Постанова

від 09.11.2019 по справі 911/387/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2019 р. Справа№ 911/387/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Тищенко А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Дочірнього підприємства "ВМС-Вотер Куін Україна"

на рішення Господарського суду Київської області

від 01.07.2019 (повний текст рішення складено 15.07.2019)

у справі № 911/387/19 (суддя - Янюк О.С.)

за позовом Дочірнього підприємства "ВМС-Вотер Куін Україна"

до Фізичної особи-підприємця Ваховського Дмитра Миколайовича

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "ВМС-Вотер Куін Україна" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Ваховського Дмитра Миколайовича (далі - відповідач) про стягнення з останнього заборгованості у розмірі 69 790,99грн, з яких: 62 884,94грн - основний борг; 6 906,05грн - 3% річних та інфляційних втрат.

Позовну заяву обґрунтовує ст.ст. 207, 625, 629, 664, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України та вказує на неналежне виконання зобов`язань відповідача щодо оплати поставленого позивачем товару згідно видаткової накладної №1709 від 30.12.2017.

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.07.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Дочірнє підприємство "ВМС-Вотер Куін Україна" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2019 у справі №911/387/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням судом норм процесуального та матеріального права. Просить при цьому додатково дослідити оригінал фіскального чеку поштового відправлення (штрих-кодом) №0730109283185 та встановити обставину надсилання вимоги про погашення заборгованості перед відповідачем. Також, скаржник просить розглянути нові докази, а саме копії платіжних доручень на кожен платіж отриманий від відповідача та встановити як доведену обставину факт отримання позивачем від відповідача суми у розмірі 852 494,00.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2019 апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "ВМС-Вотер Куін Україна" на рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2019 у справі №911/387/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Яковлєва М.Л., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 задоволено клопотання Дочірнього підприємства "ВМС-Вотер Куін Україна" про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2019 у справі №911/387/19.

Відновлено Дочірньому підприємству "ВМС-Вотер Куін Україна" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2019 у справі №911/387/19.

Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "ВМС-Вотер Куін Україна" на рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2019у справі №911/387/19.

Роз`яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

27.09.2019 від відповідача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції без змін. Зазначає при цьому, що наданий позивачем фіскальний чек не містить інформації про документ, який був направлений рекомендованим листом, за відправлення якого було його видано. Для належного підтвердження факту направлення саме вимоги про сплати заборгованості, позивач мав надати опис вкладення у цінний лист, в якому б було зазначено, що саме вимога про сплату заборгованості було направлено відповідачу. Проте такого документу позивачем не надано, а отже, факту направлення вимоги про сплату заборгованості від 01.02.2018 № 2018-02-01 на адресу відповідача не доведено.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, позивачем на підтвердження своїх вимог надано суду копії видаткових накладних: №1065 від 17.08.2017 на суму 245 805,74грн; №1206 від 06.09.2017 на суму 16 234,64грн; №1536 від 02.11.2017 на суму 2 925,40грн; №1578 від 08.11.2018 на суму 144 801,76грн; №1579 від 08.11.2018 на суму 127 663,20грн (складена українською мовою); №1608 від 10.11.2017 на суму 710,34грн; №1709 від 30.12.2017 на суму 314 364,85грн. Усього на загальну суму 915 378,94грн.

У вказаних видаткових накладних зазначені постачальник: ДП "ВМС-Вотер Куін Україна" та покупець "СПД ФО Ваховський Дмитро Миколайович", а також наявне посилання на договір №2017-10-01 від 01.10.2017. Зазначені видаткові накладні містять: підпис від постачальника із зазначенням прізвищ ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; від покупця - міститься підпис без ідентифікуючих даних особи, яка її підписала.

На підставі вказаних видаткових накладних позивачем були виставлені відповідачу рахунки: №1065 від 17.08.2017 на суму 245 805,74грн; №1206 від 06.09.2017 на суму 16 234,64грн; №1536 від 02.11.2017 на суму 2 925,40грн; №1578 від 08.11.2018 на суму 144 801,76грн; №1579 від 08.11.2018 на суму 127 663,20грн; №1608 від 10.11.2017 на суму 710,34грн; №1709 від 30.12.2017 на суму 377 237,85грн. У вказаних рахунках зазначені постачальник: ДП "ВМС-Вотер Куін Україна" та покупець "СПД ФО Ваховський Дмитро Миколайович ", а також наявне посилання на договір №2017-10-01 від 01.10.2017.

У свою чергу, відповідачем на підтвердження своїх заперечень надано суду першої інстанції копії видаткових накладних: №1579 від 08.11.2017 на суму 126 320,90грн (складена російською мовою) та №16 26 від 18.12.2017 на суму 322 073,20грн . Усього на загальну суму 448 394,10грн.

У вказаних видаткових накладних зазначені постачальник: ДП "ВМС-Вотер Куін Україна" та покупець "СПД ФО Ваховський Дмитро Миколайович ", а також наявне посилання на договір №2017-10-01 від 01.10.2017. Зазначені видаткові накладні містять: підпис від постачальника із зазначенням прізвищ ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ; від покупця - міститься підпис без ідентифікуючих даних особи, яка її підписала.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем здійснювалась оплата товару, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: №13 від 28.12.2017 на суму 18 000,00грн; №12 від 26.12.2017 суму 83 000,00грн; №11 від 21.12.2017 на суму 79 000,00грн; №10 від 13.12.2017 на суму 39 000,00грн; №8 від 29.11.2017 на суму 50 000,00грн; №7 від 17.11.2017 на суму 81 000,00грн; №6 від 13.11.2017 на суму 24 000,00грн; №3 від 30.10.2017 на суму 18 000,00грн; №18 від 31.01.2018 на суму 2 000,00грн; №21 від 19.02.2018 на суму 13 000,00грн; №24 від 20.03.2018 на суму 17 000,00грн; №25 від 26.03.2018 на суму 3 000,00грн; №29 від 16.04.2018 на суму 4 000,00грн; №30 від 30.04.2018 на суму 1 000,00грн (проведено банком 02.05.2018); №32 від 15.05.2018 на суму 5 000,00грн; №33 від 30.05.2018 на суму 55 000,00грн; №36 від 15.06.2018 на суму 11 000,00грн; №38 від 25.06.2018 на суму 75 000,00грн; №42 від 16.07.2018 на суму 60 000,00грн; №45 від 31.07.2018 на суму 43 500,00грн; №51 від 30.08.2018 на суму 67 000,. 00грн. Усього на загальну суму 748 500,00грн.

Інших первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували ті чи інші обставини в матеріалах справи відсутні.

Водночас під час розгляду справи в суді першої інстанції, сторони зазначили обставини справи, які визнаються як ДП "ВМС-Вотер Куін Україна" так і ФОП Ваховським В.М., а саме: між сторонами існували господарські відносини щодо поставки позивачем відповідачу товару на підставі певних видаткових накладних; видаткові накладні могли бути підписані не особисто ФОП Ваховським В.М. ; відповідачем було перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 748 500,00грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

11.09.2018 відповідачем було направлено директору ДП "ВМС-Вотер Куін Україна" Середі Р.А. запит-вимогу первинних документів, що підтверджується фіскальним чеком від 11.09.2018 та описом вкладення у цінний лист, у якому просив надати первинні документи, що підтверджуються отримання ФОП Ваховським В . М. товарів від позивача, а саме: договір, рахунки-фактури, видаткові накладні, сертифікати якості за період з 2017 року по теперішній час. Як зазначено у вказаному запиті, відповідач додає до нього перелік накладних, які є у нього в наявності за 2017 рік по теперішній час. Проте, вказаного переліку суду надано не було.

10.10.2018 відповідачем було направлено на адресу позивача претензію б/н від 08.10.2018, у якій просив останнього повернути на рахунок ФОП Ваховського Д.М. надмірно сплачені грошові кошти у розмірі 300 105,90грн не пізніше 10.10.2018. Зазначена претензія була направлена на адресу позивача 10.10.2018, що підтверджується фіскальним чеком від 10.10.2018 та описом вкладення у цінний лист.

30.11.2018 позивачем було направлено відповідачу претензію, що підтверджується фіскальним чеком від 30.11.2018 та описом вкладення у цінний лист, у якій просив ФОП Ваховського В.М. протягом 5-ти днів сплатити заборгованість у розмірі 105 186,77грн. з яких: 62 884,94грн заборгованість за поставлений товар; 22 301,81грн 3% річних та пені; 20 000,00грн витрати на оплату правової допомоги адвоката.

