Рішення

від 05.11.2019 по справі 910/8511/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.11.2019Справа № 910/8511/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОНЕКС УКРАЇНА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ МАСТЕРПЛАСТ"

про стягнення 169 663,76 грн.,

без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СОНЕКС УКРАЇНА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ МАСТЕРПЛАСТ" про стягнення 169 663,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем були надані транспортно-експедиційні послуги на виконання здійснених відповідачем замовлень. Проте, станом на момент пред`явлення позову відповідачем не було оплачено надані послуги згідно рахунків-фактури, у зв`язку із чим виникла заборгованість у сумі 169 663,76 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2019 (після усунення недоліків позовної заяви) відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову (в тому числі доказів повної або часткової оплати спірної заборгованості, контррозрахунку позовних вимог, у разі їх наявності).

Ухвала Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 була надіслана рекомендованим листом з повідомленнями про вручення поштового відправлення за № 0103051976979 на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04128, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, буд. 18-В, офіс 4.

Разом з цим, 26.09.2019 конверт з відправленням за № 0103051976979 повернувся до суду без вручення з відміткою: повернення за закінченням встановленого терміну зберігання .

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, не заявив жодних клопотань, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У зв`язку з перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці та на лікарняному, завершальний розгляд справи здійснювався 05.11.2019.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні - жовтні 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОНЕКС УКРАЇНА" (позивач, експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТМ МАСТЕРПЛАСТ" (відповідач, замовник) виникли правовідносини, предметом яких є надання послуг з міжнародного транспортно-експедиційного обслуговування.

Так, відповідно до заявки №77 від 11 вересня 2018 року, відповідачем було замовлено транспортно-експедиційне обслуговування вантажу за маршрутом Бровари, Київська обл. (Україна) - Рим (Італія).

У відповідності до вказаної заявки сторонами погоджено наступні умови: кількість автомобілів - один; найменування вантажу - вікна ПВХ; необхідні документи - invoice, CMR; вартість перевезення - 2600 євро, оплата по курсу НБУ на день розвантаження. Зазначена заявка підписана представниками сторін та скріплена печатками юридичних осіб без заперечень та зауважень.

З матеріалів справи вбачається, що для виконання даного замовлення, позивачем була залучена транспортні компанія SONEX EUROPE s.r.o. (Чеська Республіка), авто держ. № НОМЕР_1 .

Матеріалами справи підтверджується, що взяті на себе зобов`язання позивачем були виконані в повному об`ємі, про що свідчать відмітки на СМR № 453293 від 15 вересня 2018 року, СМR № 453294 від 15 вересня 2018 року, які підтверджують факт перевезення вантажу до місця розвантаження. Претензії з боку відповідача відсутні.

Згідно п. 10 заявки №77 від 11.09.2018 року, адреса митного оформлення на розвантаженні зазначена м. Тревізо, Італія.

Авто держ. №НОМЕР_1 з вантажем згідно СМR №453293, СМR №453294 пройшло митну очистку 21.09.2018 року. Даний факт підтверджується датою 21 SET 2018 (21.09.2018 - п`ятниця) на печатці синього кольору митниці міста Тревізо (DOGANA DI TREVISO) на рахунку № 119 від 16.09.2018 року, рахунку 121 від 16.09.2018 року які зазначені як документі які додаються у п. 5 СМR №453293, СМR №453294. Зважаючи на декілька місць розвантаження авто згідно п. 3 СМR №453294 від 16.09.2018 - Roma, Italia (Рим, Італія), та п. 3 СМR №453293 від 16.09.2018 Roma, Italia (Рим, Італія) Bergamo, Italia (Бергамо, Італія), кінцеве розвантаження відбулося 24.09.2018 (понеділок), на підтвердження чого позивачем надано скріншот з сайту он-лайн відстеження авто держ. №НОМЕР_1, з якого вбачається прибуття авто у місця розвантаження 24.09.2018.

З огляду на умови п. 16 заявки № 77 від 11.09.2018, у відповідності до якого вартість перевезення складає 2600 євро (оплата по курсу НБУ на день розвантаження) позивачем було враховано курс НБУ та правомірно розраховано кінцеву суму перевезення у розмір 85 797,76 грн. станом на 24.09.2019.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до заявки №2 від 10 жовтня 2018 року, відповідачем шляхом листування електронною поштою було замовлено аналогічне попередньому транспортно-експедиційне обслуговування вантажу за маршрутом Бровари, Київська обл. (Україна) - Рим (Італія).

