Рішення

від 28.10.2019 по справі 826/11011/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 жовтня 2019 року № 826/11011/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Віаан Мобайлс Юкрейн доГоловного управління ДФС у м. Києві про представники сторін: у судовому засіданні також був присутній: скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії позивача - Мороз С.С. ; відповідача - Каленчук І.С.; свідок - ОСОБА_4 , ВСТАНОВИВ:

16.07.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю Віаан Мобайлс Юкрейн (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 04 квітня 2018 року № 0003961401, винесене Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві відносно Товариства з обмеженою відповідальністю Віаан Мобайлс Юкрейн ;

- визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 04 квітня 2018 року № 0003971401, винесене Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві відносно Товариства з обмеженою відповідальністю Віаан Мобайлс Юкрейн ;

- визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 04 квітня 2018 року № 0003981401, винесене Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві відносно Товариства з обмеженою відповідальністю Віаан Мобайлс Юкрейн .

В якості підстав позову позивач вказує на протиправність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень, у зв`язку з чим, останні підлягають скасуванню. Зокрема, позивач зазначає, що відповідачем у період з 28.02.2018 по 05.03.2018 було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Віаан Мобайлс Юкрейн ; за результатами проведеної перевірки складено акт від 14.03.2018 № 129/26-15-14-01-05/40186732 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Віаан Мобайлс Юкрейн (код 40186732) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Транс Клінінг (код 40855828) за період грудень 2016 року ; проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п. 16 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, в результаті чого завищено об`єкт оподаткування з податку на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 214 334 грн. за 2016 рік та занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 33 420 грн. за 2016 рік; крім того, перевіркою правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість, встановлено завищення залишку від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 80 000 грн. за грудень 2016 року; в подальшому 05.04.2018 позивач отримав податкові повідомлення-рішення від 04 квітня 2018 року № 0003961401 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 80 000 грн., від 04 квітня 2018 року № 0003971401 про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 214 334 грн., від 04 квітня 2018 року № 0003981401 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 41 775 грн., зокрема за податковими зобов`язаннями 33 420 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 8 355 грн.; не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до відповідача із скаргами про перегляд податкових повідомлень-рішень; рішенням про результати розгляду скарг від 15.06.2018 № 20428/6/99-99-11-01-02-25 спірні податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги - без задоволення; об`єкт оподаткування з податку на прибуток, витрати з податку на прибуток та податковий кредит з ПДВ сформовані за реально здійсненими операціями та на підставі належним чином оформлених первинних документів; між позивачем та ТОВ Транс Клінінг в порядку ст. 181 Господарського кодексу України було укладено договір про надання послуг № 2-12/2016 від 02.12.2016, відповідно до умов якого виконавець (ТОВ Транс Клінінг ) зобов`язується за завданням замовника (ТОВ Віаан Мобайлс Юкрейн ) протягом визначеного строку надавати за плату послуги, а Замовник зобов`язується оплачувати надані послуги; в рамках цього договору послуги були надані до 31.12.2016; вартість таких послуг склала 80 000 грн., у т.