Постанова

від 30.10.2019 по справі 560/1258/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/1258/19

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

30 жовтня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Шидловського В.Б. Боровицького О. А. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,

представника позивача: Мельника В.В.,

представників відповідача: Антощука О.А., Білецького В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року (повний текст якого складено в м. Хмельницькому 24 липня 2019 року) у справі за адміністративним позовом обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Білий тигр" до виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради про визнання протиправними та скасування постанов,

В С Т А Н О В И В :

у квітні 2019 року обслуговуючий кооператив Білий тигр ОК ЖБК Білий тигр звернулось до суду з позовом до виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу від 29.03.2019 року №5/ОМС-ХМ911/1072/НД/АВ/1 та №5/ОМС-ХМ911/1072/НД/АВ/2.

15 липня 2019 року Хмельницький окружний адміністративний суд прийняв рішення про задоволення адміністративного позову.

Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

У судовому засіданні представники відповідача апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Представник позивача про задоволення апеляційної скарги заперечив, посилаючись на її необгрунтованість та безпідставність.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з розпорядження голови Кам`янець-Подільської міської ради №98-р від 25.02.2019 року міським головою видано направлення №100/02-04 від 25.02.2019 року на проведення інспекційного відвідування ОК "ЖБК "Білий тигр", проведення якого доручено посадовим особам відділу контролю за дотриманням законодавства про працю виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради. Предмет здійснення інспекційного відвідування: питання порушення законодавства про працю, виявлені в ході здійснення контрольних повноважень. Направлення дійсне з 27.02.2019 року по 28.02.2019 року.

Підставою для здійснення інспекційного відвідування зазначено: протокол №44КП/ХП641 від 11.02.2019 року Робочої зустрічі (співбесіди-роз`яснення) щодо інформування роботодавця та його працівників про найбільш ефективні способи дотримання законодавства про працю, моніторингу стану його дотримання, у тому числі щодо оформлення трудових відносин у відповідності до п. 33 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації ст. 259 Кодексу законів про працю України та ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №295 від 26.04.2017 року.

25.02.2019 року завідувач відділу контролю за дотриманням законодавства про працю Кам`янець-Подільської міської ради з метою проведення розширеного аналізу та моніторингу діяльності звернувся до позивача із листом "Про надання інформації" стосовно будівельного об`єкту розташованого за адресою м. Кам`янець -Подільський, вул.Князів Коріатовичів, 25.

Проте, листом від 25.02.2019 року позивач відмовив у наданні запитуваних документів та повідомив відповідача, що Управлінням Держпраці у Хмельницькій області здійснено перевірку ОК "ЖБК "Білий тигр", за результатами якої складено відповідний акт.

За таких обставин, 27.02.2019 року уповноваженими особами відповідача здійснено спробу проведення інспекційного відвідування позивача та у зв`язку із відсутністю об`єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням, зупинено строк інспекційного відвідування до 12.03.2019 року, про що складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №5/ОМС-ХМ911/1072/НП та вимогу про надання/поновлення документів №5/ОМС-ХМ911/1072/ПД, якою зобов`язано керівника ОК "ЖБК "Білий тигр" в строк до 09 год. 30 хв. 07.03.2019 року надати документи, необхідні для проведення інспекційного відвідування.

12 та 13 березня 2019 року посадовими особами відділу контролю за дотриманням законодавства про працю проведено інспекційне відвідування ОК "ЖБК "Білий тигр" у присутності керівника, голови правління РК "ЖБК "Білий тигр" ОСОБА_1 , в ході якого виявлено працівників, які допущені до роботи без укладання трудового договору та встановлено, що голові ОК "ЖБК "Білий тигр" заробітна плата не нараховувалась та не виплачувалась.

За результатами проведеного інспекційного відвідування складено акт №5/ОМС-ХМ911/1072/НД/АВ від 13.03.2019 року, яким виявлено наступні порушення:

-ч. 1 ст. 24, ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 245 Кодексу законів про працю України та Постанови Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015 року, а саме допуск до роботи працівників без укладення трудового договору та повідомлення ДФС;

- ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України та ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці", а саме недотримання мінімальних гарантій в оплаті праці керівнику ОК "ЖБК "Білий тигр".

У ході проведеного інспекційного відвідування позивачем надано пояснення та копії цивільно-правових договорів: №1, №2 від 04.02.2019 року та №3, №4, №5, №6, №7, №8 від 26.02.2019 року.

13 березня 2019 року посадовими особами складено припис про усунення виявлених порушень №5/ОМС-ХМ911/1072/НД/АВ.

За таких обставин, 29 березня 2019 року відповідачем на підставі ст. 259, абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення", ч. 3 ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п. 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509, та на підставі ч. 3 ст. 24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України №413 від 15.06.2015 року Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу винесені постанови №5/ОМС-ХМ911/1072/НД/АВ/1 про накладення на позивача штрафу в розмірі 1001520, 00 грн. та №5/ОМС-ХМ911/1072/НД/АВ/2 про накладення на позивача штрафу в розмірі 41730,00 грн.

Непогоджуючись із вказаними постановами позивач оскаржив їх до суду.

За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 №877-V (Закон №877-V).

Статтею 1 Закону №877-V визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про охорону праці" від 14.10.1992 № 2694-XII (Закон №2694-XII), державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.

Постановою від 26.04.2017 №295 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (Порядок №295), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю.

Згідно з п. 2 Постанови №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Відповідно до п. 3 ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів міських рад міст обласного значення та об`єднаних територіальних громад, крім повноважень, визначених пунктом "б" частини першої цієї статті, належать здійснення на відповідних територіях контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у порядку, встановленому законодавством; накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у порядку, встановленому законодавством.

Пунктом 3 Порядку №295 визначено, що інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов`язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження).

Контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.

Відповідно до п. 19 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Пунктом 20 Порядку №295 визначено, що акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Згідно з п., п. 23, 24 Порядку №295 припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.

Відповідно до п. 27 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Згідно і п. 29 Порядку №295 заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Таким чином, відповідно до вимог Закону №877-V і Порядку №295 підставою для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, передбаченої статтею 265 Кодексу законів про працю України, за порушення законодавства про працю є вчинення ним порушення, факт якого встановлюється під час інспекційного відвідування або невиїзних інспектувань, та відображений у відповідному акті.

Так, абзацом 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Із аналізу наведених норм слідує, що відповідальність згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України настає у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.

При цьому, ч. 1 ст. 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Таким чином, ознаками, притаманними відносинам між працівником і власником підприємства за трудовим договором, є: підлягання працівника внутрішньому трудовому розпорядкові підприємства; виплата власником підприємства працівникові заробітної плати за виконувану роботу і забезпечення умов праці, необхідних для виконання роботи.

Визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є наявність або відсутність ознак трудових правовідносин між позивачем та працівниками.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, 01.02.2019 року між ОК ЖБК Білий тигр та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . укладені цивільно-правові угоди №1 та №2, а також 26.02.2019 року між ОК ЖБК Білий тигр та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 укладені цивільно-правові угоди №3, №4, №5, №6, №7, №8 предметом яких є надання послуг, а саме: за договорами №1 та №2 прибирання приміщень, за договорами №3-№8 влаштування теплої підлоги та каналізації в об`ємі 800 кв.м.

Відповідно до вказаних договорів виконавці виконують роботу на свій ризик. Самостійно організовують виконання роботи, не підлягають під дію правил внутрішнього трудового розпорядку замовника. Не мають права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачують страхові внески на загальнообов`язкове державне страхування у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими народженням або похованням. Замовник забезпечує виконавця усім необхідним для виконання робіт та зобов`язаний своєчасно прийняти та оплатити виконану роботу.

Тобто виконавці за вказаними договорами зобов`язуються за дорученням замовника, протягом строку дії договору виконувати роботи, а замовник зобов`язується оплатити належним чином виконані роботи. При цьому, відповідно до договорів, діяльність виконавців не регламентується правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Отже, підписання таких цивільно-правових договорів свідчить про те, що сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору.

За результатами виконаних робіт сторони оформили акти прийому наданих послуг/виконання робіт до вищезазначених цивільно-правових договорів, відповідно до яких виконавці виконали роботи передбачені договорами про надання послуг, а замовник прийняв такі роботи. При цьому, у зв`язку із виконанням робіт по влаштуванню теплої підлоги та каналізації в об`ємі 800 кв.м. сторони уклали додаткові угоди про розірвання договорів №3, №4, №5, №6, №7, №8 від 26.02.2019 року.

Також, за результатами виконаних робіт за зазначеними договорами з виконавцями проведено розрахунки, що підтверджується відомістю на виплату готівки за березень 2019 року, копією платіжного доручення №191 на сплату ЄСВ, №192 на сплату ПДФО та №193 за сплату військового збору з винагороди по договорах цивільно-правового характеру за березень 2019 року.

Крім того, встановлено, що інструктажі з питань охорони праці на робочому місці з цими особами не проводились, оскільки вони не приймались на роботу на постійній чи строковій основі, на що вказує відсутність записів в журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці.

При цьому, за умовами цивільно - правових договорів всі ризики щодо невиконання правил техніки безпеки при виконанні визначених обсягів робіт відносяться на цих осіб, а також вони не підпорядковуються правилам внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

Крім того, доказами, які містяться в матеріалах справи встановлено, що відносно зазначених осіб не вились табелі обліку робочого часу, оскільки ними виконувались роботи у зручний для них час, зручною для них тривалістю виконання робіт та перерв, окрім забороненого часу відвідування підприємства. Також відсутні табелі та записи про вказаних осіб обліку робочого часу.

Отже, за вказаними цивільно-правовими договорами особи взяли на себе зобов`язання виконати індивідуально-визначену роботу за винагороду у певні строки.

Із аналізу умов вказаних договорів колегія суддів дійшла висновків, що в них відсутні обов`язкові умови, притаманні трудовому договору, зазначені у ч.1 ст. 21 КЗпП України.

Так, ст. 626 ЦК України визначено загальне поняття цивільно-правового договору. Відповідно, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 ЦК України. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з ч.1 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Із матеріалів справи встановлено, що виконання вказаних вище договорів підтверджені актами прийому наданих послуг, отримання погодженої оплати.

Тобто, зобов`язання сторін за цивільно-правовими договорами були виконані, такі роботи постійного характеру не мали, носили разовий характер.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно- правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом на роботу на певну посаду.

Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Отже, колегія суддів зазначає, що договори позивачем укладалися для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання певних результатів праці, у зв`язку з досягненням зазначеної мети взаємовідносини між позивачем та особами припинилися у зв`язку з виконанням останніми робіт.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, що відносини між позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 після підписання акту виконаних робіт продовжувалися, а також, що при виконанні робіт за договорами від 01.02.2019 року підпорядковувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку позивача, самостійно свою роботу не організовували і не виконували її на власний ризик, а тому колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено, що спірні правовідносини мали ознаки трудових відносин.

Враховуючи, що матеріалами справи не доведено наявності ознак трудових правовідносин між позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , то колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувана постанова №5/ОМС-ХМ911/1072/НД/АВ/1 від 29 березня 2019 року про накладення штрафу є протиправною та підлягає скасуванню.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що постановою Хмельницького апеляційного суду від 14 червня 2019 року у справі №676/1827/19 скасовано постанову Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 02 травня 2019 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частинами 1, 3 статті 41 КУпАП, а провадження у справі закрито на підставі пункту 1 статті 247КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Так, ч. 3 ст. 41 КУпАП України визначено гіпотезу та санкцію, яка стосується фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства.

Відповідно до ч. 5 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Крім того, ст. 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 95 КЗпП України мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до ст., ст. 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Згідно із ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Особливості праці членів кооперативів та їх об`єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, осіб з інвалідністю надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Статтею 2 Закону України "Про кооперацію" визначено, що кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування;

Обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Згідно із ст. 8 Закону України "Про кооперацію" статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

Статтею 12 Закону України "Про кооперацію" визначено, що основними правами члена кооперативу є: участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в сроки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Згідно із ст. 15 Закону України "Про кооперацію" вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.

До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить, зокрема, затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу.

Таким чином питання оплати праці членів кооперативу та його голови може бути врегульовано статутом та бути відмінним від встановленого законом.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про кооперацію" виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу.

Правління кооперативу може наймати виконавчого директора для оперативного управління діяльністю кооперативу. Виконавчий директор не може бути членом кооперативу.

Виконавчий директор виконує свої функції на умовах контракту, який укладає з ним правління кооперативу, формує виконавчу дирекцію та виконує функції, делеговані йому правлінням кооперативу.

Статтею 34 Закону України "Про кооперацію" встановлено, що трудові відносини в кооперативних організаціях регулюються цим Законом, законодавством про працю, статутами кооперативних організацій та правилами їх внутрішнього розпорядку.

Відповідно до ст. 65 Господарського кодексу України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді.

У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Відповідно ст. 94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням установчих зборів ОК "ЖБК "Білий тигр" від 23.02.2017 року затверджено статут ОК "ЖБК "Білий тигр", відповідно до п. 13.1 якого управління кооперативом здійснюється на основі самоврядування, гласності, участі його членів у вирішення питань діяльності кооперативу.

Пунктом 14.3.5 статуту ОК "ЖБК "Білий тигр" встановлено, що до виняткової компетенції загальних зборів членів кооперативу відноситься визначення розмірів оплати праці голови правління, отримання апарату органів управлінні.

Згідно із п. 15.3 зазначеного статуту передбачено, що члени правління здійснюють свою діяльність безоплатно, на громадських засадах, за виключенням голови правління кооперативу, який здійснює свою діяльність безоплатно, на громадських засадах до затвердження загальними зборами витрат на утримання апарату управління кооперативу та фактичного надходження коштів на оплату таких витрат.

Відповідно до протоколу №1 установчих зборів ОК "ЖБК "Білий тигр" від 23.02.2019 року ОСОБА_1 обрано головою ОК "ЖБК "Білий тигр". Питання оплати праці голови ОК "ЖБК "Білий тигр" врегульовано статутом, відповідно до якого голова правління здійснює свою діяльність безоплатно, на громадських засадах до затвердження загальними зборами витрат на утримання апарату управління кооперативу та фактичного надходження коштів на оплату таких витрат.

При цьому, статут ОК "ЖБК "Білий тигр" у порядку визначеному чинним законодавством України не скасований та не визнаний недійсним, відповідно положення статуту про оплату праці голови та членів правління при здійсненні ними діяльності не скасовані та не визнані недійсними.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність порушення позивачем вимог ч. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці", а відтак постанова про накладення штрафу №5/ОМС-ХМ911/1072/НД/АВ/2 від 29 березня 2019 року про накладення штрафу є протиправною та підлягає скасуванню.

Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 05 листопада 2019 року.

Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Шидловський В.Б. Боровицький О. А.