Постанова

від 04.11.2019 по справі 344/6091/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/6091/19

Провадження № 22-ц/4808/1185/19

Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.

Суддя-доповідач Горейко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Горейко М.Д.,

суддів: Матківського Р.Й., Максюти І.О.,

секретаря Бойчука Л.М.

з участю представника апелянта, позивача та його представника Рубановського К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Основа про стягнення невиплаченої заробітної плати, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Основа на заочне рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене у складі судді Антоняка Т.М. 21 травня 2019 року в м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в:

08.04.2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТОВ Компанія Основа про стягнення невиплаченої заробітної плати.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідно до укладеного 13.08.2007 року контракту його було прийнято на роботу у ТОВ Компанія Основа на посаду керівника проекту. Пунктом 13 контракту йому було встановлено посадовий оклад в розмірі 9 350 грн. 31.03.2008 року за угодою сторін контракт було припинено. З урахуванням умов, визначених контрактом, відповідач повинен був нарахувати та виплатити йому за весь період роботи, а саме з 13.08.2007 року по 31.03.2008 року, 71 179,26 грн. заробітної плати. Однак, за вказаний період йому нараховано 11 052,26 грн. заробітної плати, що підтверджується довідкою про доходи. Таким чином, станом на березень 2008 року відповідач заборгував йому 60 127 грн. заробітної плати.

Посилаючись на наведене просив стягнути з відповідача 60 127 грн. невиплаченої заробітної плати.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 21 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Основа на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 60 127 грн. Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача відповідач не провів з ним остаточного розрахунку у день звільнення та допустив затримку розрахунку, при цьому доказів сплати заборгованості до матеріалів справи не долучено. Отже, у позивача виникло право на стягнення заборгованості по заробітній платі.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 22 липня 2019 року заяву президента ТОВ Компанія Основа ОСОБА_2 про перегляд вищевказаного заочного рішення Івано-Франківського міського суду залишено без задоволення.

У апеляційній скарзі ТОВ Компанія Основа посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема вказує, що розглядаючи справу без відома та без участі відповідача, суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги лише доводи позивача та не забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Зазначає, що позивач дійсно перебував у трудових відносинах з ТОВ Компанія Основа з 13.08.2007 року по 31.03.2008 року, однак підставою виникнення цих відносин був не контракт з працівником від 13.08.2007 року, як зазначає позивач, а безстроковий трудовий договір, оформлений в порядку КЗпП України наказом президента ТОВ Компанія Основа №18/1 від 10.08.2007 року на підставі та згідно із заявою позивача про прийняття його на посаду керівника проекту з 13.08.2007 року з посадовим окладом згідно штатного розпису, який на той час становив 2 000 грн. Із зазначеним наказом позивач був належними чином ознайомлений та не висловлював жодних претензій чи вимог щодо розміру оплати праці, що свідчить про узгодження між сторонами умов трудового договору.

Апелянт вказує, що ані заява позивача про прийняття його на роботу, ані наказ відповідача не містили жодного посилання на контракт, що було б обов`язковим у разі, якби підставою трудових відносин між позивачем та відповідачем був контракт. Також немає жодного посилання на контракт і в заяві ОСОБА_1 від 11.03.2008 року про звільнення його із займаної посади з 31.03.2008 року за угодою сторін та в наказі відповідача №10 від 31.03.2008 року, яким позивача звільнено з роботи.

Фактичні дані та докази щодо нарахування позивачу заробітної плати за період з 13.08.2007 року по 31.03.2008 року детально наведені у таблиці, яку було долучено до заяви про перегляд заочного рішення. З даної таблиці вбачається, що роботодавцем проведено повний та вчасний розрахунок з позивачем, а тому вимоги позивача про сплату будь-яких додаткових сум є безпідставними.

Також апелянт зауважує, що у ТОВ Компанія Основа відсутній контракт від 13.08.2007 року, на який посилається позивач, однак, навіть за умови дійсності такого контракту, наведений позивачем розрахунок невиплаченої заробітної плати є повністю необґрунтованим, оскільки заробітна плата в розмірі 71 179,26 грн. могла б бути нарахована йому лише у разі, якби він за період з 13.08.2007 року по 31.03.2008 року відпрацював 167 робочих днів. Фактично позивач відпрацював у ТОВ Компанія Основа лише 95 днів, а тому розрахунок позивача міг ґрунтуватися лише виходячи з 95 відпрацьованих робочих днів.

Крім того апелянт зазначає, що через рік після звільнення позивач звертався до прокуратури Шевченківського району міста Києва із заявою про нібито порушення його прав щодо розрахунку за трудовими відносинами. Прокуратурі були надані відповідні пояснення та всі наявні у справах товариства документи, що запитувались, і жодних заходів реагування до ТОВ Компанія Основа за результатами прокурорської перевірки вжито не було, що свідчить про відсутність будь-яких порушень прав позивача.

