Постанова

від 05.11.2019 по справі 400/1254/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2019 р.м.ОдесаСправа № 400/1254/19

Категорія: 112030500 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

Місце ухвалення: м. Миколаїв

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Лук`янчук О.В.

суддів - Бітова А. І.

- Ступакової І. Г.

при секретарі - Черкасовій Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року по справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Автошляхбуд-АДС" про стягнення заборгованості в сумі 21310,11 грн.,

В С Т А Н О В И Л А :

Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Приватного підприємства "Автошляхбуд-АДС" в якому просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 21310,11 грн. з яких: адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю в розмірі 21195,63 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 114,48 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що протягом 2018 року відповідач не працевлаштував інвалідів відповідно до нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, у зв`язку з чим до нього застосована адміністративно-господарська санкція, а в результаті її несвоєчасної сплати нарахована пеня.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року у задоволенні позову Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства "Автошляхбуд-АДС " відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, ненадання належної оцінки фактичним обставинам справи та невірне застосування норм матеріального та процесуального права, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що закриття вільної вакансії призначеної для працевлаштування особи з інвалідністю на неї не виконує жодних гарантій передбачених ч. 3 ст. 18 ЗУ Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю Україні , оскільки фактично позбавляє державну службу зайнятості виходячи з положень законодавства здійснити відповідні заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості необхідній для виконання нормативу.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста їх участь в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач подав до Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік форми № 10-ПІ, в якому зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві становила - 8 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 1 особа.

Позивач застосував до відповідача адміністративно - господарські санкції в сумі 21195,63 грн., у зв`язку із незайнятим 1 робочим місцем, яке призначене для працевлаштування особи з інвалідністю, згідно із даними звіту за 2018 рік та у зв`язку із не сплатою до 15.04.2019 року адміністративно - господарських санкцій нарахував пеню в сумі 114,48 грн.

Враховуючи несплату відповідачем вказаних санкцій, позивач звернувся до суду з позовом про їх стягнення в судовому порядку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів суду вчинення відповідачем правопорушення у сфері господарювання та до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції передбачені ст.20 Закону.

Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно ч.3 ст. 18 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому КМУ

Згідно ст.19 ЗУ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньо облікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення № 5067 роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) . В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що законодавцем чітко визначені обов`язки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органів працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на роботодавця здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17.

При цьому, Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у 2018 році інформував Баштанську районну філію Миколаївського обласного центру зайнятості про вільне робоче місце та вакантну посаду, на якій може використовуватися праця особи з інвалідністю, що підтверджується копіями звітів форми № 3-ПН від 21.05.2018 року, 04.06.2018 року, 19.06.2018 року, 04.07.2018 року, 19.07.2018 року, 03.08.2018 року, 20.08.2019 року, 03.09.2018 року, 17.09.2018 року, 01.10.2018 року, 15.10.2018 року

Таким чином, відповідачем у 2018 році проінформовано центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні відповідачу центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Отже, відповідачем виконано вимоги щодо створення робочих місць для інвалідів та проінформовано Державну службу зайнятості про організацію працевлаштування інвалідів, а також проведено звітування перед фондом.

Таким чином, з урахуванням положення Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , колегія суддів дійшла висновку, що створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування не є тотожними поняттями. Оскільки відповідачем виконані вимоги, покладені на нього розділом IV Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , а чинне законодавство не зобов`язує підприємство самостійно займатися пошуком та працевлаштуванням інвалідів, а отже доводи апелянта, що виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією осіб з інвалідністю, а не заходи, які підприємство здійснило для такого працевлаштування не відповідають нормам законодавства.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що в діях відповідача не вбачається порушень в частині незабезпечення працевлаштування інвалідів у 2018 році, а відтак на нього не може бути покладено обов`язок щодо відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування.

Доводи апелянта, що закриття вакантної посади фактично позбавляє державну службу зайнятості здійснити відповідні заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості необхідній для виконання нормативу колегія суддів вважає безпідставними, оскільки будь-якого листа, звіту чи іншого документу про закриття відповідачем вакансії, позивачем не надано.

При цьому, колегія суддів враховує, що Баштанською районною філією Миколаївського обласного центру зайнятості на вакансію, яку запропонував відповідач, не було видано направлення особам з інвалідністю, оскільки у центрі зайнятості на той період не було зареєстровано безробітних осіб з інвалідністю з необхідним професійним рівнем чи досвідом роботи, а не у зв`язку з закриттям вакантної посади.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем вчинено дії, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю, в той час як апелянт ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надав належних та допустимих доказів того, що відповідач відмовляв у працевлаштуванні хоча б одній особі з обмеженими можливостями (інваліду), яка до нього звернулася, або що центром зайнятості направлялися відповідні особи-інваліди, але не були працевлаштовані з вини відповідача.

Доводи апелянта, що відповідачем порушено строки подання звітності форми 3-ПН, оскільки про вакантну посаду цент зайнятості повідомлено лише 24.05.2018 року, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки періодичність подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Щодо адміністративного господарських санкцій та пені, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.4 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.2 статті 20 Закону № 875-ХІІ, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту ч. 2 ст. 218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Як зазначалося вище, ПП "Автошляхбуд-АДС " у 2018 році інформувало центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні відповідачу осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Факт відсутності у центру зайнятості кандидатур, що відповідають об`єктивним вимогам роботодавця до претендента на посаду, відмова направлених робітників (інвалідів) від працевлаштування, не є підставою для притягнення відповідача до відповідальності.

З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає, що оскільки підприємством вчинені всі залежні від нього дії для працевлаштування інвалідів, то в діях відповідача відсутня вина у тому, що на підприємстві за 2018 рік не було виконано норматив по працевлаштуванню інвалідів, внаслідок чого на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу щодо працевлаштування осіб-інвалідів, що помилково не встановлено судом першої інстанції.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 20 травня 2019 року, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст.328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.308,313,315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Повний текст постанови складено та підписано 06 листопада 2019 року.

Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А. І. Бітов

Суддя: І. Г. Ступакова