Постанова

від 28.10.2019 по справі 826/8779/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 жовтня 2019 року

Київ

справа №826/8779/16

адміністративне провадження №К/9901/16414/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Ханової Р.Ф., Усенко Є.А.,

за участю секретаря судового засідання: Лупінос Я.В.,

учасники судового процесу:

директор Товариства з обмеженою відповідальністю НК : Коваленко П.М.,

представник позивача: Висіцька І.В.,

представник відповідача: Перепелюк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 вересня 2016 року (суддя Данилишин В.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року (головуючий суддя Кучма А.Ю., судді: Аліменко В.О., Бєлова Л.В.) у справі №826/8779/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НК до Головного управління ДФС у місті Києві про скасування рішень,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю НК (далі по тексту - позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 лютого 2016 року № 42615130701 та № 52615130701.

Позов вмотивовано тим, що при прийнятті оскаржених податкових повідомлень-рішень була порушена процедура проведення перевірки, оформлення результатів перевірки, внаслідок чого істотно порушено права позивача на захист, у відповідача були відсутні повноваження на прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки була відсутня подія за якої виникають такі повноваження - вручення акту перевірки.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 вересня 2019 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нову, якою у задоволенні адміністративного позову ТОВ НК відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 5 лютого 2019 року касаційну скаргу ТОВ НК задоволено частково. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року скасовано, адміністративну справу направлено на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Під час касаційного розгляду Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції про дотримання відповідачем процедури надсилання у встановлені законодавством строки акта перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. В той же час, Верховним Судом зазначено, що сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нову, якою позовні вимоги ТОВ НК до Головного управління ДФС у місті Києві про скасування рішень задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві №42615130701 та №52615130701 від 19 лютого 2016 року.

Вирішуючи спір, суди встановили, що контролюючим органом у період із 21 січня 2016 року по 27 січня 2016 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні операцій з ТОВ Компас Трейдінг , ТОВ Транс Медіа Пром , ТОВ БФ Альянс , ТОВ Дайджест Капітал , ТОВ Енергоінвест-ВАТ за період із 1 січня 2010 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 3 лютого 2016 року №4/26-15-14-07-01-14/32662336.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток у загальному розмірі 376332 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальному розмірі 402323 грн.

На підставі означеного акта перевірки 19 лютого 2016 року контролюючим органом прийнято податкові повідомлення рішення:

- № 42615130701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 376332 грн. за основним платежем та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 94083 грн.;

- № 52615130701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 402323 грн. за основним платежем та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 100580,75 грн.

Висновки суду першої інстанції про задоволення позову ґрунтувались виключно на порушеннях процедури проведення перевірки.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову про задоволення позовних вимог, апеляційний суд, враховуючи висновки Верховного Суду, вказав, що долучені до матеріалів справи первинні документи містять достатні дані про зміст виконаних робіт та їх учасників, підтверджують реальність здійснення господарських операцій. З приводу вироку суду про визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 винними у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 205 КК України, суд вважав, що останній не має доказового значення в межах даної справи, оскільки дослідження реальності чи нереальності господарської діяльності суб`єкта підприємництва під час ухвалення зазначеного вироку не відбувалось.

Не погодившись з постановою апеляційного суду, Головне управління ДФС у м. Києві подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нове рішення про відмову в позові.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує, що вироком Печерського районного суду м. Києва від 30 липня 2015 року у справі №757/22907/15-к було визнано винними ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 27, частиною другою статті 28, частиною першою статті 205 КК України. Зазначені особи протягом 2009-2014 років створили та придбали низку підприємств для використання у протиправній діяльності, зокрема ТОВ Компас Трейдінг , ТОВ Транс Медіа Пром , ТОВ БФ Альянс , ТОВ Дайджест Капітал , ТОВ Енергоінвест-ВАТ . Зазначені обставини, на переконання скаржника, свідчать про відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та зазначеними контрагентами. Статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального їх підтвердження документами бухгалтерського обліку.

У поданому відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, як законну та обґрунтовану. Наголошено, що спірні господарські операції не були предметом дослідження в рамках кримінальної справи №757/22907/15-к. При цьому і засуджені особи відповідно до протоколів допиту останніх не повідомляли про фіктивний характер операцій з ТОВ НК . На переконання позивача, вирок суду в означеній кримінальній справі лише затверджує угоду між обвинуваченими та органом прокуратури щодо визнання вини останніх без дослідження обставин господарської діяльності утворених чи придбаних ними підприємств або діяльності від їх імені. Позивач також акцентує увагу на тому, що відповідним доводам касаційної скарги апеляційним судом, з урахуванням висновків Верховного Суду, вже була надана правова оцінка.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги та просив її задовольнити із зазначених у ній підстав.