З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скарги заперечив. Зазначив, що 13.08.2007 року між ним та президентом ТОВ Компанія Основа був укладений письмовий трудовий договір у формі контракту, а тому саме контракт слід вважати підставою виникнення трудових відносин між ним та відповідачем. В п. 13 контракту було вказано, що за виконання трудових обов`язків йому встановлювався оклад в розмірі 9 350 грн. на місяць або еквівалент 1 500 доларів США, після сплати обов`язкових внесків, що підлягав виплаті кожного календарного місяця (щомісячно), починаючи з дати підписання контракту. Згідно п. 26 контракту він набував чинності з моменту підписання сторонами. Таким чином, його оклад у розмірі 9 350 грн. на місяць був визначений безпосередньо у трудовому договорі (контракті), а тому заробітна плата не могла виплачуватись у меншому розмірі.

Позивач вважає безпідставним посилання апелянта на штатний розклад, згідно з яким оклад керівника проекту становив 2 000 грн., оскільки трудове законодавство не містить жодного положення про визначення розміру оплати праці штатним розкладом, натомість прямо зазначаючи, що оплата праці здійснюється на підставі трудового договору (контракту). Тому суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що при його звільненні апелянт не провів з ним повного розрахунку, внаслідок чого у нього виникло право на стягнення заборгованості із заробітної плати.

Позивач вважає таким, що не заслуговує на увагу, і твердження апелянта про відсутність у нього примірника контракту, копія якого долучена до позовної заяви, оскільки, як вбачається з п. 29 контракту, він був укладений у двох примірниках, які зберігаються у кожної зі сторін.

Крім того позивач вказує, що апелянт безпідставно посилається на те, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, оскільки повідомлення надсилалися апелянту на його юридичну адресу та поверталися на адресу суду за закінченням терміну зберігання, що свідчить про зловживання апелянтом процесуальними правами.

Просив залишити апеляційну скаргу ТОВ Компанія Основа без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Позивач та його представник в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечили з мотивів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просили залишити скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідач обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Апеляційним судом встановлено, що заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 21 травня 2019 року у даній справі ухвалено за відсутності сторін.

Доказів належного повідомлення ТОВ Компанія Основа про дату, час та місце розгляду справи матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

З урахуванням вищенаведеного, положень п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, ч. 4 ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки оскаржуване рішення суду постановлене з порушенням норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, то заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 21 травня 2019 року підлягає скасуванню в повному обсязі з ухваленням нового судового рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах.

Відповідно до Контракту з працівником від 13.08.2007 року, ОСОБА_1 було прийнято на роботу у ТОВ Компанія Основа на посаду керівника проекту (а.с. 2-3).

Пунктом 13 Контракту передбачено, що за виконання обов`язків, передбачених цим Контрактом, працівникові встановлюється оклад у розмірі 9 350,00 грн. на місяць або еквівалент 1 500 доларів США, після сплати обов`язкових внесків, що сплачується кожного календарного місяця (щомісячно), починаючи з дати підписання даного Контракту.

Відповідно до наказу ТОВ Компанія Основа №10 від 31.03.2008 року ОСОБА_1 звільнено з посади керівника проекту з 31.03.2008 року, за угодою сторін (ст. 36 п. 1 КЗпП України) - (а.с. 7).

Як вбачається з наявної у матеріалах справи довідки про доходи, виданої ТОВ Компанія Основа 31.03.2008 року, ОСОБА_1 нараховано 11 052,26 грн. (а.с. 4).

Листом-претензією від 13.10.2008 року позивач звернувся до відповідача про виплату йому заборгованості по заробітній платі у розмірі 60 127,00 грн. (а.с. 5).

З листа ТОВ Компанія Основа від 29.10.2008 року №9 слідує, що в ході вивчення вимог позивача виникли додаткові питання по даній ситуації, тому товариство просить надіслати копію контракту (а.с. 6).

Однак, наведені обставини встановлені судом першої інстанції без повного і всебічного з`ясування обставин справи, як того вимагає ч. 5 ст. 263 ЦПК України.

Поза увагою суду залишилась та обставина, що за даними Контракту з працівником від 13.08.2007 року (а.с. 3 зв.), яким позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, цей Контракт, укладений між ТОВ Компанія Основа в особі роботодавця президента товариства ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , є строковим трудовим договором, оскільки пунктом 26 визначено строк дії контракту з 13 серпня 2007 року по 13 серпня 2008 року.

ОСОБА_1 звільнений з посади керівника проекту з 31.03.2008 року за угодою сторін (ст. 36 п. 1 КЗпП України) за його заявою (а.с. 7), тобто до закінчення строку дії трудового договору.

За загальним правилом, відповідно до статті 39 КЗпП строковий трудовий договір може бути розірвано достроково на вимогу працівника лише, якщо є поважні причини. Це пояснюється тим, що працівник, укладаючи договір на визначений сторонами строк, по суті, погоджується відпрацювати цей строк, а отже, він позбавлений можливості розривати цей договір до закінчення його строку в односторонньому порядку, як то передбачено для договорів, укладених на невизначений строк.

Частиною 1 ст. 39 КЗпП України передбачено, що строковий трудовий договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника у разі:

• хвороби або інвалідності працівника, які перешкоджають виконанню роботи за договором;

• порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору;

• неможливості продовжувати роботу у випадках, передбачених частиною першою статті 38 КЗпП України.

В даному випадку, зважаючи на пояснення ОСОБА_1 , він мав би ставити питання до роботодавця про дострокове розірвання строкового трудового договору на підставі порушення останнім законодавства про оплату праці та умов трудового договору, а не за угодою сторін, як це ним зроблено.

Також поза увагою суду залишилась та обставина, що на лист-претензію про сплату заборгованості по заробітній платі, адресовану ОСОБА_1 президенту ТОВ Компанія Основа 13.10.2008 року (а.с. 5) керівник юридичного департаменту товариства 29.10.2008 року просив з метою найшвидшого та більш детального вирішення питання, поставленого в листі-претензії, надіслати їм копію контракту від 13.08.2007 року.

Тому висновок суду першої інстанції про існування між сторонами трудових відносин на підставі Контракту з працівником від 13.03.2007 року є передчасним без з`ясування всіх обставин справи, і як наслідок неправильним є висновок щодо недоплаченої заробітної плати, виходячи з розміру місячної заробітної плати, визначеної в контракті - 9 350 грн.

Доводи апелянта про те, що підставою виникнення трудових відносин між сторонами був не Контракт з працівником від 13.08.2007 року, як про це зазначає позивач, а безстроковий трудовий договір, оформлений в порядку КЗпП України наказом президента ТОВ Компанія Основа №18/1 від 10.08.2007 року на підставі та згідно із заявою позивача про прийняття його на посаду керівника проекту з 13.08.2007 року з посадовим окладом згідно штатного розпису, який на той час становив 2 000 грн., підтверджуються матеріалами справи.

Із заяви ОСОБА_1 (а.с. 40) вбачається, що 10.08.2007 року останній звернувся до президента ТОВ Компанія Основа ОСОБА_2 з заявою про прийняття його на посаду керівника проекту з 13.08.2007 року з посадовим окладом згідно штатного розкладу.

Наказом №18/1 від 10.08.2007 року По особовому складу позивача прийнято на роботу до ТОВ Компанія Основа на посаду керівника проекту з 13.08.2007 року, та окладом, згідно штатного розкладу. Позивач був належним чином ознайомлений із зазначеним наказом, що підтверджується його підписом на наказі (а.с. 41).

Таким чином, сторони погодили умови укладеного між ними 10.08.2007 року безстрокового трудового договору.

Згідно штатного розкладу, затвердженого президентом ТОВ Компанія Основа ОСОБА_2 30.07.2007 року, посадовий оклад позивача становив 2 000 грн. (а.с. 42).

З довідки про доходи та фактичних даних щодо нарахування та виплати заробітної плати ОСОБА_1 в ТОВ Компанія Основа за період з 13.08.2007 року по 31.03.2008 року вбачається, що за вказаний період позивачу нараховано 11 052,26 грн., виходячи з окладу 2 000 грн. та кількості відпрацьованих ним днів за вказаний період (а.с. 4, 38).

11.03.2008 року позивач подав відповідачу заяву про звільнення його із займаної посади за угодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, з 31.03.2008 року (а.с. 43).

Наказом ТОВ Компанія Основа №10 від 31.03.2008 року По особовому складу позивача, на підставі його заяви від 11.03.2008 року, звільнено з посади керівника проекту з 31.03.2008 року за угодою сторін (ст. 36 п. 1 КЗпП України). Позивач був належним чином ознайомлений з даним наказом, що підтверджується його підписом на наказі (а.с. 7, 44).

Жодних вимог щодо неналежного чи неповного розрахунку ОСОБА_1 на час звільнення не пред`являв.

В силу ч.ч. 1, 2 ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи-підприємця (ФОП) понад п`ять днів.

Позивач ОСОБА_1 на вимогу суду про надання для огляду в судовому засіданні оригіналу трудової книжки, чи долучення до матеріалів справи належним чином завіреної копії трудової книжки, повідомив, що при переїзді з Києва до місця проживання в Івано-Франківській області ним втрачено трудову книжку.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всупереч наведених норм закону позивачем не доведено, що трудові відносини між ним та ТОВ Компанія Основа виникли саме на підставі контракту з працівником від 13.08.2007 року і що заробітна плата повинна була нараховуватись та виплачуватись йому саме згідно умов вказаного контракту.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України Про оплату працю та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст. 21 Закону України Про оплату праці передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України Про оплату праці при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ Компанія Основа про стягнення невиплаченої заробітної плати є безпідставними, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 7 ст. 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи наведене, судовий збір в сумі 1152,60 грн., сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги, підлягає компенсації за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Основа задовольнити.

Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 21 травня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Основа про стягнення невиплаченої заробітної плати відмовити.

Судовий збір в сумі 1152,60 грн., сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Основа за подання апеляційної скарги, компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча М.Д. Горейко

Судді: Р.Й. Матківський

І.О. Максюта

Повний текст постанови складено 06 листопада 2019 року