Рішення

від 04.11.2019 по справі 918/519/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2019 р. м. Рівне Справа № 918/519/19

Господарський суд Рівненської області у складі головуючої судді О. Андрійчук , за участю секретаря судового засідання Б. Рижого, розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімбудрезерв",

до відповідача-2 ОСОБА_2

про стягнення 114 752,30 грн за кредитним договором,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача -1: не з`явився,

від відповідача -2: не з`явився,

УСТАНОВИВ:

У липні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімбудрезерв" та ОСОБА_2 , в якій просить стягнути солідарно з відповідачів 114 752,30 грн за договором від 21.12.2018 року, з яких: 100 000,00 грн - заборгованість за кредитом, 8 458,30 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом та 6 294,00 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів.

Як вбачається з позовної заяви, 21.12.2018 року відповідачем-1 підписано заяву про відкриття поточного рахунку, згідно з якою останній приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг", Тарифів банку, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу-1 кредитний ліміт в розмірі 100 000,00 грн, однак відповідач-1 своїх зобов`язань не виконав, у зв`язку з чим за ним станом на 25.06.2019 року утворилася заборгованість в розмірі 114 752,30 грн, що складається із заборгованості за кредитом в розмірі 100 000,00 грн; заборгованості за процентами - 8 458,30 грн та пені - 6 294,00 грн.

Крім того, 31.01.2019 року між позивачем та відповідачем-2 укладено договір поруки, за яким відповідач-2 поручився перед позивачем за виконання відповідачем-1 своїх зобов`язань за кредитним договором.

Зважаючи на те, що основне зобов`язання належним чином не виконане, позивач просить суд солідарного стягнути з відповідачів 114 752,30 грн за договором від 21.12.2018 року.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 15, 16, 525, 526, 527, 530, 554, 610, 639, 1054 ЦК України.

Відповідачі своїм правом на подання відзиву у строк, визначений ГПК України та ухвалою суду від 06.08.2019 року, не скористалися, відтак справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результати їх вирішення.

Частинами 6, 7 ст. 176 ГПК України передбачено, що у разі, якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п`яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.

У зв`язку з тим, що відповідачем-2 у справі є фізична особа, що не є підприємцем, 26.07.2019 року Господарський суд Рівненської області звернувся до Управління Державної міграційної служби у Рівненській області з проханням надати у п`ятиденний строк з дня отримання звернення суду інформацію про місце проживання (перебування) фізичної особи - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ).

05.08.2019 року на адресу суду з Управління Державної міграційної служби у Рівненській області надійшла інформація про те, що за даними відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Рівненській області інформація щодо місця реєстрації ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 06.08.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, судове засідання призначено на 02.09.2019 року.

Ухвалою суду від 02.09.2019 року у судовому засіданні 02.09.2019 року оголошено перерву на 18.09.2019 року.

Ухвалою суду від 18.09.2019 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, оголошено перерву у судовому засіданні на 07.10.2019 року.

Ухвалою суду від 07.10.2019 року закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 21.10.2019 року.

21.10.2019 року від представника відповідача-2 надійшла заява про відвід судді О.Андрійчук.

Ухвалою суду від 21.10.2019 року провадження у справі № 918/519/19 зупинено до вирішення питання про відвід судді О. Андрійчук, матеріали справи із заявою про відвід судді О. Андрійчук передано уповноваженій особі апарату суду, яка здійснює реєстрацію в автоматизованій системі документообігу Господарського суду Рівненської області, для автоматизованого визначення судді в порядку, встановленому ст. 32 ГПК України, для розгляду заяви про відвід судді О.Андрійчук.

Ухвалою суду від 22.10.2019 року (суддя А. Качур) у задоволенні заяви представника відповідача-2 - ОСОБА_2 про відвід судді О.Андрійчук у справі № 918/519/19 відмовлено.

Ухвалою суду від 23.10.2019 року поновлено провадження у справі, справу призначено до розгляду по суті на 04.11.2019 року.