Директор ТОВ НК та представник позивача у судовому засіданні заперечували проти задоволення касаційної скарги, вважаючи постанову апеляційного суду законною та обґрунтованою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Так, станом на час перегляду справи у суді касаційної інстанції спір між сторонами щодо наявності з боку відповідача процедурних порушень під час проведення перевірки відсутній. При цьому апеляційний суд дійшов правильного висновку з приводу даного питання про дотримання контролюючим органом порядку вручення акта перевірки та прийняття податкових повідомлень-рішень. За таких обставин дослідженню підлягають саме обставини, які були покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з наданням їм відповідної правової оцінки.

Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон №996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до положень пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, право платника податку на прибуток на формування витрат, що враховуються під час визначення об`єкта оподаткування податком (валових витрат) знаходиться у прямій залежності від підтвердження таких витрат розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, а також з фактом їх використання у власній господарській діяльності. Так само і операції, які дають право платнику податку на формування податкового кредиту, мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В силу викладеного, будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції.

Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Так, вироком Печерського районного суду м. Києва від 30 липня 2015 року у справі №757/22907/15-к, який набрав законної сили, затверджено угоду від 26 червня 2015 року між обвинуваченими: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та органом прокуратури щодо визнання винними зазначених осіб у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 205 КК України (том 4 а.с.70-77).

Зазначеним вироком також встановлено, що у період 2009-2014 років ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та невстановленими особами, за попередньої змови, у групі створено/придбано низку підприємств задля використання у протиправній діяльності, зокрема: ТОВ Дайджест Капітал , ТОВ Транс Медіа Пром , ТОВ БФ Альянс , ТОВ Компас Трейдінг , ТОВ Енергоінвест-ВАТ . У зазначений період внаслідок протиправної діяльності вказаних осіб сформовано штучний податковий кредит на загальну суму приблизно 14 млн. грн. суб`єктам реального сектору економіки, в тому числі ТОВ НК (код 32662336). Згідно з укладеною угодою прокурор та обвинувачені дійшли згоди щодо формулювання висунутого обвинувачення, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 визнали свою винуватість у вчиненні інкримінованих злочинів.

Верховним Судом України неодноразово, з метою усунення неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права зазначалось, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту, є безпідставними.

Вказаний правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 26 січня 2016 року у справі №21-4781а15; від 22 березня 2016 року у справі №21-170а16; від 22 березня 2016 року у справі №21-2927а15; від 29 березня 2016 року у справі №21-5315а15; від 12 квітня 2016 року у справі №21-3270а15; від 12 квітня 2016 року у справі №21-3635а15; від 19 квітня 2016 року у справі №21-4985а15; від 26 квітня 2016 року у справі №21-4976а15; від 24 травня 2016 року у справі №21-5332; від 14 червня 2016 року у справі №21-1318а16.

У постановах Верховного Суду України від 5 березня 2012 року №21-421а11, від 1 грудня 2015 року №21-1661а15, від 2 грудня 2015 року №21-3849а15 викладено висновок про те, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не вважає за необхідне відступити від зазначених висновків Верховного Суду України.

Поряд з цим судом касаційної інстанції враховується, що положення статті 472 КПК України передбачають, що в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення тощо.

Таким чином, факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, дійсно не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, проте підлягає врахуванню у сукупності із дослідженням усіх складових господарських операцій.

При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Під час нового розгляду апеляційний суд дослідив надану позивачем первинну документацію і дійшов висновку про достатність останньої для підтвердження реальності господарських операцій ТОВ НК з ТОВ Дайджест Капітал , ТОВ Транс Медіа Пром , ТОВ БФ Альянс , ТОВ Компас Трейдінг , ТОВ Енергоінвест-ВАТ . Але, на думку колегії суддів, апеляційний суд, оцінюючи зазначені документи, не правильно застосував положення Закону №996-XIV залишив поза увагою наступне.

У спірний період позивачем було укладено із вказаними контрагентами договори на перевезення вантажів. Втім, апеляційний суд, досліджуючи Витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не врахував, що серед наявних видів економічної діяльності за КВЕД у контрагентів позивача відсутнє надання послуг з перевезення, в тому числі і вантажним автомобільним транспортом. Натомість, ТОВ НК у перевіряємому періоді здійснювало наступні види діяльності: 52.24 - транспортне оброблення вантажів, 49.41 - вантажний автомобільний транспорт. За таких обставин, відсутні підстави вважати наявною у спірних господарських операціях розумну економічну причину (ділову мету) під час укладення позивачем з контрагентами договорів на надання ТОВ НК послуг з перевезення.

Слід зауважити, що означена категорія господарських операцій врегульована положеннями Закону України Про автомобільний транспорт від 5 квітня 2001 року №2344-III (далі - Закон №2344-III).

Статтею 48 Закону №2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Відповідно до підпункту 11.1 пункту 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну (далі - ТТН) суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/ напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

З аналізу вищенаведеного, при наданні послуг з перевезення саме ТТН підтверджує факт надання таких послуг (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з перевезення товарів. Крім того, до підтверджуючих документів слід також віднести і документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах (для автоперевізника).