ч. ПДВ 13 333,33 грн.; у грудні 2016 року позивач здійснив оплату наданих послуг шляхом перерахування коштів з власного розрахункового рахунку на розрахунковий рахунок ТОВ Транс Клінінг , підтвердженням чого є платіжне доручення № 79 від 23.12.2016 на суму 80 000 грн.; оплата за надані послуги підтверджує рух активів від позивача до ТОВ Транс Клінінг , що виключає нереальність проведеної операції шляхом декларування її на папері; також між позивачем та ТОВ Транс Клінінг в порядку ст. 181 Господарського кодексу України було укладено договір про маркетингове обслуговування № 01-12/2016 від 01.12.2016, відповідно до умов якого виконавець (ТОВ Транс Клінінг ) надає замовнику (ТОВ Віаан Мобайлс Юкрейн ), а замовник приймає та оплачує маркетингові, інформаційно-консультаційні та інші послуги; відповідно до додатку № 1 від 01.12.2016 до вказаного договору сторони погодили перелік товарів замовника для вивчення маркетингового попиту, а саме телефонні апарати для сотових мереж зв`язку; плата за маркетингові послуги склала 400 000 грн., у т.ч. ПДВ 66 666,67 грн.; за надані виконавцем у грудні 2016 року маркетингові послуги позивач здійснив оплату шляхом перерахування коштів з власного рахунку на розрахунковий рахунок ТОВ Транс Клінінг , підтвердженням чого є платіжне доручення № 78 від 23.12.2016; оплата за надані послуги підтверджує рух активів від позивача до ТОВ Транс Клінінг , що виключає нереальність проведеної операції шляхом декларування її на папері; отже, первинні документи підтверджують суть і відображають внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду та ділову мету; щодо формування податкового кредиту з ПДВ, то позивач правомірно його сформував, оскільки за результатами наданих інформаційно-консультаційних та маркетингових послуг були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних наступні податкові накладні: № 6 від 23.12.2016 на загальну суму 80 000 грн. та № 9 від 23.12.2016 на загальну суму 400 000 грн.; всього зареєстровано податкових накладних на загальну суму 480 000 грн., в т.ч. ПДВ 80 000 грн.; дану суму позивач правомірно включив до складу податкового кредиту з ПДВ; докази, які б свідчили про відсутність у конграгента ТОВ Віаан Мобайлс Юкрейн статусу платника ПДВ на момент здійснення господарських операцій не надано; також відсутні і докази недійсності податкових накладних, виписаних ТОВ Транс Клінінг ; щодо неправомірності твердження відповідача про безоплатно отримані послуги варто зазначити, що посилання відповідача на цей факт спростовується платіжними дорученнями №№ 78, 79 на загальну суму 480 000 грн.; щодо фіктивності контрагента, варто зазначити, що до акту перевірки не було надано пояснень ОСОБА_3 , який на думку відповідача створив ТОВ Транс Клінінг за грошову винагороду , тому впевнитись у їх достовірності не можливо; натомість, відповідальність за фіктивне підприємництво передбачена ст. 205 Кримінального кодексу України, а в акті перевірки не міститься інформації стосовно притягнення засновників або посадових осіб ТОВ Транс Клінінг до кримінальної відповідальності; до того ж посилання перевіряючого на інформацію, що міститься в обліковій картці відносно контрагента позивача, є неправомірним, адже така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом реальності чи нереальності господарських операцій; також варто врахувати, що під час проведення господарських операцій підприємство може бути необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і може реально отримати від них певні товари, роботи чи послуги, натомість, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного їх знаходження за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів; отже, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому підприємство не може нести відповідальність за можливі протиправні дії своїх контрагентів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