У відповідності до вказаної заявки сторонами погоджено наступні умови: кількість автомобілів - один; найменування вантажу - вікна ПВХ; необхідні документи - invoice, CMR; вартість перевезення - 2600 євро, оплата по курсу НБУ на день розвантаження.

Матеріалами справи підтверджується, що взяті на себе зобов`язання позивачем були виконані в повному об`ємі, про що свідчать відмітки на СМR № 588938 від 12 жовтня 2018 року. Претензії з боку відповідача відсутні. Згідно підпису одержувача, вантаж було доставлено до місця розвантаження 20.10.2018.

З огляду на умови п. 16 заявки № 2 від 10.10.2018, у відповідності до якого вартість перевезення складає 2600 євро (оплата по курсу НБУ на день розвантаження) позивачем було враховано курс НБУ та правомірно розраховано кінцеву суму перевезення у розмір 83 866 грн. станом на 20.10.2019.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідачем не було здійснено оплати наданих позивачем транспортно-експедиційних послуг на загальну суму 169 663,76 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

З матеріалів справи вбачається, що сторони досягли згоди щодо істотних умов правочину з надання транспортно-експедиційних послуг шляхом листування засобами електронної пошти та телефонного зв`язку.

Так, згідно із ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Цивільним Кодексом України (ч. 1 ст. 207) передбачена можливість укладання правочину в електронній формі, зокрема правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

У відповідності до ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі ст. 909 Цивільного кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної.

Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до якої Україна приєдналась відповідно Закону України № 57-V від 01.08.2006 "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів , вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З міжнародних товарно-транспортних накладних СМR № 453293, СМR № 453294 вбачається, що позивачем, як експедитором-перевізником, забезпечено здійснення перевезення вантажу за погодженим між сторонами маршрутом: Бровари, Київська обл. (Україна) - Рим (Італія) на суму 2600 Євро, що по курсу НБУ станом на 24.09.2018 (дата розвантаження) становить 85 797,76 грн.

Крім того, з міжнародної товарно-транспортної накладної СМR № 588938 вбачається, що позивачем, як експедитором-перевізником, забезпечено здійснення перевезення вантажу за погодженим між сторонами маршрутом: Бровари, Київська обл. (Україна) - Рим (Італія) на суму 2600 Євро, що по курсу НБУ станом на 20.10.2018 (дата розвантаження) становить 83 866 грн.

Усі вищезазначені накладні СМR містять позначення та штампи щодо проходження державного кордону, митного контролю, а також відомості про отримання вантажу вантажоодержувачем за місцем кінцевого призначення без заперечень та зауважень.

Враховуючи відсутність з боку відповідача письмових зауважень та претензій до наданих позивачем послуг та наявність доказів прийняття вантажу вантажоодержувачем, суд дійшов висновку, що послуги надані позивачем належним чином і прийняті відповідачем без зауважень.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідні документи на оплату наданих послуг перевезення надсилалися позивачем відповідачу, що підтверджується накладними Укрпошти № 0730110255606 від 23.10.2019 та № 0730102752854 від 06.02.2019, проте, відповідач надіслані акти не підписав, мотивованої відмови від його підписання не надав, рахунки-фактури на загальну суму 169 663,76 грн. не оплатив.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як підтверджено матеріалами справи, відповідач оплату вартості наданих позивачем послуг з охорони на суму 169 663,76 грн. у строки, передбачені умовами договору, не здійснив.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в сумі 169 663,76 грн. за надані позивачем послуги з транспортно-експедиційного обслуговування нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ МАСТЕРПЛАСТ" (04128, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, буд. 18-В, оф. 4, ідентифікаційний код 41989469) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОНЕКС УКРАЇНА" (07300, м. Вишгород, вул. Набережна, буд. 7, корпус А, офіс 208, ідентифікаційний код 37868561) 169 663,76 грн. заборгованості та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 544,96 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 05.11.2019.

Суддя І.В. Приходько