Постанова

від 06.11.2019 по справі 910/5488/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2019 р. Справа№ 910/5488/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2019

у справі № 910/5488/19 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця

до Товариства з обмеженою відповідальністю Восток-Інвест Плюс

про стягнення 110 671,25 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року Акціонерне товариство Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Укрзалізниця (далі - АТ Укрзалізниця в особі РФ Одеська залізниця , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Восток-Інвест Плюс (далі - ТОВ Восток-Інвест Плюс , відповідач) про стягнення 110 671,25 грн, з яких 74 364,93 грн штрафу та 36 306,32 грн пені, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №ОД/НХ-18-1163НЮ від 03.12.2018 щодо своєчасної та повної поставки обумовленого договором товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 у справі №910/5488/19 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що подані як позивачем, так і відповідачем роздруківки зі сторінок поштового сервісу ukr.net є суперечливими та не підтверджують як направлення, так і отримання заявки на поставку продукції; позивачем не доведено факту отримання такої заявки відповідачем; доводи відповідача про те, що ним без отримання заявки здійснювались спроби поставки товару позивачеві не впливають на вирішення спору, оскільки умовами договору передбачено здійснення поставки за умови отримання відповідачем відповідної заявки.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, АТ Укрзалізниця в особі РФ Одеська залізниця звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права; судом не враховано, що у договорі сторони погодили лише електронну адресу, на яку має бути надіслана письмова заявка, а тому вирішення питання стосовно електронної адреси позивача, з якої може бути надіслана така заявка та особи, яка її відправляє, не є предметом спору; направлення письмової заявки на електронну адресу відповідача підтверджується роздруківкою скріншоту електронної пошти; відповідач не виконав свої зобов`язання за договором та намагається уникнути встановленої п. 11.3 договору відповідальності.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2019 поновлено АТ Укрзалізниця в особі РФ Одеська залізниця пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 у справі №910/5488/19, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, призначено її до розгляду на 06.11.2019, встановлено ТОВ Восток-Інвест Плюс строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказував на те, що апелянтом не наведено жодних належних та допустимих доказів того, що відповідач отримав від позивача заявку на поставку товару; позивачем не доведено не лише належність йому електронної пошти, з якої, за його твердженням, направлялась відповідна заявка, а також факту звернення позивача до відповідача із заявкою на поставку товару; у відповідача не виникло обов`язку здійснити поставку товару позивачеві, оскільки за умовами договору саме отримання заявки є передумовою для поставки товару, а відтак, відсутнє порушення відповідачем умов договору та, відповідно підстави для притягнення його до відповідальності; дії позивача є недобросовісними з огляду на відмову останнього від прийняття поставленого відповідачем товару та оголошення повторного тендеру на закупівлю аналогічного товару.

26.09.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про проведення засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2019 у задоволенні клопотання РФ Одеська залізниця АТ Укрзалізниця про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

У судове засідання 06.11.2019 позивач явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про день, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача, враховуючи відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі скаржника.

У судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв`язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

06.11.2019 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 03.12.2018 між АТ Укрзалізниця в особі РФ Одеська залізниця (у тексті договору - замовник) та ТОВ Восток-Інвест Плюс (у тексті договору - постачальник) було укладено договір поставки №ОД/НХ-18-1163НЮ (далі - договір), відповідно до п.1.1 якого постачальник передає у власність замовника, а замовник оплачує товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами (товар), який зазначений у специфікації (Додаток №1), що додається до договору про закупівлю і є його невід`ємною частиною. Постачальник передає у власність замовника товар на умовах, зазначених у договорі.

Пунктом 1.2 договору погоджено найменування товару: костюм утеплений Гудок .

Згідно з п. 3.1 договору кількість та асортимент товару визначається у специфікації (Додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 5.1 договору товар має бути поставлений на підставі письмових заявок впродовж 10 робочих днів з моменту їх отримання будь-яким способом (факсом, електронною поштою: vostok_invest@ukr.net, листом за адресою: 02095, м. Київ, Княжий Затон, буд.9, літ. А, оф.369) постачальником у кількості, визначеній у заявці. Замовник має право розірвати договір в односторонньому порядку, якщо товар не поставлений замовнику впродовж 10 робочих днів від дня одержання постачальником заявки замовника.