23.07.2018 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/11011/18 та призначено справу до розгляду в підготовче засідання на 29.08.2018.

Судовими повістками про виклик від 15.08.2019 викликано представників сторін у судове засідання на 27.09.2018.

20.08.2018 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти позовних вимог посилаючись на той факт, що позовні вимоги є безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до протоколу допиту свідка від 28.05.2017 засновника, директора ТОВ Транс Клінінг , в одній особі, встановлено, що ТОВ Транс Клініг було створено ОСОБА_3 за грошову винагороду; фактично діяльністю підприємства займались інші люди, які ОСОБА_3 невідомі, статутний фонд ОСОБА_3 особисто теж не вносив, будь-яких звітів не підписував та до контролюючих органів не подавав; з урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, натомість перевіркою встановлено документування операцій між позивачем та ТОВ Транс Клінінг та відображення в бухгалтерському обліку без отримання результатів таких операцій в дійсності.

24.09.2018 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якому останній зазначає, що посилання відповідача на протокол допиту свідка та інформацію з автоматизованої системи Податковий блок як на докази вчинення позивачем податкового правопорушення є неправомірними, оскільки наявність щодо контрагента позивача кримінального провадження, в якому не винесено обвинувального вироку або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, в силу ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними; до того ж письмові пояснення ОСОБА_3 у протоколі допиту є неприйнятними, адже відповідачем надані копії цих пояснень без дозволу слідчого на розголошення даних досудового розслідування.

27.09.2018 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника позивача надійшла письмова заява про виклик свідків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.11.2018. Заяву представника позивача про виклик свідка задоволено, ухвалено викликати у судове засідання 06.11.2018 директора ТОВ Віаан Мобайлс Юкрейн Кумара Кальдіпа та директора ТОВ Транс Клінінг ОСОБА_3 .

06.11.2018 Окружний адміністративний суд м. Києва оголосив перерву у справі до 11.12.2018.

11.12.2018 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника позивача надійшли додаткові пояснення до позовної заяви по справі № 826/11011/18, у яких позивач зазначає, що якщо відповідач в акті перевірки як на доказ порушення податкового законодавства посилається на протокол допиту свідка, то відповідно такий підтверджуючий документ має бути доданий до акту перевірки; до того ж, в акті перевірки вказується, що допит ОСОБА_3 був проведений ВОВЕЗ ОУ ГУ ДФС у Чернігівській області за матеріалами кримінального провадження № 32017270000000009, а підставою для отримання відповідачем такого протоколу допиту та використання його під час перевірки є дозвіл слідчого на розголошення даних досудового розслідування; однак в акті перевірки відсутній запис щодо наявності дозволу слідчого на розголошення даних досудового розслідування № 32017270000000009; щодо підтвердження факту надання послуг сторонами були складені та підписані акти виконаних робіт від 30.12.2016; законодавством України не передбачено обов`язку сторін господарської операції наводити в актах виконаних робіт детального розрахунку таких робіт та послуг; щодо недостатності трудових та матеріальних ресурсів варто зазначити, що інформація з інформаційно-аналітичних баз даних не є доказами того, що позивач вчинив протиправні діяння, що призвели до невиконання ним норм податкового законодавства.

11.12.2018 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника позивача та представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи № 826/11011/18 в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

11.12.2018 Окружним адміністративним судом м. Києва, зважаючи на клопотання представників сторін, у відповідності до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження.

Щодо інших процесуальних дій, вчинених судом, слід вказати, що під час перебування справи на розгляді, в порядку статті 91 КАС України, в судовому засіданні 11.12.2018 був допитаний в якості свідка ОСОБА_4 , який надав суду пояснення про відомі йому по справі обставини, обсяг яких буде відображено у мотивувальній частині рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві № 3017 від 27.02.2018, направлення № 335/26-15-14-01-05 від 28.02.2018, службового посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Державною фіскальною службою України, головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок у аграрно-промисловій сфері управління аудиту у сфері матеріального виробництва Департаменту аудиту ГУ ДФС у м. Києві, інспектором податкової та митної справи ІІ рангу - Нечиталюком Віталієм Анатолійовичем, була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Віаан Мобайлс Юкрейн з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Транс Клінінг за період грудень 2016 року.

На підставі зазначеної перевірки оформлено Акт від 14.03.2018 № 129/26-15-14-01-05/40186732 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Віаан Мобайлс Юкрейн (код 40186732) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Транс Клінінг (код 40855828) за період грудень 2016 року (далі - акт).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п. 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, в результаті чого завищено об`єкт оподаткування з податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 214 334 грн. за 2016 рік та занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 33 420 грн. за 2016 рік. Перевіркою правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість, встановлено завищення залишку від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 80 000 грн. за грудень 2016 року.

На підставі акту було винесено наступні податкові повідомлення - рішення: № 0003961401 від 04.04.2018, № 0003971401 від 04.04.2018 та № 0003981401 від 04.04.2018.

Не погоджуючись із висновками, що були викладені в акті, та спірними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач реалізував своє право щодо адміністративного оскарження спірних податкових повідомлень-рішень до ДФС України. Проте, рішенням ДФС України від 15.06.2018 № 20428/6/99-99-11-01-02-25 було залишено без змін спірні податкові повідомлення - рішення.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, не скасувавши їх у адміністративному порядку, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Як визначено приписами п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України, останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов`язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Порядок формування податкового кредиту передбачений ст. 198 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Як встановлено п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу зазначених норм Податкового кодексу України вбачається, що право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема щодо податкового кредиту - податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналогічного висновку притримується і Верховний Суд, що знайшло своє відображення у його постанові від 27.03.2018 у справі № 816/809/17 (адміністративне провадження № К/9901/1349/17).

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством (п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України).

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Приписами п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов`язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно із пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Як встановлено п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності встановлені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 Витрати , яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.

Відповідно до п. п. 5, 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Відповідно до п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до п. 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов`язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; балансова вартість валюти.

Вищим адміністративним судом України в листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по спірним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню, та формування податкового кредиту з ПДВ, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Як вбачається зі ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з абз. 1 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно з абз. 2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, господарські операції для визначення витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, а також спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Іншими словами, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. В свою чергу, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

З матеріалів справи судом встановлено, що ТОВ Віаан Мобайлс Юкрейн зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 21.12.2015 за № 10671020000023379.

21.12.2015 ТОВ Віаан Мобайлс Юкрейн взято на облік у ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві

ТОВ Транс Клінінг зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 27.09.2016 за № 10641020000012761.

27.09.2016 ТОВ Транс Клінінг взято на облік у Чернігівській об`єднаній ДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області.

ТОВ Транс Клінінг є платником ПДВ з 01.11.2016, на момент складання податкових накладних № № 6, 9 від 23.12.2016 свідоцтво платника ПДВ не було анульованим.

02.12.2016 між ТОВ Транс Клінінг (виконавець) та ТОВ Віаан Мобайлс Юкрейн (замовник) було укладено договір про надання послуг № 2-12/2016.

За умовами вказаного договору виконавець зобов`язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надати за плату послуги, а замовник зобов`язується оплачувати надані послуги. Предметом договору є інформаційно-консультаційні послуги з надання інформації стосовно змін в законодавстві України.

Як вбачається з п. 3.1 договору про надання послуг № 2-12/2016 від 02.12.2016, загальна сума договору складає 80 000 грн., у т.ч. ПДВ 13 333,33 грн. Оплата здійснюється на підставі рахунку-фактури протягом 3-х банківських днів від дати складання рахунку. Оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця, вказаний у цьому договорі.

Відповідно до п. 3.2 договору про надання послуг № 2-12/2016 від 02.12.2016 здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін протягом 3 робочих днів після фактичного надання всіх послуг.

Консультаційні послуги прийняті замовником (позивачем) 30.12.2016, що підтверджується актом виконаних робіт згідно договору № 2-12/2016 від 02.12.2016.

В матеріалах справи відсутній рахунок-фактура на загальну суму договору 80 000 грн., у т.ч. ПДВ 13 333,33 грн., як то передбачено п. 3.1 договору про надання послуг № 2-12/2016 від 02.12.2016.

Проте, як вбачається з матеріалів справи 23.12.2016 відповідно до платіжного доручення № 79 замовником (позивачем) була здійснена оплата за інформаційно-консультаційні послуги у грудні 2016 року згідно договору № 2-12/2016 від 02.12.2016.

ТОВ Транс Клінінг 23.12.2016 складена податкова накладна № 6 на загальну суму 80 000 грн,, у т.ч. ПДВ 13 333,33 грн., яка 28.12.2016 відправлена до ДФС України, що підтверджується квитанцією, яка наявна в матеріалах справи.

