Постанова

від 05.11.2019 по справі 813/5954/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 листопада 2019 року

Київ

справа №813/5954/14

касаційне провадження №К/9901/5749/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Інституту мікропроцесорних систем керування об`єктами електроенергетики Карпатського державного центру інформаційних засобів і технологій НАН України (далі - Іститут) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2014 (суддя - Гавдик З.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015 (головуючий суддя - Кузьмич С.М., судді - Гулид Р.М., Улицький В.З.) у справі за позовом Інституту мікропроцесорних систем керування об`єктами електроенергетики Карпатського державного центру інформаційних засобів і технологій НАН України до Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова ГУ Міндоходів у Львівській області (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2014 року Інститут звернувся до суду із позовом до Інспекції, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.06.2014 № 0002302204 та № 0002322204.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням норм чинного законодавства, оскільки Інститут має усі необхідні первинні бухгалтерські документи, які дають йому право на формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ Ейс Констракшен Менеджмент та ТОВ Викуп . Також Інститут послався на те, що оскільки Інспекція не надала доказів ухвалення судом обвинувальних вироків відносно посадових осіб зазначених контрагентів, то відсутні законні підстави вважати доведеним факт спрямованості правочинів, укладених між Інститутом та ТОВ Ейс Констракшен Менеджмент та ТОВ Викуп , на порушення публічного порядку.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 27.10.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015, у задоволенні позову відмовив повністю.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що позивачем не було доведено, а судом не встановлено, що здійснені ним господарські операції з ТОВ Ейс Констракшен Менеджмент та ТОВ Викуп мали реальний характер, з урахуванням того, що: з наданих Інститутом суду доказів неможливо встановити істотні ознаки поставленої продукції та визначені виробниками характеристики (родові ознаки); матеріали справи містять копію протоколу допиту свідка від 07.05.2012, згідно якого ОСОБА_1 , який значиться директором ТОВ Ейс Констракшен Менеджмент та ТОВ Викуп , повідомив, що перереєстрував зазначені товариства на своє ім`я за винагороду на прохання незнайомої йому особи, без мети здійснювати будь-яку діяльність від імені зазначених суб`єктів господарювання.

Товариство оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 17.08.2015 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки: надані Інститутом первинні бухгалтерські документи не містять дефектів форми та змісту; продукція, яка була придбана у ТОВ Ейс Констракшен Менеджмент та ТОВ Викуп , була використана Інститутом для виготовлення пристрою Альтра , який потім був реалізований іншим суб`єктам господарювання, що свідчить про те, що у позивача при укладенні договорів із ТОВ Ейс Констракшен Менеджмент та ТОВ Викуп була наявна ділова мета, а придбана у вказаних контрагентів продукція була використана у власній господарській діяльності; Інспекція не мала права перевіряти господарські відносини між Інститутом та ТОВ Ейс Констракшен Менеджмент і ТОВ Викуп у межах даної перевірки, оскільки наказ та направлення на перевірку видавалися для перевірки господарських відносин між Інститутом та ТОВ Промтехметал , ТОВ Крафт ЛВ , ПП Воллі за період з 01.01.2011 по 01.12.2011.

Інспекція не скористалась своїм процесуальним правом на поданні відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 29.10.2019 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до розгляду у судовому засіданні в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 05.11.2019.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Інспекція провела позапланову виїзну перевірку Інституту з питань повноти декларування, нарахування та своєчасності сплати в бюджет податків і обов`язкових платежів під час взаємовідносин із ТОВ Промтехметал , ТОВ Крафт ЛВ , ПП Воллі та іншими суб`єктами господарювання із ознаками фіктивності за період з 01.01.2011 по 01.12.2011, за результатами якої був складений акт від 04.06.2014 № 520/22-04/22349648, за висновками якого встановлено порушення Інститутом вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201,4 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 12859,50 грн. (у тому числі: за вересень 2011 року - 7563,00 грн., за листопад 2011 року - 5296,50 грн.) та завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на суму 1867,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що в ході проведення позапланової документальної перевірки встановлено взаємовідносини Інституту з ТОВ Ейс Констракшен Менеджмент та ТОВ Викуп , фінансово-господарська діяльність яких здійснювалась поза межами правового поля без досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, оскільки: згідно актів ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 17.05.2013 № 1699/22.8/36757122 та від 13.05.2013 № 1623/22.8/35917680 неможливо провести зустрічні звірки ТОВ Ейс Констракшен Менеджмент та ТОВ Викуп щодо підтвердження господарських відносин із платниками за період діяльності з 01.07.2011 по 31.03.2013 та з 01.04.2010 по 31.03.2013 відповідно; згідно протоколу допиту свідка від 07.05.2012 ОСОБА_1 , який значиться директором ТОВ Ейс Констракшен Менеджмент та ТОВ Викуп , повідомив, що він перереєстрував зазначені товариства на своє ім`я за винагороду на прохання незнайомої йому особи, без мети здійснювати будь-яку діяльність від імені зазначених суб`єктів господарювання.