За умовами п. 5.2 договору дострокове виконання обов`язку із поставки товару допускається виключно за погодженням сторін договору.

Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що замовник оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у специфікації.

Загальна сума по договору 371 824,68 грн, у тому числі ПДВ 20% - 61 970,78 грн (п. 6.4 договору).

Згідно з п. 7.3 договору днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної.

Відповідно до п. 9.1 договору прийом товару здійснюється замовником у відповідності з Інструкцією №П-6 від 15.06.1965 Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості та Інструкцією №П-7 від 25.04.1966 Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості при наявності товарно-супровідних документів: товарно-транспортної накладної, податкової накладної, пакувальних аркушів, рахунку-фактури, документів, підтверджуючих якість товару.

За умовами п. 9.2 договору, замовник має право пред`явити постачальнику претензії по кількості на підставі видаткової накладної, і по якості на протязі гарантійного терміну, згідно п. 4.1 договору.

Підтвердженням про одержання товару замовником є видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін (п. 9.5 договору).

Згідно з п. 11.1 договору за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за даним договором винна сторона несе відповідальність згідно з чинним законодавством України і цим договором.

Сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від взятих на себе зобов`язань (п. 11.7 договору).

Відповідно до п. 16.2 договору строк дії останнього встановлюється сторонами з моменту його підписання до 31.12.2018, а в частині виконання обов`язків щодо розрахунків по договору - до закінчення місяця, наступного за місяцем, у якому закінчується строк реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН за операціями із цього договору.

Додатком №1 Специфікація сторони погодили поставку костюмів утеплених Гудок , у кількості 362 шт., загальною вартістю 371 824,68 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 61970,78 грн.

За твердженням позивача, на виконання умов укладеного між сторонами договору, 21.12.2018 на зазначену в договорі електронну адресу відповідача, позивачем було направлено заявку щодо поставки товару за договором, на підтвердження чого надано копію заявки №НХ12/10169 від 20.12.2019, а також роздруківку з сайту mail.ukr.net (а.с. 19-21).

Однак, посилаючись на те, що відповідач у визначений договором строк не здійснив поставку обумовленого договором товару, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення штрафних санкцій.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач як під час розгляду справи місцевим господарським судом, так і під час апеляційного провадження у справі вказував на те, що на зазначену в договорі електронну пошту відповідача ані 21.12.2018, ані у будь-який інший день ніякої заяви від позивача не надходило, на підтвердження чого надав скріншот сторінки електронної пошти відповідача (а.с. 53).

Крім того, за твердженням відповідача, після 25.12.2018 у телефонному режимі ним повідомлено представників позивача про можливість виконати поставку товару, а останні вказували про готовність прийняти товар.

Як зазначає відповідач, користуючись послугами перевізника - ТОВ НВП Бізнес-Альянс , 27.12.2018 ТОВ Восток-Інвест Плюс відправило позивачеві частину товару, на підтвердження чого надано видаткову накладну № 42 від 27.12.2018, товарно-транспортну накладну №42 від 27.12.2018, договір про надання послуг з транспортно-експедиторського обслуговування №38 від 01.11.2018 та пояснення директора відповідача (а.с. 56-62, 64-69).

При цьому, відповідач стверджує, що ТОВ НВП Бізнес-Альянс , як перевізник, не змогло 27.12.2019 поставити позивачеві товар (костюми утеплені "Гудок"), оскільки позивач відмовився від його отримання у зв`язку з поставкою такого товару не у повному обсязі. На підтвердження вказаних обставин відповідач надав копію листа ТОВ НВП Бізнес-Альянс вих. № 27 від 28.12.2018 (а.с. 63).

Також, відповідач вказує, що у подальшому директор намагався зв`язатися з представниками позивача для поставки товару на початку січня 2019 року, однак, отримав формальну відмову із посиланням на закінчення строку дії договору.

За твердженням відповідача, обумовлений договором товар готовий до передачі позивачеві та залишається на складі відповідача, проте, позивач жодного разу з моменту підписання договору та по теперішній час не звертався до відповідача із заявкою про поставку товару.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи апелянта вважає необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору, місцевий господарський суд правильно зазначив, що такий за своєю правовою природою є договором поставки товару, за яким у відповідності до статті 265 Господарського Кодексу України (надалі - ГК України), одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить ст. 712 ЦК України та відповідно до ч. 2 якої визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Отже, укладення АТ Укрзалізниця в особі РФ Одеська залізниця та ТОВ Восток-Інвест Плюс вищевказаного договору поставки було спрямоване на отримання останнім оплати за товар та обов`язку по здійсненню його поставки.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1 ст. 611 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Разом з тим, з системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

За умовами договору (п. 11.3) сторони визначили, що постачальник за даним договором несе, зокрема, наступну відповідальність:

- у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару, за кожний день затримки;

- за порушення термінів поставки продукції, визначених договором, постачальник має сплачувати штраф у розмірі 20% від вартості непоставленої в строк продукції.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно вказав на те, що позивач вправі вимагати від відповідача сплати пені та штрафу у разі невиконання останнім своїх зобов`язань з поставки товару у встановлений строк.

Статтею 662 ЦК України передбачено обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У договорі сторони погодили, що товар має бути поставлений на підставі письмових заявок впродовж 10 робочих днів з моменту їх отримання будь-яким способом (факсом, електронною поштою: vostok_invest@ukr.net, листом за адресою: 02095, м. Київ, Княжий Затон, буд.9, літ. А, оф.369) постачальником у кількості, визначеній у заявці (п. 5.1 договору).

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, зокрема, копію заявки №НХ12/10169 від 20.12.2019, роздруківку із сайту mail.ukr.net, з якої вбачається, що 21.12.2018 відправником - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 було відправлено на електронну адресу відповідача, визначену у договорі - vostok_invest@ukr.net електронного листа із файлом №img-29122814.pdf, враховуючи заперечення відповідача щодо отримання такого листа, а також надані ним докази, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що подані як позивачем, так і відповідачем роздруківки зі сторінок поштового сервісу є суперечливими та не підтверджують як направлення, так і неотримання заявки на поставку продукції.

При цьому, судом першої інстанції також враховано, що умовами укладеного між сторонами договору передбачено направлення замовником заявок на електронну пошту постачальника - vostok_invest@ukr.net, однак, сторонами у вказаному договорі не погоджено електронну адресу замовника.

Водночас, позивачем не доведено суду, що електронна адреса відправника - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, з якої було надіслано заявку на поставку товару належить саме позивачеві, а з матеріалів справи вбачається, що в офіційних документах позивача містяться інші адреси електронної пошти, а саме, адреса АТ Укрзалізниця - uz@uz.gov.ua та електронна адреса РФ Одеська залізниця - postbox@zhd.tenet.odessa.ua.

Жодних інших заявок на поставку товару та доказів на підтвердження їх направлення позивачем суду не надано.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що п. 5.1. договору передбачає перебіг 10-денного строку поставки товару саме з моменту одержання постачальником відповідної заявки.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення його права відповідачем.

Проте, всупереч наведених вище правових норм, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, зокрема, факту звернення до відповідача із заявкою на поставку товару за договором та одержання останнім відповідної заявки, а також того, що його права, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у даному випадку прострочення відповідачем виконання зобов`язань з поставки товару за договором, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для застосування до останнього передбачених договором штрафних санкцій.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відхилено доводи відповідача про те, що ним без отримання заявки здійснювались спроби поставки товару позивачеві, з огляду на те, що вказані доводи не впливають на вирішення спору у даній справі.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову АТ Укрзалізниця в особі РФ Одеська залізниця до ТОВ Восток-Інвест Плюс про стягнення 74 364,93 грн штрафу та 36 306,32 грн пені.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 у справі №910/5488/19 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга АТ Укрзалізниця в особі РФ Одеська залізниця має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 у справі №910/5488/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 у справі №910/5488/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/5488/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 11.11.2019.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська