Постанова

від 04.11.2019 по справі 927/340/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2019 р. Справа№ 927/340/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Тищенко А.І.

Скрипки І.М.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Заступника керівника Прилуцької місцевої прокуратури

на ухвалу господарського суду Чернігівської області від 24.04.2019

у справі №927/340/19 (суддя Романенко А.В.)

за позовом Заступника керівника Прилуцької місцевої прокуратури в інтересах держави

до Івковецької сільської ради Прилуцького району

та Фізичної особи-підприємця Заболотної Світлани Іванівни

про визнання недійсним рішення Івковецької сільської ради та договору оренди землі,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року Заступником керівника Прилуцької місцевої прокуратури в інтересах держави подано у господарський суд Чернігівської області позов до Івковецької сільської ради Прилуцького району (далі - відповідач 1) та фізичної особи-підприємця Заболотної Світлани Іванівни (далі - відповідач 2), у якому прокурор просив:

- визнати недійсним рішення 7-ї сесії 7-го скликання Івковецької сільської ради Прилуцького району від 27.07.2016 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки", яким затверджено проект землеустрою та передано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 7424183700:03:000:0089 площею 15,0574га для ведення городництва фізичній особі-підприємцю Заболотній Світлані Іванівні , терміном на 25 років;

- визнати недійсним договір оренди землі, укладений 04.08.2016 між Івковецькою сільською радою та фізичною особою-підприємцем Заболотною Світланою Іванівною , земельної ділянки площею 15,0574га з кадастровим номером 7424183700:03:000:0089, зареєстрованим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.08.2016 (номер запису про інше речове право 15898578).

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 24 квітня 2019 року позовну заяву Заступника керівника Прилуцької місцевої прокуратури повернуто прокурору.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Заступник керівника Прилуцької місцевої прокуратури звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу господарського суду Чернігівської області і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом порушені норми процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки прокурор правомірно звернувся з даним позовом з метою захисту інтересів держави.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18 червня 2019 року поновлено строк апеляційного оскарження, відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 30 червня 2019 року, зобов`язано прокурора у строк до 30 червня 2019 року надати суду оригінал позовної заяви з додатками, сторонам роз`яснено, що апеляційна скарга буде розглянута у письмовому провадженні, без виклику учасників справи.

27 червня 2019 року від прокурора надійшов оригінал позовної заяви з доданими до неї документами.

Відповідачі не скористались своїм правом подати відзиви на апеляційну скаргу, хоча були належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення ухвали суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2019 року зупинено апеляційне провадження у справі №927/340/19 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі №587/430/16-ц.

08 жовтня 2019 року від прокурора надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, яке мотивоване тим, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднена постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №587/430/16-ц.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2019 року поновлено провадження у справі.

Частиною 2 ст. 270 ГПК України встановлено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Враховуючи, що апеляційне провадження у даній справі було відкрито 18 червня 2019 року та зупинялось на період з 01 липня по 15 жовтня 2019 року, апеляційна скарга має бути розглянута у строк до 04 листопада 2019 року (понеділок).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2016 році на замовлення ФОП Заболотної С.І. було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 25 років ФОП Заболотній С.І. , площею 15,057 га для городництва із земель комунальної власності (земель запасу) в межах с.Івківці Івковецької сільської ради.

Рішенням 7-ї сесії 7-го скликання Івковецької сільської ради Прилуцького району від 27.07.2016 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" було затверджено проект землеустрою та передано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 7424183700:03:000:0089 площею 15,0574 га для ведення городництва фізичній особі-підприємцю Заболотній Світлані Іванівні , терміном на 25 років.

На підставі вказаного рішення було укладено договір оренди землі від 04 серпня 2016 року між Івковецькою сільською радою та фізичною особою-підприємцем Заболотною Світланою Іванівною , предметом якого є земельна ділянка площею 15,0574га з кадастровим номером 7424183700:03:000:0089, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.08.2016 (номер запису про інше речове право 15898578).

Звертаючись до суду із даним позовом, прокурор посилався на те, що земельна ділянка була передана відповідачу 2 в оренду з порушенням положень Земельного кодексу України, оскільки передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, повинна здійснюватись за результатами проведення земельних торгів, які у даному випадку не проводились.