04.11.2019 року від відповідача-2 надійшла заява про відвід судді О.Андрійчук, яка ухвалою суду від 04.11.2019 року залишена без розгляду.

Інших заяв і клопотань від сторін не надходило.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши подані докази, суд установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

21.12.2018 року відповідачем-1 (клієнт) підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, висловивши у такий спосіб згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг (розміщені на сайті банку http://www.privatbank.ua), Тарифами банку, які разом з цією заявою складають договір банківського обслуговування, та взяв на себе зобов`язання виконувати умови договору.

Згідно з договором відповідачу-1 було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг.

Свої зобов`язання за договором позивач виконав у повному обсязі, надавши відповідачу-1 кредитний ліміт в розмірі 40 000,00 грн станом на 01.02.2019 року та 100 000,00 грн станом на 25.03.2019 року, що стверджується виписками з рахунку № НОМЕР_1 з 26.03.2019 року по 25.04.2019 року та з 20.04.2019 року по 05.07.2019 року, довідкою про розмір встановлених кредитних лімітів для клієнта - відповідача-1 від 05.07.2019 року.

Відповідач-1 своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, наданого в межах кредитного ліміту, не виконав, у зв`язку з чим за ним утворилася заборгованість в розмірі 100 000,00 грн.

Крім того, позивачем відповідно до Умов та правил надання банківських послуг станом на 25.06.2019 року за користування кредитними коштами нараховано проценти в розмірі 8 458,30 грн, а за несвоєчасне виконання зобов`язань з повернення кредиту - пеню в розмірі 6 294,00 грн, про що долучено розрахунок заборгованості за договором від 21.12.2018 року

31.01.2019 року між позивачем (кредитор) та відповідачем-2 (поручитель) укладено договір поруки, за п. 1.1. якого поручитель надав кредитору поруку за виконання відповідачем-1 (боржником) за договорами про приєднання до:

- розділу 3.2.1. "Кредитний ліміт" Умов та Правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті Банку в мережі Інтернет за адресою: https://privatbank.ua/terms, далі Угода 1, по сплаті: а) процентної ставки за користування кредитом: за період користування кредитом згідно з п. 3.2.1.4.2.2. "Угоди 1" - 21% річних для договорів, забезпечених порукою, 34% - для договорів, не забезпечених порукою; за період користування кредитом згідно з п. 3.2.1.4.2.3. "Угоди 1" - 42% річних для договорів, забезпечених порукою, 68% - для договорів, не забезпечених порукою; б) комісійної винагороди згідно з п. 3.2.1.4.15. "Угоди 1" в розмірі 3% від суми перерахувань; в) винагороди за користування ліміту відповідно до п. 3.2.1.4.11 "Угоди 1" 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,5% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць; г) кредиту в розмірі 40 000,00 грн;

- розділу 3.2.2. "Кредит за послугою "Гарантовані платежі" Умов та Правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті Банку в мережі Інтернет за адресою: https://privatbank.ua/terms, далі Угода 2, по сплаті: а) процентної ставки за користування кредитом: за період користування кредитом згідно з п. 3.2.2.2. "Угоди 2" - 24% річних; б) винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодувати збитки відповідно до порядку та в строки, зазначені в "Угоді 2"; в) кредиту в розмірі 40 000,00 грн.

За вказаним пунктом сторони також погодили, що якщо під час виконання "Угоди 1" та "Угоди 2 " зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором, збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладенні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань в розмірі таких збільшень. Додаткові узгодження, повідомлення поручителя та укладення окремої угоди про такі збільшення з поручителем не потрібні.

За п. 1.2. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за "Угодою 1" та "Угодою 2" у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно з цим пунктом поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

У підп. 2.1.2. п. 2.1. договору поруки сторони погодили, що у випадку невиконання боржником якого-небудь зобов`язання, передбаченого п. 1.1. цього договору, кредитор має право направити поручителю вимогу із зазначенням невиконаного(их) зобов`язання(нь). Ненаправлення кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє кредитора права звернутися до суду з вимогою виконати взяті на себе поручителем зобов`язання або вимагати від поручителя виконання взятих на себе зобов`язань іншими способами. Поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник у випадку невиконання боржником зобов`язань за "Угодою1" і/або "Угодою 2" незалежно від факту направлення чи ненаправлення кредитором поручителю передбаченої цим пунктом вимоги.

Поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання боржника, зазначені в направленій кредитором вимозі, згідно з підп. 2.1.2. п. 2.1. цього договору (п. 2.4. договору поруки).

Відповідно до п. 4.1. договору поруки сторони домовилися, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, пов`язані із неналежним виконанням відповідачами умов кредитного договору та договору, укладеного в його забезпечення, щодо своєчасного та у повному розмірі повернення кредиту, сплати процентів, а також наслідків такого невиконання, зокрема нарахування пені, регулювання яких здійснюється ГК України, ЦК України.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У силу вимог ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Отже, зобов`язання з кредитного договору передбачає єдиний обов`язок боржника - повернути кредит у повному розмірі та сплатити проценти за користування кредитом.

Оскільки відповідач-1 факту укладення підписання заяви та отримання грошових коштів на його виконання не заперечив, що свідчить про визнання ним цієї обставини та настання наслідків, передбачених ч. 4 ст. 165 ГПК України, зважаючи, що заборгованість відповідача-1 по кредиту підтверджується матеріалами справи, зокрема випискою з банківського рахунку, та з огляду на відсутність доказів його повернення у повному обсязі, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу за кредитом - 100 000,00 грн.

Щодо процентів та пені, заявлених позивачем у розмірі 8 458,30 грн та 6 294,00 грн відповідно, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У ч. 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України, ч. 4 ст. 179 ГК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання, його умови розроблює суб`єкт господарювання (у цьому випадку - АТ КБ ПриватБанк ).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім його клієнтам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У силу вимог ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Приписами ст. 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З системного аналізу наведених норм вбачається, що в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві, до якої приєднався відповідач-1, процентна ставка не зазначена, так само в ній відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню за несвоєчасну сплату кредиту і процентів.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21.12.2018 року, посилається на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг (3.2.1. Кредитний ліміт. 3.2. Кредити (Умови та правила користування послугою кредитування юридичних осіб від Приватбанку)) як невід`ємну частину кредитного договору.

Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: умови обслуговування кредитних лімітів, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, порядок розрахунків, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено забезпечення зобов`язань клієнта, позовну давність щодо вимог банку - 5 років та інші умови.

При цьому заява від 21.12.2018 року, яку підписав відповідач-1, не містить жодних посилань на конкретний розділ Умов та Правил надання банківських послуг (у тому числі на Умови та правила користування послугою кредитування юридичних осіб від Приватбанку), під регулювання якого підпадають кредитні правовідносини, що виникли між сторонами.

Згідно з заявою від 21.12.2018 року у відповідача-1 виник загальний обов`язок виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах Приватбанку - договірне банківське обслуговування в цілому.

Слід зазначити, що Умови та правила надання банківських послуг (повний договір, актуальний на 01.12.2018 року) на сайті банку є недоступним, про що свідчить скріншот, зроблений судом (спроби робилися неодноразово).

Щодо наданого позивачем на виконання ухвал суду витягу з Умов та правил надання банківських послуг разом з службою запискою, то, по-перше, зміст зазначеного витягу відрізняється від того, який був долучений позивачем до позовної заяви, по-друге, вказаний витяг, так як само як і службова записка, долучена до нього, не дають можливості переконатися в тому, що саме вказана редакція діяла станом на дату укладення договору з відповідачем-1, по-третє, як вбачається зі службової записки, при узгодженні УтаП по Кредитному ліміту на поточний рахунок к.д. НОМЕР_2 , НОМЕР_4 не було враховано підвищену проценту ставку, яка встановлена та діє по юридичним особам (крім державних та комунальних підприємств) - 34%, у зв`язку з чим внесено уточнення та актуалізовано Умови та правила надання банківських послуг по продукту "Кредитний ліміт на поточний рахунок", що свідчить про можливість позивача вносити у будь-який час будь-які зміни на власний розсуд до Умов та правил надання банківських послуг, що, знову ж таки, унеможливлює встановлення тексту редакції, який діяв під час підписання договору з відповідачем-1.

У силу вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76 -79 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналогічні приписи викладені у ч. 3 ст. 13 ГПК України, за якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Окрім того, ч. 4 ст. 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Слід також зазначити, що Умови та правила зазнавали постійних (практично щомісячних) змін, які вносилися позивачем в односторонньому порядку, і станом на дату звернення до суду відбулося 7 таких змін.

При цьому висновок про те, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані саме із встановленням кредитного ліміту для відповідача-1, можна зробити лише із обґрунтувань позивача, викладених у позовній заяві, а також з витягу з Умов та правил надання банківських послуг (3.2. Кредити (Умови та правила користування послугою кредитування юридичних осіб від Приватбанку)), наданих позивачем, оскільки, як зазначалося, єдиний документ, який підписаний зі сторони відповідача-1, не містить посилання на жоден розділ Умов та правил надання банківських послуг, який безпосередньо врегульовує взаємостосунки між сторонами щодо наданого кредиту.

Отже, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме цей розділ з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач-1, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем-1 кредитних коштів містив умови, зокрема й щодо сплати процентів та неустойки (пені) у розмірі і порядку, як їх нарахував позивач у поданій позовній заяві.

Слід також зазначити, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила надання банківських послуг, про що свідчить і сам сайт позивача https://privatbank.ua/terms/, який досліджувався судом під час вирішення цієї справи.

Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є також справедливість, добросовісність та розумність, закріплений у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Із зазначених засад можна зробити висновок, що дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити своє право бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту і Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

За таких умов неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ ПриватБанк з часу виникнення спірних правовідносин (грудень 2018 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (липень 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.

Отже, наданий позивачем витяг з Умов та правил надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені, як у цьому випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття відповідачем-1 запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Враховуючи наведене, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу-1 Умови та правила надання банківських послуг, за відсутності у заяві домовленостей сторін про розмір та порядок сплати процентів за користування кредитними коштами та пені за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правила надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки не підтверджує вказаних обставин у встановленому порядку.

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів (ст.ст. 76-78 ГПК України) а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення строків виконання договірних зобов`язань.

У свою чергу, як зазначалося, за ч. 1 ст. 1048 ЦК України якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, а за ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Заразом, як установлено судом, позивач вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема ст.ст. 625, 1048 ЦК України, не пред`явив.

За таких обставин підстави для стягнення процентів та пені відсутні, а отже немає підстав для задоволення позову в цій частині.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17 від 03.07.2019 року, підстав для відступу від якої суд не вбачає з огляду на таке.

За приписами ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею ст. 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням зазначених принципів, які виражені також у статтях ГПК України. Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою. У матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися так, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб) .

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення у справі Брумареску проти Румунії ). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення у справі Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії ). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі Кантоні проти Франції , у справі Вєренцов проти України ). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення у справі S. W. проти Сполученого Королівства ).

Щодо забезпечення виконання зобов`язань, то останні врегульовані Главою 49 ЦК України, зокрема ст.ст. 546, 553-559 ЦК України.

Так, за ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, у тому числі порукою.

Як вбачається з договору поруки, останній підписаний ЕЦП.

Відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону України "Про електронні довірчі послуги", електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис; особистий ключ - параметр алгоритму асиметричного криптографічного перетворення, який використовується як унікальні електронні дані для створення електронного підпису чи печатки, доступний тільки підписувачу чи створювачу електронної печатки, а також у цілях, визначених стандартами для кваліфікованих сертифікатів відкритих ключів; підписувач - фізична особа, яка створює електронний підпис.

Статтею 553 ЦК України унормовано, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як установлено судом з матеріалів справи, правовідносини між позивачем та відповідачем-1 виникли на підставі заяви (договору) від 21.12.2018 року, обсяг зобов`язань позичальника перед банком у вказаній заяві не визначений. Заразом у договорів поруки, укладеному між позивачем та відповідачем-2 міститься посилання на Угоду 1 та Угоду 2 (при цьому в матеріалах справи мітиться лише одна заява, в межах якої встановлювався кредитний ліміт на 40 000,00 грн та 100 000,00 грн) із визначеним обсягом зобов`язань по кредиту, процентам, комісії, при цьому відсутні посилання на дату укладення таких угод (чи іншої ідентифікації), тобто зі змісту договору поруки не можна встановити, що він стосується забезпечення виконання зобов`язань відповідача-1 саме за заявою від 21.12.2018 року. Крім цього, заява підписана відповідачем-1, як зазначалося, 21.12.2018 року, а кредитний ліміт в розмірі 40 000,00 грн (який співпадає з розміром, зазначеним в договорі поруки) за вказаною заявою встановлений банком станом на 01.02.2019 року, у той час як договір поруки укладений 31.01.2019 року, тобто поручитель поручився за виконання позичальником зобов`язань, яких станом на дату вчинення поруки не існувало. Також судом не встановлено підстав для стягнення з відповідача-1 процентів та пені.

Із законодавчого положення "поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник" випливає обов`язок поручителя надати таке ж виконання, до якого зобов`язаний основний боржник. Отже, законодавець фактично поставив знак рівності між зобов`язанням боржника за основним договором та зобов`язанням поручителя за договором поруки - за змістом вони є тотожними, тобто з моменту порушення умов основного договору боржником обсяг зобов`язання поручителя і обсяг зобов`язання боржника перед кредитором за загальним правилом є рівними, однаковими. Якщо за умовами поруки поручитель зобов`язаний нести цивільно-правову відповідальність за боржника у формі відшкодування збитків (шкоди) та/або сплати неустойки необхідно встановлювати наявність підстав для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності. Якщо немає підстав притягувати до відповідальності боржника, то не повинен виконувати зобов`язання за договором поруки і поручитель.

За таких обставин, враховуючи положення процесуального закону щодо обов`язку доказування, вимог до доказів, а також про те, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не вбачає підстав для стягнення боргу, процентів та пені з відповідача-2 як солідарного з відповідачем-1 боржника.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача, що полягало у неналежному виконанні відповідачем-1 умов кредитного договору щодо повернення кредиту, а отже про наявність підстав для часткового задоволення позову та про стягнення з відповідача-1 на користь позивача 100 000,00 грн заборгованості по кредиту.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 1 921,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що позов задоволено частково, відтак судовий збір в розмірі 1 673,95 грн покладається на відповідача-1, а решта - на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімбудрезерв" та ОСОБА_2 про солідарне стягнення в сумі 114 752,30 грн задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімбудрезерв" (вул. Шкільна,45, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 38342644) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (вул. М. Грушевського,1Д, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 14360570) 100 000,00 грн заборгованості по кредиту.

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімбудрезерв" 8 458,30 грн заборгованості по процентам та 6 294,00 грн пені відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімбудрезерв" (вул. Шкільна,45, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 38342644) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (вул. М. Грушевського,1Д, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 14360570) 1 673,95 грн судового збору.

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (вул. М. Грушевського,1Д, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 14360570).

Відповідач-1: Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімбудрезерв" (вул. Шкільна,45, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 38342644).

Відповідач-2: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне судове рішення складене та підписане 04.11.2019 року.

Суддя О. Андрійчук