Постанова

від 27.02.2020 по справі 400/1254/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2020 року

м.Київ

справа №400/1254/19

провадження №К/9901/33351/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.

розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.07.2019 (суддя Мороз А.О.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019 (головуючий суддя Лук`янчук О.В., судді Бітов А.І., Ступакова І.Г.)

у справі № 400/1254/19

за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Приватного підприємства "Автошляхбуд-АДС"

про стягнення заборгованості в сумі 21310,11 грн.

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У квітні 2019 року Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Приватного підприємства "Автошляхбуд-АДС", в якій просило суд стягнути з Приватного підприємства "Автошляхбуд-АДС" на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 21310,11 грн., з яких адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю у сумі 21195,63 грн. та пеню за несвоєчасну сплату зазначених санкцій у сумі 114,48 грн.

2. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.07.2019 у справі №400/1254/19, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019, у задоволенні позову відмовлено.

3. Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з вказаними судовими рішеннями не погодилося, тому звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.07.2019 і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019 у справі №400/1254/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Приватне підприємство Автошляхбуд-АДС подало до Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік форми № 10-ПІ, в якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві становила - 8 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 1 особа.

5. Позивач застосував до відповідача адміністративно-господарські санкції в сумі 21195,63 грн., у зв`язку із незайнятим одним робочим місцем, яке призначене для працевлаштування особи з інвалідністю, згідно із даними звіту за 2018 рік та у зв`язку із не сплатою до 15.04.2019 адміністративно-господарських санкцій нарахував пеню в сумі 114,48 грн.

6. Несплата відповідачем адміністративно-господарських санкцій стала підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

7. Суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, про які повідомлено державну службу зайнятості, він не може бути притягнений до адміністративно-господарської відповідальності. При цьому суди зазначили, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у разі вчинення передбачених чинним законодавством заходів, спрямованих на їх працевлаштування.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

8. У касаційній скарзі позивач посилається на те, що відповідач у 2018 році інформував Баштанську районну філію Миколаївського обласного центру зайнятості про вільне робоче місце та вакантну посаду, на якій може використовуватись праця особи з інвалідністю, що підтверджується копіями звітів форми № 3-ПН від 21.05.2018, 04.06.2018, 19.06.2018, 04.07.2018, 19.07.2018, 03.08.2018, 20.08.2019, 03.09.2018, 17.09.2018, 01.10.2018, 15.10.2018. При цьому, 17.10.2018 вакантна посада відповідачем була закрита без працевлаштування на неї особи з інвалідністю, що підтверджується листом Баштанської районної філії Миколаївського обласного центру зайнятості від 28.03.2019 №56-04-117 та самим відповідачем, про що ним було зазначено у відзиві на позовну заяву. Працевлаштування особи з інвалідністю на підприємстві не відбулося і після закриття вакантної посади на будь-яке інше робоче місце, що також встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, що позивач вважає порушенням ч. 3 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , п. 4 ч. З ст. 50 Закону України Про зайнятість населення , п. 4, п. 5, п. 6 розділу І Порядку подання форми звітності № 3- ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) .

9. Також у касаційній скарзі заявник покликається на те, що до обставин цієї справи не можуть бути застосовані висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16 та від 13.06.2018 у справі № 819/639/17 через відмінність у фактичному складі вказаних справ і справи № 400/1254/19.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

10. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

11. Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

12. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною 1 ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

13. Так, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

14. Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

15. Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

16. Відповідно до п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

17. Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 затверджено Форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

18. Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні . Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

19. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач у 2018 році інформував Баштанську районну філію Миколаївського обласного центру зайнятості про вільне робоче місце та вакантну посаду, на якій може використовуватися праця особи з інвалідністю, що підтверджується копіями звітів форми № 3-ПН від 21.05.2018, 04.06.2018, 19.06.2018, 04.07.2018, 19.07.2018, 03.08.2018, 20.08.2019, 03.09.2018, 17.09.2018, 01.10.2018, 15.10.2018.

