Рішення

від 04.11.2019 по справі 640/9524/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

04 листопада 2019 року справа №640/9524/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства "Автоводсервіс" (далі по тексту - позивач, ПрАТ "Автоводсервіс") доДепартаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту - відповідач, Департамент) треті особи 1. Міністерство культури України (далі по тексту - третя особа 1); 2. Державна архітектурно-будівельна інспекція України (далі по тексту - третя особа 2, ДАБІ) провизнання протиправними та скасування абзацу першого пункту 5 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва №6646/0/7-1-19 від 20 березня 2019 року, де зазначено: "ділянка проектування знаходиться в межах історичного ареалу м. Києва, в зоні регулювання забудови ІІІ категорії, згідно з рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10 жовтня 1988 року №976, 16 липня 1979 року №920, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року №979, рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804"; абзацу третього пункту 5 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва №6646/0/7-1-19 від 20 березня 2019 року, де зазначено: "отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку (Закон України "Про охорону культурної спадщини"; абзацу четвертого пункту 5 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва №6646/0/7-1-19 від 20 березня 2019 року, де зазначено: "дозвіл на виконання робіт отримати згідно законодавства в разі необхідності (Закон України "Про охорону культурної спадщини")"

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправними Містобудівні умови та обмежень для проектування об`єкта будівництва №6646/0/7-1-19 від 20 березня 2019 року в оскаржуваній частині у зв`язку з тим, що земельна ділянка проектування не знаходиться в межах історичного ареалу міста Києва, а відтак, вимога про необхідність отримання позивачем дозволу на виконання робіт у випадку необхідності відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" є протиправним; рішення Київської міської ради від 28 березня 2003 року №370/1804 "Про затвердження Генерального плану м. Києва та проектування його приміської зони на період до 2020 року" не може вважатись належним документом із затвердження меж історичного ареалу міста Києва, з урахуванням того, що Генеральний план м. Києва є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, яка затверджується Київською міською радою, та, відповідно, не є науково-проектною документацією, у розумінні приписів пункту 12 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року №318.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/9524/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач відзиву на позовну заяву та відповідних доказів до суду не надав, що відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Третя особа 1 письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог до суду не надала.

Третьою особою 2 надано письмові пояснення на позовну заяву, де зазначено, що посадовими особами ДАБІ перевірка дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності під час надання Департаментом оскаржуваних містобудівних умов та обмежень не проводилася.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем затверджено ПрАТ "Автоводсервіс" Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва "Реконструкція виробничого комплексу з будівництвом житлового комплексу з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями соціально-культурного, соціально-побутового призначення, паркінгом, об`єктами інженерної інфраструктури та дошкільним навчальним закладом" за адресою Залізничне шосе, 45-а у Печерському районі, замовник - ПрАТ "Автоводсервіс" від 20 березня 2019 року №6646/0/7-1-19 (далі по тексту - Містобудівні умови).

При цьому, відповідно до абзацу першого пункту 5 Містобудівних умов, ділянка проектування знаходиться в межах історичного ареалу м. Києва, в зоні регулювання забудови ІІІ категорії, згідно з рішеннями виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10 жовтня 1988 року №976, 16 липня 1979 року №920, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року №979, рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804; відповідно до абзацу третього пункту 5 Містобудівних умов зазначено: "отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку (Закон України "Про охорону культурної спадщини"; відповідно до абзацу 4 пункту 5 Містобудівних умов зазначено: "дозвіл на виконання робіт отримати згідно законодавства в разі необхідності (Закон України "Про охорону культурної спадщини")".

Відповідно до положень пункту 8 частини першої статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Згідно частини третьої статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру.

Відповідно до частини п`ятої статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", містобудівні умови та обмеження містять:

1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта;

2) інформацію про замовника;

3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні;

4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах;

5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки;

6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону);

7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд;

8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони);

9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж. Перелік зазначених умов є вичерпним.

З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що містобудівні умови та обмеження містять у собі, зокрема, планувальні обмеження в частині визначених меж історичних ареалів.

Так, оскаржуваними положеннями Містобудівних умов земельну ділянку за адресою Залізничне шосе, 45-а у Печерському районі м. Києва віднесено до меж історичного ареалу м. Києва на підставі рішення Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804, у зв`язку з чим позивача зобов`язано отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку, а також отримати дозвіл на виконання робіт згідно законодавства у разі необхідності у порядку, передбаченому положеннями Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Нормативно-правовим актом, який регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є Закон України "Про охорону культурної спадщини".

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, у тому числі, належить надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об`єктів культурної спадщини.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Частиною третьою статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

На виконання вказаних положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року №318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (далі по тексту - Порядок №318), пункт 1 якого визначає, що історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 4, 5 Порядку №318 відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.

Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.

Відповідно до пункту 12 Порядку №318 визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року №878 затверджено Список історичних населених місць України, серед яких, зокрема, зазначено, місто Київ.

Таким чином, межі історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, визначаються науково-проектною документацією, погодженою відповідним органом місцевого самоврядування та затвердженою Мінкультури.

Як вбачається із інформації на офіційному веб-сайті Міністерства культури України (за посиланням http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=244995501&cat_id=244993460), дія наказу Міністерства культури України від 21 жовтня 2011 року №912/0/16-11, яким визначено межі та режими використання історичних ареалів історичних населених місць, а саме: міста Києва, зупинена.

Відтак, станом на момент виникнення спірних правовідносин межі історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, як того вимагають положення Закону України "Про охорону культурної спадщини", з урахуванням приписів Порядку №318, належним чином не затверджені, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №826/5755/17 (ЄДРСР №80167779).

Таким чином, викладені у абзацах першому, третьому, четвертому пункту 5 Містобудівних умов положення щодо знаходження ділянки проектування в межах історичного ареалу м. Києва, в зоні регулювання забудови ІІІ категорії та необхідності отримання висновку щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку (Закон України "Про охорону культурної спадщини"), а також отримання дозволу на виконання робіт згідно законодавства у разі необхідності (Закон України "Про охорону культурної спадщини") є такими, що не відповідають положенням законодавства, чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин, виходячи з відсутності належним чином затверджених меж історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, як того вимагають приписи Закону України "Про охорону культурної спадщини", з урахуванням приписів Порядку №318.

Крім того, згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про охорону культурної спадщини", проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року №316, археологічні розвідки, розкопки, інші земляні роботи на об`єктах культурної спадщини проводяться лише за наявності дозволів, які видаються Мінкультури. Форми дозволів затверджуються Мінкультури. Дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок видає Мінкультури на ім`я фізичної особи - наукового працівника за наявності у нього кваліфікаційного документа (відкритого листа), виданого Інститутом археології Національної академії наук, копія якого залишається у Мінкультури.

З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що дозвіл Міністерства культури України для проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах, видається виключно виконавцю робіт - фізичній особі, а не замовнику будівництва, з урахуванням чого позивач не є особою, яка повинна одержувати дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на об`єкті будівництва за адресою: Залізничне шосе, 45-а у Печерському районі м. Києва.

Крім того, суд звертає увагу, що визначення відповідачем у абзаці четвертому пункту 5 Містобудівних умов словосполучення "у разі необхідності" додатково свідчить про відсутність чіткого визначення обов`язку у замовника будівництва на отримання дозволу на виконання відповідних робіт.

Натомість, аналіз наведених законодавчих положень свідчить про відсутність правової визначеності у питанні погодження містобудівних умов щодо будівництва у межах історичних ареалів міста Києва.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, відповідачем, на якого покладено тягар доказування в адміністративному процесі, не надав суду жодних пояснень та доказів на підтвердження правомірності висновку щодо обов`язку позивача отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку (Закон України "Про охорону культурної спадщини".

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно зазначено в абзацах третьому та четвертому пункту 5 Містобудівних умов про обов`язок позивача отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку (Закон України "Про охорону культурної спадщини") та щодо отримання дозволу на виконання робіт отримати згідно законодавства у разі необхідності (Закон України "Про охорону культурної спадщини"), що є підставою для скасування Містобудівних умов у цій частині.

Щодо позовних вимог в частині протиправності та скасування абзацу першого пункту 5 Містобудівних умов суд зазначає наступне.

Рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804 затверджено Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, згідно з яким Генеральний план розвитку Києва є основним містобудівним документом, який визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території міста.

При цьому, у графічній частині вказаного Генерального плану м. Києва на період до 2020 року визначено історико-архітектурний план міста (розділ 25) та історико-містобудівний опорний план міста (розділ 26).

Отже, виходячи саме із положень даного Генерального плану м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804, відповідач визначив приналежність ділянки проектування до меж історичного ареалу міста Києва.

Разом із тим, графічна частина Генерального плану м. Києва на період до 2020 року, зокрема в частині визначення історико-архітектурного плану міста (розділ 25) та історико-містобудівного опорного плану міста (розділ 26), не містить у собі позначень адрес місця розташування відповідних земельних ділянок. Вказане унеможливлює встановити факт віднесення Генеральним планом м. Києва, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804, ділянки проектування (адреса розташування земельної ділянки: Залізничне шосе, 45-а у Печерському районі м. Києва) до меж історичного ареалу м. Києва. Інших доказів на спростування вказаного та на підтвердження висновків абзацу першого пункту 5 Містобудівних умов матеріали справи не містять.

Крім того, згідно з пунктом 12 Порядку №318 межі історичних ареалів потребують одночасного погодження відповідним органом місцевого самоврядування та затвердження Міністерством культури України, що, з огляду на викладене вище та враховуючи наявні у матеріалах справи докази, у межах спірних правовідносин зроблено не було. Зазначені обставини відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, під час судового розгляду даної справи належними та допустимими доказами не спростовано.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що абзац перший пункту 5 Містобудівних умов, де зазначено: "ділянка проектування знаходиться в межах історичного ареалу м. Києва, в зоні регулювання забудови ІІІ категорії, згідно з рішеннями виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10 жовтня 1988 року №976, 16 липня 1979 року №920, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року №979, рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804" є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних положень Містобудівних умов з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПрАТ "Автоводсервіс" підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги задоволено, на користь позивача належить стягнути сплачений нею судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Автоводсервіс" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати абзаци перший, третій та четвертий пункту 5 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва №6646/0/7-1-19 від 20 березня 2019 року, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 02 квітня 2019 року №382 , де зазначено: "ділянка проектування знаходиться в межах історичного ареалу м. Києва, в зоні регулювання забудови ІІІ категорії, згідно з рішеннями виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10 жовтня 1988 року №976, 16 липня 1979 року №920, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року №979, рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804"; "отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку (Закон України "Про охорону культурної спадщини"); "дозвіл на виконання робіт отримати згідно законодавства в разі необхідності (Закон України "Про охорону культурної спадщини")".

3. Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства "Автоводсервіс" понесені ним витрати по сплаті судового збору у 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Приватне акціонерне товариство "Автоводсервіс" (01103, м. Київ, вул. Залізничне шосе, 45; ідентифікаційний код 16306563);

Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 32; ідентифікаційний код 26345558);

Міністерство культури України (01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19; ідентифікаційний код 37535703);

Державна архітектурно-будівельна інспекція України (01133, м. Київ, бульв. Лесі Українки, 26; ідентифікаційний код 37471912).

Суддя В.А. Кузьменко