При цьому, договір № 07/09-1 від 07.09.2011 між Інститутом (покупцем) та ТОВ Ейс Констракшен Менеджмент (продавцем), та договір про співробітництво № 18/08-1 від 18.08.2011 між Інститутом (замовником) ТОВ Викуп (виконавцем), а також виписані на підставі зазначених договорів податкові та видаткові накладні, від імені ТОВ Ейс Констракшен Менеджмент та ТОВ Викуп були підписані саме ОСОБА_1 .

На підставі вказаного акта перевірки Інспекція 19/06/2014 прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0002302204, яким збільшила Інституту суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 19289,25 грн., з яких 12859,50 грн. - за основним платежем, 6429,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0002322047, яким зменшила Інституту розмір від`ємного значення з податку на додану вартість за листопад 2011 року на 1867,00 грн.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового Кодексу України, згідно з пунктом 44.1 якої (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

За змістом підпункту а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення валових витрат та податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання зобов`язаний заперечувати проти доводів суб`єкта владних повноважень.

У справі, що розглядається, суди встановили, що первинні бухгалтерські документи, які надані позивачем, не відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, та не являються такими, що підтверджують факт придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ Ейс Констракшен Менеджмент та ТОВ Викуп , оскільки договори, укладені між Інститутом та вказаними суб`єктами господарювання, та виписані на підставі зазначених договорів первинні бухгалтерські документи, від імені ТОВ Ейс Констракшен Менеджмент та ТОВ Викуп підписані ОСОБА_1 , який у протоколі допиту від 07.05.2012 повідомив, що перереєстрував зазначені товариства на своє ім`я за винагороду на прохання незнайомої йому особи, без мети здійснювати будь-яку діяльність від імені зазначених суб`єктів господарювання.

Ця обставина була правомірно врахована судами попередніх інстанцій, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Згідно зі статтею 55 1 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ознаками фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними, є: зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи; незареєстровано у державних органах, якщо обов`язок реєстрації передбачено законодавством; зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження; зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Таким чином, стаття 55 1 Господарського кодексу України містить ознаки (критерії), за якими юридична особа чи діяльність фізичної особи-підприємця можуть бути визнані фіктивними, тобто такими, в яких зовнішня організаційно-правова форма не відповідає її суті та меті створення. При цьому, норми матеріального закону не пов`язують ознак фіктивності юридичної особи з обов`язковим встановленням вини в діях особи (осіб), яка зареєструвала (перереєструвала) таку особу чи попереднього кримінального провадження і постановленні обвинувального вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво, тобто злочин, передбачений частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

З установлених судами попередніх інстанцій фактів видно, що ОСОБА_1 , який значиться директором ТОВ Ейс Констракшен Менеджмент та ТОВ Викуп , у протоколі допиту свідка від 07.05.2012 (копія якого наявна у матеріалах справи) повідомив, що перереєстрував зазначені товариства на своє ім`я за винагороду на прохання незнайомої йому особи, без мети здійснювати будь-яку діяльність від імені зазначених суб`єктів господарювання.

Зазначені обставини у їх сукупності слугували підставою для правомірного висновку судів першої та апеляційної інстанцій, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентами, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів (робіт, послуг).

Таким чином, доводи Інституту, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2014 та ухвалі Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні її касаційної скарги слід відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інституту підлягає залишенню без задоволення, а постанова Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2014 та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Інституту мікропроцесорних систем керування об`єктами електроенергетики Карпатського державного центру інформаційних засобів і технологій НАН України залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду