Постанова

від 22.12.2020 по справі 564/2425/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 564/2425/17

провадження № 61-21270св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

за позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

за позовом - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Дідовець Алла Григорівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 16 травня 2019 року

у складі судді Грипіч Л. А. та постанову Рівненського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., Хилевич С. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона є власником будинку АДРЕСА_1 згідно з договором дарування від 26 травня 2016 року. У цьому будинку зареєстрована колишня дружина її брата - ОСОБА_2 , яка майже сім років

у будинку не проживає, добровільно знятися з місця реєстрації не бажає.

У зв`язку з цим просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Дідовець А. Г., про визнання договорів дарування недійсними, поділ спільного майна подружжя, визнання права власності.

Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовані тим, що спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 збудовано за час перебування у зареєстрованому шлюбі

з ОСОБА_3 , є спільним майном подружжя у розумінні статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), як і земельна ділянка, на якій розташований цей будинок. Тому ОСОБА_3 не міг одноособово вчинити договори дарування нерухомого майна, оскільки це суперечить статті 65 СК України і статті 369 ЦК України, порушує вимоги норми статті 203 ЦК України.

У зв`язку з чим просила:

- визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 від 26 травня 2016 року № 786, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 29768264 від 26 травня 2016 року;

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1

з кадастровим номером 5623480801:01:001:0154 від 26 травня 2016 року № 787, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 29768656 від 26 травня 2016 року;

- визнати житловий будинок з надвірними будівлями, земельну ділянку, надану для його обслуговування, за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями та на Ѕ частину земельної ділянки за зазначеною адресою.

Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 01 лютого 2018 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єднані в одне провадження.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 16 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Рівненської апеляційного суду від 31 жовтня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .

Суди керувалися тим, що спірний житловий будинок із надвірними будівлями збудований до укладення шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тобто його не можна віднести до спільного майна подружжя. Крім того, спірну земельну ділянку ОСОБА_3 набув у власність внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у його користуванні із земель комунальної власності

в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Тому правомірним є відчуження житлового будинку та земельної ділянки без згоди ОСОБА_2 .

Аргументи учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 16 травня 2019 року та постанову Рівненської апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року ,

в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просила оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити повністю.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що у порушення статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), який діяв на момент будівництва спірного будинку, суди дійшли необґрунтованого висновку про те, що спірний будинок побудований не під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3

у шлюбі, й не відноситься до об`єктів спільного майна подружжя. Такі висновки судів суперечать наявним у матеріалах справи доказам та встановленим обставинам, ґрунтуються лише на припущеннях. Сам по собі факт реєстрації права власності за одним із подружжя не є беззаперечним доказом набуття майна в шлюбі за рахунок особистих коштів. Крім того, ОСОБА_3 в суді першої інстанції письмовим клопотанням повністю визнавав заявлені

ОСОБА_2 позовні вимоги, проте суд не врахував думку сторони, чим порушив норми процесуального права.

Постановою Рівненської апеляційного суду від 31 жовтня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині відмови

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Дідовець А. Г., про визнання договорів дарування недійсними, поділ спільного майна подружжя, визнання права власності , тому

в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходив.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

09 травня 1992 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб, який розірвано рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від

07 травня 2007 року.

Рішенням виконкому Головинської сільської ради від 28 березня 1991 року схвалено рішення уповноважених колгоспу Маяк № 13 від 15 лютого 1991 року про виділення ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,12 га за рахунок земель колгоспу Маяк в с. Головин Костопільського р-ну по АДРЕСА_1 біля ОСОБА_5 , рішенням виконкому Костопільської райради за 1991 рік дозволено ОСОБА_3 будівництво індивідуального житлового будинку по ТП №Р-3 на 3 кімнати, житловою площею 39,0 кв. м. і господарських будівель для особистого підсобного господарства площею 40,0 кв. м в с. Головин на земельній ділянці площею 0,12 га виділеній рішенням загальних зборів уповноважених членів колгоспу Маяк № 13 від 15 лютого 1991 року.

На підставі вказаних рішень 30 вересня 1991 року виконкомом Костопільської райради було видано забудовнику ОСОБА_3 паспорт на забудову ділянки

в сільському населеному пункті, а 10 жовтня 1991 року районним архітектором видано дозвіл на право виконання будівельних робіт для ОСОБА_3 .

Згідно записів погосподарської книги № 6 Головинської сільради Костопільського району на 1991-1995 роки особовий рахунок 1047 рахується за ОСОБА_3 , головою двору є ОСОБА_3 , в ньому, як члени сім`ї, значаться ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_6 (син). За господарством у 1991-1995 роках рахувалася земельна ділянка, з 1992 року - житловий будинок.

Згідно з довідкою виконкому Головинської сільської ради №289 від 07 лютого 2018 року відповідач ОСОБА_3 зареєстрований у вказаному будинку

з 03 січня 1991 року, а позивач ОСОБА_2 - з 20 січня 1993 року.

Згідно з технічним паспортом на садибний житловий будинок по АДРЕСА_1 , виготовленим ТОВ Землевпорядна фірма Приватна справа станом на 09 липня 2015 року, житловий будинок значиться 1992 року побудови та має 122,2 кв. м загальної площі, 73,3 кв. м житлової площі.

Відповідно до технічного паспорту на садибний житловий будинок, виготовленого Регіональне бюро технічної інвентаризації Комплекс станом на 08 лютого 2017 року, спірний житловий будинок значиться 1992 року побудови.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26 травня 2016 року, 26 березня 2016 року приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В. В. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності та внесені відповідні записи про право власності на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності на житловий будинок 13956384.

Рішенням Головинської сільради за №69 від 19 лютого 2016 року ОСОБА_3 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,2172 га, розташованої у АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд (присадибна ділянка) в натурі.

Право власності на вказану земельну ділянку було зареєстровано за

ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

31 березня 2016 року, реєстраційний номер 890149256234, номер запису про право власності 13956120.

26 травня 2016 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_1 договір дарування житлового будинку (реєстровий номер 786) та договір дарування земельної ділянки (реєстровий номер 787), за яким подарував ОСОБА_1 житловий будинок з надвірними будівлями і земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1

і того ж дня приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Дідовець А. Г. проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 та внесені відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності на житловий будинок 14676456, на земельну ділянку - 4676815.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК Українидля визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним

у судовій практиці.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19) зроблено висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів

є недопустимим .

Відповідно до пункту 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом, тобто з 1 січня 2004 р. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 1 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав

і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Суди встановили, що спірні земельна ділянка та будинок набуті у 1992 році, тому вирішуючи спір обґрунтовано застосували норми КпШС України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статей 22, 24 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Майно, яке належало кожному

з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або

в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

У постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі

№ 6-814цс15 зроблено висновок, що відповідно до положень статей 6, 17 ЗК України 1992 року, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року

№ 15 Про приватизацію земельних ділянок , Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадян (затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10) і статті 22 КпШС України, які були чинними на час приватизації ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу

в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку

й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді. Разом з тим, виходячи зі статті 30 ЗК України 1992 року, згідно з якою при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об`єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у разі будівництва подружжям на земельній ділянці будівель

і споруд право власності на земельну ділянку відповідно виникає й в учасників спільної власності на ці будівлі та споруди. Аналогічне право в учасників спільної власності на будівлі і споруди виникає при приватизації земельних ділянок, на яких останні знаходяться .

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках..

Суди встановили, що спірну земельну ділянку ОСОБА_3 набув у власність внаслідок приватизації, а житловий будинок із надвірними будівлями збудований до укладення шлюбу з позивачем.

За таких обставин суди зробили правильний висновок, що спірне майно не підлягає віднесенню до спільного майна подружжя, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення

в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального

і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині ? без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 16 травня

2019 року та постанову Рівненської апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року

в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Дідовець Алла Григорівна, про визнання договорів дарування недійсними, поділ спільного майна подружжя, визнання права власності, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

М. Ю. Тітов