З матеріалів справи судом встановлено, що 01.12.2016 між ТОВ Транс Клінінг (виконавець) та ТОВ Віаан Мобайлс Юкрейн (замовник) було укладено договір про маркетингове обслуговування № 01-12/2016.

Згідно умов цього договору виконавець надає замовнику, а замовник приймає та оплачує маркетингові, інформаційно-консультаційні та інші послуги: надає замовнику за його письмовою вимогою інформацію про об`єм продажу товару, що поставляється останнім.

Як вбачається з п. 3.1 договору про маркетингове обслуговування № 01-12/2016 від 01.12.2016 розмір оплати за маркетингове обслуговування замовника визначається додатками до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 3.3 договору про маркетингове обслуговування № 01-12/2016 від 01.12.2016 виконавець щомісячно до 5-го числа місяця слідуючого за звітним надає замовнику акт виконаних послуг та рахунок-фактуру.

Відповідно до п. 3.5 договору про маркетингове обслуговування № 01-12/2016 від 01.12.2016 оплата за цим договором проводиться замовником щомісячно на протязі 5-ти календарних днів з моменту зазначених в пп. 3.3.

Відповідно до додатку № 1 до договору про маркетингове обслуговування № 01-12/2016 від 01.12.2016 загальна сума за маркетингові послуги складає 400 000 грн., в т.ч. ПДВ 66 666,67 грн.

Проте, в матеріалах справи відсутній акт виконаних робіт по цьому договору. Натомість в матеріалах є акт виконаних робіт згідно договору № 12-12/2016 від 12.12.2016 на загальну суму 400 000 грн.

В матеріалах справи відсутній і рахунок-фактура на зазначену суму, як то передбачено п. 3.3 договору про маркетингове обслуговування № 01-12/2016 від 01.12.2016.

Проте, як вбачається з матеріалів справи 23.12.2016 відповідно до платіжного доручення № 78 замовником (позивачем) була здійснена оплата за маркетингові послуги у грудні 2016 року згідно договору № 01-12/2016 від 01.12.2016.

ТОВ Транс Клінінг 23.12.2016 складена податкова накладна № 9 на загальну суму 400 000 грн,, у т.ч. ПДВ 66 666,67 грн., яка 29.12.2016 відправлена до ДФС України, що підтверджується квитанцією, яка наявна в матеріалах справи.

Суд акцентує увагу на тому, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Зазначена позиція підтверджується аналогічним висновком Верховного Суду, який викладений у його постанові від 27.02.2018 у справі № 813/1766/17 (адміністративне провадження № К/9901/3360/17).

Отже, сукупність наведених вище документів, досліджених під час розгляду справи, підтверджує факт надання ТОВ Транс Клінінг позивачу інформаційно-консультаційних та маркетингових послуг та не дає підстав для сумніву щодо реальності їх вчинення.

При цьому, виходячи з характеру спірних операцій, їх проведення відповідає звичайній господарській діяльності позивача.

Зокрема, основним видом економічної діяльності позивача є 46.51 оптова торгівля комп`ютерами, периферійним устаткованням і програмним забезпеченням.

З метою оптимізації процесів реалізації продукції і досягнення максимально можливих результатів у господарській діяльності, позивач уклав з ТОВ Транс Клінінг договір про маркетингове обслуговування № 01-12/2016 від 01.12.2016.

Інший договір - про надання послуг № 2-12/2016 від 02.12.2016, було укладено позивачем з ТОВ Транс Клінінг задля аналізу законодавства України щодо окремих аспектів справляння та адміністрування ПДВ, податку на прибуток, ПДФО, військового збору, єдиного соціального внеску тощо. Зазначений договір покликаний для приведення діяльності позивача у відповідність до норм чинного законодавства України, застосування нововведень та дотримання вимог податкового законодавства під час провадження господарської діяльності.