У зв`язку з тим, що одним із видів діяльності підприємства є будівництво доріг, автострад, асфальтування доріг та внаслідок відсутності замовлення на ремонт і асфальтування дорожнього покриття, враховуючи що такі роботи внаслідок природних і кліматичних умов можуть виконуватися лише протягом певного періоду (сезону), 17.10.2018 вакантна посада відповідачем була закрита.

Також окружним адміністративним судом було встановлено, що у листі від 28.03.2019 №56-04-117, який долучено позивачем до позовної заяви, Баштанська районна філія Миколаївського обласного центру зайнятості зазначає, що на вакансію, яку запропонував відповідач, не було видано направлення особам з інвалідністю, оскільки у центрі зайнятості на той період не було зареєстровано безробітних осіб з інвалідністю з необхідним професійним рівнем чи досвідом роботи.

20. Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, відповідачем не було допущено жодних із наведених вище порушень, а тому відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських стягнень.

21. Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що причини непрацевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

22. Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 26.06.2018 у справі №№806/1368/17, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18.

23. Доводи касаційної скарги про те, що закриття вільної вакансії призначеної для працевлаштування особи з інвалідністю фактично позбавляє державну службу зайнятості здійснити для відповідача заходи з організації працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості необхідній для виконання нормативу розглянуті і відхилені Верховним Судом, оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач повідомляв органи працевлаштування про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, що давало можливість направлення відповідними органами до підприємства відповідача інвалідів для працевлаштування у звітному періоді на виконання приписів Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Верховний Суд наголошує, що Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда. Тому обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

При цьому, у дослідженому судами листі від 28.03.2019 №56-04-117 Баштанська районна філія Миколаївського обласного центру зайнятості зазначає, що на відповідну вакансію, яку запропонував відповідач, не було видано направлення особам з інвалідністю, оскільки у центрі зайнятості на той період не було зареєстровано безробітних осіб з інвалідністю з необхідним професійним рівнем чи досвідом роботи. Тобто, Баштанська районна філія Миколаївського обласного центру зайнятості фактично підтверджує те, що причини непрацевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, оскільки не було жодної особи з інвалідністю, яка відповідала б професійному рівню і досвіду роботи, необхідного для створеної Приватним підприємством Автошлях-АДС вакансії.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

24. Щодо посилань скаржника про те, що висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16 та від 13.06.2018 у справі № 819/639/17 є не релевантними до обставин цієї справи, Верховний Суд зазначає таке.

У постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16 скасовано судові рішення та направлено справу на новий розгляд через те, що суди попередніх інстанцій не встановили дійсних обставин справи, що стосуються інформування центру зайнятості про потребу у працевлаштуванні інвалідів (2 чи 7), чи отримав відповідач неправомірну вигоду від подання помилкової інформації, чи призвела така помилка до порушення його обов`язків щодо працевлаштування інвалідів і чи є у таких діях склад правопорушення, за яке відповідача може бути притягнуто до відповідальності.

Надаючи оцінку обґрунтованості посилання судів попередніх інстанцій на цю постанову Верховного Суду, слід зазначити, що у постанові від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16 справу було скеровано до суду першої інстанції на новий розгляд, що не свідчить про наявність правового висновку Верховного Суду, який є обов`язковим для врахування у розумінні ч.5 ст.242 КАС України, оскільки суд не вирішив спір по суті.

Водночас саме по собі таке посилання на постанову Верховного Суду у справі №804/8007/16 не призвело до неправильного застосування норм матеріального права, а також не суперечить практиці Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 819/639/17 зазначено про відсутність порушень Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні . Колегія суддів зазначає, що посилання на вказану постанову Верховного Суду у справі №819/639/17 узгоджується з практикою Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах.

Отже, доводи касаційної скарги в цій частині є також необґрунтованими.

25. Враховуючи зазначене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не спростовують вірних висновків судів попередніх інстанцій.

26 . Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

27. Оскільки Верховний Суд залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.07.2019 і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019 у справі №400/1254/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя В.М. Кравчук

Суддя О.П. Стародуб