Ухвала

від 31.10.2019 по справі 639/9780/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

31 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 639/9780/15-ц

провадження № 61-17957ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року та додаткову постанову від 26 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Бровченка І. О., Колтунової А. І.,у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Харківська міська рада, про виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності та встановлення порядку користування земельною ділянкою; зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог та ухвалених судових рішень

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Харківська міська рада, про виділення в натурі частки нерухомого майна із спільної часткової власності та встановлення порядку користування земельною ділянкою.

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 серпня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Припинено право спільної часткової власності на домоволодіння, що розташоване по

АДРЕСА_1 .

Виділено в натурі ОСОБА_2 відповідно до 78/100 домоволодіння частин та визнано право власності на: житловий будинок літ. Б-2 , що складається з приміщень: коридор № 3-1, площею 3,3 кв. м, коридор № 3-2, площею 23,9 кв. м, житлова кімната № 3-3, площею 15,9 кв. м, житлова кімната № 3-4, площею 30 кв. м, ванна № 3-5, площею 6,3 кв. м, вбиральня № 3-6, площею 2,0 кв. м, котельня № 3-7, площею 9,7 кв. м, коридор № 3-8, площею 21,3 кв. м, кухня № 3-9, площею 15,6 кв. м, по 1-му поверху площею 128,0 кв. м, житловою площею 45,9 кв. м, коридор № 3-10, площею 25,8 кв. м, житлова кімната № 3-11, площею 35,4 кв. м, житлова кімната № 3-12, площею 20,1 кв. м, санвузол № 3-13, площею 4,6 кв. м, комора № 3-14, площею 12,0 кв. м, житлова кімната № 3-15, площею 17,6 кв. м, житлова кімната № 3-16, площею 20,5 кв. м, тамбур № 1, площею 2,8 кв. м, по 2-му поверху 138,8 кв. м, житловою площею 93,6 кв. м, усього по літ. Б-2 загальною площею 266,8 кв. м, житловою площею 139,5 кв. м та господарських будівель і споруд: літ. Щ басейн, № 8 зливна яма, № 1 огорожа, № 2 ворота, які розташовані на земельній ділянці, площею 910 кв. м, виділити в окреме домоволодіння, що розташоване АДРЕСА_1 .

Визначено порядок користування земельною ділянкою, яка розташована

по АДРЕСА_1 , між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до фактичного користування у рівних частинах від загальною площі земельної ділянки по

910 кв. м.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Виділено в натурі ОСОБА_3 відповідно до 22/100 частин та визнано право власності на: житловий будинок літ. А-1 , що складається з приміщень: тамбуру № ІІ, площею 2,0 кв. м, комора № ІІІ, площею 0,9 кв. м, коридор № 1-1, площею 10,9 кв. м, кухні № 1-2, площею 12,7 кв. м, житлової кімнати № 1-3, площею 7,5 кв. м, санвузол № 1-4, площею 5,7 кв. м, житлова кімната № 1-5, площею 13,7 кв. м, житлова кімната № 1-7, площею 8,6 кв. м, житлова кімната

№ 1-8; площею 8,8 кв. м, коридор № 1, площею 4,7 кв. м, коридор № 2-1, площею

7,7 кв. м, кухня № 2-2, площею 8,1 кв. м, кухня № 2-2, площею 8,1 кв. м, ванна

№ 2-3, площею, 3,1 кв. м, житлової кімнати № 2-5, площею 5 кв. м, вбиральня

№ 2-7, площею 1,8 кв. м, коридор № 2-8, площею 3,5 кв. м, житлова кімната

№ 2-9, площею 9,9 кв. м, загальною площею 123,1 кв. м, житловою площею

62,0 кв. м, та господарських будівель і споруд, а саме: літ. О тамбур, літ. Г та Л , погріб, літ. Р та С гараж, літ. К , літня кухня, літ. к вхід в літню кухню, літ. Ш та Ч сараї, літ. Т більярдна, літ. П душ-вбиральня, літ. Н вбиральня, літ. У навіс, № 4 дворовий водопровід, № 5-6 огорожа, № 7 зливна яма, І вимощення, які розташовані на земельній ділянці, площею 910 кв. м, залишити за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду

м. Харкова від 26 серпня 2016 року, скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 та зустрічний позов ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Постановою Верховного Суду від 12 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що скасування рішення суду за касаційною скаргою особи, яка не була залучена до участі у справі, можливе лише у разі, якщо рішення суду порушує права, свободи чи інтереси заявника і ці порушення є доведеними, реальними, а не на припущеннях. Апеляційний суд, не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 не є власником земельної ділянки та житлового будинку, які належать сторонам у справі.

Постановою Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про закриття апеляційного провадження задоволено.

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 серпня 2016 року, ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 02 грудня 2016 року, ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 02 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Харківська міська рада, про виділення в натурі частки нерухомого майна із спільної часткової власності та встановлення порядку користування земельною ділянкою, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про виділ натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, закрито.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що рішенням Жовтневого районного суду

м. Харкова від 26 серпня 2016 року порушено права та обов`язки ОСОБА_5

Додатковою постановою Харківського апеляційного суду від 26 вересня

2019 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково.

Ухвалено додаткове судове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , в якій він просив скасували рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 серпня 2016 року, ухвалу Жовтневого районного суду

м. Харкова від 02 грудня 2016 року, ухвалу Жовтневого районного суду

м. Харкова від 02 грудня 2016 року, постанову Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року та додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не розглянув спір по суті, не встановив фактичних обставин справи та не дослідив наданих сторонами доказів. Також, не взяв до уваги висновків викладених у постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року та не з`ясував чи є ОСОБА_1 власником суміжної із земельною ділянкою ОСОБА_2 земельної ділянки, а тому дійшов помилкового висновку про те, що рішенням місцевого суду права заявника не порушено та з формальних підстав закрив провадження у справі.

Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 10 вересня

2019 року.

Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для його розгляду, оскільки заявник не пропустив строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 серпня 2016 року, ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 02 грудня 2016 року та ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 02 грудня 2016 року.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необгрунтованою.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п`ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необгрунтованою.

За змістом пункту 1 частини четвертої статті 394 ЦПК України суд може визнати касаційну скаргу необгрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд вже виклав у своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норм права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у відповідності з таким висновком.

Із касаційної скарги вбачається, що вона є необгрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засади судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 у справі щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 Кримінально-процесуального кодексу України, зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, якими урегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Статтею 17 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов 'язки , мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частина перша статті 352 ЦПК України надає право учасникам справи, а також особам, які не брали участь у справі, оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Зазначена норма визначає осіб, які наділені правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, але судовим рішенням вирішені питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки. При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися її прав, інтересів та обов`язків, тобто суд вирішив спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення є заявник. Рішення є таким, що вирішує питання про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, а в резолютивній частині прямо вирішено питання про її права та обов`язки.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не розглянув спір по суті, не встановив фактичних обставин справи та не дослідив наданих сторонами доказів, а також, не взяв до уваги висновків викладених у постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року та не з`ясував чи є ОСОБА_1 власником суміжної із земельною ділянкою ОСОБА_2 земельної ділянки, є неспроможними з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом П`ятої Харківської державної нотаріальної контори 22 травня 1987 року, зареєстрованого у реєстрі за №3-1133, належала Ѕ частина житлового будинку літ. А-1 , житловою площею 31,0 кв. м., і надвірних будівель: сараю літ. в , двох погребів літ. Г, Л , вбиральні літ. Д , навісу літ. З , огорожі 1-5, що розташовані на земельній ділянці площею 1733 кв. м. у АДРЕСА_1 ).

Інша частина домоволодіння належала ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 05 червня 1990 рокут№3-1506.

ОСОБА_3 є спадкоємицею ОСОБА_6 за заповітом, посвідченим 25 липня 1990 року державним нотаріусом П`ятої Харківської державної нотаріальної контори

Земельна ділянка під зазначеним домоволодінням перебувала у користуванні батька ОСОБА_2 .

Рішенням Виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів у Харківській області від 21 січня 1992 року №7-38, за згодою власника домоволодіння, закріплено переуступку земельної ділянки площею 107 кв. м. за рахунок домоволодіння АДРЕСА_2 , на користь домоволодіння АДРЕСА_1 . Рішення є чинним.

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є співвласниками домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

З 24 листопада 2017 року на підставі рішення 16 сесії Харківської міської ради 7 скликання Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок № 812/17 від 08 листопада 2017 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0989 га, кадастровий

№ 6310137900:12:008:0029, наданої їй для обслуговування цього житлового будинку.

З 24 лютого 2017 року ОСОБА_3 є власником житлового будинку

А 1 за адресою: АДРЕСА_1 .

26 липня 2018 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок літ. Б-2 з надвірними спорудами загальною площею

266,8 кв. м., житловою площею 139,5 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення суду у цій справі

ОСОБА_1 є власником 54/100 частин сусіднього домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 на підставі договору дарування між ним та ОСОБА_7 від 01 липня 1995 року, та на його ім`я 11 травня 2006 року Комунальним підприємством Харківське міське бюро технічної інвентаризації виготовлено технічний паспорт на зазначений будинок.

Установивши, що ОСОБА_1 не є власником спірного домоволодіння та земельної ділянки розташованих по

АДРЕСА_1 , що є предметом спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також відсутність відомостей щодо права власності чи права користування ОСОБА_1 земельною ділянкою для обслуговування домоволодіння АДРЕСА_1 , її розмірів та меж визначених на місцевості, відсутності перетинів з ділянкою, яка є предметом спору, апеляційний суд дійшов правильного висновку що виділ в натурі частин з домоволодіння АДРЕСА_1 не порушує права ОСОБА_1 , а тому є підставою для закриття апеляційного провадження у справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 03 квітня

2008 року).

Касаційну скаргу на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від

26 вересня 2019 року ОСОБА_1 мотивував тим, що він не є стороною у справі, а тому не повинен сплачувати судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 381 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами статті 35 і глави 9 розділу III цього Кодексу з особливостями, зазначеними у статті 382 цього Кодексу.

Підпунктом в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині постанови вирішується питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витратина професійну правничу допомогу.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року

№ 23-рп/2009.

У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року у справі

№ 23-рп/2009 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Ухвалюючи додаткове судове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 000,00 грн витрат на правову допомогу, апеляційний суд правильно виходив з того, що незважаючи на те, що

ОСОБА_1 не є стороною у справі, разом з тим, апеляційне провадження у справі було ініційовано поданням апеляційної скарги ОСОБА_1 , що призвело до понесення ОСОБА_2 витрат на правову допомогу, які він підтвердив відповідними доказами, право на відшкодування яких передбачено чинним ЦПК України.

Наведені у касаційних скаргах доводи не свідчать про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Переглядаючи справу у апеляційному порядку, суд урахував висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 червня

2019 року та розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 у відповідності з такими висновками.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи наведене, постанова Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року та додаткова постанова, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до висновку викладеного Верховним Судом, щодо питання правильного застосування норм права, порушеного у касаційній скарзі, що свідчить про необгрунтованість скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою і п`ятою статті

394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року та додаткову постанову Харківського апеляційного суду від

26 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Харківська міська рада, про виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності та встановлення порядку користування земельною ділянкою; зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності , відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді:Г. І. Усик І.Ю. Гулейков О. В. Ступак