05.02.2019 відповідачем було направлено на адресу позивача претензію б/н від 08.10.2018, у якій просив останнього повернути на рахунок ФОП Ваховського Д.М. надмірно сплачені грошові кошти у розмірі 300 105,90грн не пізніше 10.10.2018. Зазначена претензія була направлена на адресу позивача 05.02.2019, що підтверджується фіскальним чеком від 05.02.2019 та описом вкладення у цінний лист.

Враховуючи те, що відповідач у добровільному порядку не сплатив позивачу заборгованість у розмірі 62 884,94грн, останній звернувся із даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимогу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено суду факту наявності у відповідача заборгованості саме у розмірі 62 884,94 грн., у зв`язку із чим позовні вимоги у цій частині є недоведеними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "ВМС-Вотер Куін Україна", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

У силу п.1. ч.1 ст. 208 ЦК України для правочинів між юридичними особами встановлена письмова форма.

Згідно ч.1 ст.218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч.1 ст.207 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст.181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Враховуючи зазначені положення закону та обставини, які встановлені на підставі ч. 1 ст. 75 ГПК України, колегія суддів дійшла до переконання, що сторони оформили свої договірні відносини щодо поставки товару у спрощений спосіб.

Як вірно встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідна поставка товару здійснювалась позивачем відповідачу протягом 2017 року.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 1 ст. 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Отже, належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

У той же час, ч. 1 ст. 77 ПГК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2019 у справі №909/327/18).

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт заборгованості відповідача перед позивачем, можуть бути: видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акти приймання товарів і послуг та інші первинні документи.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як зазначалось вище та вбачається із матеріалів справи, сторонами було надано суду на підтвердження своїх вимог та заперечень, зокрема, копії видаткової накладної №1579 від 08.11.2017, проте, зазначені накладні залишаються колегією суддів поза увагою, оскільки копії (примірники) останньої наданої позивачем та відповідачем різняться між собою за своїм оформлення (складані різними мовами) та змістом (кількість, асортимент та вартість товару).

Щодо інших видаткових накладених наданих позивачем, а саме: №1065 від 17.08.2017 на суму 245 805,74грн; №1206 від 06.09.2017 на суму 16 234,64грн; №1536 від 02.11.2017 на суму 2 925,40грн; №1578 від 08.11.2018 на суму 144 801,76грн; №1608 від 10.11.2017 на суму 710,34грн; №1709 від 30.12.2017 на суму 314 364,85грн, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач категорично заперечує отримання товару за видатковими накладними, які надані позивачем до позовної заяви в підтвердження вимог по стягненню заборгованості, зазначаючи при цьому, зокрема, про те, що він не підписував жодної з видаткових накладних та не уповноважував будь-яких осіб на отримання товару. Водночас, наполягає на отримані від позивача товару на підставі, зокрема, видаткової накладної №1626 від 18.12.2017 на суму 322 073,20 грн.

Водночас, позивачем було надано копії видаткових накладних №1065 від 17.08.2017; №1206 від 06.09.2017; №1536 від 02.11.2017; №1578 від 08.11.2018; №1608 від 10.11.2017; №1709 від 30.12.2017 та зазначено, що оригінали цих накладних було подано до Господарського суду м. Києва, в якому розглядається справа №910/1854/19 за позовом ФОП Ваховського В.М. до ДП "ВМС-Вотер Куін Україна" про стягнення заборгованості, та у ході розгляду якої ФОП Ваховським В.М. було заявлено клопотання про проведення почеркознавчої експертизи.

Крім того, як зазначає позивач видаткова накладна №1626 від 18.12.2017 на суму 322 073,20 грн. в бухгалтерському/податковому обліку ДП "ВМС-Вотер Куін Україна" не значиться, товар за вказаною накладною ФОП Ваховському В.М. не постачався.

У свою чергу, як зазначалось вище, відповідач наполягає на тому, що поставка здійснювалась позивачем, зокрема, на підставі видаткової накладної №1626 від 18.12.2017, проте, оригіналу вказаної накладної або ж письмових пояснень із зазначенням поважності причин надання таких доказів суду ФОП Ваховським В.М . надано не було.

Так, вимоги до первинних документів визначені у ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні". Отже, у вказаній нормі зазначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні").

Із змісту поданих позивачем копій видаткових накладних вбачається, що останні містять у собі різні підписи, а з їх змісту неможливо встановити, хто саме отримав поставлений товар (уповноважена особа). У видаткових накладних також не зазначені посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Крім того, відповідні накладні, а саме, №1065 від 17.08.2017 та №1206 від 06.09.2017 містять у собі посилання на договір №2017-10-01, який датований 01.10.2017.

Таким чином, порушення правил оформлення спірних видаткових накладних, у даному випадку впливає на те, що позивачем не доведено обставини, на підтвердження яких він надав ці документи. Будь-яких інших належних, допустимих та достатніх доказів у підтвердження поставки відповідного товару ФОП Ваховському В.М. , заборгованість за який позивач просить стягнути кошти, саме у розмірі 62 884,94грн, у матеріалах справи відсутні.

Надана відповідачем видаткова накладна, зокрема, №1626 від 18.12.2017, судовою колегією залишається поза увагою, оскільки остання також оформлена із порушенням ч. 2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", а саме, містить у собі лише підпис особи, що у свою чергу унеможливлює її ідентифікацію, оскільки поряд із підписом не зазначено ані посади, ані прізвища, ані будь-яких інших даних, що дають змогу встановити особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Щодо твердження представника відповідача про не підписання особисто Ваховським В.М. відповідних видаткових накладних, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що зазначене не є беззаперечним доказом того, що останнім не отримувався товар, оскільки згідно ст.21 Кодексу законів про працю України фізичній особі-підприємцю дозволяється мати найманих працівників, які саме і могли отримали відповідний товар, та за який протягом 2018 року відповідач здійснював оплату.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем була здійснена оплата товару на загальну суму 748 500,00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Так, відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.

Зі змісту цієї норми вбачається, що договором на покупця може покладатися обов`язок здійснити попередню оплату товару, тобто оплату до передання товару продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути сплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її сплати встановлюються договором (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.03.2019 у справі №918/502/18).

Як зазначалось вище, сторонами визнаються ті обставини, що у них існували господарські операції на підставі певних видаткових накладних, проте, суду не було надано відповідних належних та допустимих доказів на підставі яких можна було б встановити наявність обов`язку у відповідача здійснити попередню оплату за товар. Крім того, відповідачем не надано доказів, за який саме товар та у якій кількості здійснюється попередня оплата (авансовий платіж).

Разом з цим, відповідно до п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Згідно п. 42 Указівок щодо заповнення реквізитів розрахункових документів на паперових носіях та їх реєстрів, які є Додатком №7 до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, однією із вимог щодо заповнення реквізитів розрахункових документів та їх реєстрів є призначення платежу.

Із змісту наданих відповідачем платіжних доручень вбачається, що в останніх зазначено призначення платежу саме "оплата за товар ФОП Ваховський В.М. Без ПДВ.". Інших реквізитів у графі "призначення платежу" не міститься.

Враховуючи зазначене, суд не може погодитися із твердженнями відповідача, що останній протягом 2018 року здійснював оплату товару наперед, тобто, авансовими платежами, оскільки зазначене спростовується вищевказаними обставинами.

У свою чергу, твердження позивача про те, що у платіжних дорученнях у розділі "призначення платежу" є посилання на видаткові накладні (рахунки) №№ 1676, 458, 254, 1065 та 1709 є помилковим, оскільки вказане також спростовується вищезазначеними обставинами.

Щодо посилань скаржника, що рахунки на оплату виставлені позивачем є первинними бухгалтерськими документами у розумінні ч. 2. ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність, колегія суддів зазначає наступне.

Оформлений належним чином рахунок-фактура (інвойс) може бути підставою для відображення в бухгалтерському обліку господарської операції з постачання товарів, робіт (послуг) без складання акта приймання-передачі тільки у разі його оплати, що підтверджується відповідними документами. Однак, як зазначалось вище, жодними належними та допустимими доказами факт оплати не підтверджено.

Крім того, рахунки-фактури можуть мати силу первинного документу але лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством, а для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рахунок-фактура не є первинним обліковим документом для цілей бух обліку, а свідчить лише про намір виконання дій в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, а тому твердження скаржника відхиляються.

Щодо наявної у матеріалах справи вимоги скаржника №2018-02-01-003 від 01.02.2018, яку, як стверджує скаржник, останній направив на адресу відповідача 01.02.2018 із вимогою про сплату заборгованості до 25.02.2018, судова колегія зазначає наступне.

Зі змісту вказаної вимоги не вбачається жодного посилання на видаткові накладні за якими у відповідача наявна заборгованість. Водночас, позивач вимагав від відповідача сплатити наявну у нього заборгованість у строк до 25.02.2017, в той час як, вимога датована 01.02.2018, що вказує на об`єктивну неможливість виконання такої вимоги. Також, наявна інформація з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта, за відсутності зазначення штрих-коду поштового відправлення не може бути належним доказом її направлення.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що зазначена претензія не є належним та допустимим доказом у розумінні ст.76-79 ГПК України, у зв`язку із чим судовою колегією до уваги не приймається.

Щодо наявних у матеріалах справи претензій відповідача б/н від 08.10.2018 та б/н від 05.02.2019, які були долучені представником ФОП Ваховського В.М. під час розгляду справи у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Так, зі змісту претензії б/н від 08.10.2018 вбачається, що відповідач вимагав у позивача повернути йому кошти у розмірі 300 105,90 грн. до 10.10.2018. Зазначена претензія була направлена представником відповідача 10.10.2018. Інша претензія б/н від 05.02.2019, яка за своїм змістом є аналогічною вищевказаній в частині вимоги про повернення коштів до 10.10.2018, була направлена на адресу відповідача 05.02.2019.

Вимоги до оформлення претензії встановлені ч. 3 ст. 222 ГК України, а саме, у претензії зазначаються, зокрема: повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та особи (осіб), якій претензія пред`являється; докази, що підтверджують ці обставини; перелік документів, що додаються до претензії.

Як вбачається із змісту поданих претензій, останні складені представником відповідача без дотримання вищевказаних вимог Закону.

Разом з цим, ч. 6 ст. 222 ГК України встановлено, що претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено цим Кодексом або іншими законодавчими актами. Обґрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов`язаний задовольнити.

Водночас, ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Проте, представник ФОП Ваховського В.М., зокрема, у претензії б/н від 08.10.2018, яку фактично направив на адресу позивача 10.10.2018, встановив останньому строк для її виконання до 10.10.2018, чим порушив право ДП "ВМС-Вотер Куін Україна" на її розгляд у встановлений законодавством строк. Разом з цим, у претензії б/н від 05.02.2019 встановлений також строк її виконання до 10.10.2018, що у свою чергу є взагалі неможливим.

Щодо клопотання скаржника, відповідно до якого останній просить розглянути нові докази, а саме копії платіжних доручень на кожен платіж отриманий від відповідача та встановити як доведену обставину факт отримання позивачем від відповідача суми у розмірі 852 494,00 грн., обґрунтовуючи зазначене клопотання, незаконністю рішення суду першої інстанції не приймати до розгляду копію та оригінал банківської виписки позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції; докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи те, що скаржником не надано доказів неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а обґрунтовуючи дане клопотання незаконністю рішення суду першої інстанції, судова колегія дійшла висновку про залишення даного клопотання без розгляду.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 01.08.2019 у справі №911/387/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних є похідними від вимог про стягнення основного боргу, у задоволенні яких відмовлено, а тому також не підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Дочірнього підприємства "ВМС-Вотер Куін Україна" на рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2019 у справі №911/387/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Водночас, у відзиві на апеляційну скаргу відповідачем заявлено клопотання про стягнення з Дочірнього підприємства ВМС - Вотер Куін Україна на користь Фізичної особи-підприємця Ваховського Дмитра Миколайовича понесені ним судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у сумі 2500,00 грн.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 3) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження надання адвокатських послуг у суді апеляційної інстанції при розгляді справи відповідачем надано:

- додаткова угода до договору про надання правничої допомоги №12-р від 01.03.2019;

- меморіальний ордер №@2PL157456 від 24.09.2019 на суму 2500,00;

- акт наданих послуг №12-р від 24.09.2019;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю на ім`я адвоката Віданову Олену Василівну .

Дослідивши поданий позивачем акт про надані послуги, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак, судова колегія дійшла висновку про задоволення клопотання про стягнення з Дочірнього підприємства ВМС - Вотер Куін Україна на користь Фізичної особи-підприємця Ваховського Дмитра Миколайовича понесені ним судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у сумі 2500,00 грн.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 126, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "ВМС-Вотер Куін Україна" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2019 у справі №911/387/19 - залишити без змін.

Стягнути з Дочірнього підприємства ВМС - Вотер Куін Україна (02660, м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 76, код ЄДРПОУ 20074578) на користь Фізичної особи-підприємця Ваховського Дмитра Миколайовича ( АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн.

Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

Матеріали справи №911/387/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді М.Л. Яковлєв

А.І. Тищенко