Так, досліджені судом апеляційної інстанції ТТН, складені за господарськими операціями з усіма контрагентами позивача, не містять таких обов`язкових реквізитів останніх, як повна адреса пунктів навантаження і розвантаження, даних щодо вантажовідправника та вантажоодержувача.

Відсутність зазначених обов`язкових реквізитів позбавляє для мети бухгалтерського та податкового обліку можливості враховувати їх як належні первинні документи в розумінні статті 9 Закону №996-XIV.

Не дає можливості сприйняти означені ТТН як належну первинну документацію, яка відображає зміст та підтверджує реальність господарської операції з перевезення вантажу і те, що відображена у них інформація про транспортні засоби, які здійснювали перевезення, є недостовірною, оскільки досліджені судами попередніх інстанцій докази підтверджують відсутність державної реєстрації таких автомобілів та причепів, на що обґрунтовано зазначено відповідачем.

Враховуючи те, що до підтверджуючих документів законодавством віднесено також і документи, що засвідчують використання автоперевізником транспортного засобу на законних підставах, позивач як замовник послуг з перевезення, який діяв би з належною обачністю, мав би переконатися у наявності у перевізника таких документів та у відповідності цим документам даних про автомобілі у оформлених ТТН.

Також колегія суддів касаційного суду зазначає, що договори на здійснення перевезень між позивачем та ТОВ Дайджест Капітал , ТОВ Транс Медіа Пром з боку перевізника підписані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відповідно, акти надання послуг також підписувались зазначеними особами ( ОСОБА_2 частково). Враховуючи обставини, встановлені вироком від 31 липня 2015 року, апеляційний суд помилково вважав первинні документи, підписані цими особами, належними та допустимими доказами, що підтверджують реальність господарських відносин.

По господарським відносинам з ТОВ Компас Трейдінг акти наданих послуг та договір від 15 жовтня 2013 року б/н (за даними акта перевірки) були підписані ОСОБА_3 . При цьому позивачем до матеріалів справи взагалі не було долучено копію зазначеного договору.

Колегія суддів касаційного суду також критично оцінює висновки суду апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій з ТОВ БФ Альянс , оскільки акти наданих послуг, складені на виконання договору №31/01-12ТР, датовані періодом з 2 лютого 2014 року по 31 березня 2014 року, в той час, як сам договір на перевезення був укладений між сторонами лише 31 березня 2014 року.

Наведене у своїй сукупності не дає підстав вважати, що надані позивачем документи бухгалтерського обліку відповідають вимогам чинного законодавства щодо їх змісту та оформлення, що унеможливлює, з огляду на приписи Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , розцінювати їх як належні та достатні докази фактичного отримання позивачем обумовленими договорами перевезень послуг. Враховуючи зазначене, з урахуванням обставин, встановлених вироком Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2015 року (створення/придбання задля використання у протиправній діяльності, зокрема: ТОВ Дайджест Капітал , ТОВ Транс Медіа Пром , ТОВ БФ Альянс , ТОВ Компас Трейдінг , ТОВ Енергоінвест-ВАТ , а також формування зазначеними особами штучного податкового кредиту, в тому числі для ТОВ НК ), колегія суддів дійшла висновку про правомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

При цьому доводи позивача про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які за вироком Печерського районного суду м. Києва від 30 липня 2015 року у справі №757/22907/15-к визнані винними у скоєнні злочинів, передбачених частиною третьою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 205 КК України, обіймали посади керівників підприємств-контрагентів позивача у інший період, ніж здійснювались господарські операції, за якими відповідач зробив висновок про їх нереальність, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки це не має юридичного значення з огляду на встановлення вироком суду, що вказані юридичні особи в період 2009-2014 років створювались/придбавались як фіктивні без мети реальної господарської діяльності.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про правомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту за здійсненими господарськими операціями не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому це рішення підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Водночас, суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення про задоволення позову з підстав доведеності реальності спірних господарських операцій позивача, одночасно скасував постанову суду першої інстанції, якою позов також було задоволено, проте з інших підстав (порушення процедури при прийнятті податкових повідомлень-рішень). При цьому апеляційний суд зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції і в цій частині судове рішення апеляційного суду є правильним та не оскаржується сторонами. З огляду на це, враховуючи висновок касаційного суду про скасування постанови суду апеляційної інстанції та необхідність ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, рішення суду першої інстанції про задоволення позову також підлягає скасуванню як таке, що прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Керуючись статтями 344, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 вересня 2016 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року у справі №826/8779/16 скасувати та прийняти нову про відмову в задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

Повне судове рішення складено 31 жовтня 2019 року.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Р.Ф. Ханова

Є.А. Усенко ,

Судді Верховного Суду