Обґрунтовуючи підстави представництва держави самостійно прокурором, він посилався на те, що земельна ділянка, передана в оренду за спірним рішенням і договором, належить до комунальної власності, однак, Івковецька сільська рада у даному випадку має бути одним із відповідачів, що виключає можливість наявності у неї статусу позивача. Щодо центрального органу виконавчої влади, який здійснює контроль за використанням земель (Держгеокадастру), то він не наділений повноваженнями щодо звернення до суду щодо земель комунальної власності.

Щодо обґрунтування порушення інтересів держави, то прокурор послався на те, що спірним рішенням та договором порушено конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю, в поєднанні з додержанням засад правового порядку в України, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За результатами розгляду позовних матеріалів та доводів прокурора суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовну заяву слід повернути прокурору на підставі пункту 4 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у даному випадку прокурор не навів належного та достатнього обґрунтування, в чому полягає порушення інтересів саме держави, необхідність їх захисту, а також визначені законом підстави для звернення до суду прокурором самостійно в якості позивача.

Однак, Північний апеляційний господарський суд не погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Предметом судового розгляду у даній справі є позовні вимоги прокурора про визнання недійсним розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що Верховним Судом розглядався ряд спорів, у яких надані висновки щодо права прокурора на звернення до суду із позовами в інтересах держави.

Так, у постановах Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 23.01.2019 у справі №920/331/18 містяться наступні висновки:

- відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом;

- розглядаючи кожен випадок окремо, суд повинен вирішити, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідає принципу рівноправності сторін;

- у Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належить до сфери кримінального права, наголошено, що вкрай важливо забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і щоб загальні завдання щодо захисту інтересів держави вирішувалися через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій було засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи;

- з огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено;

- отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України);

- положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру";

- так, за змістом частини 3 статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті;

- отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд України висловив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який вже втратив чинність. Однак, наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У пункті 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України зазначено про можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з`ясувати, що мається на увазі під "виключним випадком" і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка, проте, є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Північний апеляційний господарський суд, враховуючи наведені висновки Верховного Суду, встановив наступні обставини щодо представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

Звертаючись з даним позовом до господарського суду, прокурор зазначив, що центральний орган виконавчої влади, уповноважений здійснювати державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) не наділена повноваженнями звертатися до суду з позовом про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями комунальної власності. У зв`язку з чим самостійне звернення прокурора з даним позовом спрямовано на відновлення законності при реалізації органом місцевого самоврядування своїх повноважень з розпорядження комунальною землею.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.

Згідно з частинами 1-3 статті 78 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 84 ЗК України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно з частинами 1-2 статті 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування."

За змістом положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Крім того, згідно з абзацом 4 статті 15-2 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно до Положення Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема, за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різних функції, а саме:

1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Як убачається із матеріалів справи, спірна земельна ділянка є комунальною власністю, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності, тому Держгеокадастр у цьому разі не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгекадастр правом контролю за реалізацією органом місцевого самоврядування повноважень щодо розпорядження землями територіальної громади, що виключає можливість звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі. Аналогічні правові позиції містяться у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі №910/7813/18.

Щодо наявності інтересів держави, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №357/9328/15-ц зазначила, що у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

З урахуванням наведеного, враховуючи викладені у даній постанові правові позиції Верховного Суду, зміст позовної заяви, аргументації про протиправність дій сільської ради, зазначеного предмета спору, характеру спірних правовідносин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Частиною 3 ст. 271 ГПК України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

За таких обставин ухвалу господарського суду Чернігівської області від 24 квітня 2019 року визнати законною та обґрунтованою не можна, тому вона підлягає скасуванню з направленням справи для розгляду до суду першої інстанції.

Судові витрати за подання апеляційної скарги підлягають розподілу судом першої інстанції за результатами вирішення спору по суті.

Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Прилуцької місцевої прокуратури задовольнити.

2. Скасувати ухвалу господарського суду Чернігівської області від 24 квітня 2019 року.

3. Справу передати на розгляд до господарського суду Чернігівської області.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Верховного суду.

Повний текст постанови складено 04.11.2019.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді А.І. Тищенко

І.М. Скрипка