Зазначене вказує на зв`язок витрат за спірними операціями з господарською діяльністю позивача.

Відповідачем, в цьому контексті, не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували виконання спірних операцій.

Отже, як вбачається з усього вищевикладеного, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та віднесення вартості отриманих послуг до валових витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та витрат.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у своїй постанові від 25.01.2019 у справі № 825/1733/17 (адміністративне провадження № К/9901/56984/18).

Щодо відсутності акта виконаних робіт по договору про маркетингове обслуговування № 01-12/2016 від 01.12.2016 варто зазначити наступне.

Так, в матеріалах справи відсутній акт виконаних робіт до договору про маркетингове обслуговування № 01-12/2016 від 01.12.2016.

Натомість, замість нього в матеріалах справи міститься інший акт виконаних робіт - до договору № 12-12/2016 від 12.12.2016.

Проте, в акті перевірки (арк. 7 акту) зазначається, що до перевірки надано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.12.2016 до договору № 01-12/2016 від 01.12.2016.

Отже, оскільки сам контролюючий орган зазначає про наявність акту від 30.12.2016 до договору № 01-12/2016 від 01.12.2016 (на загальну суму 400 000 грн.) та жодним чином в подальшому не заперечує його наявність, то суд приходить до висновку, що зазначений акт існує, а отже, до матеріалів справи помилково додано інший акт замість належного.

Щодо відсутності в матеріалах справи рахунків-фактур, оформлення яких передбачено умовами спірних договорів, варто зазначити наступне.

Частинами 1, 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Аналіз наведених норм свідчить, що у разі здійснення господарських операцій між суб`єктами господарювання обов`язковим є укладення господарського договору, однією з істотних умов якого є ціна.

Так, як зазначалося вище, згідно з умовами п. 3.1 договору про надання послуг № 2-12/2016 від 02.12.2016, загальна сума договору складає 80 000 грн., у т.ч. ПДВ 13 333,33 грн. Оплата здійснюється на підставі рахунку-фактури протягом 3-х банківських днів від дати складання рахунку. Оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця, вказаний у цьому договорі.

Відповідно до п. 3.3 договору про маркетингове обслуговування № 01-12/2016 від 01.12.2016 виконавець щомісячно до 5-го числа місяця слідуючого за звітним надає замовнику акт виконаних послуг та рахунок-фактуру.

На виконання вимог зазначених договорів позивачем було здійснено оплату послуг на користь ТОВ Транс Клінінг . Підставою для такої оплати стали відповідні договори.

Так, законодавством України не передбачено обов`язку суб`єктів господарювання складати рахунки-фактури, натомість, таке бажання виявили сторони, укладаючи зазначені договори. Оскільки оплата послуг здійснилась позивачем раніше, ніж передбачено договорами, то рахунки-фактури не складались, що загалом не порушило загальної природи зобов`язань - послуги були надані, кошти за їх надання оплачено.

Також суд зауважує, що допитаний у якості свідка Кумар Кальдіп (директор ТОВ Віаан Мобайлс Юкрейн ) пояснив про укладення ТОВ Віаан Мобайлс Юкрейн з ТОВ Транс Клінінг відповідних господарських договорів, отримання послуг по них та здійснення розрахунків за укладеними правочинами, обставини чого підтверджуються долученими до справи первинними документами. Також вказаний свідок зауважив про відсутність інформації щодо фіктивної діяльності ТОВ Транс Клінінг .

Щодо трактування відповідачем оплат у сумі 480 000 грн. як безповоротної фінансової допомоги варто зазначити наступне.

У пп. 3.1.1 акту перевірки встановлено, що до складу Інші доходи рядок 2240 Звіту про фінансові результати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, ТОВ Віаан Мобайлс Юкрейн не віднесено безповоротну фінансову допомогу (отримані послуги), в результаті чого підприємством занижено доходи на загальну суму 480 000 грн.

У пп. 3.1.2 акту перевірки відповідач зазначає, що грошові кошти у сумі 480 000 грн. за своєю сутністю є безповоротною фінансовою допомогою, яку ТОВ Віаан Мобайлс Юкрейн надало на адресу ТОВ Транс Клінінг . Операція з надання безповоротної фінансової допомоги відповідає визначенню витрат, оскільки призводить до зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів, а саме грошових коштів і відображається у складі витрат поточного періоду та враховується при розрахунку фінансового результату до оподаткування в інших витратах рядок 2270 Звіту про фінансові результати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування. Таким чином, ТОВ Віаан Мобайлс Юкрейн суму 480 000 грн. повинно віднести до складу Інших витрат рядок 2270 Звіту про фінансові результати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування.

Так, відповідно до п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України фінансова допомога - це фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).

Як вбачається з наведеної норми податкового кодексу, за своєю правовою природою оплати у загальній сумі 480 000 грн. не можна трактувати як безповоротну фінансову допомогу, оскільки зазначена сума є оплатою відповідно до договорів про надання послуг, які, як встановлено вище, є реальними господарськими операціями, та про що зазначається у графі призначення платежу платіжних доручень № № 78, 79 від 23.12.2016.

Аналогічного висновку притримується і Верховний Суд у своїй постанові від 27.02.2018 у справі № 813/1766/17 (адміністративне провадження № К/9901/3360/17), у якій зазначає, що отримані Товариством суми за спожиту електроенергію не утримують в собі жодної ознаки безповоротної фінансової допомоги, є вартістю поставленого товару в розумінні податкового законодавства. Жодних порушень, щодо включення отриманих коштів до складу доходу Товариства податковий орган не довів.

Отже, припущення відповідача щодо наявності в оплатах на загальну суму 480 000 грн. ознак безповоротної фінансової допомоги спростовуються вищевикладеним. Натомість, відповідачем не надано жодних належних доказів задля доведення своїх припущень.

Щодо поданого відповідачем до суду протоколу допиту свідка ОСОБА_3 суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України.

У ч. ч. 1, 2 ст. 23 Кримінального процесуального кодексу України закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

При цьому, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.11.2018 справа № 822/551/18.

Як встановлено судом з матеріалів справи, ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи, інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб ТОВ Транс Клінінг відсутня.

Отже, сам факт порушення кримінального провадження до винесення судом обвинувального вироку в рамках такого провадження не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Наведеної позиції притримується і Верховний Суд, який в постанові від 27.03.2018 у справі № 816/809/17 (адміністративне провадження № К/9901/1349/17) зазначив: вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, проте контролюючим органом, всупереч вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, такого доказу як вирок надано не було .

До того ж, факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у своїх постановах від 17.12.2018 у справі № 826/14217/15 (адміністративне провадження № К/9901/21086/18), від 19.03.2019 у справі № 826/3740/17 (адміністративне провадження № К/9901/63213/18), від 20.12.2018 у справі № 826/20081/16 (адміністративне провадження № К/9901/42306/18), від 09.04.2019 у справі № 2а-1929/12/0970 (адміністративне провадження № К/9901/11572/18), від 11.12.2018 у справі № 804/6942/16 (адміністративне провадження № К/9901/31028/18).

Додаткового варто звернути увагу і на те, що в матеріалах справи № 826/11011/18 наявна світлокопія протоколу допиту свідка без зазначення в акті перевірки про надання дозволу слідчого на розголошення даних досудового розслідування. Натомість, сам по собі факт порушення кримінальної справи не доводить складу податкового правопорушення.

Зазначеної позиції притримується і Верховний Суд, яка відображена у його постанові від 26.06.2018 у справі № 826/5522/14 (адміністративне провадження № К/9901/4065/18).

Саме тому матеріали досудового розслідування за кримінальним провадженням № 32017270000000009 не можуть бути враховані як доказ фіктивності ТОВ Транс Клінінг .

Окремо, слід примітити, що викликаний судом свідок, зокрема директор ТОВ Транс Клінінг ОСОБА_3 , у судові засідання 06.11.2018 та 11.12.2018 не з`явився.

Щодо посилань відповідача у акті перевірки на інформацію з автоматизованої підсистеми Реєстр облікових карток суб`єктів фіктивного підприємництва автоматизованої системи Податковий блок варто зазначити, що така інформація сприймається судом критично, оскільки така інформація сама по собі не спростовує реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ Транс Клінінг . Натомість, така інформація стосується виключно ТОВ Транс Клінінг і не вказує на протиправні дії позивача.

Натомість, позивач як платник податку не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання.

Отже, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право особи на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент порушив податкове законодавство, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому дані порушення не можуть бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 808/1593/17 (адміністративне провадження № К/9901/48159/18).

З огляду на викладене вище, суд зазначає, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у його постановах від 15.01.2019 у справі № 815/4561/16 (адміністративне провадження № К/9901/33072/18), від 05.02.2019 у справі № 805/4717/15-а (адміністративне провадження № К/9901/36631/18), від 19.03.2019 у справі № 815/3705/13-а (адміністративне провадження № К/9901/8551/18) тощо.

Щодо обов`язку доказування суд вважає за потрібне акцентувати увагу на наступному.

Як встановлено у постанові Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 809/435/17 (адміністративне провадження № К/9901/40599/18), при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Як вже було досліджено судом, в матеріалах справи наявні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Транс Клінінг .

Додаткового суд відмічає, що відповідачем не доведено і факту існування змови чи узгодженості дій між позивачем та ТОВ Транс Клінінг , не надано доказів недобросовісності позивача у сфері податкових правовідносин, не доведено отримання позивачем неправомірної податкової вигоди за здійсненими господарськими операціями.

Відповідно до позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в постанові від 11.02.2015 у справі № 2а-9084/10/1370 (К/9991/77465/11), позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається в сфері податкових відносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Окремо варто також зауважити на концептуальних правових позиціях Верховного Суду в питаннях реальності господарських операцій , зокрема про те, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності.

Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податків-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Відповідні правові позиції викладено Верховним Судом у своїх постановах, зокрема, від 11.09.2018 у справі № 2а-3693/12/2170, від 31.08.2018 у справі № 1570/4299/12, від 12.06.2018 у справі № 802/4132/15-а.

В силу ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі Чуйкіна проти України (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі Краска проти Швейцарії визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

При вирішенні цієї справи суд бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції . Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, під час розгляду адміністративної справи не доведено правомірність нарахування позивачу податкових зобов`язань та штрафних санкцій, про що відмічено судом.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ Віаан Мобайлс Юкрейн підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір у розмірі 5 041,65 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 633 від 26.06.2018, то суд вбачає підстави для відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору у розмірі 5 041,65 грн. на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Віаан Мобайлс Юкрейн - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 04 квітня 2018 року № 0003961401, винесене Головним управлінням ДФС у м. Києві відносно Товариства з обмеженою відповідальністю Віаан Мобайлс Юкрейн .

3. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 04 квітня 2018 року № 0003971401, винесене Головним управлінням ДФС у м. Києві відносно Товариства з обмеженою відповідальністю Віаан Мобайлс Юкрейн .

4. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 04 квітня 2018 року № 0003981401, винесене Головним управлінням ДФС у м. Києві відносно Товариства з обмеженою відповідальністю Віаан Мобайлс Юкрейн .

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (адреса місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 39439980) шляхом їх безспірного списання на користь ТОВ Віаан Мобайлс Юкрейн (адреса місцезнаходження: 02160, м. Київ, проспект Соборності, 15, офіс 1001, ідентифікаційний код 40186732) сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 5 041 грн. (п`ять тисяч сорок одна) грн. 65 коп.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко