Постанова

від 28.10.2019 по справі 390/1904/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 390/1904/17

провадження № 61-21163св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне підприємство Наукова селекційно-насінницька фірма Соєвий вік ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області, у складі судді Бойко І. А., від 06 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області, у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л., від 15 лютого 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до приватного підприємства Наукова селекційно-насінницька фірма Соєвий вік (далі - ПП Наукова селекційно-насінницька фірма Соєвий вік ) про визнання недійсним договору оренди землі.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що після успадкування майна її чоловіка - ОСОБА_2 вона дізналась про існування договору оренди землі, підписаного 10 листопада 2005 року ОСОБА_2 та відповідачем, за яким належна йому земельна ділянка надана в користування відповідачу строком на 20 років. Вказаний договір слід визнати недійсним, оскільки окремі його положення суперечать вимогам закону, а саме: в договорі відсутнє зазначення кадастрового номеру земельної ділянки, щодо якої він укладений, до договору не долучені план-схема земельної ділянки та її кадастровий план, не обумовлено умов збереження якості земельної ділянки, не зазначено порядок перегляду, зміни та індексації орендної плати, розмір встановленої договором орендної плати менший ніж передбачений законом, порушено строк прийому-передачі земельної ділянки, а строк її повернення після закінчення дії договору взагалі не передбачений. Зазначені умови є істотними, а тому відсутність їх у договорі оренди землі є підставою для визнання його недійсним.

Із урахуванням зазначеного, позивач просила позов задовольнити, визнати недійсним договір оренди землі № 73 від 10 листопада 2005 року, укладений між ПП Наукова селекційно-насінницька фірма Соєвий вік та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави для визнання договору оренди землі недійсним, визначені статями 203, 215 ЦК України, статтею 15 Закону України Про оренду землі , на які посилається позивач не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, як і те, що виконанням відповідачем договору оренди землі на умовах, передбачених договором, порушуються права позивача або існує реальна загроза спричинення позивачу збитків в майбутньому.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2017 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довела порушення своїх прав, як власника земельної ділянки успадкованої після смерті її чоловіка. Під час укладення в 2005 році договору оренди сторони дійшли згоди щодо строку, предмета та порядку виплати орендної плати. Орендар з моменту укладення договору виконував його умови щодо виплати орендної плати. Позивач не позбавлена можливості звернутися до орендаря із пропозицією про збільшення орендної плати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 лютого 2018 рокуі ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, щоумови договору оренди не містять усіх істотних умов, визначених статтею 15 Закону України Про оренду землі , окрім того він не відповідає типовому договору, форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220. Відповідачем не надано доказів виплати орендної плати у повному обсязі, а також документального підтвердження надання послуг в рахунок оплати орендної плати. У договорі оренди не зазначено умов збереження стану об`єкта оренди. У порушення вимог статей 11, 15, 17 Закону України Про оренду землі не дотримано строків передачі земельної ділянки.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ПП Наукова селекційно-насінницька фірма Соєвий вік посилається на те, що в касаційній скарзі позивачем наводяться доводи, які не були нею зазначені в обґрунтування заявлених позовних вимог. Суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 листопада 2005 року між ОСОБА_2 та ПП Наукова селекційно-насінницька фірма Соєвий вік строком на 20 років укладено договір оренди земельної ділянки, площею 5,47 га, яка належала ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-КР № 004435.

До договору додано копію державного акту на право приватної власності на землю серія ІІІ-КР № 004435, акт приймання-передачі об`єкта оренди, акт визначення меж земельної ділянки в натурі на місцевості від 13 грудня 2005 року.

Договір зареєстрований у Кіровоградській регіональній філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України 13 грудня 2005 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 73, після чого договір набрав чинності (а. с. 11-18).

Після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Флоренко С. К. 13 жовтня 2010 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом.

Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається із земельної ділянки № НОМЕР_1 , кадастровий номер 3522585800:02:000:0382, площею 5,47 га, в межах згідно з планом, розташованої на території Обознівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 9).

На підставі отриманого свідоцтва ОСОБА_1 зареєструвала своє право власності, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 24996541 від 13 жовтня 2010 року (а. с. 10).

05 листопада 2010 року після звернення ОСОБА_1 з письмовою заявою до директора ПП Наукова селекційно-насінницька фірма Соєвий вік щодо видачі їй орендної плату за померлого ОСОБА_2 згідно видаткового касового ордера від 19 листопада 2010 року нею була отримана орендна плата за 2010 рік. Після чого, протягом 2011-2016 років вона також отримувала орендну плату, що підтверджується відповідними відомостями пор видачу готівки (а. с. 55-65, 85-92).

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати йоговнутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Законом, що регулює правовідносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі визначено, що договір укладається у письмовій формі, а статтею 18 Закону встановлено, що договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до статі 15 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також визнання договору недійсним відповідно до закону.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки не містить усіх, передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі , істотних умов.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом .

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що під час укладення 10 листопада 2005 року договору оренди землі між ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ПП Наукова селекційно-насінницька фірма Соєвий вік волевиявлення сторін було вільним, умови договору не суперечать положенням ЦК України та спеціальному Закону України Про оренду землі , що регулює спірні правовідносини, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, договір зареєстрований у встановленому законом порядку 13 грудня 2005 року.

З моменту укладення договору ОСОБА_2 за життя із вимогами про недійсність договору землі, неналежне виконання умов договору до орендаря не звертався, таких претензій не пред`являла й позивач з моменту успадкування у 2010 році земельної ділянки, яка належала її чоловікові.

Судами встановлено, що оспорений договір оренди землі від 10 листопада 2005 року відповідає Типовому договору оренди землі, форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220. Передача земельної ділянки відбулась в день державної реєстрації договору та набрання ним чинності - 13 грудня 2005 року, що не суперечить вимогам Закону України Про оренду землі . ОСОБА_1 не довела, що внаслідок укладення договору оренди землі від 10 листопада 2005 року порушено права її померлого чоловіка або її права.

Апеляційним судом надано належну оцінку доводам апеляційної скарги, які є аналогічними доводам касаційної скарги.

Ці та інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Із урахуванням зазначеного, враховуючи те, що сторони врегулювали у спірному договорі оренди землі свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, тривалий час, з 2005 року, виконували умови договору у добровільно погодженому порядку, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про недійсність укладеного сторонами договору оренди землі та порушення прав спадкодавця за його життя, а також позивача після успадкування земельної ділянки, при укладанні оспорюваного правочину.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору. Судамиправильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович