995 роках рахувалася земельна ділянка, з 1992 року - житловий будинок.

Як випливає зі змісту п.п. 9, 10 Вказівок про порядок ведення погосподарського обліку сільськими Радами народних депутатів, затверджених Постановою Держкомстату СРСР № 69 від 25.05.1990 року, на той час погосподарська книга - це документ первинного обліку в сільських радах.

Із довідки виконкому Головинської сільської ради №289 від 07.02.2018 р. вбачається, що відповідач ОСОБА_5 зареєстрований у вказаному будинку з 03.01.1991 року, а позивачка ОСОБА_1 - з 20.01.1993 року.

З технічного паспорта на садибний житловий будинок по АДРЕСА_1 , виготовлений ТОВ Землевпорядна фірма Приватна справа станом на 09.07.2015 р., житловий будинок значиться 1992 року побудови та має 122,2 кв.м. загальної площі, 73,3 кв.м. житлової площі.

Згідно з Технічного паспорту на садибний житловий будинок, виготовленого Регіональне бюро технічної інвентаризації Комплекс станом на 08.02.2017 року, спірний житловий будинок значиться 1992 року побудови.

Відповідно до положень Закону України від 15.04.2014 № 1212-VII Про внесення змін до статті 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , щодо особливостей державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна, закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, підтвердження факту приналежності на праві власності спірного будинковолодіння є виписка з погосподарської книги на будинковолодіння.

Виходячи з наведеного місцевий суд дійшов вірного висновку, що будівництво спірного будинковолодіння відбулося на відведеній ОСОБА_5 у 1991 році для цього земельній ділянці на законних підставах, він являвся його забудовником і його не можна віднести до спільного майна подружжя . Після закінчення будівництва житловий будинок зареєстрований в погосподарській книзі за господарством, головою якого був ОСОБА_5 і будь-яких спорів з цього приводу до 2018 року не було.

Оскільки будинок збудовано до укладення шлюбу у 1992 році, то вирішуючи спір місцевий суд обґрунтовано посилався на діючі на той час норми, зокрема ст.24 Кодексу про шлюб та сім`ю України, згідно якої, майно що належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Аналогічна за змістом є нині діюча ст. 57 Сімейного кодекс України.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26.05.2016 року, 26.03.2016 року приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності та внесено відповідні записи про право власності на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності на житловий будинок 13956384.

Стосовно земельної ділянки площею 0,2172 га, розташованої у АДРЕСА_1 із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), то рішенням Головинської сільради за №69 від 19.02.2016 року гр. ОСОБА_5 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення межі земельної ділянки в натурі. Тобто, спірну земельну ділянку відповідач ОСОБА_5 набув у власність внаслідок приватизації і вона також є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_5 .. Аналогічний висновок зроблено Верховним судом України у постанові від 16.12.2015 р. по справі №6-2710цс15.

Право власності на вказану земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_5 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.03.2016 року, реєстраційний номер 890149256234, номер запису про право власності 13956120.

26 травня 2016 року ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_3 договір дарування житлового будинку (реєстровий номер 786) та договір дарування земельної ділянки (реєстровий номер 787), за яким подарував ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними будівлями і земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 і того ж дня приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Дідовець А.Г. проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 та внесено відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності на житловий будинок 14676456, на земельну ділянку - 14676815.

Враховуючи наведені письмові докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що спірний будинок було побудовано до укладення шлюбу між позивачкою та відповідачем ОСОБА_5 , а земельна ділянка на якій він збудований ним приватизована, тому він мав право вільно розпорядитись належним йому майном.

За таких обставин, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що відчуження житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки по договорах дарування від 26.05.2016 р. без згоди позивачки ОСОБА_1 проведено законно, тому відсутні підстави для визнання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсними з підстав вказаних в позовній заяві.

Доводи апеляційної скарги, що сам по собі факт оформлення дозвільних документів та реєстрація права власності на нерухоме майно не є беззаперечними доказами набуття майна в шлюбі за рахунок особистих коштів, не заслуговують на увагу, оскільки доказів, що спірне майно було набуто в шлюбі та за спільні кошти подружжя стороною позивача надано не було.

Згідно зі ст.ст. 12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що спірний будинок будувався під час шлюбу, а відповідачі уклавши оспорювані договори дарування спільного з ОСОБА_5 житлового будинку, порушили майнові права та законні інтереси ОСОБА_1 , оскільки вона не довела ці обставини. Показання свідків з її сторони місцевим судом обґрунтовано не взято до уваги з наведенням відповідних мотивів.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Відповідно доп.1ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає,

Відповідно до ч.1 та ч. 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки оскаржене рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка її подала.

Керуючись ст.ст. 367, п.1 ч.1 ст. 374, 375, 381, 382, 384, п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 16 травня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складений 31 жовтня 2019 року.

Головуючий: С.В. Боймиструк

Судді: С.О. Гордійчук

С.В. Хилевич