Постанова

від 04.11.2019 по справі 910/6742/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2019 р. Справа№ 910/6742/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

за участю представників: не викликались

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фабрика Сімі

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2019

у справі № 910/6742/19 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фабрика Сімі

до Товариства з обмеженою відповідальністю Прод Ка

про стягнення 139 413,13 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 128 472,76 грн. за поставлений за договором купівлі-продажу № 12/17 від 20.01.2017, але неоплачений товар, пені в сумі 6 689,96 грн., 10% річних в сумі 1 881,66 грн., інфляційних втрат в сумі 1 389,02 грн. та штрафу в сумі 979,73 грн.

Крім того, в позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, проте не вказав їх розмір.

09.07.2019 до суду першої інстанції від позивача надійшов розрахунок судових витрат, в якому позивач зазначив про те, що станом на дату подання цього розрахунку загальна сума, яку позивач правомірно очікує сплатити за надання йому правової допомоги, становить 4 900,00 грн., і що докази на підтвердження розміру судових витрат нам будуть подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

З матеріалів справи слідує, що 05.08.2019 до суду першої інстанції (о 14:02) від позивача надійшла заява, в якій позивач зазначив про те, що після подання позовної заяви відповідачем в рахунок оплати спірного товару було сплачено 35 163,61 грн., з огляду на що основний борг зменшився та станом на дату подання цієї заяви становить 93 309,19 грн., в зв`язку з чим позивач просить закрити провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 35 163,61 грн. та стягнути з відповідача основний борг в сумі 93 309,19 грн., пеню в сумі 6 689,96 грн., 10% річних в сумі 1 881,66 грн., інфляційні втрати в сумі 1 389,02 грн. та штраф в сумі 979,73 грн.

До вказаної заяви позивачем додані копії платіжних доручень № 724 від 30.05.2019, № 704 від 29.05.2019, № 685 від 23.05.2019, № 660 від 15.05.2019, № 732 від 11.06.2019, № 770 від 10.07.2019, № 724 від 30.05.2019, № 753 від 04.07.2019, № 725 від 30.05.2019, № 750 від 01.07.2019, № 725 від 30.05.2019.

При цьому з наявного у матеріалах справи реєстру передачі документів/справ до: Господарський суд міста Києва від 05.08.2019 слідує, що вказана заява та додані до неї документи були отримані суддею о 16:54:04.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2019 у справі № 910/6742/19 відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними доказами не доведено факту поставки спірного товару, оскільки:

- виходячи з норм чинного законодавства, як постачання, так і придбання товару, що підлягає оподаткуванню, зобов`язує платників податків вести облік вказаних операцій, а продавець, в свою чергу, зобов`язаний також скласти податкову накладну та зареєструвати останню в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також надати останню покупцю за його вимогою. З огляду на вказане, при здійсненні поставки товару, про що позивачем стверджено у позовній заяві, останній повинен був скласти відповідну податкову накладну на кожну поставку товару;

- в той же час позивачем не надано до матеріалів справи належних доказів складення податкових накладних при здійсненні операцій зі спірних поставок товару за період лютого - квітня 2019 року на підставі наявних у матеріалах справах копій видаткових накладних, не надано суду відомостей відображення у податкових зобов`язаннях виданих податкових накладних продавця, щоб у своїй сукупності із наявними видатковими накладними свідчило б про виконання умов договору купівлі-продажу в частині як продажу на користь відповідача обумовленого сторонами товару, так і зобов`язань відповідача щодо здійснення плати за придбаний товар.

Не погоджуючись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича фабрика Сімі звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2019 у справі № 910/6742/19 та прийняти нове рішення, яким в частині стягнення основного боргу в сумі 35 163,61 грн. провадження в справі закрити з підстав відсутності предмету спору, в іншій частині позовні вимоги задовольнити повністю та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 93 309,19 грн., пеню у розмірі 6 689,96 грн., 10% річних у розмірі 1 881,66 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 389,02 грн. та штраф у розмірі 979,73 грн.

В апеляційній скарзі позивач послався на те, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм ст.ст. 2, 13, 14, 73, 74, 75, 76, 165, 169, 231, 236 ГПК України та неправильним застосуванням ст.ст. 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , ст.ст. 655, 656, 662, 664, 712 ЦК України, а викладені в ньому обставини не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування вказаної позиції позивач послався на те, що:

- умови укладеного сторонами договору жодним чином не пов`язують складення податкових накладних із доведеністю здійснення позивачем поставки товару та/або із перебігом строку оплати такого товару;

- документи податкового обліку оформляються відповідно до норм Податкового кодексу України, застосуються у сфері справляння податків і зборів і за даними податкового обліку не є можливим встановити реальний факт здійснення поставок товару;

- єдиним та належним доказом того, що господарська операція з передачі товару від позивача та відповідача відбулась, є підписана сторонами видаткова накладна;

- відповідач у відзиві на позов не посилався на необхідність подання позивачем видаткових накладних;

- у аналогічних справах суддя Демидов В.О. задовольняв позовні вимоги на підставі поданих позивачами саме видаткових накладних, не зазначаючи про необхідність подання податкових накладних;

- 07.08.2019 представником позивача до суду першої інстанції подано адвокатський запит, в якому викладено прохання повідомити, коли саме зареєстровано заяву позивача про закриття провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 35 163,61 грн., яка була подана до суду першої інстанції в першій половині дня 05.08.2019, в системі діловодства суду, а також інформацію про поставлення в КП ДСС електронного цифрового підпису судді та відмітки оригінал на оспорюваному рішенні, проте на даний час вказану інформацію позивачем не отримано;

- навіть неналежна організація роботи суду з прийняття заяв та передання їх судді не може впливати на права позивача на доступ до правосуддя, а відтак, суд мав проявити розумну зацікавленість з приводу документів, які надійшли від учасників справи до ухвалення ним відповідного рішення суду.

Крім того, позивач зазначив про те, що після ухвалення оскаржуваного рішення відповідач продовжує сплачувати наявну у нього заборгованість, у зв`язку з чим, станом на дату подання цієї апеляційної скарги сума основного боргу відповідача складає 88 309,19 грн., проте, оскільки сплата 5 000,00 грн. мала місце після ухвалення оспорюваного рішення, то в цій частині відсутні підстави для закриття провадження у справі, а дане питання підлягає вирішенню в порядку ст. 328 ГПК України.

Крім того, в апеляційній скарзі позивач зазначив про те, що ним було понесено витрати на оплату послуг професійної (правничої) допомоги в сумі 4 900,00 грн., а докази на підтвердження їх понесення будуть подані до суду до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2019, справа № 910/6742/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.

Ухвалою від 05.09.2019 колегією суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.:

- відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фабрика Сімі на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2019 у справі № 910/6742/19;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 23.09.2019;

- роз`яснено сторонам, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- роз`яснено сторонам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Станом на 04.11.2019 відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100=192 100 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді справи № 910/6742/19 колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 192 100 грн., і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

За правилом ч. 2 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 статті 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Враховуючи те, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фабрика Сімі на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2019 у справі № 910/6742/19 відкрито 04.09.2019, з урахуванням вихідних та святкових днів, розгляд справи в суді апеляційної інстанції розпочався з 23.09.2019, а апеляційна скарга має бути розглянута по 04.11.2019 включно.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

20.01.2017 позивач як продавець та відповідач як покупець уклали договір купівлі-продажу № 12/17 (далі Договір) (а.с. 37-39), в п. 1.1 якого погодили, що позивач зобов`язується передати у власність, а відповідач -прийняти та оплатити товари, асортимент, кількість, ціна, а також інші характеристики яких вказані в рахунках-фактурах, податкових, видаткових накладних.

Згідно з п. 1.3 Договору товари поставляються партіями. Розмір, вартість та асортимент відповідної партії узгоджується сторонами та фіксуються в рахунках-фактурах та накладних.

Загальна сума по Договору визначається сумою по видатковим накладним, якими оформлюється кожна партія товару, отриманого відповідачем від позивача на протязі дії цього договору (п. 1.4).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Договору ціни за товар обумовлюються сторонами у видаткових накладних, інших додатках до цього договору, які є його невід`ємною частиною. Ціни, які зазначені у видаткових накладних на окрему партію товару, є фіксованими і не можуть бути змінені в односторонньому порядку.

За умовами п 2.2 Договору доказом передачі товару у власність відповідача є видаткова накладна, оформлена належним чином (підпис уповноваженої особи покупця, печатка або штамп покупця, доручення на отримання партії товару з посиланням на номер і загальну суму, вказану у видатковій накладній).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає про те, що на виконання умов Договору ним відповідачу було поставлено товар на суму 133 032,01 грн., в рахунок оплати якого відповідачем позивачу перераховано 4 559,25 грн., а відтак, неоплаченим залишився товар на загальну суму 128 472,76 грн. (133 032,01-4 559,25).

На підтвердження факту поставки товару на вказану суму позивачем до матеріалів справи залучено належним чином засвідчені копії видаткових накладних: № 1887 від 08.02.2019 на суму 14 356,57 грн., № 2009 від 12.02.2019 на суму 19 889,46 грн., № 2197 від 13.02.2019 на суму 15 562,89 грн., № 2366 від 19.02.2019 на суму 27 840,52 грн., № 2541 від 22.02.2019 на суму 3 509,25 грн., № 3137 від 05.03.2019 на суму 21 329,57 грн., № 3136 від 05.03.2019 на суму 1 774,50 грн., № 3298 від 07.03.2019 на суму 3 509,25 грн., № 3673 від 15.03.2019 на суму 3 509,25 грн., № 3888 від 19.03.2019 на суму 1 770,00 грн., № 4124 від 25.03.2019 на суму 3 509,25 грн., № 4805 від 05.04.2019 на суму 4 559,25 грн., № 4996 від 09.04.2019 на суму 3 509,25 грн., № 5027 від 10.04.2019 на суму 8 403,00 грн. (а.с. 40-54).

У відзиві на позов відповідач зазначив про те, що вказані накладні не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки в порушення приписів ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність частина з накладних не містить даних про отримувача товару (прізвище та ініціали), в деяких накладних підписи в графі Отримав(ла) виконані різними особами, що унеможливлює встановлення особи, яка прийнята товар, а також відсутні дані довіреності на отримання матеріальних цінностей за спірними накладними.

Щодо вказаних обставин слід зазначити таке.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити, як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, видаткові накладні містять відомості про постачальника (позивача), від імені якого видаткові накладні підписані директором ОСОБА_1 та містять відбиток печатки позивача, а також відомості про покупця (відповідача), в графі Отримав(ла) містять підпис без найменування посади, в графі За довіреністю № ____від ____ також відсутні дані, проте підпис отирмувача скріплений відбитком печатки відповідача.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Завіряння печаткою не є обов`язковим згідно з чинним на дату спірної видаткової накладної законодавством, але сторони завірили підписи осіб, що підписали накладну, своїми печатками, що законом не заборонено.

Представник відповідача не заперечив щодо того, що відбиток печатки, який міститься на спірній накладній, є відбитком печатки відповідача.

Доказів про те, що печатка відповідача вибула з його володіння в результаті злочинних дій третіх осіб, суду не надано.

Враховуючи, що печаткою юридичної особи завіряється підпис уповноваженої особи, колегія суддів вважає доведеним, що надані позивачем накладні свідчать про отримання відповідачем товару від позивача.

При цьому колегія суддів зауважує і на тому, що відповідач у відзиві на позов не заперечив проти отримання спірного товару, зазначивши лише про іншу суму боргу та про недоліки наданих позивачем накладних.

Водночас колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що відсутність у матеріалах справи податкових накладних свідчить про недоведеність факту поставки спірного товару, оскільки, виходячи з умов Договору та приписів чинного законодавства, доказом поставки товару є саме видаткова накладна, а ймовірне не оформлення позивачем податкових накладених може свідчити лише про порушення ним положень податкового законодавства та не може вважатися доказом відсутності господарської операції з поставки товару.

З огляду на вказані обставини, колегія суддів вважає доведеним факт поставки позивачем відповідачу за спірними накладними товару на загальну суму 133 032,01 грн.

Відповідно до п. п. 3.3 Договору оплата відповідачем кожної партії товару проводиться за кожну отриману партію товару з відстрочкою платежу 30 календарних днів по безготівковому розрахунку.

У позовній заяві позивач зазначив про те, що в рахунок оплати спірного товару відповідачем позивачу перераховано 4 559,25 грн., проте доказів на підтвердження вказаних обставин позивачем до позову не додано.

При цьому відповідач у відзиві на позов від 04.07.2019, який було до суду направлено 05.07.2019 (а.с. 78-82), зазначив про те, що за наявними в нього даними заборгованість відповідача складає 98 309,25 грн., проте доказів на підтвердження вказаних обставин до відзиву також додано не було.

З матеріалів справи слідує, що 05.08.2019 до суду першої інстанції (о 14:02) від позивача надійшла заява, в якій позивач зазначив про те, що після подання позовної заяви відповідачем в рахунок оплати спірного товару було сплачено 35 163,61 грн., з огляду на що основний борг зменшився та станом на дату подання цієї заяви становить 93 309,19 грн., в зв`язку з чим позивач просить закрити провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 35 163,61 грн. та стягнути з відповідача основний борг в сумі 93 309,19 грн., пеню в сумі 6 689,96 грн., 10% річних в сумі 1 881,66 грн., інфляційні втрати в сумі 1 389,02 грн. та штраф в сумі 979,73 грн.

До вказаної заяви позивачем додані копії платіжних доручень № 724 від 30.05.2019, № 704 від 29.05.2019, № 685 від 23.05.2019, № 660 від 15.05.2019, № 732 від 11.06.2019, № 770 від 10.07.2019, № 753 від 04.07.2019, № 725 від 30.05.2019, № 750 від 01.07.2019.

При цьому з наявного у матеріалах справи реєстру передачі документів/справ до: Господарський суд міста Києва від 05.08.2019 слідує, що вказана заява та додані до неї документи були отримані суддею о 16:54:04.

З відомостей, які містяться в КП ДСС слідує, що процесуальний документ ст. 240 Рішення суду було створено 05.08.2019 о 16:04:31, а підписано електронним підписом о 17:44:15.

Водночас з відмітки канцелярії суду першої інстанції на заяві позивача (а.с. 106) слідує, що її позивачем до суду було подано 05.08.2019 о 14:02, тобто до часу прийняття судом оспорюваного рішення та підписання його суддею.

При цьому вказані документи позивача були зареєстровані в КП ДСС о 16:22:52 (вих. № 01-37/47999/19), а передані судді о 16:54:04, проте передання документів після створення процесуального документу ст. 240 Рішення суду не може впливати на права позивача на доступ до правосуддя.

За таких обставин, при ухваленні оспорюваного рішення судом першої інстанції мали бути враховані надані позивачем документи.

Водночас слід зазначити про те, що відповідну заяву позивача про фактичну зміну позовних вимог судом першої інстанції не було прийнято до розгляду через обставини, які встановлено вище, в той час як за приписами процесуального законодавства суд апеляційної інстанції позбавлений права розглядати позовні вимоги в уточненій позивачем у вказаній заяві редакції.

За таких обставин, колегія суддів вважає за доцільне прийняти до уваги додані позивачем до вказаної заяви докази часткової оплати позивачем товару, проте розглядати позовні вимоги у редакції, визначеній позивачем в позовній заяві.

З наданих позивачем копій платіжних доручень № 660 від 15.05.2019, № 685 від 23.05.2019, № 704 від 29.05.2019, № 724 від 30.05.2019, № 725 від 30.05.2019, № 732 від 11.06.2019, № 750 від 01.07.2019, № 753 від 04.07.2019, № 770 від 10.07.2019 слідує, що за ними позивачем відповідачу в рахунок оплати поставленого за Договором товару перераховано 40 233,07 грн., з яких:

- 5 068,50 грн. (платіжне доручення № 660 від 15.05.2019) - сплачено до звернення до суду з позовом;

- решта, в сумі 35 164,57 грн., - після звернення до суду з позовом.

При цьому, як слідує з позовної заяви позивач при зверненні до суду з позовом зазначив про сплату відповідачем в рахунок оплати спірного товару коштів в сумі 4 559,25 грн., що на 509,25 грн. (5 068,50-4 559,25) менше за суму платіжного доручення № 660 від 15.05.2019.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 509,25 грн. колегією суддів відмовляється.

Водночас в частині стягнення основного боргу в сумі 35 164,57 грн. провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, згідно з якою господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, загальна сума заборгованості за поставлений за спірним накладними товар станом на дату винесення судом першої інстанції рішення у цій справі становила 92 798,94 грн. (133 032,01-40 233,07).

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки, до яких відноситься спірний Договір, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов`язання з оплати товару, поставленого за спірними накладними та Договором на загальну суму 92 798,94 грн., а відтак, позовні вимоги про стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню на вказану суму. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

При цьому колегія суддів зауважує часникам судового процесу на тому, що сплата відповідачем частини заборгованості після 05.08.2019 має бути врахована при виконанні рішення суду.

Щодо вимог про стягнення пені в сумі 6 689,96 грн., 10% річних в сумі 1 881,66 грн., інфляційних втрат в сумі 1 389,02 грн. та штрафу в сумі 979,73 грн. слід зазначити таке.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов`язку оплатити поставлені позивачем товари, позивач відповідно до умов Договору та приписів ст. 625 ЦК України має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов`язань пеню, інфляційні втрати та 3 % річних та звернутися за їх стягненням до суду.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем обов`язку з оплати поставленого за Договором товару, є підстави для застосування встановленої Договором та законодавством відповідальності.

В п. 4.1 Договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати відповідної партії товару, відповідач зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від суми несплаченого товару за кожен день прострочення.

У випадку прострочення терміну оплати передбаченого п. 3.3 Договору строком більше ніж на 70 календарних днів, відповідач повинен сплатити позивачу штраф у розмірі 10% від простроченої суми (п. 4.3 Договору).

Перевіривши виконаний позивачем розрахунок пені, колегія суддів зазначає про те, що він є в цілому вірним за виключенням розрахунку пені за видатковою накладною № 1887 від 08.02.2019 за період з 15.05.2019 по 20.05.2019 (другий рядок в розрахунку), оскільки позивач при його виконанні виходив з того, що 15.05.2019 відповідач йому сплатив 4 559,25 грн., що на 509,25 грн. (5 068,50-4 559,25) менше за суму платіжного доручення № 660 від 15.05.2019 (вказані обставини встановлені судом вище), а відтак, сума заборгованості за вказаною накладною в період з 15.05.2019 по 20.05.2019 становить не 9 797,32 грн., як вказано позивачем, а 9 288,07 грн., а сума пені, відповідно, 53,44 грн. В решті виконаний позивачем розрахунок є вірним.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню за уточними розрахунком суду в сумі 6 687,03 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

З огляду на обставини, які викладені вище, а саме те, що заборгованість за видатковою накладною № 1887 від 08.02.2019 в період з 15.05.2019 по 20.05.2019 становить не 9 797,32 грн., як вказано позивачем, а 9 288,07 грн., позовні вимоги про стягнення штрафу, нарахованого позивачем за вказаною накладною, також підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду в сумі 928,81 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 4.2 Договору окрім сплати пені, передбаченої п. 4.1 Договору, відповідач відшкодовує позивачу 10% річних від суми несвоєчасно сплаченого товару, які визнаються збитками.

З Договору слідує, що сторони дійшли згоди щодо збільшення суми відсотків річних до 10, а відтак, такі відсотки нараховуються з визначеного Договором розміру.

З огляду на обставини, які викладені вище, а саме те, що заборгованість за видатковою накладною № 1887 від 08.02.2019 в період з 15.05.2019 по 20.05.2019 становить не 9 797,32 грн. як вказано позивачем, а 9 288,07 грн., а сума 10 % річних не 16,11 грн., як вказано позивачем, а 15,27 грн., а в решті розрахунок є вірним, позовні вимоги про стягнення 10 % річних підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду в сумі 1 880,82 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Позовні вимоги про стягнення з відповідач інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком відповідача в сумі 1 389,02 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2019 у справі № 910/6742/19 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким:

- провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 35 164,57 грн. підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України;

- до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 92 798,94 грн., пеня в сумі 6 687,03 грн., штраф в сумі 928,81 грн., 10 % річних в сумі 1 880,82 грн. та інфляційні втрати в сумі 1 389,02 грн.;

- в задоволенні решти позовних вимог відмовляться.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фабрика Сімі задовольняється частково.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог з врахування суми основного боргу, яка існувала станом на дату подачі позову до суду.

Щодо витрат позивача на правову допомогу колегія суддів зазначає таке.

У позовній заяві позивачем вказано про те, що він планує понести витрати на правову допомогу, орієнтовна сума таких витрат становить 10 000,00 грн. та вказано про те, що докази щодо розміру вказаних витрат будуть ним подані до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

09.07.2019 до суду від позивача надійшов розрахунок судових витрат (а.с. 86-96). У вказаному розрахунку позивачем зазначено про те, що станом на дату подання вказаного розрахунку загальна сума коштів, які позивач планує сплатити за надання йому професійної правничої допомоги, становить 4 900,00 грн.

До вказаного розрахунку додані копії: свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ЧН № 000117, акту наданих послуг № 2 від 02.07.2019, договору про надання правової допомоги № 1520 від 17.05.2019 та ордер на надання правової допомоги серія КС № 328615.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

За приписами ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.

Враховуючи, що позивачем не надано доказів фактичного понесення витрат на правову допомогу, як до винесення судом першої інстанції рішення у справі, так і протягом п`яти днів після його винесення, а саме відповідних доказів, які б підтвердили факт оплати таких витрат, у задоволенні вимог про стягнення витрат позивача за надання йому професійної правничої допомоги в сумі 4 900,00 грн. колегією суддів відмовляється.

Керуючись ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фабрика Сімі на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2019 у справі № 910/6742/19 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2019 у справі № 910/6742/19 скасувати.

3. Позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Прод Ка (01103, м. Киї, вул. Залізничне шосе, 47, ідентифікаційний код 39714254) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фабрика Сімі (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Володимирська, 92, ідентифікаційний код 37184114) основний борг в сумі 92 798 (дев`яносто дві тисячі сімсот дев`яносто вісім) грн. 94 коп., пеню в сумі 6 687 (шість тисяч шістсот вісімдесят сім) грн. 03 коп., штраф в сумі 928 (дев`ятсот двадцять вісім) грн. 81 коп., 10 % річних в сумі 1 880 (одна тисяча вісімсот вісімдесят) грн. 82 коп., інфляційні втрати в сумі 1 389 (одна тисяча триста вісімдесят дев`ять) грн. 02 коп., витрати по сплаті судового збору за подачу позову в сумі 2 082 (дві тисячі вісімдесят дві) грн. 74 коп. та витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 3 124 (три тисячі сто двадцять чотири) грн. 11 коп.

5. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 35 164,57 грн. закрити.

6. ґу задоволенні решти позовних вимог відмовити.

7. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

8. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

9. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

10. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6742/19.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець